Знищити прокурора

Чому в компроматній кампанії проти старшого слідчого Генпрокуратури з особливо важливих справ Климович беруть участь прокурорські, політики і інші потенційні «отруйники»?

Для дискредитації Галини Климович, яка веде справу про отруєння кандидата в Президенти Віктора Ющенка, сьогодні активно використовуються найвитонченіші методи – публічні образи політиками з «недоторканністю», вкидання в медіа компромату, злив фальсифікованих внутрішніх рапортів, внутрішньовідомче цькування і інші стандартні страшилки. Чому Климович стала більмом в оці у багатьох?

Головний докір «нападників» – «Галина Іванівна не хоче і не вміє домовлятися!» Посередники, яких біля прокурорських завжди багато, навіть бояться заходити до її кабінету. З Климович відверто бояться розмовляти про слизькі теми. І це ще не найстрашніше. У тій системі, де за гроші «можна вирішити все, що завгодно», Климович дійсно виглядає білою вороною, тому що береться за справи, які інші вже давно поховали.

Одна з таких справ – те саме отруєння кандидата в Президенти Віктора Ющенка. Справа дійсно стара, занедбана і багатьом дуже обридла. Але хіба це означає, що її потрібно «закрити за недоведеністю або за невстановленістю?» Деким були витрачені величезні ресурси, щоб з одного боку перетворити «справу про отруєння» на повноцінний «медійний театр абсурду». А з іншого - щоб остаточно розвалити будь-які продумані слідчі дії і дискредитувати особливо завзятих слідчих. І начебто все пройшло вдало – потенційні «отруйники» зітхнули на повні груди. Поки цю історію не забрала під свій контроль Климович.

Що відбувається далі? У хід іде найбільш безкарний спосіб ударити кого-небудь болючіше – вкласти відверту брехню у вуста якогось публічного персонажа. Політика. Депутата Верховної Ради. Голови якоїсь парламентської комісії. Далі - стандартні дискредитаційні процедури. Створюється спеціальна комісія ВР з розслідування чогось, пов'язаного з отруєнням і з діями (що набагато важливіше) слідчих. Комісія ця як би легалізує можливість коментувати «тему отруєння». Більше того, комісія власноручно наділяє себе правом втручатися в хід розслідування і вимагати будь-які документи.

Абсурдність цього дуже очевидна, але нікого не хвилює. План працює. Очевидно, що в кампанію вкладені великі гроші, а за нею стоять великі інтереси. Комісію, ясна річ, очолює Володимир Сівкович, людина яка... проходить у справі як важливий свідок. Чому? А тому що в ключові – умовно-отруйні дні – він вельми активно спілкувався з одним із «умовних підозрюваних» Володимиром Сацюком. З тим самим, на дачі якого у вересні 2004 року відбувалися вельми дивні події.

Зрозуміло, що Сівковича в ті дні, швидше, наймали для організації медійної компанії відвернення уваги і якісь серйозні деталі самого отруєння він не знає. Але розповісти про те, навіщо Сацюку знадобилося розміщувати в газетах різні неправдоподібні версії – у тому числі улюблену версію самого Сівковича про те, що отруєння взагалі не було – Володимир Леонідович цілком зміг би. І зробив би. Якби не його депутатська недоторканість.

Тому у бік прокурора летять абсурдні заяви. Публікуються «експертні» висновки Сівковича. Купуються площі в медіа, де розміщуються свідомо брехливі тексти про слідчих.

Цілком ймовірно, що Сівкович і команда, яка працює з ним, чудово розуміють, що бити потрібно не фактом, а виключно особистою образою або особистою дискредитацією. Скажімо, береться якась стороння кримінальна «справа», яку розслідувала Климович, надаються дати і вже виявляється, що слідчий проводила якісь незаконні дії. В реальності ж в ці самі дні слідчий Климович взагалі не мала ніякого стосунку до справи. Але кого це хвилює? Головне – брудна картинка. Головне – заявити про те, що хтось порушує закон. Головне – створити ілюзію.

Є підозра, що в цьому випадку Сівкович надає декому дуже велику послугу. Що таке «послуга» у великій політиці? І навряд чи за нинішнім медійним наїздом на слідчого Климович стоїть тільки Володимир Сацюк. Дуже вже дрібний екс-заступник СБУ, щоб вирішувати такі завдання. А завдання дійсно масштабне і грошове.

Застосовується проста і нехитра «технологія дискредитації».

Кампанія проти Климович будується всього на трьох «П». Перше «П»»: більше прямої брехні. Друге «П»: підтасовування і ганебна фальсифікація реальних фактів. Третє «П»: примітивні публікації і їх масовий характер.

Втім, сам по собі Сівкович малоцікавий. Він або агресивно відпрацьовує чуже замовлення, або особисто бере участь у чужій операції прикриття. Правда, при цьому сам Володимир Леонідович аж ніяк не сприймає слідчого Климович. На рівні некерованих особистих відчуттів. І навіть більше – Сівкович відверто боїться Климович. Він не хоче їй свідчити. Не хоче зустрічатися в рамках кримінального розслідування «отруєння Ющенка». Не хоче втрачати компроматну ініціативу.

Проте значно важливіше точно встановити, хто реально міг скористатися послугами Сівковича для зведення рахунків з Климович? Парадоксально, але немає більш небезпечних ворогів, ніж ті, які поруч. Зайдемо спочатку в саму Генеральну прокуратуру і оглянемося. Наприклад, відзначимо для себе таку деталь: у який кабінет найчастіше заходить сьогодні той же Сівкович? По-дружньому, скажімо так. Попити чаю. Поговорити про те, про се. Так ось, Сівкович аж надто часто сновигає по кабінету Сергія Винокурова, одного із заступників Генпрокурора. А хто такий Винокуров? Правильно. Той самий великий друг академіка П., колись головного лікаря 8-ої лікарні, якого у 2005 році Климович «на повну розкрутила» за вбивство, скоєне в далекому 1993 році. Винокуров багато зробив для П., але від Климович все-таки не врятував. Є мотив? Є. Є інструмент? Є – Сівкович. Є можливість? Є – доступ до архівних даних прокуратури і можлива подальша фальсифікація документів. І це всього лише один незначний штрих. А таких у стосунках Винокуров – Климович дуже багато, щоб не поквитатися.

Підемо далі. Ренат Кузьмін, нині всесильний заступник генерального прокурора. Саме він захотів тотально (одноосібно) контролювати головне слідче управління. Тобто найдієвіший і найстрашніший (для бізнесменів-злодіїв, насамперед) репресивний інструмент. Кузьмін свого часу затіяв реорганізацію Головного управління, метою якої було усунути з посади автономного Едуарда Шевченка і поставити на його місце якогось Ленського. В управлінні відразу почалася велика плутанина. Багатьох звільнили. Інших налякали. А тут знову Климович – зі своїми рапортами, публічними виступами і потужною галузевою протидією. Кузьміну поламали такий багатообіцяючий план! І хіба у нього немає мотиву використати добровольця Сівковича? Або, щонайменше, підкинути йому якийсь матеріал? По коридору є ще один кабінет – Валерія Кудрявцева. І в нього можуть бути свої мотиви «зачистити» Климович. Питання: що ж робити всім цим славним чолов’ягам – Винокурову, Кудрявцеву, Кузьміну - з людиною, яка із завидною регулярністю трощить їх ідеальні конструкції?

Нарешті, четверта складова нинішньої атаки на Климович. Той же Сацюк, який вже витратив багато грошей. І готовий витратити ще. Тільки заради того, щоб «справа про отруєння» була передана Володимиру Жербицькому, начальникові другого відділу управління з розслідування особливо небезпечних злочинів. І просто близькому другу. Жербицький напевно все правильно доведе. Саме так, як треба Сацюку. Чи Сівковичу? Одне можна сказати точно: компроматна кампанія тільки починається.