Як я рятувала шведів під Полтавою

Було це, щоб не збрехати і правду не сказати, так років зо двадцять тому. А саме – в 1990 році.

Мама поїхала на курси підвищення кваліфікації для психіатрів, і ми з батьком поїхали в село провідати його тіток. Тітки, мої двоюрідні баби, були: одна глуха, інша – трохи дивна. Вони обидві вже покійні – царство небесне.

Вийшовши зі свого «Москвича», ми побачили картину, яку було важко миттєво сприйняти як реальність. Двоє якихось прояв намагалися вступити в діалог із моєю бабою Санькою. Вони кричали їй на вухо:

– Can we buy some goat’s milk? – і показували пальцями на козу на припоні.

Баба ж приставляла до вуха долоню і кричала їм:

– Шо? Я, дітки, не чую.

Міжнародний жест «не чую» був зрозумілий дивним людям, і вони кричали ще голосніше, не усвідомлюючи, що глухота баби Саньки – не єдина перепона в їхньому спілкуванні. Оговтавшись, ми підійшли, і я пояснила бабі Саньці, що люди хочуть козячого молока й готові заплатити. Баба так зраділа підмозі, що налила їм банку безкоштовно.

Прояви виявилися парочкою зі Швеції. Він був фотографом, який приїхав робити виставку про те, що тепер на місці поля Полтавської битви. Ми тут-таки запросили шведів у гості: як з’ясувалося, їх супроводжувала пара харків’ян, що на момент контакту з бабою кудись відійшли. Ми завели розмову на теми історії, війни і миру, внутрішньої ситуації в совку. Було пізно, шведи не встигли забронювати готель і лишилися у нас ночувати. Це страшенно нервувало харків’ян: іноземцям належало жити в «Інтуристі».

На другий день номерів там не виявилося, і їм довелося селитися в мотелі десь на околиці. Мотель був жахливий, як я тепер розумію. Шведи знизували плечима: їм було набагато комфортніше у нас, але це було «не можна». Це чи не вперше вселило в мене думку, що совок – репресивне, душевнохворе болото, де тремтіти від страху – нормальний стан. Були вихідні, і я викликалася провести шведів на поле Полтавської битви.

Автобус, яким ми їздили в село Тахтаулове, де я росла до 10 років, проїжджав редути, Яківчанський ліс та самі Яківці з Музеєм Полтавської битви... Уся Полтава заставлена пам’ятниками російській зброї: тут Петро Перший спочивав, тут він поїв свого коня, тут спочивав його кінь, тут він їв, тут ходив до вітру в річку Ворсклу. Пам’ятників жодним козакам, навіть тим, що були на боці старшого брата, в моєму дитинстві не було.

Так-от, я повела шведів у музей (де нас привітно зустріли), а потім – у Яківчанський ліс. Вони клацали собі квіти й дерева, що буяли, де раніше лежали тисячі трупів (здається). Ніхто не сподівався біди, коли ми наштовхнулися на хатинку лісника, заховану за кущами, цвірінькаючи собі голосно нетутешніми мовами.

Лісник і його баба вийшли з хатинки несподівано. Лісник упевненими кроками підійшов до шведів, дихнув на них перегаром і гаркнув:

– Паспорт!

«Нешарящі» в радянських справах шведи, замість тікати, простягнули йому свої паспорти. І тут почалося. Лісник кричав, що вони шпигуни, що він зараз поведе їх у КДБ, що він совєтскій человєк, що вони тут планують відвоювати території, що цей ліс – секретний військовий об’єкт (про що ми самі не знали, але підозрюю, це плід його синьої фантазії). Варнякав він довго, шведи в цей час мовчки слухали, бо нічого не розуміли, але бачили, що втрапили в халепу. На мене, 14-річну, лісник уваги не звертав. Я зайшла йому за спину, вихопила паспорти, побігла до шведа і віддала йому. Той, не дурень, заховав їх у внутрішню кишеню піджака. Лісник заволав знову, щоб йому віддали паспорти. Але я відповіла йому короткою фразою: мужик, іди на... Від такої борзості він аж похлинувся слиною. А я збагнула, що одні слова мають більшу силу, ніж інші.

Ми вшилися з лісу і поїхали в Христовоздвиженський монастир. Наклацавшись, шведи поїхали. А мені подарували неймовірну крутизну – плеєр Соні Walkman. Прилетівши з курсів, мама побачила в аеропорту свою доньку зі зміненою від спілкування з агентами Заходу свідомістю і з навушниками, з яких лилася група «Квін».

Кінець Радянського Союзу настав рівно через рік. Але лісник нікуди не подівся. Його дух керує підготовкою до відзначення 300-річчя Полтавської битви.