НАТО для Росії

Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорські не виключив членства Росії у Північно-Атлантичному союзі.

Під час виступу в Торуньському університеті голова польського зовнішньополітичного відомства підкреслив, що Росію було б правильно прийняти до НАТО – це вимагало б від неї демократизації, запровадження цивільного контролю над армією та обов’язкового вирішення прикордонних суперечок.

Згодом, пояснюючи свою позицію журналістам, Сікорські підтвердив свої міркування теорією і закликав залишити за Альянсом принцип відкритих дверей для всіх бажаючих. Міністр нагадав, що дискусії щодо прийняття Росії до НАТО тривали під час президентства Білла Клінтона – хоча, чесно кажучи, тоді вони також були теорією... Адже коли йдеться про приєднання до Північно-Атлантичного союзу, інтереси безпеки починають конкурувати з поняттям про суспільні цінності. І дуже важко зрозуміти, що слід ставити наперед.

І дискусії про можливість приєднання Росії до НАТО почалися зовсім не за часів Клінтона. Радянський Союз також наголошував на своєму бажанні приєднатися до Альянсу – якраз перед утворенням Варшавського договору. Однак про таке приєднання не йшлося саме тому, що Альянс було створено як систему безпеки, що мала протистояти більшовицькому наступу. І саме тому питання демократії зовсім не було головною вимогою до майбутніх членів Альянсу. Голов¬ним було – готовність протидіяти Сталіну й радянській системі впливів. Альянс не міг захистити громадянські права багатьох жителів країн-членів НАТО. Він не міг навіть зупинити конфлікт між своїми членами і тільки спостерігав, як армія однієї з країн-членів НАТО – Греції – воює з армією іншої країни-члена НАТО – Туреччини – на території третьої країни – Республіки Кіпр. Якщо хтось не пам’ятає, тоді в обох цих країнах панували військові диктатури, порівняно з якими влада Дмітрія Медвєдєва і Владіміра Путіна здаватиметься найвищим досягненням демократизації. Проте ніхто не ставив питання про якісь там критерії демократизації, якісь спільні цінності, права людини – було достатньо, що і в Афінах, і в Анкарі ухвалили рішення про заборону комуністичних партій.

Усе змінилось із закінченням холодної війни – а перед цим, як відомо, військові диктатури в європейських країнах остаточно стали історією, пішли в небуття і Франко, і Салазар, і грецькі «чорні полковники». Саме тоді можна було розпочати діалог про спільні цінності – доволі непростий, бо тиск, скажімо, на Туреччину чиниться не по лінії НАТО, а у зв’язку з бажанням цієї країни приєднатися до Європейського Союзу. Для Росії ж НАТО залишилось насамперед системою безпеки. У Москві не бажають помічати, що Північно-Атлантичний союз змінився – і, можливо, саме завдяки цим змінам став зовсім не таким ефективним, як за часів блокового протистояння. Тому в Росії час від часу задаються і питанням власної доцільності приєднання до НАТО, і доцільності інкорпорації в Союз колишніх радянських республік. Якщо сприймати НАТО як рудимент холодної війни, який протистояв Радянському Союзу та відчайдушній експансії зла, тоді, дійсно, і НАТО виглядає як елемент боротьби з Росією та оточення цієї країни санітарним кордоном. Якщо ж сприймати НАТО як організацію, що змінилася й вимагає від своїх нових членів не тільки військових, а й ціннісних орієнтирів, тоді жодної загрози для Росії немає – ця країна також може стати членом НАТО, і в цьому немає жодної крамоли як для самої Росії, так і для членів Альянсу.

Проте важливо, коли про таку можливість говорять саме чиновники нових країн НАТО. Адже не секрет, що для багатьох представників еліти колишніх соціалістичних країн вступ до НАТО був не стільки засобом модернізації власних збройних сил і не стільки доказом демократії, скільки можливістю захиститись від Москви під Північно-Атлантичною «парасолькою». Вони вступали до нового вже НАТО, а вважали, що до старого. І не усвідомили, що в нових умовах, коли немає виразного ідеологічного протистояння, НАТО набагато важче протистояти Москві, ніж раніше – це засвідчили хоча б події в Грузії. І для Альянсу безпечніше інтегрувати Росію і співпрацювати з нею, ніж провести роки у протистоянні...