Український «Діагноз» їде до Берліна

За берлінського Срібного Ведмедя цього року змагатиметься українська короткометражка, назва якої вичерпно характеризує ситуацію на вітчизняному кіноринку, – «Діагноз».

Отже, 59-й Берлінський Міжнародний кінофестиваль, орієнтований на прогресивний геополітичний кінематограф, стартує сьогодні. В основному конкурсі – 26 фільмів, зокрема, стрічки Франсуа Озона «Рікі», Анджея Вайди «Солодкий порив», Стівена Фріарса «Черрі». Від України покажуть «Діагноз» Мирослава Слабошпицького. Кажуть, у нашого фільму непогані шанси. Зокрема, у прес-релізі фестивалю стрічку вже названо «взірцем східної режисури».

Але справедливості заради треба сказати, що «Діагноз» вискочив перед ясні очі фестивальних відбірковців, як Пилип з конопель. П’ятнадцятихвилинну короткометражку автор зняв геть без допомоги нашої держави. Адже не варто нагадувати, що Україна – держава, яка «вигідно» відрізняється від усіх консервативних країн тим, що у нас знімається мізерна кількість фільмів (і часто сумнівної якості). Та й справді, навіщо знімати багато, коли «раз!» і без цього всього занудства, немов з чарівного капелюха факіра, раптом з’являється талановита стрічка режисера, який, приміром, знімав собі диплом, як Стрембіцький, чи ось як Слабошпицький майже сам для себе?.. На жаль, державні структури не можуть сприяти стабільній присутності українського кіно в конкурсних програмах важливих фестивалів.

Тож цього разу у Берліні обійдеться без участі Української держави. Міністерство культури і туризму нині не бере участі в просуванні українського кіно за кордоном, як і у виданні каталогу фільмів, який презентуватиме кінофундація на Берлінале. «Ви ж знаєте ситуацію, – зітхає Андрій Халпахчі, екс-директор міжнародного кінофестивалю «Молодість», – грошей на кіно держава не виділяє. Хоча існує багато пропозицій щодо кінопродукції. Але не виконані Україною зобов’язання щодо вже розпочатих проектів, а також тих, які вже завершені, не додають впевненості потенційним інвесторам. Україна у цьому плані ненадійний партнер. Наприклад, наша держава ще не розрахувалась за фільм Йоса Стеллінга «Душка», який закривав «Молодість-2007» (Україна фігурує як одна з країн-виробників, спільно з Нідерландами, Бельгією та Росією. – Авт.). Кінематографічна політика в Україні має бути відкритою, а головний акцент потрібно зробити на вдосконаленні вітчизняної кіношколи, тоді можна розраховувати на те, що ситуація колись зміниться».

Але залишимо сарказм і песимізм та порадіємо, що цього року настав «той час», коли після семирічної перерви українська стрічка все-таки візьме участь в офіційній програмі «Берлінале-2009». Насправді, це ж дуже почесно!

Нагадаємо, що найголовнішу берлінську кінонагороду, Срібного Ведмедя, у 2002 році виборов українець Степан Коваль з пластиліновою анімаційною стрічкою «Йшов трамвай 9-й номер». До нього, у далекому 1993-му Кіра Муратова отримала теж свого «ведмедя» за фільм «Астенічний синдром». Возили до Берліна свої роботи і Тарас Томенко, і Олександр Шапіро, і Олександр Каптан. «Молитву за гетьмана Мазепу» Юрія Іллєнка у 2003-му там показували поза конкурсом.

Режисер цьогорічної стрічки-конкурсанта, син відомого українського письменника, Мирослав Слабошпицький мав би, за логікою, представляти Росію, бо, власне, туди він подався в пошуках кращої долі, там і оселився. Але коріння дає про себе знати. Відомо, що у Санкт-Петербурзі Мирослав працював асистентом, другим режисером на «Ленфільмі», де знімалися серіали: «Менти», «Злочин і кара», «Фаворський». Його попередній фільм «Інцидент» («Жах») демонструвався на київській «Молодості», а потім, за словами автора, був показаний ще у двадцяти країнах.

«Діагноз» – це маленька трагедія з теренів Східної Європи про трьох представників брутального світу вуличної молоді із неблагополучних районів української столиці, – бродяг-наркоманів, що створили дивний трикутник», – розповів режисер Мирослав Слабошпицький. Не хотілось би думати, що такий вибір Берліна свідчить, що Захід все ще прагне нашої «чорнухи», що вона залишається для нього екзотичною, такою, що «душу заковує в кригу».

Окрім показу «Діагноза», Українська Кінофундація, яка активно переймається просуванням вітчизняного кінематографа на світових теренах на чолі з Андрієм Халпахчі, спробує наочно продемонструвати європейцям, що Україна все-таки існує на світовій мапі кіно. Вона везе до столиці Німеччини ще п’ять стрічок, які демонструватимуться у рамках Європейського кіноринку в програмі «Офіційні ринкові прем’єри нових вітчизняних стрічок».

Тож які фільми переконуватимуть у цьому закордонних дистриб’юторів у рамках «Берлінале-2009»? Це картина «Живі» Сергія Буковського – документальний фільм про Голодомор в Україні, «Мелодія для шарманки» Кіри Маратової, «Райські птахи» Романа Балаяна. А також режисерський дебют Марини Кондратьєвої «Коли я не засну» та український пригодницький анімаційний повнометражний фільм «Добрий солдат Шейк». У розкладі кінопоказів кінофестиваля значиться, що стрічку «Живі» демонструватимуть двічі, на відміну від решти українських картин. «Просування коштує дорого. Це і поїздка, і готель, і сувеніри, і фуршети, і «дрінки», – говорить пан Халпахчі. До речі, на українську презентацію вже запрошено гостей – дирекцію берлінського фестивалю, дистриб’юторські компанії, а також кілька кінозірок для престижу. Щоправда, достеменно невідомо, чи хтось із них навідається. От минулого року, коли на таку презентацію завітав французький красень Венсан Кассель, всі дуже тішились, мов діти, і, ймовірно, будуть згадувати цю зворушливу вечірку ще років зо п’ять.

Але повернімось до конкурсу Берлінале. Андрій Халпахчі налаштований досить оптимістично. Він розказав, що в особистій розмові з ним члени відбіркової комісії зауважили, що фільм «Діагноз» «шедевральний» і що він обов’язково отримає нагороду. «Візьме нагороду чи ні – невідомо. Побачимо, але це було б приємно. Зрештою, не слід забувати, що канська «Золота пальмова гілка» Ігоря Стрембіцького багато в чому стала наслідком Помаранчевої революції, тобто була зацікавленість нашою країною в ті часи. А от сьогодні, на тлі газового конфлікту, я навіть не знаю», – усміхнувся пан Халпахчі.

Було б, звичайно, непогано, аби оцінювали наше кіно з точки зору художньої цінності та професійності. Але, як кажуть, зараз всюди політика править бал... І Майкл Мур свого часу отримав «Золоту пальмову гілку» Канського фестивалю за документальну стрічку «Фаренгейт 9/11». Та й деякі інші картини не обминули політичний підтекст.

Але ми будемо чекати результатів Берлінського конкурсу, адже у разі позитивного для нашої країни рішення, це може бути приводом для більш уважного ставлення до кіновиробництва з боку держави.