Справа Климентьєва
Поїхав з дому і не повернувся. Його колеги забили на сполох, а міліція одразу порушила справу за статтею «навмисне вбивство». З огляду на напружену ситуацію зі свободою слова в країні протягом останніх півроку скандал швидко вийшов за межі регіону й навіть за межі країни
Губернатор Харківщини Михайло Добкін пообіцяв узяти справу під особистий контроль, Президент України доручив право¬охоронцям задля пошуків журналіста скооперуватися з колегами із сусідніх країн, а «Репортери без кордонів» та ОБСЄ висловили велику стурбованість цією справою. За знаходження журналіста МВС обіцяє 20 тисяч гривень. Ряд медіа вже передчасно охрестили Климентьєва «януковицьким Гонгадзе». Зауважмо, у справі про зникнення журналіста безліч «білих плям» та дивних збігів обставин. Тож спробуймо викласти аргументи всіх сторін з усіма відомими нам підтекстами.
Зниклий...
Василь Климентьєв – 66-річний харків’я¬нин, головний редактор безкоштовного щомісячного регіо¬нального видання «Новий стиль», що спеціалізується на правовій та правоохоронній темах. Публікувався також у низці інших видань подібного спрямування. До галасу, що здійнявся після його зникнення, Климентьєв не був дуже відомий навіть у журналістському ком’юніті Харківщини. Фактично «Новий стиль» – напіваматорський проект. Матеріали, що друкувались у цьому виданні, стосувалися здебільшого корупції в силових відомствах області, причому певним особам приділялася особлива увага.
12 серпня колеги Василя Климентьєва не змогли з ним зв’язатися, тому почали його шукати. Не знали, куди він подівся, і його рідні, які востаннє його бачили вранці 11-го числа. Телефон журналіста був вимкнений. Увечері 12 серпня було подано відповідну заяву до міліції. Співробітники Дзержинського райвідділу Харкова приїхали у помешкання Климентьєва, оглянули його речі у присутності сина (він мешкає окремо, але приїхав, зваживши на обставини) та полишили будинок. Утім, як стверджують колеги Климентьєва з посиланням на його сина, вночі вони повернулися, зламали замки, без пояснень його обшукали та щось забрали. Наступного дня було порушено кримінальну справу, але не за ст. 146 Кримінального кодексу (викрадення), а чомусь за ст. 115 ч. 2 – «навмисне вбивство». Лише потім міліціонери пояснили, що, мовляв, обрали цю статтю тільки тому, що за нею правоохоронці мають ширші повноваження у рамках розслідування справи.
Згодом з’ясувалося, що вранці 11 серпня Климентьєв поїхав з дому на сріблястому автомобілі разом із невідомим чоловіком. В авто він сів сам – його ніхто не примушував. Власна машина Климентьєва залишилась у гаражі. Більше його ніхто не бачив. Пізніше на Печенезькому водосховищі виявили човен, у якому знайшли телефон із сім-карткою Климентьєва та, як повідомив значно пізніше міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов, ключі від його квартири. Самого Климентьєва у човні не було. За версією міліції, телефон знайшли місцеві рибалки і передали його правоохоронним органам.
...та його недоброзичливці
Справді, на Харківщині багато впливових людей, які хоча б подумки бажають зла пану Климентьєву. Як ми вже зазначали, у «Новому стилі» він прискіпливо критикував деяких можновладців, а особливо заступника прокурора Харківщини Сергія Хачатряна, голову ДПА Харківщини, генерала міліції Станіслава Денисюка та оперуповноваженого Євгена Жиліна. Останні номери «Нового стилю», за словами його співробітників, мали б містити фотографії дачі Денисюка, збудованої в заповідній зоні поблизу того самого Печенезького водосховища.
Сам Климентьєв скаржився на тиск з боку героїв своїх публікацій. І навіть прямо звинувачував деяких з них (зокрема, Жиліна та Хачатряна) в організації замаху на життя громадянина Івана Удовенка, який доводиться йому пасинком. Історія з нападом на Удовенка заслуговує на окрему розповідь. Торік вона потрапила на сторінки багатьох українських видань. Але зовсім не через особу потерпілого чи можливий замовний характер злочину (навпаки, у викладі ряду видань, зокрема, «Газеты по-киевски», це виглядало як звичайний напад психічно неврівноваженої людини на сільського таксиста). Особливу увагу привертала особа злочинця, знайомого Удовенка – Юрія Андрійовича Мірошниченка. Мірошниченко – прізвище його дружини. До цього мав прізвище матері – Одначев. А ще раніше прізвище батька – Чикатило. Так, Івана Удовенка мало не вбив син сумнозвісного маніяка, найкривавішого серійного вбивці СРСР. Звісно, того разу медійників насамперед зацікавило, чи то не гени батька в ньому прокинулися.
За версією самого Василя Климентьєва, гени тут були ні до чого. Він опублікував кілька матеріалів щодо кримінального минулого Мірошниченка-Чикатила, зокрема, про крадіжку в особливо великих розмірах та про спробу пограбування банку. «Вишенькою на торті» цих матеріалів є запис телефонної розмови Климентьєва з Мірошниченком (принаймні – якщо вірити самому Климентьєву. Стовідсотково стверджувати, що його співрозмовником був саме Чикатило-молодший, ми, зі зрозумілих причин, не можемо). У цьому записі Мірошниченко стверджує, що до вчинення злочину його підштовхнув шантаж із боку Жиліна. А той діяв за вказівкою заступника прокурора Хачатряна, дуже ображеного на Климентьєва за низку публікацій. «Перевертні у погонах» начебто погрожували заподіяти лихе синові самого Мірошниченка, якщо він не погодиться вбити пасинка Климентьєва. Але він його вбивати не хотів – лише поранити і сказати замовникам, що от, не склалося. Як, зрештою, і вийшло.
У справі Климентьєва є ще один підозрілий момент. 20 серпня деякі ЗМІ отримали прес-реліз Агенції інформації «Правда» (Київ), в якому дуже вичерпно й докладно було викладено версію причетності до зникнення Климентьєва людей, названих вище, у частині «Вороги» – із прізвищами, коментарями колег Климентьєва та згадуванням про замах на Удовенка. Але впало в очі те, що цей реліз – єдина дія АІ «Правда». «Главреду» не вдалося знайти навіть посилань на таку інформаційну агенцію чи якісь її матеріали, окрім вищезгаданого релізу.
Версії подій
Міліція стверджує, що наразі розробляє вісім версій зникнення Климентьєва. Дві з них пов’язані з професійною діяльністю. З огляду на таємницю слідства правоохоронці не озвучують жодної. Тому нам нічого не залишається, як озвучити версії, висунуті знайомими Климентьєва та просто компетентними особами. Щоправда, ці версії, усі до одної, пов’язані з професійною діяльністю харківського журналіста.
Навколополітичні спекуляції – скоріше, з категорії «кухонних обговорень». Мовляв, опозиціонерам наразі вигідна організація нової «справи Гонгадзе» задля дискредитації влади як на Харківщині, так і в країні в цілому. Ці версії не видаються дос¬товірними з огляду на відносно аполітичний характер діяльності журналіста: він критикував окремих силовиків і можновладців Харківщини, а не Віктора Януковича чи Партію регіонів. Відповідно його газета не поширювалася за межами області. Єдина ниточка, що дозволяє пов’язати його з опозицією, – публікації на сайті ОРД, засновник якого, Станіслав Речинський, раніше був прес-секретарем Олександра Турчинова. Але, погодьмося, що цього замало для далекоглядних висновків.
Версія причетності героїв публікацій журналіста. На перший погляд – одна з найбільш очевидних. На її користь – мотив (Климентьєв дошкуляв Хачатряну та Денисюку й хотів дошкулити ще більше) і місце злочину (телефон із сім-карткою Климентьєва знай¬шли у човні на водосховищі, де він мав фотографувати дачу Денисюка. Дача Хачатряна, за деякими даними, – теж неподалік). Але якщо Климентьєва прямо на озері викрали люди Хачатряна чи Денисюка, то чому вони залишили у човні телефон і ключі? Та й чи не безглуздо було викрадати його саме тоді, коли це напевно привернуло б увагу до їхніх персон, якщо зважати на те, що він критикував їх уже дуже довго й сумлінно? Ця версія також не дає відповіді на важливе питання: у чию машину сів Климентьєв того ранку? За логікою це мала би бути людина, якій він довіряв.
Версія безкровного перерозподілу влади у силових структурах Харкова. Озвучена у газеті «Сегодня» з посиланням на знайомого Климентьєва, журналіста «України кримінальної» Олександра Єрмакова. Згідно з нею, Климентьєв міг сам «залягти на дно» заради того, щоб привернути увагу до особистостей Хачатряна й Денисюка та їхніх дій – з тим, щоб урешті підірвати їхній кар’єрний злет. Мовляв, іншого виходу в нього не було – його колишній «дах», прокурор Харківщини Василь Сінчук, переїхав до Києва працювати в Генпрокуратурі. Тобто зникнення журналіста могло би бути інсценуванням, а Хачатрян і Денисюк зараз дуже зацікавлені в тому, щоб він знайшовся якнайшвидше, живим і здоровим. Утім, на прес-конференції, присвяченій зникненню Климентьєва, його колеги стверджували, що він би ніколи на таке не пішов.
Версія кривавого перерозподілу влади у силових структурах Харкова. Озвучена екс-заступником міністра внутрішніх справ, народним депутатом Геннадієм Москалем через прес-службу партії НУНС. При цьому депутат посилається на власні джерела. Як пізніше він пояснив «Главреду» – на оперативників, яких він добре знає вже тривалий час. Згідно з його версією, в керівництві МВС Харківщини планували заміну – замість нинішнього голови Михайла Мартинова мав би прийти той самий Станіслав Денисюк. «Але в цього призначення було дуже багато против¬ників, які не хотіли зміни керівництва. Що в такому разі роблять? Шукають компромат на претендента й використовують ЗМІ. Тож група співробітників міліції – і колишніх, і нинішніх, які мали би бути відомі всій харківській міліції, – попросила Климентьєва, щоб він сфотографував дачу Денисюка та розпочав серію публікацій негативного характеру», – стверджує нардеп.
11 серпня, за версією джерел Москаля, Климентьєв та два міліціонери поїхали до озера. Але відзняти дачу з іншого берега їм не вдалося – озеро завелике. Тоді журналіст сказав, що візьме човна та підійде ближче. Згодом, як відомо, знайшли і човен, і мобільний, але не знайшли самого Климентьєва. Москаль прямо звинувачує генералів МВС Харківщини в убивстві – за його інформацією, журналіста вже нема серед живих. «У МВС Харківщини є певна група впливу. Це дуже відомі в регіоні люди, але без прямих доказів я не можу називати їхніх прізвищ, – сказав нам Москаль. – Ці люди там дуже давно. Вони мають великий хист міняти партійні кольори. Колись вони казали нам, що готові розірвати Добкіна та Кернеса (нинішніх губернатора Харківщини та мера Харкова. – „Главред”), а зараз чудово з ними співпрацюють. Нині триває боротьба за крісло голови ГУ МВС України на Харківщині. Харківщина – це вам не Тернопільщина, це дуже перспективна у плані грошей область – велика промисловість, до того ж – поряд російський кордон. Оскільки зрозуміло, що чинний голова Михайло Мартинов – не зовсім та людина, його невдовзі мали б замінити. Тож одному з керівників підрозділів ГУ МВС задля здобуття крісла слід було підставити Денисюка як одного з найбільш імовірних конкурентів. А Климентьєв просто опинився не в тому місці і не в той час».
За версією колишнього заступника мініс¬тра, Климентьєв, швидше за все, був убитий просто на тому водосховищі. «Є мала ймовірність, що це справді був нещасний випадок і він просто сам випав із човна, але повірте людині, яка знається на судмедекспертизі, – у такому разі його тіло вже спливло б на поверхню». Зауважмо, що ця версія, на відміну від попередніх, пояснює всі «білі плями» справи – факт, що Климентьєв сам сів у невідоме авто, факт дивного обшуку в нього вдома та факт раптового знаходження телефону журналіста на озері поблизу дач його недругів. Але хочеться сподіватися, що пан Москаль помиляється. Бо якщо він правий, то мало того, що Климентьєв уже мертвий, ще й розслідуванням обставин його загибелі займаються її організатори. Саме тому народний депутат пропонує передати справу Генпрокуратурі й, можливо, залучити СБУ – в іншому разі, каже він, занадто велика вірогідність того, що місцева міліція просто замете сліди.
