Янукович у пошуках «Гюльчатай»
Ранок 9 березня Президент України провів біля могили Тараса Шевченка під Каневом. Там глава держави називав автора «Кобзаря» поетом планетарного масштабу, цитував Івана Буніна, та і взагалі не припустився жодної помилки літературознавства, якими його так люблять докоряти політичні опоненти (і не лише вони).
Увечері Віктор Янукович був помічений в Національній опері, де відбувалися урочистості з нагоди річниці від дня народження Шевченка. «Зал вітав Віктора Федоровича стоячи! Ви не уявляєте, які там були люди!» - не приховуючи захоплення, розповідало «Главреду» джерело в Адміністрації Президента. І трохи засмучутилося, почувши, що ця тема лежить поза сферою інтересів відділу політики, оскільки належить швидше до відділу світських тем.
Тим часом, 9 березня для нового Президента без політики не минуло. Саме цього дня Янукович де-факто оголосив новий політичний конкурс і курс. Конкурс – на кращого виконавця ролі «ручної опозиції». А курс – на маргіналізацію тієї опозиції, яка не захоче бути «ручною».
Опівдні стало відомо, що Президент Янукович призначив зустріч Сергію Тігіпку і Арсенію Яценюку. Як з'ясував «Главред», з обома екс-конкурентами Президент зустрічався нарізно. Кожна зустріч тривала близько години. При цьому з Яценюком Янукович розпрощався після четвертої вечора, а з Тігіпком – після шостої.
«Вони (Янукович і Тігіпко. – Авт.) виходили з зустрічі дуже доброзичливі, і ще довго спілкувалися на виході», - розповіла «Главреду» заступник глави АП Ганна Герман. Правда, за її словами, зміст бесіди залишився невідомим, адже вже за кілька хвилин Президент Янукович попрямував в Національну оперу на вшановування пам'яті Шевченка.
Пізнє «паркетне» відео зустрічей надала телеканалам прес-служба Президента. Таким чином, зустрічі вийшли ніби й відкриті, але зміст переговорів громадяни змогли дізнатися тільки з дуже і дуже скупих коментарів самих парламентерів.
«Тігіпко плюс Яценюк» дорівнює «Янукович без Юлі»?
Напередодні Арсеній Яценюк оприлюднив відкритий лист до Януковича. У заяві Яценюка говорилося, що Україні потрібна така собі «тимчасова коаліція», яка могла б попрацювати до дострокових парламентських виборів.
Які такі важливі реформи може провести коаліція протягом 60-денної передвиборної кампанії (саме стільки відводиться на позачергові вибори Верховної Ради), Яценюк не уточнив. Натомість вельми своєчасно привітав Віктора Федоровича з президентством. А в ефірі телеканалу ICTV підкреслив, що «БЮТ та інші політичні сили тільки й чекають так званої нелегітимності, щоб заблокувати парламент і знову отримувати бали».
Тобто викинув у бік Банкової яскравий прапорець: «Я не свій, але можу бути своїм».
«Я запропонував Арсенію Яценюку високий пост у майбутньому уряді, який ми, сподіваюся, створимо вже найближчими днями. Але Арсеній Петрович відмовився і висловив переконання, що йому належить перейти в опозицію», - пояснив Янукович 9 березня.
«Після сьогоднішньої складної, але дуже важливої зустрічі з Президентом України Віктором Януковичем я вирішив - перейти в опозицію, сформувати власний уряд і захищати цінності, ідеали і позицію, з якою я йшов на президентські вибори», - заочно відповів Яценюк.
Таким чином, долю екс-спікера нарешті нібито визначено. Нагадаємо, з моменту перемоги Януковича Яценюк такої визначеності всіляко уникав.
Ретельно випестувана визначеність Арсенія Петровича вельми не сподобалося… його потенційним колегам по опозиції. Коментуючи зустріч Януковича і Яценюка, чи не головний «товмач» нинішньої політичної лінії БЮТ Сергій Соболєв заявив, що Президент призначив Яценюка «улюбленою опозицією, конструктивною і лояльною, м'якою і пухнастою».
«Опозицією стають, а не призначаються за наказом так званого Президента», - підкреслив народний депутат. Чітко окресливши цим і уособлення цієї «справжньої» опозиції (Тимошенко), і пропагандистські прийоми, до яких вона має намір вдаватися («так званий Президент»).
А ось бронзовий призер президентського забігу Сергій Тігіпко і раніше, і, що важливо, вчора виглядав цілковитою протилежністю незрозумілому Яценюку.
До останнього часу він сипав однотипно-чеканними заявами, які зводилися до суворих повчань нової владної команди.
Менше трьох тижнів тому Тігіпко в інтерв'ю «Главреду» відповів на питання про можливе розширення повноважень Президента Януковича - до тих, які мав президент Кучма. Відповідь була така: «Це було б дуже великою помилкою. Це створить відразу ж колосальний опір в самій країні. Мені здається, що ще раз йти шляхом Майдану не слід – а такі непродумані дії дуже скоро можуть призвести саме до цього».
Також Тігіпко ратував за якомога швидші перевибори парламенту. І теж обіцяв створити власний опозиційний уряд. Який, за його словами, міг б успішно конкурувати з опозицією «від Тимошенко». Цієї позиції Тігіпко дотримувався – принаймні публічно – до моменту підготовки цього матеріалу.
9 березня багато телеканалів повідомили, ніби переговори Януковича і Тігіпка завершилися нічим. Наголос при цьому було зроблено на видану того ж дня заяву прес-служби останнього, у якій критикувався «синьо-білий» підхід до формування парламентської коаліції.
«Дивно, з якою цілеспрямованістю команда Віктора Януковича наступає на ті ж самі граблі: у 2007 році вони вже втратили владу через те, що намагалися отримати конституційну більшість методами політичної корупції - втягуванням в коаліцію окремих депутатів. Безглуздо ставити долю уряду і більшості в залежність від міри задоволення апетитів позафракційників. Де гарантія, що торг з цими депутатами закінчиться їх входженням у коаліцію, і вони не продовжать шантажувати прем'єра і Президента при кожному голосуванні за важливі урядові законопроекти?» - процитувала прес-служба самого Тігіпка.
Але ж переговори відбулися. І вельми цікаво вийде, якщо панові Тігіпку не сьогодні то завтра доведеться відмовлятися від цих слів. Адже, як повідомили «Главреду» компетентні джерела в оточенні політика, цю заяву взято з одного його підготовлюваного до друку інтерв'ю ДО зустрічі з Януковичем. Просто тому, що вона відповідала «генеральній лінії, яка була на той момент».
«Ти в ту опозицію не ходи – ти в цю ходи…»
Очевидні кілька речей. По-перше, як упевнені й Тігіпко, і Яценюк, посади на зразок голови Нацбанку, секретаря Ради безпеки і оборони, а вже тим більше – члена Кабміну (нехай навіть у статусі першого віце-прем'єра!) – це саме те, чого «для мушкетера Атоса дуже багато, а для графа Де Ля Фер – дуже мало».
А по-друге, ні Тігіпко, ні Яценюк не звикли грати роль радикальної опозиції. І, як люди тверезомислячі, насправді розуміють, що не їм змагатися на цьому терені з Юлією Тимошенко, яка 9 березня врешті-решт оголосила себе єдиною канонічною опозицією в нашій країні.
Таким чином, конкурс на «конструктивну опозицію» не міг не бути оголошений просто тому, що знайшлося дуже багато охочих записатися на відповідний курс.
Питання про те, якою саме має бути опозиція в Україні, залишається академічним. Практика ж така: бути «в конструктиві» на сьогодні хочуть всі, окрім Тимошенко. Отже, Тігіпку і Яценюку доводиться конкурувати не лише між собою.
«Сьогодні більшість депутатів висловили антиконституційну думку про те, що імператив Конституції про те, що коаліцію формують фракції, можна трактувати інакше: коаліцію можуть формувати фракції і депутати». Вже по стилю легко зрозуміти, що цей вислів належить екс-президентові Віктору Ющенку.
Така виявилася реакція колишнього глави держави на скандальну поправку до регламенту ВР, за якою коаліцію можуть, всупереч Конституції, формувати не лише фракції, але й окремі депутати. Цю поправку, нагадаємо, було прийнято в другому читанні теж саме 9 березня.
Висловивши цю думку в ході свого візиту на батьківщину Тараса Шевченка, Віктор Ющенко порадив своєму наступникові «ще раз замислитися про свою місію і не допустити незаконного і неконституційного розгортання подій у Верховній Раді».
Заклик дещо кумедний, якщо пригадати, скільки зусиль Віктор Ющенко доклав до поразки на виборах Юлії Тимошенко – тобто до перемоги все того ж Януковича. Але і цілком логічний, якщо пригадати, що ще в 2007 р. Ющенко на досить хистких підставах розганяв парламент, де якраз почав складатися прообраз «коаліції тушками» (як це, услід за останніми знавцями радянських анекдотів, називають зараз всі журналісти поголовно).
Чи оголосить Ющенко про перехід в опозицію, коли він це зробить, в якій формі і на яких підставах – не так принципово. Але зрозуміло, що іншої можливості залишитися в політиці у нього немає. І хоча екс-президент неодноразово заявляв, що «терпіти не може» політичну діяльність, без участі в тій-таки діяльності йому важко буде займатися своїми численними глобальними проектами.
На жаль, важко це буде і в тому випадку, якщо Ющенко займе радикально опозиційну нішу. Отже, попередник Януковича – ще один явний кандидат на роль «опозиційного конструктиву».
Не можна не згадати і «Свободу», яка розгорнула нині певну активність, а також і досі парламентську Компартію. Обидві ці радикальні (на словах) політсили цілком успішно можуть як зіграти роль «принципової опозиції» - справа і зліва відповідно – так і бути «відіграні» на користь влади. Тобто проти більш потужних опозиційних об'єднань.
Таким чином, Яценюк з Ющенком (а частково і Тягнибок, і залишки Рухів) почнуть топтатися на правому і правоцентристському полі, яке вже щосили намагається «застовпити» Тимошенко. Тоді як ліві сили, а також численні, хоча й слабкі, російсько-націоналістичні рухи критикуватимуть Януковича і його уряд з протилежного флангу.
Не так вже важко буде знайти свою нішу і опозиційному Тігіпку - якщо він все-таки вирішить стати опозиціонером. Тим паче, що вибір варіантів у нього великий. Сам Сергій Леонідович, нині дуже зайнятий будівництвом іменного політичного блоку, називає свою ідеологію «ліберальною» - і стверджує, що час цієї ідеології, яка досі не мала в Україні особливого успіху, нарешті прийшов.
Очевидно, в цій ситуації Віктор Янукович вибере - вірніше, вже вибрав - «центризм» у стилі пізнього Кучми. Нагадаємо, Леонід Данилович, граючи на вічних суперечностях між правими і вічній моральній кризі лівих, зміг-таки досягти на своїй «центристській» позиції відомих успіхів.
Ось тільки Президентові Януковичу не забути б, до чого зрештою привела кар'єра його колишнього патрона. Тим паче, що політичні календарі в наш неспокійний час перетворилися на секундоміри.
