Безпритульні актори
Не заклад культури?
Усе починалося з Будинку актора. Кілька журналістів, телекамера і схвильована розповідь працівників закладу. «Що казати людям? – хвилюється провідний методист Ірина Коберник. – Будинок актора – це частина історії України. Невже тепер ми нікому не потрібні?».
12 лютого директор закладу Вікторія Московенко отримала листа з проханням «в зв’язку із закінченням терміну дії договору оренди комунальної власності… передати будинок за адресою м. Київ, вул. Ярославів Вал, 7… за актом приймання-передачі. У разі не виконання вимоги балансоутримувача в силу вступає рішення Київради». Це рішення було прийняте на пленарному засіданні 27.11.09 і стосувалося… закладу культури «Творча вітальня майстрів оперного та балетного мистецтва «Духовна спадщина» ім. І.Козловського», що на Хрещатику, 50б. Саме Творчій вітальні було вирішено передати в оренду приміщення на Ярославовому Валу, 7.
«Про рішення Київради ми дізналися кулуарно лише наприкінці січня, – обурюється Ірина Коберник. – Ми зрозуміли, навіщо приходила комісія на чолі зі Світланою Зоріною. Всі згадали, як якось у жовтні нам раптом потелефонували і повідомили, що їде комісія. Тоді пані Зоріна просто розглядала будинок».
Вже за місяць з’явилося згадане рішення Київради. Привід – формальний. Начебто керівництво Будинку актора погано утримує приміщення і відмовляється його реставрувати.
Треба зауважити, що будинок, в якому перебуває заклад культури, – історична і культова пам’ятка, спроектована більше ста років тому знаменитим архітектором Городецьким. Це кенаса – культова споруда караїмів, малочисельного етносу, представників якого у Києві не набереться й двох десятків.
Працівники Будинку актора стверджують: претензії від караїмської громади і єврейських організацій (релігія караїмів дуже споріднена з юдаїзмом) були і раніше. Але взагалі взаємини і з тими, і з іншими у Будинку актора завжди були дружні. «Протягом кількох років щоп’ятниці у нас збиралися члени громади прогресивних юдаїстів «Надія». І караїми проводили у нас свої заходи», – розповідає Ірина Коберник.
Проблема повернення культових споруд – не нова. «Тут ситуація спільна для всіх нехристиянських конфесій в Україні, – каже представник Генеральної ради Євроазіатського єврейського конгресу В’ячеслав Лихачов. – Закон про реституцію в Україні відсутній. Усе, що передавалося етнічним громадам, передавалось у рамках Указу президента. Та юридичного підґрунтя цей Указ не має. Приміром, 2007 року президент видав Указ про передачу Тори з архіву, та, оскільки механізм передачі документу з архіву в законі не прописаний, повернення цінного сувою не відбулося. В місцевих бюджетах на переселення закладів культури в інші місця коштів немає». І хоча найвідоміші культові споруди євреїв у Києві передані громаді, все ж є і такі, що хотіла б мати єврейська громада.
«Згідно ж того Указу, приватизація колишніх культових споруд заборонена, але на практиці цей указ не виконується, – уточнює представник Генеральної ради Євроазіатського єврейського конгресу. – Єврейський конгрес не проти, щоб культові будівлі передавали релігійним громадам, але там, де ці громади є! В Києві, тим часом, немає серйозної караїмської громади. Звичайно, якби нам запропонували цю споруду, ми б не відмовились, але проти цього виступили б кримські караїми. Краще вже хай там будуть заклади культури, творчі спілки, ніж приватні власники – так хоча б будівлі збережуться».
Голова Національної спілки театральних діячів України, заслужений діяч мистецтв Лесь Танюк версію передачі кенаси караїмам відкидає. «Так звані «караїми» наїжджали на нас протягом 10 років, – каже він. – Приходили й псевдо-караїми – різні єврейські організації, відверті рейдери». Відомий театральний режисер боїться втратити Будинок актора і пригадує історію майже двадцятирічної давнини. «Раніше Спілка театральних діячів мала навпроти Будинку актора ще одне своє приміщення, де містився наш офіс. Тут бували і працювали Соломія Крушельницька, Наталя Ужвій, Амвросій Бучма, – розповідає Лесь Степанович. – Ще коли Олександр Омельченко тільки прийшов на посаду мера, нас попросили на певний час виселитися – начебто хотіли зробити там ремонт. Дали навіть гарантійний лист, що після відбудови ми повернемося до свого приміщення. Але той лист не спрацював. Після відбудови 400 кв. м. відібрали. Натомість місто не виділило нам нічого, хоча свого часу, аби отримати це приміщення, ми відмовилися від 16 квартир…».
Чи справді кенаса потребує ремонту? Танюк рішуче заперечує. Протягом останніх років, за його словами, Спілка і керівництво Будинку актора двічі вкладали у відбудову пам’ятки по 300 тис. грн. «Жодної реставраційної проблеми немає, – каже голова Спілки. – Невже вони думають, що кошти на реставрацію є у Творчої вітальні? У них фінансові можливості дуже обмежені, та й знаходяться вони на балансі міста. Отже, відбудовуватимуть коштом міського бюджету».
Тим часом Будинок актора самоокупний. «Це приміщення, – розказує пані Коберник, – було надане в користування Будинку актора в 1981 році. З Управлінням охорони культурної спадщини ми перебуваємо в орендних стосунках. Будинок актора був на дотації Спілки театральних діячів, а з 1993 року ми утримуємо себе самі. Кілька років тому податкова перейменувала нас у «підприємство». Ми існуємо за рахунок оренди офісних приміщень – так ми заробляємо і на зарплатню, і на утримання кенаси. Сплачуємо ми за неї близько 60 тис. грн. на місяць. Оскільки ми «підприємство», а не заклад культури, то пільги на нас не розповсюджуються. Але ми платимо вчасно. Оренду сплачено навіть за січень поточного року!».
У Спілки театральних діячів на ремонт також коштів немає. «Та ви що! – жахається Танюк. – 80% нашого бюджету йде на допомогу ветеранам сцени». «Кілька років тому ми власним коштом зміцнили підмурок, – каже Ірина Коберник. – З вулиці і зсередини було вирито котловани й зміцнено фундамент. Спілка фінансової участі в ремонті не брала. Буває, ми даємо гроші Спілці на ті чи інші заходи».
Ювілей Івана Козловського – на вулиці?
Аби з’ясувати ситуацію, ми спробували зв’язатися з Творчою вітальною ім. Івана Козловського. Але до неї «достукатися» не вдалося. Там просто відмовились коментувати ситуацію.
Тим часом у березні цього року Україна святкує 110-річчя з дня народження видатного співака, лауреата Шевченківської премії Івана Козловського. І як у такому контексті сприймати розмови про переселення (або виселення?) культурного закладу його імені? Творчу вітальню було відкрито в 1994 році. Новоутвореному тоді колективу виділили приміщення колишньої пошти, що потребувало капітального ремонту. Протягом 2003-2008 рр. Творча вітальня витратила на облаштування приміщення близько 1,4 млн. грн. Але на нову київську владу, схоже, це не справило належного враження. 27 березня 2007 року Леонід Черновецький підписав розпорядження, зобов’язавши комунальне підприємство «Творча вітальня» передати приміщення площею 335,1 кв. м. (зверніть увагу – майже вдвічі менше за Будинок актора!) КП «Київжитлоспецексплуатація». Остання установа сумно відома участю в більшості виселень закладів культури. Зокрема, в рейдерському захопленні рік тому приміщення видавництва «Дніпро» на Золотоворітській.
Керівництво Творчої вітальні звернулося до київської влади, справа начебто залагодилась. Та ненадовго. У жовтні 2008 році прийшов позов до Господарського суду (того самого, де тепер розглядається справа книгарні «Сяйво»), тоді ж розпочалися судові засідання. А за півроку приміщення на Хрещатику, 50б було виставлено на продаж. Причому, як і у випадку з «Сяйвом», керівництву про це не повідомили. Тепер з’ясовується, що в метикуватій голові якогось розумника на Хрещатик, 36 визрів хитрющий план: під виглядом переселення Творчої вітальні до кенаси прибрати до рук будиночок на Хрещатику, 50б, а згодом (адже відремонтувати величезну кенасу і, тим більше, утримувати її в належному стані невеличкий персонал вітальні просто не в змозі) переселити (в кращому разі, а то й просто ліквідувати) «козловських» кудись подалі. На Троєщину. Або Борщагівку. Чи взагалі на квартиру до директора (приміром, колись славне видавництво «Обереги» існує тепер у помешканні його директорки, пані Наталії Охмакевич.)
У КМДА кажуть, що інформація про те, що вони виганяють і виселяють заклади культури, не відповідає дійсності. Про це під час прес-конференції заявила начальник Головного управління культури та мистецтв КМДА Світлана Зоріна. За її словами, за останні три роки жодного закладу культури Києва не було виселено, окрім Театру маріонеток. Будинок актора же передадуть в оренду Творчій вітальні ім. І.Козловського, і його зможуть використовувати як концертне приміщення такі муніципальні колективи, як Державна академічна хорова капела України ім. Л.М. Ревуцького, Муніципальний академічний камерний хор «Київ» та інші. Пані Зоріна говорить, щоб надати концертне приміщення для муніципальних колективів, КМДА прийняла рішення Будинок актора, який перебуває на балансі комунальної власності, надати в оренду Творчій вітальні ім. І.Козловського після закінчення терміну оренди Національною спілкою театральних діячів, яка підпорядкована Міністерству культури. «Тож Будинок актора нікуди не відселяється, а дійсно закінчена угода зі Спілкою театральних діячів, яка до цього часу орендувала це приміщення протягом великої кількості років. І таким чином ми підписали цю угоду з КМДА, ми пройшли сесію 27 лютого і попередили Спілку театральних діячів про те, щоб вони звільнили це приміщення для наших концертних організацій. А після цього почалася війна, хвиля невдоволення», – сказала вона.
У керівництва Будинку актора є інші побоювання: можливо, приміщення караїмської кенаси перетворення на черговий банк на бутік. Аби врятувати унікальну будівлю і від такої долі, актори склали листа новообраному Президенту Віктору Януковичу.
