Настрій «до мажор», або Відчути геніїв камерно
Він грав на роялі, згадував свою весільну подорож до Києва майже сорок років тому (!), із захватом говорив про творчих друзів і натхненників, мудро жартував із запрошеним політичним, дипломатичним і культурним бомондом. І все це в затишному залі новозбудованої будівлі Посольства Грузії в Україні – організатора такої неординарної події. Найвидатніші композитор та скрипаль сучасності – Гія Канчелі і Гідон Кремер – разом із маститими музикантами Гедере Дірванаускайте (віолончель), Мирославою Которович (скрипка) і Романом Юсипеєм (баян) експресували звуком у камерній обстановці.
«Що це ви так серйозно слухаєте?!» – дивувався Канчелі реакції публіки на перший виконаний твір. «Це всього-на-всього фітюлька», – жартував він про власну сюїту на музику до відомого фільму «Кін-дза-дза» Георгія Данелії. За задумом композитора, «фітюлька» уривалася найбільш значущим вигуком фільму «Ку!», причому з різною інтонацією виконавців. Навіть не знаю, чи зможете ви це собі уявити. Втім, як і те, що російське «ку» тепер вимовляється й у Віденській опері, і не кількома музикантами, а цілим хором – сюїта там має особливий успіх. Гія Олександрович буквально закликав слухача просто посміхнутися. Він навмисне згадував деталі прем'єри «фітюльки» у Великому залі Московської консерваторії, куди було запрошено і режисера «Кін-дза-дза» Георгія Данелію. «Данелія сказав мені: «Якщо буде оголошено, що музика твоя, а слова мої, тоді я піду». «Але ж тут лише одне слово», – обурювався я. «Отже, мене на прем'єрі не буде», – відповів він. Урешті-решт представляли нас обох», – резюмував композитор. У Києві ж йому довелося оголосити одразу трьох авторів сюїти, додавши ще відомого грузинського скульптора, драматурга Реваза Габріадзе. «Після московської прем'єри він страшенно обурився, що його як співавтора сценарію «Кін-дза-дза» раніше не згадали, – уточнював Канчелі. – Я роблю це сьогодні».
Цього київського вечора метр був особливо щедрим на улюблені «фітюльки» із глибоким сенсом. Він сам акомпанував віолончельному соло в композиції «Посмішка до слави», яку написав ще на 70-й ювілей Мстислава Ростроповича. «Якщо люди сприймають славу серйозно, це погано закінчується», – не зауважив автор, перекладаючи музичний склад сучасною політичною мовою. Третій твір вечора виконував Гідон Кремер, і це була композиція, створена спеціально для персонального виходу музиканта на біс. «Я переробив свій Reg-time до п'єси Роберта Стуруа «Ричард ІІІ» і назвав його спеціально для Гідона Reg-Gidon-time», – пояснив Канчелі.
Коли генії спілкуються з тобою у спокійній та щирій атмосфері мовою тонких, але значущих деталей, ти відчуваєш музику зовсім інакше. Тут не було концертно-пафосного і вихолощеного шлейфу вражень. Він був зовсім не потрібен. Слухач сприймав чисту емоцію любові та прихильності до себе як представника міста й країни, до яких ці люди ставляться з особливою повагою. Гідон Кремер грав Сильвестрова і Гліера, зазначаючи, що «інтимна атмосфера» вечора сприяє тому, аби почути істинно київських авторів. «Щойно у мене з'являється можливість побачити Україну, я роблю це залюбки», – зізнавався Гія Канчелі. Він легко іронізував, спілкувався тепло і невимушено, знаючи, що залишається завжди простим у власній величі, так само як і великим у своїй простоті. Він узяв у фіналі до-мажорний акорд і тримав його, поки звук не залишив зал, невигадливо налаштувавши всіх на радість. Дуже доречно і гарно.
