Консорциум по управлению украинской ГТС: целесообразность создания, риски, перспективы
12 февраля, в 10.30, в «Главреде» состоится пресс-конференция на тему: «Консорциум по управлению украинской ГТС: целесообразность создания, риски, перспективы».
В пресс-конференции примут участие:
- президент Киевского международного энергетического клуба Александр Тодийчук;
- директор энергетических программ Центра "Номос" Михаил Гончар.
Михайло Гончар: Для того, щоб висвітлити питання, пов’язані з можливим створенням газотранспортного консорціуму з управління українською газотранспортною системою, потрібно, на мій погляд, розглянути деякі аспекти енергетичної стратегії Росії. Власне кажучи, того суб’єкта, з ким збираються створювати консорціум. Це надзвичайно важливий момент.
Мало хто звертає увагу на те, що Російська Федерація минулого року, а саме 13 листопада, затвердила нову редакцію Енергетичної стратегії. Її принципові особливості мають бути враховані, тому що, не знаючи цього, власне кажучи, годі вести мову про доцільність і раціональність ідеї створення консорціуму.
Адже ви знаєте, що ідея створення консорціуму уже нараховує як мінімум вісім років – з червня 2002 року, - коли була підписана відома спільна заява президентів Путіна і Кучми та канцлера ФРН Шредера в Санкт-Петербургу. Як бачите, майже вісім років, а віз і нині там. Це не тому, що є якась блокуюча позиція української сторони, навпаки – позиція української сторони була достатньо конструктивною. Проблема полягає в тім, що за всі ці роки російська сторона так і не спромоглася надати гарантії додаткових обсягів транзиту російського газу через ГТС України, власне кажучи, заради чого і має бути створений консорціум.
Звичайно, зараз ситуація виглядає дещо по-іншому, ніж 2002 року, коли активно розганялися нафтові ціни, відповідно, росли і газові ціни. Зараз ми маємо абсолютно іншу ситуацію. Тим більше, потрібно звернути увагу на те, що, власне кажучи, хоче Росія в своїй енергетичній стратегії.
«Из «Энергетической стратегии России на период до 2030 г.» (утверждена 13.11.2009 г.распоряжением №1715-р)
-доля европейского направления в общем объеме экспорта российских топливно-энергетических ресурсов будет неуклонно сокращаться за счет диверсификации экспортных энергетических рынков в восточном направлении;
-Российская трубопроводная инфраструктура станет составной частью энергомоста между Европой и Азией, а Россия - ключевым центром по ее управлению;
-стимулирование строительства транспортной инфраструктуры для диверсификации рынков сбыта и направлений экспорта российских энергоресурсов на востоке, юге, северо-западе и севере страны;
-В области развития новых экспортных маршрутов приоритетная роль отводится реализации проекта "Северный поток". Российский газ по этому газопроводу будет поступать на европейский рынок, минуя территории третьих стран. Большое значение будет также иметь создание газопровода "Южный поток».
Ви бачите декілька фрагментів, які взяті із офіційного документу. Вони віддзеркалюють, чого хоче Росія в своїй енергетичній, зокрема, газовій політиці. Зверніть увагу на два виділених фрагменти, де чітко прописано, як стимулюватиметься створення нової інфраструктури для диверсифікації ринків збуту і напрямків експорту. Там присутні чотири напрямки: схід, південь, південний захід і північ Росії. Зверніть увагу, там немає заходу. Себто, немає ні України, ні Білорусії, немає західного напрямку.
Також варто звернути увагу, де чітко позначені пріоритети: Північний потік, Південний потік і обминання території транзитних країн. Знов-таки, Білорусія і Україна.
Тут чітко прописано, що російська трубопровідна інфраструктура стане складовою частиною енергомосту між Європою і Азією, а Росія - ключовим центром по її керуванню. Це, можна сказати, квінтесенція. Себто, Росія зовсім не переслідує тих цілей, про які говорять тут у нас, інтерпретуючи політику Росії - вони її просто не розуміють, тому що ніхто не читав цих речей.
Тут показано, яким чином буде реалізовуватись енергетична стратегія Росії в частині, що стосується диверсифікації напрямків постачання енергоносіїв. Це стосується як газу, так і нафти. Сьогодні ми говоримо тільки про газ. У цьому контексті варто відзначити ще один момент, пов'язаний з тим, що у нас часто йде мова про те, що, наприклад, Білорусія свого часу пішла на певні поступки Росії, зокрема, «Газпрому»: віддала частину «Геотрасгазу». Цього року має бути завершена передача 50% по «Геотрасгазу» «Газпрому». Таким чином, Білорусія має більш дешевий газ порівняно з іншими партнерами «Газпрому», отже, має кращу економічну ситуацію і т.д.
Насправді все виглядає зовсім не так прекрасно, як це подається в засобах масової інформації. Перш за все, 50%, які цього року вже стануть частиною «Газпрому», свою місію, так би мовити, виконали. 2011 року Білорусія має укладати нову угоду з Росією, і питання ціни на газ знову постає на порядку денному. Стосовно існуючою ціни, то вона теж є далеко не такою, якою була зафіксована при підписанні відповідних угод між Росією і Білорусією в 2007 році, коли передбачали, що у період 2007-2011 років ця ціна буде складати близько 100 доларів за тисячу кубічних метрів. Білорусія зараз має 160 доларів.
Свого часу, коли йшли дебати про те, що в обмін на дешевий газ Білорусія передасть частину ГТС Росії, постало важливе питання: а скільки, власне кажучи, коштує ГТС? Це абсолютно те саме питання, яке стоятиме і в нашому випадку. Білоруський президент тоді оцінив вартість ГТС Білорусії в 17 мільярдів доларів. Російська сторона сказала, що 50% ГТС коштують не більше 1,5-2 мільярди. Себто, загальна вартість виходить близько 3-4 мільярди. Відчуйте різницю цін.
Результат переговорів. Зрештою, трошки пішли на зустріч білорусам, ціна була зафіксована у 2,5 мільярди.
У нашому випадку «Газпром» буде дотримуватися тієї самої тактики. Яка б ціна не називалася з українського боку, «Газпром» буде демпінгувати її і ніколи не давати адекватної ціни. Більше того, він швидше намагатиметься зробити входження в консорціум через створення певної боргової ситуації, щоб взагалі нічого не платити. Тут попередній уряд в цьому напрямку «постарався». Новий уряд, якщо він буде сформований, буде йому дуже «вдячний» за це.
Тому, коли мова йде про те, що деякі діячі починають озвучувати якісь цифри - це абсолютно нічого не значить, оскільки «Газпром» абсолютно адекватно зауважив: «ми ще офіційно нічого не отримували. Коли отримаємо, тоді сформулюємо свою позицію». Тобто «Газпром» уже зараз формулює свою позицію сили для майбутніх торгів.
Що стосується обхідних проектів. Зараз ми бачимо сплеск медіа-активності, що Росія будує їх, вже завершує, і ось-ось українські труби стануть взагалі не потрібними. Тому Україна, мовляв, має якомога швидше віддатись «Газпрому», оскільки потім це взагалі нікому не буде потрібно, і буде купа металобрухту. Це типова пропаганда, яка ведеться вже не перший рік, я б навіть сказав, друге десятиліття. Приблизно ті самі речі можна було чути і всередині 1990-х років, коли «Газпром» розпочинав проект «Ямал-Європа». Звичайно, зараз ситуація інша, вони дійсно будуть реалізовувати ці проекти, але результат цих проектів буде не такий, як розписується.
Ви знаєте, що Nord Stream заявлений як проект потужністю 55 мільярдів кубічних метрів на рік, двохниточна система, завершується процес надання екологічних дозволів з боку країн балтійського регіону, але знову ж таки, ситуація помінялася. Проект був орієнтовний на родовище Штокман. Це був абсолютно логічний проект: нове родовище, новий ресурс газу, новий маршрут, новий трубопровід. Штокман не розробляється. Його перспективи стають все більш примарними, тому що це гігантське унікальне родовище, яке неможливо розробити за допомогою існуючих на сьогодні, тим більше в Росії, технологій.
Що робить Росія? Вона переорієнтовує цей проект, його сировинну базу на старіючі родовища Західного Сибіру, які виснажуються. Мова зараз ведеться про те, що перша черга буде збудована так, а друга ще вивчається. Перша черга – це 27 мільярдів кубічних метрів.
Себто, матимемо ситуацію, що у випадку відомого проекту Блакитний потік на Чорному морі, який спочатку декларувався потужністю 32 мільярди кубічних метрів, був реалізований потужністю 16 мільярдів кубічних метрів, працює на половину потужності, перекачуючи більше восьми мільярдів кубічних метрів на рік. Тому в принципі Nord Stream орієнтований на ту ж ресурсну базу, з якої газ іде в Європу і через українську газотранспортну систему. Тому в цьому контексті він є нам частково конкурентний.
Другий проект – Південний потік, який розрекламований ще більше. Проектна потужність зазначається в 63 мільярдів кубічних метрів. Хоча знову ж таки в самій енергетичній стратегії зафіксована більш помірна цифра – 30 мільярдів кубічних метрів. Перспективи його більш, ніж туманні. На наш погляд, швидше за все, цей проект може вилитися в те, що він не буде реалізований, а замість нього буде реалізована друга черга існуючого Блакитного потоку, і Росія намагатиметься зробити відповідний сценарій конвергенції з проектом Набукко, який тепер, нібито, майже не має ресурсної бази. Таким чином, ці два проекти зіллються в щось таке, що ви бачите на карті. Тому ці два проекти Росія намагатиметься реалізувати, але в усіченому вигляді.
Однак по маршруту обох газопроводів бракує підземних сховищ газу. Газотранспортна система - це не тільки труби, і навіть не стільки труби. Дуже важливе значення має наявність підземних сховищ газу, тому що вони дозволяють балансувати пікові навантаження газотранспортної системи. Це те унікальне, що є в української газотранспортної системи.
Тому, коли через мас-медіа демонструється якась певна неважливість, неактуальність української ГТС - це є не більше, ніж маскування реальних намірів. Тому що зараз плід має вже ось-ось впасти біля ніг «Газпрому» і Росії. Треба максимально знизити ціну цього плоду, і зрештою по можливості, щоб він дістався задарма. При цьому використовуючи в тому числі і невігластво тієї політичної команди, яка зараз прагне дістатися до влади. Невігластво інших політичних команд вони вже використали повною мірою.
В цьому контексті, коли мова ведеться про те, що, нібито, Україна, створивши консорціум по управлінню ГТС спільно з Росією, зможе розширити потужності ГТС аж до 200 мільярдів кубічних метрів – це дуже конкретний і яскравий приклад такого невігластва. Можна збільшити хоч і до 500 мільярдів кубічних метрів. Тільки чи буде у постачальника необхідний ресурс газу? Чи буде він готовий прокачувати його через українську ГТС? Чи буде готовий споживач на тому кінці труби в Європі взяти цей ресурс газу саме східного напрямку? Оскільки Європейський Союз в цілому, якщо не говорити про окремі країни, має диверсифіковану систему газопостачання, і він може брати газ і з Північного моря, і з Північної Африки, і завозити скраплений природний газ.
Газові кризи 2006-2009 років призвели до тектонічних зсувів на енергетичному ринку Європи в цілому і на газовому, зокрема. В цьому контексті російський газ з його додатковим навантаженням у вигляді політичних проблем цікавить споживачів в Європі в останню чергу. Тому можна робити труби і збільшувати їх потужність до 200, 500 мільярдів – це не матиме значення, бо не Україна визначатиме, чи піде цей газ в східному напрямку, чи піде він через Nord Stream, Ямал-Європу, українську ГТС, Південний потік і т.д.
Росія знає, що робить. В принципі, вона створює диверсифіковану систему маніпулювання обсягами, напрямками і цінами (!) газових потоків. Це може стати політичним інструментом, тому що як своєрідна плата за політичну лояльність до Росії може розглядатися варіант своєрідної вдячності шляхом тимчасового збільшення обсягів транзиту через той чи інший напрямок. Якщо та чи інша країна поводить себе невдячно по відношенню до Росії, як вважатимуть в Москві, обсяг транзиту може бути скорочений. Скажімо, будуть певні незгоди з російською політикою у Білорусії, - як це має місце зараз - поки можна збільшити обсяг транзиту через українську ГТС, через консорціум, чи через Північний потік, і зменшити через білоруську ГТС. І навпаки, – якщо українці поводять себе в чомусь, на їх погляд, неадекватно, можна дати більше газу через інші напрямки.
Тому в даному випадку, коли мова йде про безумовну готовність з українського боку про створення консорціуму, треба бути надзвичайно обережними. Чому це все активізувалося? Це пов’язано з тими змінами, які відбуваються в нашому політичному житті.
Власне кажучи, російська сторона і не збирається у відповідності до стратегії, про яку я вже говорив, збільшувати обсяги постачання газу в Європу, відповідно до довготермінових контрактів, які вже підписані. На цій діаграмі - розробка Інституту енергетики і фінансів Російської Федерації, який був задіяний у підготовці енергетичної стратегії, вказує, що ближче до 2030 року є чітка тенденція до зменшення обсягів постачань, не збільшення. Звичайно, зараз важко говорити про те, що буде в 2030 році, але тим не менше, вони бачать саме таку модель, яка зайвий раз підтверджує актуальність викликів, які ми матимемо в тому випадку, якщо погодимося на російську модель створення газотранспортного консорціуму.
Звичайно, газотранспортна система не є своєрідною священною коровою, і можна допускати версію про те, що можуть бути і інші варіанти оптимізації управління власністю держави. Якщо вже вести мову про це, то тоді вже краще мати за зразок словацьку модель, і вести мову про приватизацію 49% при збереженні контрольного пакету 51% за державою. Робити це чисто і прозоро і не створювати дивних конструкцій, при яких не гарантовано, що держава і ми як споживачі збережемо свої інтереси.
Це одна з можливих моделей створення такого консорціуму. Вона є достатньо проблемною. Значно мірою вона віддзеркалює схему, яка була випробувана «Газпромом» на прикладі «РосУкрЕнерго». Як ви бачите, тут можуть бути три потенційних учасники – «Нафтогаз», «Газпром» і європейські партнери, - але це те, що буде на видимому горизонті. Знизу може бути дещо інша конструкція. Там можуть бути компанії, які зареєстровані або в офшорних зонах, або в швейцарському кантоні Цуг. Ця практика відпрацьована і там є можливість використовувати два типи акцій: акції, які будуть зафіксовані конкретно за тими партнерами, які офіційно будуть виступати учасниками і фундаторами цього консорціуму, і акцій на пред’явника - так звані анонімні акції, які дають простір для відповідних маніпуляцій.
Тим більше, коли ми поглянемо на те, де зареєстровані провідні офіси компаній, що розвивають відповідні проекти «Газпрому» - Nord Stream, Південного потоку, Штокману, - ми бачимо, що все це в тому ж Катоні Цуг, де, власне кажучи, знаходиться офіс «РосУкрЕнерго». Тому не виключено, що адреса консорціуму компанії з умовною назвою «Консорціум по управлінню української ГТС» буде знаходитися там же, тому що схема є оптимальною з точки зору непрозорого перерозподілу доходів від функціонування такого роду проектів.
Благими намірами вимощена дорога далеко не завжди в рай. Ми з Олександром Сергійовичем були безпосередньо причетні до баталій, які розгоралися в 2003-2004 роках щодо використання нафтопроводу «Одеса-Броди» - аверс-реверс. Коли було багато обіцянок про те, що додаткові обсяги нафти будуть, якщо Україна погодиться на реверсне використання нафтопроводу. Як мінімум 9 мільйонів тон. Це були обіцянки. А реальність виявилася такою, що ніяких додаткових обсягів не з’явилося. Більше того, ті 9 мільйонів тон, які одного разу в 2007 році були забезпечені, виявилися просто на просто перерозподіленими з іншого напрямку української нафтотранспортної системи - з придніпровських нафтопроводів. Себто, гроші були перекладені з однієї кишені в іншу. Так само і тут в ідеї з цим консорціумом. Політична команда, яка має намір зараз прийти до влади, хоче перекласти гроші з однієї кишені – державної - в низку інших кишень - приватних. От і все, що за цим стоїть.
Олександр Тодійчук: Колега майже все уже сказав, я додам лише кілька слів.
Я думаю, питання консорціуму знову піднялося з суто політичних причин з бажання кандидатів сподобатися Росії. І так як наша влада – перша, друга і третя – поки що досить примітивна, вона хоче сподобатися через чотири речі: консорціум, Чорноморський Флот у Криму, мова і НАТО.
Про те, що нова влада не готова до цього, говорять два фактори. Пан Михайло вже сказав про 200 мільярдів. А друге – це те, що Україна долучиться до будівництва північного обхідного маршруту. Якщо розглядати це питання з позиції майбутнього президента, то це досить цікава заява, тому що ще зовсім недавно Польща, пожертвувавши перспективою отримання великих вантажопотоків, відмовилась від перемички навколо України, яка мала йти через Польщу до Словаччини.
І сьогодні, коли в Польщі воюють проти Північного потоку, вдячні українці кажуть: «А ми його самі збудуємо».
Що стосується консорціуму. Комі він потрібен? Росіянам. З тим, щоб зменшити газові вантажопотоки через Україну і через газову складову отримати більший контроль над управлінням Україною в цілому.
Почитайте текст контракту. Практично українська ГТС знаходиться у повному управління «Газпрому». Що ще від цього консорціуму можна мати? Частину прибутку.
З іншого боку, я не вірю, що так легко нова влада погодиться створити консорціум. Газ – це гра для дорослих. Вищі ешелони влади і в Україні, і в Росії граються в неї. Завдяки різним тіньовим схемам вони отримують надприбутки, які визначають переможців у виборах, які вирішують інші стратегічні і глобальні питання.
Візьміть «Укртрансгаз». Він приносить щонайменше мільярд доларів чистого прибутку на рік. Якщо це високоприбуткова організація, для чого нею ділитися? Інше питання, що сьогодні НАК «Нафтогаз» виконує ряд не своїх завдань. Різниця в ціні на газ; більші, ніж в Росії, податки в бюджет. Це кишеня, в яку може лізти будь-яка рука, яка має на це право, і брати гроші – або в бюджет, або у власну кишеню, як сказав пан Михайло.
Якщо в Європейському Союзі говорять одним голосом – «давайте хоча б зважаючи на небезпеку енергетичних впливів об’єднаємося», - то Росія, навпаки, займається дезагрегацією. Їй хочеться приєднати до кожної країни окрему трубу і далі працювати за принципом: «якщо ви з нами добрі, ми з цією трубою працюємо, якщо ні – ми її вимикаємо».
Що стосується Південного потоку – абсолютно погоджуюсь, що, в першу чергу, через цю гарну «цукерку» Росія вже отримала контроль над газотранспортними системами цілого ряду країн Балкан. Більш за все, все зупиниться на другій черзі, тому що в основному йде боротьба з Набукко.
Є ще один гравець – Італія, яка спеціалізується на будівництві підводних трубопроводів. Це контракти на десятки мільярдів, тому вони досить активні лобісти і учасники Північного і Південного потоків.
Що стосується перспектив газових вантажопотоків Схід-Захід. З діаграми видно, що «Газпром» передбачає зменшення обсягів, але це не пов’язано з тим, що «Газпром» хоче їх зменшувати. Ринок говорить про те, що він бажає не збільшувати, а навпаки, зменшувати свою залежність від російського газу. З іншого боку, тут досить активно грає ціна. В попередньому році це були ситуативні моменти, але на спотовому ринку газ можна було купити більш як вдвічі дешевше.
Сьогодні більшість країн налаштовані на перегляд довгострокових контрактів, а це означає поставити під загрозу завантаження трубопроводу, тому що країни Євросоюзу переходять в основному на термінали зрідженого газу і нові джерела. Отже, Росія бачить, що Євросоюз починає захищатися від гіперболізованої залежності по газу, Європа вже винесла декілька уроків від Росії, і тому Росія вимушена шукати інші ринки.
Україна допустилася найбільшої помилки в тому, що ми не виконали жодного зобов’язання перед Європейським Союзом. Якби ми виконали хоча б частину тих реформ, які обіцяли, особливо ті, що передбачені Брюссельською декларацією. Ми б отримали інвестиції. ЄС, вклавши гроші в українську ГТС, став би нашим союзником, зацікавленим в тому, щоб ця система працювала. Ми майже втратили цього союзника, його треба терміново повернути.
Небажання реформуватися, в першу чергу, пов’язане із тіньовими схемами. Ніхто не хоче втрачати доход.
Отже, питання газотранспортного консорціуму виплило сьогодні, в першу чергу, у зв’язку з виборами. Якщо чесно і грамотно вести роботу у «Нафтогазі", немає необхідності залучення інших партнерів.
Читач сайту «Главред» Гость: Кто мне объяснит прозрачно, чтобы не оставалось вопросов, почему Украина не в состоянии управлять своей системой самостоятельно? И дополнительно- зачем включать в консорциум Россию?
Михайло Гончар: Дійсно, це важливе питання, тому що, якщо ми не маємо прозорості, можливості доступу споживачів до інформації, яка необхідна споживачеві для того, щоб оцінити, наскільки ефективно витрачає монополіст-постачальник послуг і товарів – газу – наскільки ефективно він витрачає наші з вами гроші. Тому що ми як споживачі платимо гроші. І коли ми не можемо зрозуміти, чому тариф такий високий і ми не бачимо, як він формується – це означає, що має місце стан непрозорості. Це означає, що в таких умовах просто хтось частину наших з вами грошей використовує. Звідси ми бачимо, як активно в Україні, як ні в якій іншій країні центрально-східної Європи впродовж останнього десятиліття зростала кількість просто мільйонерів, мультимільйонерів і росли статки мільярдерів.
Наш Центр спільно із Міжнародним енергетичним клубом протягом минулого року продовжували проект, пов'язаний із прозорістю. Можна багато собак вішати на уряд, що піде, але він зробив один невеликий, але важливий крок по приєднанню України до ініціативи прозорості видобувних галузей. Ми, з свого боку, нещодавно випустили аналітичний звіт по стану прозорості – він є доступний на сайті ua-energy. Висновки були невтішними. Стан прозорості нашої транзитної системи не покращився, а навпаки, погіршився.
Тому, відповідно, така реакція європейських партнерів, про яку говорив пан Тодійчук – вони певною мірою дистанціювались, хоча 2006 року після відомої газової кризи вони були на нашому боці. Навіть 2009 року відбулось підписання Брюссельської декларації. Але потім, коли відбулось «нічогонероблення» з українського боку і вони побачили, що ситуація не покращується, а навпаки погіршується, їм не зрозуміло, що потрібно робити.
У них є абсолютно стандартна технологія реалізації проектів, подібних до консорціуму, але для цього потрібно, як мінімум, бачити чіткий фінансовий звіт, який характеризує фінансовий стан НАК «Нафтогаз».
Треба оцінити, скільки може коштувати цей актив. Це можна зробити тільки на підставі відкритих, прозорих даних, а якщо їх немає, тоді починають працювати тіньові, непрозорі схеми. І вони потужно працюють, тому що там є потужний стимул – ті самі акції на пред’явника.
Критерій транспарентності для європейських партнерів значною мірою буде визначальним під час вирішення питання – приєднуватись до такого консорціуму чи не приєднуватись. А якщо навіть приєднуватись, топ отім не виключений варіант, що зрештою, побачивши, що ситуація розгортається не так, як очікувалося, такий партнер може продати свою частку в консорціумі російському партнеру по принципу: тільки ви зможете розібратися з тими українцями. Це ще одна небезпека.
Читач сайту «Главред» дядя (Ukraine, Dnepropetrovsk): Допустим, что Южный поток может прокачать 60 млрд. кубометров газа в год, тем самым в сумме с Северным потоком заменит пропускную способность ГТС Украины. Но хранить газ им негде! А значит, либо Европа планирует увеличить свою потребность в Российском газе в два раза, либо эти проекты бессмысленны. Потому что Украине не будет смысла прокачивать 20-40 млрд. кубометром газа в год. Потому как это не выгодно, мы можем поставить условие, что меньше, чем 90 или 100 млрд. в год мы качать не будем. Вот и всё. И почему мы так боимся больших цен на газ, при том, что Европа с такими ценами живет всё время.
Всем известно, и Медведев в 2009 году заявлял о том, что если Украина не закачает газ в хранилища в объеме 20-25 млрд., значит, Европа зимой останется без газа. Именно для этого нужны хранилища. Таких хранилищ ни в Германии, ни в Болгарии нет и не будет, так как наши хранилища природные, из них когда-то выкачивали газ. Так ли это?
Олександр Тодійчук: В Україні дійсно в підземних газових сховищах знаходиться 32 мільярди кубометрів газу – це приблизно четверта частина усіх газових сховищ Європейського Союзу, якщо враховувати сховища Росії. Якщо їх не враховувати, то це третя частина.
Дійсно, система газопостачання без таких сховищ досить жорстка. Будь-яка аварія технічного характеру – і буферні ємності дозволяють згладити ці проблеми і плавно розподілити газ. І сезонні коливання, звичайно.
Чого хоче Європейський Союз? Він зацікавлений брати участь у спільному використанні українських підземних сховищ. Ми можемо збільшити ємність наших підземних газових сховищ до рівня сховищ великої європейської держави без великих надзусиль. Велика кількість відпрацьованих родовищ дозволяє досить дешево створити ці сховища.
ЄС хоче ці сховища окремими гілками зв’язати з своєю газотранспортною системою. У нас все завязано на транспортування в одному напрямку, розворот газу в іншому напрямку неможливий технологічно. Я думаю, що Україна могла б саме тут і створити консорціум – міжнародний консорціум по спільному використанню частину резерву наших сховищ і створення нових сховищ, цим самим створивши елементи енергетичної безпеки ЄС на своїй території, ми б значно зміцнили свої позиції. І навіть якщо Північний і Південний потік раптом будуть раптом будуть реалізовані, вони теж були б більш безпечними для користувачів в ЄС, тому що вони в будь-який момент могли б скористатися підземними сховищами на території України.
І ще один момент. До сьогоднішнього дня ми дуже мало грошей беремо за зберігання газу. Різниця – майже у десять разів. Нам не треба гнатися за цінами на політичних умовах. У нас дуже часто кажуть: ми маємо встановлювати європейські тарифи за транспортування газу. Але хто сказав, що прокачка газу через українську ГТС має бути безпечною з точки зору конкурентності по відношенню до Північного і Південного потоків? Якщо ми запровадимо високі тарифи, ми просто підсилимо позиції обхідних маршрутів.
Підземні сховища для України – це досить вигідний, необхідний в процесі інтеграції до Європейського Союзу феномен. На міжнародних газових конференціях наші колеги, а також топ-менеджери газових компаній Європейського Союзу неодноразово наголошували, що вони надзвичайно в цьому зацікавлені, але непрозорість не дозволяє їм до цього долучитися.
Михайло Гончар: В контексті транзитного потоку. Не випадково, що навіть у транзитному контракті, який підписаний 2009 року, фігурує цифра 110 мільярдів кубометрів щорічного транзиту через Україну. Інша справа, що ця цифра індикативна і не носить зобов’язуючого характеру щодо російської сторони, але тим не менше, в цьому контексті вона важлива – в контексті підземних сховищ газу. Як би там не було, а «Газпром» має намір зберегти цей транзитний напрямок. По цьому маршруту є підземні сховища газу, і тому ця цифра позначена.
Запитання із залу: Які обсяги нафти прокачувалися протягом останніх років, і за яким тарифом? Чому мова про цінову політику ведеться саме в цей час?
Олександр Тодійчук: На жаль, в останні роки ми починаємо втрачати українську нафтотранспортну систему. Більше уваги приділяється газовим питанням. В цьому тумані ми втрачаємо і нафтотранспортну систему, і нафтопереробку в Україні. В 2008 році ми втратили 12 мільйонів тонн перекачки - це майже 1/4 навантаження української газотранспортної системи на той час. В попередньому році ми втратили 3 мільйони тон транзиту.
Зараз ці розвернення трубопроводів - транзит практично не йде через кременчуцьку газотранспортну систему - пропускає пару сотень тисяч тон азербайджанської нафти для Кременчука. Тобто фінансова група, яка сьогодні отримала контроль над українською нафтотранспортною системою, використовує її лише в своїй боротьбі на внутрішньому ринку. Тобто була боротьба за Кременчуцький завод. З одного боку, добре, що ця азербайджанська нафта прийшла до нас. Але в який спосіб? Ми розвернули кременчуцьку нафтотранспортну систему. «Лукойл» і інші компанії змусили йти через реверсний маршрут «Одеса-Броди» по маршруту «Броди-Одеса» - по найдорожчому маршруту із усіх транзитів, які були донедавна на території України. Перед цим тарифи були досить конкурентноздатні. Потім інше керівництво їх значно зменшило. Зменшивши тарифи, ми втратили 12 мільйонів.
Сьогодні ми бачимо, що Казахстан пішов через Білорусію і Польщу. Я думаю, що треба гідно знаходити спільну мову. Я не можу дати цьому пояснення, окрім, як бажання збанкротувати «Укртраснафту» і отримати над нею контроль. Тому що все, що діється, діється не в інтересах держави.
Михайло Гончар: Я абсолютно погоджуюся, і додам, що тут не треба переоцінювати роль казахів. В цих відносинах завжди присутній третій, про якого мовчать. Питання в тім, що казахи не можуть так собі захотіти піти чи на Балтику, чи на Польщу, чи через Україну. Їхній транзитний нафтовий потік регулюється центральним диспетчерським управлінням російської компанії «Транснефть». Тут, я думаю, не обійшлося без російського монополіста, виходячи з того, що робиться зараз з українською газотранспортною системою, яка просто стала елементом внутрішньо-корпоративної політики групи «Приват».
В даному випадку «Транснефть» це використала, в тому числі і на тлі тих білоруських подій. Себто, вона теж показує, що ваше завантаження залежить від ступеню лояльності вашої політики. А паралельно йде будівництво БТС-2, і коли її буде збудовано, то практично система «Дружба» як така – неважливо, через Білорусь, через Україну - може бути виключена з транзиту. Оскільки росіяни вже не раз заявляли цей аргумент, особливо у випадку Литви, що система стара. Українській системі, дійсно, в 2012 році буде 50 років. Тому вони будуть абсолютно праві з формальної точки зору, що «Дружба» своє відпрацювала.
Таким чином, якщо відбудеться той сценарій, про який сказав Олександр Сергійович, що це приватна група інтересів, то, власне кажучи, Україна втратить нафтотранспортну систему як таку. Щоб не втратити, треба було робити те, що пропонувалося в 2002-2003 роках, все-таки зав’язувати інші нафтові потоки з каспійського регіону. Цього не було роблено.
Запитання із залу: Можете навести якісь цифри щодо обсягів казахської нафти, які перекачувалися в Україну?
Олександр Тодійчук: Близько двох мільйонів.
Михайло Гончар: Це теж, до речі, до питання прозорості. Олександр Сергійович і я на певному етапі формування «Укртранснафти» були причетними до створення державної компанії як такої, що повинна консолідувати потенціал державних підприємств і забезпечувати реалізацію державної стратегії.
В цьому плані важливим є наступне. Коли представників нафтотранспортної галузі запитують, які у вас тарифи, які транзитні тарифи, які обсяги перекачуються, вони говорять, що це комерційна інформація. Це абсурд - це повинна бути відкрита інформація, доступна і для зовнішніх партнерів, і для внутрішніх теж. Це державна компанія, це державні гроші, це наші з вами гроші також.
Олександр Тодійчук: Звичайно, тарифи можуть бути різні, в світі така практика існує. Тобто, якщо ви укладаєте контракт на 10 років, ви можете мати гарантії завантаження трубопроводу, певні пільги. Інше питання, коли ви просите прокачати якісь обсяги десь через місяць, і десь вас треба влаштувати в той графік перекачки, і створювати якісь технологічні умови. Але разом з тим, є формула визначення ціни на газ і формула визначення газового тарифу. Так само і по нафті мають бути розписані всі правила. І ви як трейдер, коли бажаєте прокачати якісь обсяги, в цьому бізнес-плані маєте скористатися цими конкретними цифрами з тим, щоб не мати в подальшому проблем.
Читач сайту «Главред» Урал: Есть ли действительно смысл поднимать вопрос в данный момент о газовом консорциуме? На Украине последние 5 лет нет политической стабильности, соответственно риск долгосрочных инвестиций возрастает многократно, не секрет что южный и северные потоки строятся специально в обход нестабильных стран, в связи с этим у меня вопрос: Какие гарантии может предоставить Украина по защите вложенных инвестиций?
Михайло Гончар: Я думаю, питання значною мірою є надуманим. Давайте пригадаємо 2004-2005 роки - на транзити енергоносіїв через територію України це не впливало. Інша справа, що ця теза стала активно просуватися в медіа-простір, починаючи з 2004 року, з першого прецеденту російсько-білоруського газотранспортного конфлікту.
Ця теза є в своїй основі маніпулятивна, яка спрямована на те, щоб обґрунтувати ініціативу створення обхідних трубопроводів. Тому що 28 серпня 2003 року з’явилася перша редакція енергетичної стратегії Росії, в якій було зафіксовано пріоритети обхідним трубопроводам. Але вони виглядали недостатньо обґрунтованими з точки зору економіки, про що багато говорили. Себто, навіщо будувати «Північний потік», який коштуватиме, як зараз оцінюється, 7,7 мільярди євро? Навіщо будувати «Південний потік» - зараз почали називати скромну цифру порівняно з «Північним потоком», але це на порядок технологічно більш складний проект? Навіщо їх будувати, коли можна модернізувати існуючий маршрут. Тоді стали з’являтися ці тези про політичну нестабільність і т.д.
Візьміть до уваги дві речі. Ірак і Нігерія – країни, де постійно відбуваються якісь гарячі події із застосуванням зброї. Там підривають нафтопроводи, але нафтопровідний маршрут Кіркук-Джейхан як працював, так і працює. Те ж саме стосується Нігерії. Це в країнах, де вже багато років ситуація на грані громадянської війни. Що порівнювати з Україною? Це маніпуляція в чистому вигляді.
Тут інша справа – нам потрібні гарантії з боку ініціатора створення консорціуму - «Газпрому», - що ми не залишимося із порожніми трубами в тому випадку, якщо, наприклад, Європейський Союз не буде реалізовувати політику збільшення закупок газу в Росії. У нас чогось часто говорять: мінятися активами - пустити «Газпром» в нашу газотранспортну систему, а «Газпром» нам надасть можливість добувати газ в Сибіру. Абсурд. Тому що там старіші родовища, новіших родовищ ніхто не дасть, вони самі необхідні росіянам.
Але чомусь ніхто не ставить питання іншим чином. Чому б «Газпрому» не надати «Нафтогазу» на паритетних засадах, наприклад, в рамках створення консорціуму, пакети акцій в своїх активах в Європейському Союзі? Адже «Газпром» через свої дочірні і внучаті компанії продає газ на європейському ринку. Тоді ми були б гарантовані, що незалежно від того, буде йти якийсь потік через нашу газотранспортну систему чи він йтиме в обхід її, але ми отримували б свою частку продажу газу, реалізованого «Газпромом» на європейському ринку. Це було б гарантією: газу немає, але гроші надходять. Цього чомусь ніхто із політиків-невігласів не говорить.
