Финансово-экономический кризис в Украине и мире: тенденции, прогнозы
20 января в «Главреде» состоялась пресс-конференция на тему: «Финансово-экономический кризис в Украине и мире: тенденции, прогнозы»
В пресс-конференции приняли участие:
- директор Института экономических исследований и политических консультаций Игорь Бураковский.
- старший экономист Международного центра перспективных исследований Ильдар Газизуллин;
- президент Центра антикризисных исследований Ярослав Жалило
«Главред»: прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко зробила заяву про те, що криза в Україні завершилася. Яким є стан економіки України на сьогоднішній день?
Ярослав Жаліло: На нашу думку, можна підтримати позицію прем’єра про те, що криза у нас закінчилася. Але ми вважаємо, що треба говорити і наступне, що криза у нас закінчилася і почалася економічна депресія. Криза, як період падіння вниз, дійсно, на щастя, в основному позаду, але економіка повзає по дну. Ми сьогодні можемо ставити інше питання: коли закінчиться економічна депресія? Коли економічна депресія перейде до наступного логічного етапу економічного циклу, тобто до економічного піднесення?
На нашу думку, 2010 рік повинен і може стати в Україні роком виходу з економічної депресії. Перший аргумент на користь цього полягає в тому, що більшість міжнародних експертів висловлюють, нехай стриманий, але оптимізм щодо динаміки світових економічних показників. Тобто світ потроху виходить з економічної кризи, економічної депресії.
Причому, на думку експертів, найбільш динамічно будуть виходити країни, що розвиваються. МВФ, правда, в жовтневому релізі прогнозує зростання ВВП в країнах, що розвиваються, порядку 5% в 2010 році. Прогноз для розвинених країн значно нижче: для Штатів - 1,5%, для Євросоюзу - всього 0,3%. Я думаю, що прогноз буде поліпшуватися. Взагалі, нам слід пам’ятати, що саме країни, що розвиваються в 2008 році, були «винуватцями» того експортного буму, який стався в першій половині 2008 року в Україні. Саме ці країни були реципієнтами зростання експорту сільгосппродукції у 2008-2009 роках.
Тому можна розраховувати, що в короткостроковому періоді це пожвавлення може сприяти пожвавленню українського експортного сектору. Це вже відбувається. Якщо ми подивимося на динаміку, скажімо, грудня 2009 та грудня 2008 року, ми побачимо, що місячне виробництво збільшилося майже на 7,5%, причому, насамперед, саме за рахунок металургійної галузі, хімічної, тобто експортоорієнтованих секторів економіки.
Але йдеться тільки про короткостроковий період. Надалі ми повинні розуміти, що ці країни є конкурентами України, і фактично їхнє відновлення означатиме поступове витиснення України з цих традиційних ринків. Тобто цей перший успіх може стати свого роду перемогою, після чого Україна буде знову відкинута, як експортоорієнтована модель, вниз в динаміці економічного зростання.
Другий аргумент полягає в тому, що в Україні все-таки досить потужна економіка, яка спроможна самостійно генерувати внутрішній попит. Це внутрішній попит, пов'язаний із діяльністю національної системи соціального забезпечення, із досить розгорнутим бюджетним сектором. Але ми бачимо, що уряд продемонстрував свою спроможність і схильність до фінансування бюджетних видатків або за рахунок позичкових, або за рахунок емісійних коштів. Тобто ми можемо прогнозувати, що попит, принаймні, на цьому сегменті, буде мати позитивний знак і в 2010 році.
Крім того, я вже говорив про експортноорієнтовану модель, тобто очевидно, що ті сектори економіки, які будуть підніматися на підґрунті поліпшення експортного попиту, також пред’являтимуть попит і сприятимуть підвищенню доходів на внутрішньому ринку.
Тому другий аргумент все-таки полягає в тому, що внутрішній попит в 2010 році поліпшуватиметься. Ми бачимо, що сектори, які орієнтовані на внутрішній ринок навіть в 2009 році, незважаючи на те, що роздрібний товарообіг зменшився десь на 20%, реальні доходи десь на 10% за рік, продемонстрував, принаймні, стабільність. Тобто ці сектори просіли, і потім знаходяться на цьому «плато» і навіть демонструють помірні відсотки зростання.
Але без сприятливих умов у сфері кредитування, без сприятливих умов у сфері валютного ринку цілком імовірно, що цей зростаючий внутрішній попит може призвести до погіршення торгівельного балансу через випереджаюче зростання попиту на імпортні товари. Тобто національний виробник повинен мати спроможність відреагувати на зростання внутрішнього попиту. Сьогодні у нього з цим є проблеми, тому що ми знаємо, що економіка 2009 року закінчилася негативним чистим фінансовим результатом. Прибутки промисловості впали вдвічі порівняно з 2008 роком, а загалом по економіці - «мінус» 15,6 мільярдів гривень чистий фінрезультат за 11 місяців.
Третій аргумент полягає в тому, що пожвавлення світової економіки буде супроводжувати зростанням інтересу інвесторів до українських активів, вартість яких суттєво знецінилася в ході економічної кризи. Тому тут, очевидно, будуть і спекулянти, які просто хочуть отримати якийсь зиск на падінні вартості активів нижче економічно обґрунтованих. Особливо враховуючи, що вони будуть зацікавлені наступним зростанням активів, очевидно, у світлі Євро-2012. Я думаю, тут, принаймні, короткостроковий сплеск вартості, але треба прогнозувати.
Крім того, думаю, що значний інтерес являтимуть ті інвестори, які дійсно зацікавлені в отриманні доступу до українських ресурсів, до українського геостратегічного положення. Це має сприяти, по-перше, поліпшенню сальдо платіжного балансу, а, по-друге, пожвавленню внутрішнього попиту.
Одним із приводів, які підтверджують те, що я сказав, є нещодавнє придбання контрольного пакету акцій «Індустріального союзу Донбасу». Але те, як це відбулося, фактично, ми бачимо, що відбувся перерозподіл контролю за межами правового і фінансового поля України. І Україна не лише не отримує приплив фінансових ресурсів, але одночасно отримує додаткові зобов’язання щодо сплати прибутків, так би мовити, назовні.
Є серйозний ризик, що якщо в Україні зберігатиметься нестабільне правове та політичне поле, відповідно нестабільний інвестиційний клімат, це може спонукати до використання таких офшорних схем, що суттєво знизить ефективність ймовірного поліпшення інвестиційної привабливості української економіки.
Четвертий аргумент на користь зростання економіки - суто статистичний, розрахунковий. Дуже багато дискусій було з приводу того, що уряд планував на 2010 рік в бюджеті зростання ВВП порядку 3,5%, вважалося, що це надто висока цифра. Але давайте просто порахуємо суто математично. Якщо, припустимо, падіння ВВП за 2009 рік порядку 18%, це означає, що якщо навіть ВВП приросте на 4% в 2010 році, це означає, що на кінець 2010 року у нас буде «мінус»15% до 2008 року. Фактично економіка настільки стиснулася, як пружина, що навіть якщо не відбуватиметься жодних антикризових заходів, це розжимання пружини може дати, принаймні, декілька відсотків приросту.
За нашими розрахунками, для того, аби протягом двох років - 2010, 2011 років - вийти на докризовий рівень ВВП, економіка повинна в середньому зростати на 10,5% на рік. Думаю, що цей статистичний ефект суттєво додаватиме відсотка показникам 2010 року.
Звичайно, ці прогнози, ці аргументи мають щастя збутися тільки в разі, якщо в Україні будуть підтримуватися політична стабільність і базисна макроекономічна стабільність. А саме, припиниться, нарешті, конкуренція між Національним банком і Міністерством фінансів у здійснення дій на монетарному полі, все-таки забезпечиться виконання нормативно-правової бази і відбудеться відновлення дієздатності гілок влади, які мають приймати необхідні рішення антикризового та антидепресивного характеру.
Певне відновлення післякризової, післядепресивної економіки у будь-яком уразі має відбутися в 2010 році, але для того, щоб це відновлення було стійким і потім не прослідувала чергова хвиля спаду, для того, щоб воно було узгоджено з національними інтересами у потрібному напрямку, потрібна виважена державна політика, державна стратегія, яка була б спрямована на подолання економічної депресії в Україні.
Ільдар Газізуллін: Я також погоджуюся з прем’єр-міністром Україні, що економічна криза завершена, в тому сенсі, що економіка уже другий квартал поспіль зростає, хоча за підсумками року у нас і буде негативне ВВП. Ми очікуємо десь «мінус»15% падіння ВВП. Але дійсно економіка почала відновлюватися.
Водночас, макроекономічна ситуація залишається складною, лише експортні галузі почали зростання, це традиційно металургія і хімічна промисловість. Тобто, певною мірою ситуація повторюється, можна згадати 1999-2000 роки, коли також локомотивом зростання економіки України після тривалої депресії, кризи були експортній галузі. В 2010 році, ми вважаємо, це також будуть, передусім, експортні галузі.
Потім через певний час, через рік-два ми побачимо пожвавлення у будівництві, у машинобудуванні та у секторі послуг. Але ці галузі є більш інерційними, ситуація там більш складна, і до відновлення кредитування чи інвестиційного попиту там поліпшення очікувати не варто. Тому, дійсно, 2010 рік для деяких галузей буде надалі кризовим.
На мою думку, коли ми говоримо про кризу, більш важливо за обсяги падіння чи зростання, чи навіть прибутковість галузей є те, чи пройде криза марно для України. Насправді, якщо ми подивимося на історію України, то всі реформи, які були здійснені або розпочаті, були здійснені якраз за таких кризових обставин. Пам’ятаємо в 1990-хроках був тиск з боку міжнародних фінансових організацій, були дуже складні економічні умови, шахтарі страйкували.
Економіка в країні надалі залишається в складному стані, але ми бачимо, що є реальний ризик, що не лише перший квартал цього року, але і півроку уряд та парламент будуть бездіяльними, якщо здійсниться ймовірність того, що будуть позачергові парламентські вибори, ймовірність цього, як ми знаємо, є високою. Через це уряд і парламент знову можуть вирішити відкласти деякі непопулярні кроки.
Але, за нашим прогнозом, уряд не зможе собі дозволити другий квартал бездіяльності, і все ж таки в другому кварталі ми побачимо непопулярні дії, зокрема, це підвищення тарифів для населення, про що вже давно говорять - це ухвалення бюджету, це відновлення співпраці з Міжнародним валютним фондом.
Ситуація в країні в бюджетній системі, в соціальній сфері залишається складною, тому, на мою думку, уряд буде змушений почати реформи, можливо, якщо не 2010 року, то вже з 2011 року. Можливо, тоді можна буде говорити, що криза 2008-2009 років не пройшла для України марно. Поки що ми не бачимо жодних структурних змін, жодних заходів уряду, які б говорили, що дійсно ми винесли певні уроки. Антикризові заходи уряду були непомітні або малоефективні.
Щодо прогнозу на цей рік - ми очікуємо, що економіка зросте на 4%. Передусім, за рахунок промислового виробництва, експортних галузей. Споживання зростатиме повільніше за ВВП - споживчі настрої залишаються песимістичними. Ми вважаємо, що споживчий попит дійсно буде дуже слабким. 2010 рік буде роком повільного зростання.
Ігор Бураковський: Наша прес-конференція на тлі того інформаційного поля, яке існує сьогодні в Україні, особисто для мене є дуже цікавою. Якщо ми згадаємо численні ток-шоу, численні розмови, то фактично питання фінансової кризи, антикризової політики, стратегічного розвитку України на сьогодні практично не обговорюються. В широкому загалі на політичному рівні ми говоримо про те, хто кому що завинив, хто кого образив, хто в кого що перехопив і т.д. Це, звичайно, дуже погана тенденція.
Якщо ті, хто сьогодні йдуть на посаду президента, не готові говорити про такі серйозні речі, то, на жаль, існує дуже мала вірогідність того, що вони зможуть їх реалізувати.
Я спробую зупинитися на двох моментах.
Перше – чого нас навчила криза? Якщо ми знімемо усі емоційні питання, то можна сказати про те, як країна і уряд реагував на кризу. Цю політику я спробую звести до трьох точок:
Перша ключова ідея полягала в тому, щоб протриматись – підтримати певні витрати, підтримати певні галузі, без якихось суттєвих змін по змісту економічної політики.
Друга характеристика полягала в тому, що уряд намагався реагувати на ті чи інші проблеми точково. Виникала проблема у металургів – вони підписували з ними меморандум, виникала проблема у хіміків – підписували відповідні рішення. Були проблеми з виплатою пенсій – перерозподілялися кошти в межах Міністерства фінансів, Казначейства – вони йшли на трансферти до Пенсійного фонду. Тобто це було точкове управління.
Третя особливість полягає в тому, що таке реагування було, перш за все, з боку уряду, тому що ясно, що приймати якісь концептуальні рішення через парламент – змінювати бюджет, проводити його секвестр, що треба робити за допомогою парламенту, - ми фактично не змогли. Рік до президентських виборів, потім півроку до президентських виборів…
Реально під час кризи ми отримали дуже просте свідчення: модель реалізації економічної політики є неефективною, та модель економіки, яка склалася на сьогодні, є неефективною. І на сьогоднішній день великою загрозою для української стабільності або певних елементів відновлення залишається нереформована фіскальна система.
Які ми маємо на сьогоднішній день проблеми або ризики, пов’язані з відновленням? Я не буду говорити про зовнішні ризики, хоча останнім часом все більше говорять про другу хвилю кризи, про дуже своєрідну другу хвилю кризи. Якщо вона буде у світі, то це, перш за все, криза державних фінансів, тому що не тільки Україна, але й усі країни на сьогоднішній день реалізують пакети фінансового стимулювання і дуже суттєво збільшили борги, дефіцити державного бюджету. Я можу назвати останні цифри за даними «The Economist Intelligence Unit»: за попередніми оцінками, дефіцит бюджету США – приблизно 10%, сукупний державний борг – приблизно 80,9%. Є проблема і в Японії: 7,4% дефіцит бюджету в 2009 році, 191,3% - державний борг.
Ми можемо говорити про Німеччину – 4,6% дефіцит (це більше, ніж 3%, які мають бути за відповідними критеріями стабільності євро), борг – 74,6% від ВВП. Це колосальні суми. Те ж саме буде і в 2009 році.
Україна: за оцінками закордонних експертів, які трошки відрізняються від українських і трошки запізнюються у порівнянні з ними, ми матимемо дефіцит Державного бюджету приблизно 9% за підсумками 2009 року, сукупний державний борг – близько 23,2%. По 2010 року є різні оцінки. Боргове навантаження, порівняно з іншими країнами, невелике, але, враховуючи слабкість української економіки, це дуже важкий тягар і дуже велика проблема.
Наступна проблема, яка, з моєї точки зору є ризикованою, це проблема стабільності української банківської системи. Ми бачимо зростання так званих «поганих» або «токсичних» активів. Побічним свідченням цього є дуже швидкий розвиток ринку «поганих» боргів. Крім того, ми не повинні забувати про те, що на сьогоднішній день ще раз розібратися з тим, як наші корпоративні агенти структуризували зовнішні борги. Враховуючи, що зростання ВВП, яке прогнозується і в 2010, і в 2011 році, автоматично вони трансформуються у десятки відсотків збільшення вартості ВВП, тому виникає питання, як будуть вирішуватися фіскальні проблеми і проблеми боргів.
Наступна проблема, яка є надзвичайно важливою, - це питання, пов’язані з державним бюджетом. Надзвичайна ситуація, в якій ми знаходимося, потребує надзвичайних заходів. Будь-якому уряду – цьому чи реформатованому – треба подумати про трирічний бюджет на 2010-2012 роки з чітким визначенням пріоритетів: що ми повинні проплатити за будь-яку ціну. Все інше доведеться «різати», тому 2010 і 2011 роки – це роки секвестру державного бюджету, це роки перегляду обсягів державного сектору і бюджетного сектору в тому числі в плані скорочення. І це речі, пов’язані з приведенням наших економічних пропорцій у відповідність тому, що сьогодні складається на внутрішньому ринку і в світі: підвищення цін на комунальні послуги, на енергетику, на газ, відмова від різного роду пільг і т.д. Іншого вибору у нас практично не залишається.
Що показав цей рік і від чого треба буде відмовитися у фіскальній політиці? Сьогодні в структурі всіх видатків, за планом 2009 року, 62,3% всіх видатків – це видатки, які були захищені, тобто ті, які не можна було скорочувати. Тут були різні видатки: і оплата праці працівників бюджетних установ, і нарахування на заробітну плату, і придбання медикаментів, і забезпечення продуктами харчування, і Євро-2012 і багато-багато чого іншого. Ми повинні прийняти для себе просте рішення: якщо ми і далі захищаємо населення, тоді ми відмовляємося від стимулювання економічної діяльності. Немає іншої альтернативи: або захищаємо населення, або в тих межах, які нам дозволяє робити бюджет. Ми захищаємо найбільш вразливих, найбільш бідних, а з тими, хто, наприклад, отримує більші пенсії, вищі соціальні виплати ми знаходимо певний консенсус: реструктуризацію, інші заходи, але це, очевидно, треба робити.
І останнє. Українська економіка не може дозволити собі виключно соціального бюджету. Бюджет української економіки в тому вигляді, в якому він існує сьогодні, є неприйнятним. У нас немає на це грошей.
Якщо ми подивимося по зведеному бюджету, то видатки на соціальні потреби в українському бюджеті складають 62%. Це дуже великий показник. Я думаю, у багатьох країнах світу він не є таким високим, але ми не повинні забувати, що в тих країнах світу, про які ми говоримо, більш потужна економіка.
Тому якщо ми хочемо йти далі, це непопулярні заходи, які мають здійснюватися у пакеті, концентровано, протягом 2010-2011 років і робота на певну перспективу з тим, щоб подолати проблеми, пов’язані з кризою, проблеми, пов’язані з українським варіантом антикризової політики і відповідним чином певні підвалини для модернізації економіки в 2011-2012 і наступних роках.
«Главред»: Чи є ризик виникнення другої хвилі кризи?
Ігор Бураковський: Що стосується світу, ми повинні чітко для себе розуміти, які були основні хвилі кризи:
1.Хвиля кризи на іпотечному ринку;
2.Фінансова система і банки;
3.Криза реального сектору економіки.
На сьогодні, коли ми говоримо про наступну хвилю, у всякому разі, світові експерти говорять про її можливі наслідки в такому ключі:
1.Проблеми, пов’язані із розбалансованістю державних фінансів. Мова йде про те, що державні фінанси, великий рівень дефіциту, борги і т.д. – це все макроекономічні ризики.
2.Перегрів окремих секторів економіки, особливо тих, які отримували велике фінансування або в межах пакетів стимулювання, або якимось іншими заходами. Перегрів в тому сенсі, що якщо сьогодні інвестори мають обмежену кількість, куди вкладати кошти, то вони біжать туди, де з їх точки зору існує великий прибуток. Таким чином, формуються нові «бульбашки», які потім зриваються, як це було на ринку, скажімо, нерухомості, і відповідним чином, ми маємо проблеми.
3.Криза платоспроможності, тому що до цього часу фінансові установи не могли функціонувати, бо у них була криза ліквідності, велика кількість грошей зависла, нові кошти не надходять, треба ті дефіцити перекривати, таким чином, ліквідність було якось вирішено. Платоспроможність – це спроможність розрахуватися з боргами, це проблема інвесторів знайти проекти, які будуть реально окупленими.
Це те, що стосується, як на сьогоднішній день світова спільнота бачить можливі аспекти наступної хвилі кризи.
Я, чесно кажучи, не хотів би говорити про наступну кризу, але є ризики:
1.Фінансова система і боргова ситуація. Фінансова система - мається на увазі, перш за все, фіскальна система.
2.Проблеми банківського сектору, які будуть вести до його певної реструктуризації, це сьогодні відбувається.
3.Відновлення економічного зростання буде супроводжуватися реструктуризацією підприємств і збільшенням безробіття. Тобто на першому етапі економічного зростання ми будемо спостерігати збільшення безробіття з усіма відповідними наслідками. Ця тенденція сьогодні працює в світі, я не думаю, що Україна зможе її уникнути. Хоча по офіційним даним на сьогоднішній день безробіття трохи зменшилося, починаючи з початку 2009 року, але ця проблема, з моєї точки зору, існує.
Ярослав Жаліло: На нашу думку, ймовірна ситуація, коли друга хвиля кризи в Україні може відбутися за відсутності другої хвилі в світі. Якщо, скажімо, ми не вживаємо спеціальних заходів щодо виведення економіки з кризи, відбувається її спонтанний вихід в основному під впливом поліпшення зовнішньо-ринкової кон’юнктури, тобто випереджаючого зростання експортних секторів економіки. Відбувається розрив в рівнях доходів, рівнях динаміки між секторами зовнішньоорієнтованими, секторами, орієнтованими на внутрішній ринок, відповідно, може відбутися навіть тимчасове зміцнення кусу національної валюти, що призведе до заміщення імпортом частини національного виробництва.
Зрештою, це втягує економіку у перспективу девальваційної інфляційної спіралі, тому що погіршується сальдо зовнішньоторгівельного балансу, відбувається макроекономічна стабілізація, відбувається зростання інфляційних тенденцій, Національний банк вживає заходів щодо обмеження інфляції монетарними засобами, це ще більше гальмує національне виробництво, збільшується розрив між експортноорієнтованими секторами, які мають доступ до ліквідних світових ресурсів, і внутрішніми секторами, які переживають кризу ліквідності. Це загострює кризу банківського сектору і загострює проблеми бюджету, тому що експортер у нас є більше споживачами бюджету, ніж платниками, оскільки вони користуються відшкодуванням ПДВ.
Тобто такий ризик можливий, і запобігти цьому ризику можливо тільки за рахунок здійснення цілеспрямованої актикризової, антидепресивної політики, для цього потрібна дієздатність влади і консолідація гілок влади.
Ільдар Газізуллін: Ризики другої хвилі кризи є, зокрема, це невідповідність між раллі, яке розпочалося на фондовому ринку, на товарних ринках і фундаментальними факторами, тобто ситуацією в реальному секторі, на фінансових ринках. Тому дійсно є ймовірність того, що ринок відреагує.
Я не думаю, що далі може бути гірше, я думаю, що ми вдосталь відчули вплив першої хвилі кризи.
Я не погоджуюся з паном Жаліло, що криза в Україні може статися без кризи у світі. Все ж таки наша економіка й надалі дуже сильно залежить передусім від зовнішній факторів, а не стільки від конфліктів або негараздів, що відбуваються всередині. Тому, якщо ззовні буде все гаразд, я думаю, що попри непрофесійність, бездіяльність влади, економіці нічого страшного не загрожує. Я припускаю, що уряд не буде робити дуже вже незрозумілих кроків, і ухвалить необхідні рішення у бюджетній сфері.
Запитання із залу: Які особливості української кризи? Чи може Україна в майбутньому виробити якісь підходи виходу з кризи?
Ярослав Жаліло: Якщо говорити про особливості української кризи, це:
1.глибина кризи – вона однією з найбільших серед світових аналогів;
2.поєднання економічної і політичної кризи, - ми знаємо, що у більшості країн економічна криза, навпаки, спричиняла до консолідації влади;
3.значна розгалуженість кризи, - ми побачили, як негативна динаміка експортних секторів моментально почала відбиватися на динаміці і фінансового сектору і на фіскальній сфері, і на внутрішньо орієнтованих економіках. Тобто таке вибухоподібне розширення ефекту цієї кризи.
Але з іншого боку, є така, можливо, позитивна відмінність, що в соціальному аспекті українська криза була м’якшою, ніж в деяких інших країнах. По-перше, ми поки що не пройшли через санаційні заходи, просто вони відкладалися, тобто вона не викликала різкого скорочення зайнятості. Скоріше, це були напівзаходи: невиплати заробітних плат. Це ще буде.
По-друге, у нас не відбулося різкого скорочення бюджетних видатків. Хоча, треба сказати, що з іншого боку, треба зважати на те, що в багатьох розвинених країнах намагалися боротися з кризою за рахунок підтримки споживачів.
Звичайно, треба шукати позитив. Я думаю, що, можливо, треба говорити про те, що криза здійснила певну санаційну роль. Ми, на жаль, досить довго не здійснювали необхідних, болючих реформ, тому що десь був політичний чинник, десь не було суспільної готовності. Зараз суспільство побачило, по-перше, що зміни необхідні, тому що економіка архаїчна, вона є нестійкою. По-друге, суспільство очевидно побачило, що в лише популістському ракурсі, лише в ракурсі соціально-орієнтованої економіки, ми стабільної економіки не побудуємо.
Ми бачимо, що навіть на цих президентських виборах популістські гасла не відігравали першу скрипку. Я думаю, що суспільство обпеклося на популізмі. Воно почало розуміти більш фундаментальні речі.
Читач сайту «Главред» (Ukraine, Kiev): Ваши прогнозы состояния экономики в случае прихода к власти одной или другого кандидата впрезиденты и какие не популярные решения исходя из личностных качеств они могут или не могут принять....
Ільдар Газізуллін: На мою думку, не слід очікувати дуже відмінної економічної політики від жодного з кандидатів. Можливо, є певні відмінності, але вони є надто несуттєвими, незначними. Чому це так? Обидва президенти будуть знаходитися в дуже жорстких рамках, які їм буде нав’язувати ситуація у фіскальній сфері, ситуація на зовнішніх ринках, зовнішні зобов’язання України. Тому насправді навіть якщо припустити, що у нас два різних кандидати, з різними програмами, але обидва кандидати будуть змушені, принаймні, перший рік, або перші два роки вживати певні заходи, які є логічними і необхідними для країни. Я не думаю, що можна говорити про дуже відмінну політику цих кандидатів.
Ярослав Жаліло: Одна розумна людина сказала: «Бійтеся політиків, які виконують свої передвиборні обіцянки». Я думаю, що зараз дуже важко спрогнозувати, що реально робитимуть кандидати. Однозначно, що це не буде стовідсотково те, що вони сьогодні обіцяють. Це правильно, це так і треба.
Як економіст я боюся, що вибори не завершать політичної кризи і політичного протистояння в Україні, ймовірність цього досить велика. Якщо цей період не завершиться, якщо залишатиметься політична конкуренція з використанням тих же самих популістських важелів, хто більше пообіцяє, хто більше дасть, це може надалі розбалансувати економіку. Тому це принциповий ризик.
Я думаю, що кожен з кандидатів повинен це усвідомлювати і розуміти, що треба консолідуватися. Тільки консолідація політичних сил і гілок влади після виборів дозволить не розбалансовувати економіку, а прийти до цілеспрямованої, антидепресивної політики.
Ігор Бурковський: Мені здається, що у нас є надзвичайно високі очікування від особистості, яка буде на посаді президента. В нашій системі владі ці очікування треба дисконтувати на дуже багато порядків, тому що все залежатиме від того, як буде побудована система влади. Теоретично система влади може бути дуже проста: президент як, умовно кажучи, арбітр, у гарному розумінні, і умовно кажучи уряд, який займається непопулярними рішеннями. В цьому сенсі тим люди, які роблять політику, можливо, дається певний карт-бланш за двох моделей: за моделі Тимошенко, або Януковича. Фактично ці люди приймають на себе весь негативізм, який виникає в суспільстві.
Якщо ми говоримо про таку систему організації влади, то ясно, що мова очевидно йде про певний традицій набір: з боргами треба розбиратися, треба жити по можливостям, підвищувати відповідні тарифи, дивитися що і як робити далі, бути готовим до того, що будуть масові звільнення. Цей набір шокових інструментів є зрозумілим.
Якщо далі продовжується політична боротьба, влада не сконсолідована, така модель не працює, то тоді ясно, що ми знову граємо на утримання, ми знову працюємо в ручному режимі, ми нічого не робимо, і дивимося, що буде далі. Не буде колапсу – дуже добре, будуть якісь проблеми – це вже будуть вирішуватися якісь інші люди.
Якщо брати Януковича, як мені здається, він певною мірою більш хазяйновитий менеджер. Є певні переваги в такому підході, але виникає питання, як він буде створювати свою команду, як він буде умовно кажучи, давати їм месиджі, як треба робити в інтелектуальному плані. Що я маю на увазі? Світ змінився, змінилася Україна, тому в усьому світі і президент, і уряд повинні розуміти певні банальні речі. Те, що працювало, було ефективним два-три роки тому, сьогодні не працює. Післякризова політка, реформи – це великий інтелектуальний виклик, за великим рахунком, в нормальному розумінні цього слова.
Що стосується Юлії Тимошенко, то це лідер більше пасіонарного типу. Попри всі проблеми ця енергія якраз може бути використана позитивно для вирішення якихось непопулярних речей. Для мене, не проводячи ніякої агітації, було два важливих моменти, на які я дивився. Перше, незважаючи ні на що, лідер залишився уряді, хоча ми прекрасно розуміємо, багато політологів радили прем’єр-міністру піти у відставку ще далеко до цих всіх проблем, і дивитися на цю ситуацію зі сторони. Ясно, що в будь якій країні бути важко бути керівником уряду, який бореться безпосередньо з кризою, і претендувати в політиці на більш високу посаду, якою є посада президента. Це абсолютно об’єктивно.
Юлія Володимирівна, як мені здається, здатна до якихось дуже важливих рішень. Наприклад, я думаю без неї важко було в відмінити Закон «Про державні закупівлі». Ми прекрасно розуміємо, які інтереси всіх політичних фракцій були там пов’язані. Нікого не хочу образити, але, якщо наш політикум щось і об’єднує, то це певні речі, наприклад, державні закупівлі, - це об’єднало всіх, незалежно від якихось речей. Тому у кожного лідера є, умовно кажучи, свої позитивні і негативні сторони.
Наступне питання – це питання команд. Лідер він не тільки для того, щоб дав якісь загальні речі. Дуже просто можна сказати: хлопці працюйте. Ця настанова буде абсолютно однакова як для одного, так і для іншого. Які команди підуть безпосередньо працювати в уряд, у виконавчу владу, якщо ми беремо необхідність проведення якихось непопулярних речей, тому що багато хто з діючих політиків може і не захоче брати на себе цей весь негатив. Далі виникає велика кількість питань, на які, з моєї точки зору, ми можемо шукати відповіді, але, на жаль, відповідей на які немає.
Запитання із залу: Яким може бути зміцнення національної валюти? Фінансові експерти прогнозують, що після виборів ринок може обвалитися.
Ярослав Жаліло: Я не беруся зараз давати якісь конкретні цифрові показники. Щодо аргументів – думаю, тут треба говорити про прогноз надходжень платіжного балансу. Якщо відбуватиметься зростання експорту, яке буде викликане поліпшенням світової кон’юнктури, це буде стимулювати приплив іноземної валюти в країну. Якщо відбуватиметься поліпшення інтересу інвесторів до української економіки, це так само буде стимулювати приплив валюти і буде одним із чинників зміцнення гривні.
Другим чинником зміцнення гривні буде подальша обмежувальна монетарна політика Національного банку. Йдеться не стільки про здешевшання долара, скільки про подорожчання гривні. Цей чинник, я думаю, спрацював на користь стабілізації гривні в кінці 2009 року, коли гривня була потрібніша за долар.
Якщо говорити про хронологію, то думаю, що реально такі припливи працюватимуть, можливо, з середини року, можливо, з кінця весни, коли, принаймні, з’явиться якась зрозумілість щодо керівництва уряду, керівництва Нацбанку. А доти буде період динамічних коливань навколо певного рівноважного рівня.
Хоча я і говорю про зміцнення гривні, але я вважаю, що це негативний чинник. Ми відстоюємо позицію, що той курс, який сьогодні встановився, на рівні 8 гривень за долар, є приблизно збалансованим. Він може потроху еволюціонувати в рамках інфляційної динаміки. Зміцнення гривні буде негативним і щодо припливу валюти від експортерів, і щодо передбачуваності економічної політики експортерів на внутрішньому ринку. Тому я би не був прибічником зміцнення гривні.
Читач сайту «Главред» ВЕРВОЛЬФ (Ukraine, Kiev): Будет ли работать в этих условиях любой антикризисный пакет, если размеры теневой экономики достигли пика, в тени вращается 400млрд.грн.,по сути второй бюджет страны.Это говорит о неэффективной работе государства с частным сектором.Но эту модель выстроила кланово-олигархическая плутократия,приватизировавшая государство.Движение вперед возможно лишь при ликвидации олигархата как класса.
Ярослав Жаліло: Це запитання чи відповідь?
Ігор Бураковський: Це тост (сміється)
Ільдар Газізуллін: Дійсно, рівень тіньової економіки є дуже високий. Є різні оцінки. Офіційні оцінки, на мою думку, є заниженими – близько 30-35%. Я думаю, дійсно, тіньова економіка, можливо, сягнула і 50%, як каже читач. На жаль, точно визначити це дуже важко. Що з цим робити? Є рецепти, є рекомендації, досвід інших країн.
Щодо олігархів – я думаю, зв'язок бізнесу та влади буде дуже важко припинити в Україні найближчими роками. Насправді, я не думаю, що це є головний чинник корупції.
Ігор Бураковський: В цьому запитанні фактично є декілька аспектів. Перший – тіньова економіка і антикризові заходи. Я б сказав, що очевидно, тіньова економіка до певної міри допомагає виживати всьому організму. Добре чи погано – це інше питання. В тіньовій економіці є і кримінальна складова, яку треба зменшувати і знищувати, є складова, яка не спостерігається, тому що ми не можемо порахувати, скільки в городах було вироблено тієї ж самої капусти чи картоплі. Ясно, що це також елемент тіньової економіки.
Я думаю, нормалізація економічного життя, нормалізація офіційної економіки примушує неофіційну економіку легалізуватися. Тому в цьому сенсі будь-які позитивні зміни працюють на поліпшення інвестиційного клімату, бізнес-середовища, тому що більш спокійно і більш вигідно у довгостроковому плані працювати на легальному ринку. Хоча, тут є свої особливості.
Що стосується питань, пов’язаних з антикризовими заходами, я думаю, що є антикризові заходи, які треба робити і які є непопулярними. Якщо ми говоримо про зменшення витрат Державного бюджету, то неминуче треба ставити на порядок денний два питання: чи будемо ми надавати пільги і кому будемо надавати – тоді, очевидно, треба приймати закон про державну допомогу та порядок надання пільг – а це інтереси дуже багатьох людей. Друге питання – державні гарантії, кому і як ми їх надаємо. Їх дуже багато. В цілому, я думаю, є можливості у держави, за великим рахунком, саме в кризові роки меншою мірою звертати увагу на олігархів. Має бути політична воля.
З іншого боку, я б не говорив про велику приреченість – ясно, що олігархи впливають, але це питання і економічні, і політичні. Політологи одразу скажуть, що потрібні відкриті партійні списки, більш високий рівень прозорості процесу формування передвиборчих фондів кандидатів на посаду президента, політичних партій і т.д.
Ясно, що відділення бізнесу від влади – це одна з системних реформ, яку треба проводити протягом певного періоду часу.
Читач сайту «Главред» котовский (Ukraine, Odessa): Как известно, Ф.Д.Рузвельт начал проводить в жизнь свой "Новый Курс" с того, что отозвал Лицензии у всех банков страны и заявил, что Лицензии получат только те из них, кто установит кредитную ставку 6% и ниже. Через неделю у него открылись первые три банка... А КОГДА У НАС БУДУТ КРЕДИТЫ ПО ПРИЕМЛЕМОЙ СТАВКЕ?
Ярослав Жаліло: Ставка, насамперед, пов’язана із рівнем ризикованості кредитування і з політикою регулятора. Рівень ризикованості у нас сьогодні високий – ми знаємо падіння реальних доходів населення, ми бачимо негативний фінансовий результат підприємств і велику частку «поганих» кредитів, які сьогодні тиснуть на банки. Тому без відновлення економічної динаміки говорити про те, що банки під впливом ринкових важелів будуть знижувати ставку, просто несерйозно. Тим більше, що банки потребують залучення ощадних ресурсів, а ощадні ресурси ідуть до банків неохоче, оскільки імідж банків трохи похитнувся.
Якщо говорити про політику регулятора, тут питання складніше. Ця політика теж підштовхує банки до високої ставки, тому що політика пов’язана з досить жорстким обмеженням монетарної маси і здійсненням стерилізаційних операцій. Я думаю, що саме в політиці регулятора треба шукати засоби зниження рівня вартості кредитів. Це може бути за рахунок виведення окремих спеціалізованих кредитних ліній, скажімо, кредитування експортної діяльності, кредитування довгострокових інвестиційних проектів, іпотечне кредитування. Це розвантажить ринковий сегмент кредитування і, можливо, сприятиме зниженню ставок і там. Але для цього необхідні резервні фінансові ресурси, які би дозволили знизити ставку на цих спеціалізованих рівнях, а по-друге, необхідні законодавчі зміни, які б дозволити запровадити спеціалізовані правила кредитування і забезпечити його цільовий характер, щоб запобігти підживленню тіньової економіки.
