Суд над Дем’янюком
Будучи солдатом Червоної Армії, 1942 року він потрапив у полон неподалік Керчі. Згодом есесівці перевели Дем’янюка до табору на території Польщі, де його готували, як і кілька тисяч інших – переважно червоноармійців-українців, – до роботи помічником СС.
Звідти, як вважає прокуратура, у березні 1943 року його перевели до табору смерті «Собібор», що неподалік теперішнього польсько-білоруського кордону. Там, як відомо, у газових камерах було позбавлено життя понад сто тисяч євреїв. Після війни Дем’янюк емігрував до США. Влада через підозри в нацистських злочинах вважала за необхідне його депортувати. Україна відмовилася, натомість Німеччина погодилася судити Дем’янюка. Таким чином його було переправлено до Німеччини у травні 2009 року.
Це незвичайний процес. Але не тільки через організаційні непорозуміння: десятки журналістів і колишній в’язень концтабору, вже похилого віку, змушені були чекати близько чотирьох годин перед входом до суду, щоб потрапити до зали. Насамперед це незвичайний процес тому, що вперше німецький суд має винести вирок за такі злочини не німецькому есесівцю, а травнику (наглядачу), помічнику есесівців. Свідків, які пам’ятають Дем’янюка з часів перебування у таборі, вже немає. При цьому прокуратура виходить з того, що кожен, хто працював наглядачем у таборі смерті, причетний до вбивств, голокосту, а отже – винен. Процес може тривати впродовж не одного місяця, а ймовірний вирок – до 15 років в’язниці.
Із перших днів процесу вдало розпочав свою роботу німецький адвокат, якого Дем’янюк обрав своїм захисником. Він поставив запитання: як так може бути, що есесівців, навіть безпосереднього начальника Дем’янюка, під час німецького процесу щодо вбивств у «Собіборі» 43 роки тому визнали невинними, тому що вони начебто не могли чинити спротив машині смерті, а українця, який перебував на найнижчому щаблі у цій табірній ієрархії, хочуть засудити. (До речі, те, що деяких есесівців під час згаданого та інших процесів усе-таки засудили, адвокат замовчав).
У будь-якому разі залишається гірке відчуття, що тут триває суд над представником найнижчої ланки німецької машини терору, тоді як інших союзники фашистів ніколи не судили.
Доволі цікавою є реакція німецьких ЗМІ. Уже з травня, коли влада США депортувала Дем’янюка до Німеччини, почали виходити друком репортажі та статті на цю тему. На думку місцевих ЗМІ, перед судом постала людина, яка пережила голодомор, потім сама була жертвою, а згодом – катом; принаймні так писала газета Die Zeit. Дуже поширеною є думка, що німецьке центральне відомство з виявлення нацистських злочинів, і не лише воно, зосередило свою увагу саме на відомому Дем’янюку, оскільки деякий час його вважали наглядачем Іваном Грозним – тим катом, який у німецькому таборі не лише виконував свій «обов’язок», а й вирізнявся особливою жорстокістю та садизмом. Крім того, Spiegel online написав, що суд у Мюнхені залучив як свідків двох колишніх наглядачів, які в таборах смерті, очевидно, були причетні до більш конкретних злочинів, ніж просто загальна участь у машині голокосту. І на цьому, звичайно, особливо наголошує захист.
Дуже багато сумнівів, дуже багато запитань. Ледь не всі газети та більшість експертів погоджуються: провину Дем’янюка довести буде доволі складно. І ось в’їжджає до зали 89-річний підсудний, на візку, майже у горизонтальному положенні, і робить вигляд, що ледве живий. Це гра, спектакль, який має викликати співчуття публіки? Адже лікарі стверджують, що обвинувачений спроможний і говорити, і розуміти, про що йдеться у суді. І все-таки мені шкода цього старого. Трагедія європейських євреїв усім відома, особливо у західних країнах, тому педагогічного сенсу в такому процесі немає. Єдина мета Феміди – справедливий суд. Виявляється, через 66 років після скоєння злочину вкрай важко це зробити. У залі суду в Мюнхені я думав – як добре, що я – не суддя.
Герхард Гнаук, оглядач Die Welt
