Януковича підтримає «недобре число»
За часів Леоніда Кучми цими перешкодами, як наполягала опозиція, був горезвісний адмінресурс плюс невигідна для партій система парламентських виборів за мажоритарними округами. Після Помаранчевої революції адмінресурс розповзся по затишних політичних нішах, а система виборів стала пропорційною. Але партії так і залишилися «доважками» до політичних лідерів або, якщо хочете, до їх політико-бізнесових «феодальних дружин».
Парадоксальним чином років десять тому партії, будучи відносно слабшими, користувалися інколи більшою, ніж зараз, увагою політичних важкоатлетів. Ідучи на другий президентський термін, Леонід Кучма в 1999 році вважав за потрібне об'єднати навколо себе 13 партійних структур, включаючи такі екзотичні, як неіснуюча нині Партія мусульман України. За одного з його головних опонентів - Євгена Марчука - «підписалося» 9 партій і політичних об'єднань, за Олександра Мороза - 4.
У 2004 році практично всі партії правої і правоцентристської опозиції зійшлися на кандидатурі самовисуванця Віктора Ющенка. У свою чергу його опонент Віктор Янукович офіційно заручився підтримкою понад 30 політсил, у першу чергу - парламентських. До речі, сам Янукович при цьому (як і тепер) став висуванцем Партії регіонів. Підтримку ж «центристів» йому забезпечив Кучма, який вимагав від потенційного наступника гарантувати проведення політреформи, що Янукович і пообіцяв письмово цим самим партіям.
На нинішніх виборах від партій висувалися лише 8 з 18 зареєстрованих Центрвиборчкомом кандидатів у президенти України. Причому лише в одному випадку йдеться про блок партій - лідера комуністів Петра Симоненка підтримали, окрім власне КПУ, «Справедливість», СДПУ (о) і Союз лівих сил. Та й то ще дві партії - СПУ і ПСПУ - з цього процесу випали через власні амбіції.
Решта «партійних» кандидатів задовольняються офіційним висуненням від однієї партії. Навіть Юлію Тимошенко формально висунула партія «Батьківщина». А її головний опонент Янукович залишився вірним ПР.
Проте в четвер головний «регіонал» порадував своїх виборців повідомленням про те, що в партійному плані він таки не самотній. Як повідомила прес-служба ПР, Віктор Федорович підписав угоду про передвиборну підтримку себе аж дванадцятьма політичними силами. Перелік цих сил такий: Молодіжна партія України, партія «Російсько-український союз», партія «Народний блок», Партія державного нейтралітету України, Партія національно-економічного розвитку України, Партія промисловців та підприємців, політична партія «Трудова Україна», Республіканська партія України, Селянська партія України, Українська морська партія, партія «Єдність», політична партія «Держава».
Про те, які зобов'язання взяв на себе «Лідер» перед своїми новими прибічниками, у повідомленні прес-служби немає жодного слова. Відоме лише урочисте висловлювання Віктора Федоровича на церемонії підписання: «Наша мета - не шукати ворогів серед політиків. Єдиний ворог - бідність. Ми беремо спільні зобов'язання. Просив би вас підтримати мене і донести мою передвиборну програму до людей».
Тих, хто письмово пообіцяв Віктору Федоровичу разом з ним боротися з бідністю, можна умовно розділити на три групи.
Давні друзі. До таких неважко зарахувати партію «Держава», Українську морську партію, Республіканську партію і Партію державного нейтралітету. Творцем і неформальним лідером першої є чистопробний «донецький», колишній Генпрокурор України і нинішній депутат ВР від «Регіонів» Геннадій Васильєв. Другу створив і веде по бурхливих хвилях української політики екс-глава ЦВК і також депутат Сергій Ківалов. Третя є підконтрольною екс-главі НАК «Нафтогаз» і знову-таки парламентарію з «регіональною» пропискою Юрію Бойку. Нарешті, четверту влітку 2004 року випустив у світ найактивніший борець з агресією НАТО в донецьких степах, тодішній депутат-«регіонал» Володимир Зубанов.
Усі ці люди до парламентських виборів-2006 законсервували свою участь у власних партпроектах, вступивши до ПР («регіонали» і особисто Янукович тоді категорично відкинули можливість створення багатопартійного блоку під умовною назвою «За Януковича!»). Проте зараз ці проекти повернулися в інформаційний простір. Принаймні на годину. Адже їхні ресурси порівняно з ресурсами ПР прямують до нуля, і цінність для кандидата у президенти Януковича мають саме особисто Васильєв, Ківалов чи Бойко, та аж ніяк не їхні ефемерні політструктури.
Нові соратники. Серед них - «Російсько-український союз», партія «Народний блок», Партія національно-економічного розвитку, «Єдність», Партія промисловців та підприємців і «Трудова Україна». До речі, у серпні цього року Мін'юст перереєстрував «Російсько-український союз» як партію «РУСь», тож оформлювачі нового об’єднання на честь Януковича припустилися з її назвою фактичної помилки.
«РУСь», «Народний блок» і ПНЕРУ - аутсайдери всіх минулих виборів. Більш-менш помітний результат, та й то у складі блоку, показала лише перша з них: на виборах-2006 вона входила до складу Блоку Вітренко. Скандальний російсько-український підприємець Максим Курочкін після тих виборів в одному з інтерв'ю визнав, що саме через «Російсько-український союз» проводилася левова частка фінансів на кампанію Наталії Михайлівни. Втім, Вітренко співтовариші все одно не зуміли здолати трипроцентний виборчий бар'єр. Самого ж Курочкіна, як відомо, затримали українські правоохоронці за підозрою у низці економічних злочинів і згодом застрелили зі снайперської рушниці прямо у дворі суду. Того, хто стріляв, не знайшли.
«Народний блок» до липня поточного року був відомий під назвою Партії захисту пенсіонерів України. На вибори-2007 партія йшла у блоці з майже однойменною політсилою - Партією пенсіонерів України. Цікаво, що у складі останньої тоді був і заступник начальника Держінспекції з охорони лісів Роман Козак. У 2004 році він висувався в президенти України від нікому раніше не відомої Організації українських націоналістів в Україні, набрав 0,02% голосів і прославився фразою, зверненою до Віктора Ющенка: «Ваша дружина - американка!», яку із неповторним галицьким акцентом виголошував у своїх відеороликах.
ПНЕРУ було організовано одеситом Павлом Матвієнком, якого пов'язують із появою на фінансовій карті країни АКБ «Національний кредит» і «Промінвестбанку». Обидві ці організації пан Матвієнко в різний час очолював, а на виборах-2007 у списку ПНЕРУ на перших місцях розмістилося чимало менеджерів «ПіБ». На жаль, як відомо, у 2008 р. цей банк відкрив рахунок фінустанов України, полеглих у нерівній битві з фінансовою кризою. Хоча аналітики ринку тоді стверджували, що банк загинув сам по собі (точніше, його розорили) - але безперечно, що його банкрутство зіграло свою роль у наростанні панічних настроїв, які неабияк ударили по українському фінансовому сектору.
Осібно від цих трьох стоять «Трудова Україна», колись підконтрольна Сергію Тігіпку, ПППУ Анатолія Кінаха і «Єдність», яка у 2004 р. висувала у президенти тодішнього київського мера Олександра Омельченка. Сьогодні всі ці політсили позбавлені сильних лідерів і помітних ресурсів. Певну близькість, за деякими відомостями, зберігають між собою ПППУ і нині депутат від ПР Кінах. Утім, якраз-таки певну: так, формальна глава партії Людмила Денисюк входить до політради «Єдиного центру». Влітку 2008 р. ПППУ мало не об'єдналася з ЄЦ (процес лобіював також херсонський губернатор Борис Силенков), проте зі звільнення натхненника ЄЦ Віктора Балоги з посади глави Секретаріату Ющенка «промисловцям і підприємцям», як бачимо, довелося лягти на дещо інший курс.
Несподівані попутники. Справді цікаво у складі «підписантів» за Януковича виглядають ще дві партії - Селянська і Молодіжна.
Перша з них - найстарша з тих, які об'єдналися нині довкола Віктора Федоровича, і одна з найстаріших в Україні - вона зареєстрована ще в 1992 році. На зламі століть вона відряджала у президенти «не першу, але й не другу людину в державі» - спікера Верховної Ради Олександра Ткаченка. Нині ж, 6 листопада, з'їзд партії прийняв рішення про висунення кандидатом не менш цікавої особи - співголови «Союзу православних громадян України» (СПГУ) Віталія Чернова.
Співзасновник низки одеських фірм, які займаються торгівлею морепродуктами, Чернов у СПГУ був близьким до таких відомих агентів російського впливу, як Валерій Кауров і Кирило Фролов. 11 листопада він приніс до ЦВК підбірку документів для реєстрації кандидатом у президенти - причому начебто навіть із квитанцією про сплату 2,5 млн грн застави. Але, на жаль, виявився серед останніх десятьох претендентів, не допущених ЦВК до виборів через неправильне оформлення документів.
Як вплинула відмова ЦВК зареєструвати «селянського» кандидата на намір «селян» підтримати опозиціонера Януковича - незрозуміло. Зате відомо, що нинішній лідер СелПУ Зиновій Холоднюк уже майже два роки успішно працює заступником глави Держслужби автомобільних доріг України («Укравтодор»). Тобто є підлеглим прем'єр-міністра Юлії Тимошенко.
Що ж до Молодіжної партії, з часу створення якої минуло ось вже десять років, то на зорі існування її очолював не хто інший, як нинішній міністр у справах сім'ї, молоді та спорту Юрій Павленко. Вперше ж ця партія прославилася в 2004 році, провівши в Донецьку з'їзд, на якому нею було підтримано кандидата у президенти Віктора Ющенка. За кілька місяців до цього в тому ж Донецьку було демонстративно зірвано місцевою владою з'їзд «Нашої України», проте у «молодопартійців» усе обійшлося мирно.
Нині, втім, партією формально керує така собі Ганна Федорченко, котра до 2007 р. була першим заступником глави партії (у тому числі і Юрія Павленка). У 2002-му і 2006 рр. пані Федорченко двічі балотувалася до парламенту від тієї ж «Нашої України». Але обидва рази - на свідомо непрохідних місцях. Причому якщо «при Кучмі» це був №115, то «при Ющенку» - вже №200.
Тож не дивно, якщо колишній соратник нинішнього міністра вирішив знову податися в опозицію. Хоча цікаво: чи не боїться вона повторення історії, якщо ця опозиція також стане владою? Так само як і цікаво, чи не бентежить Віктора Федоровича той факт, що разом із ПР його тепер підтримує рівно 13 політичних сил? Звичайно, як уже було сказано вище, Леоніда Кучму в 1999 році теж підтримували «13 сміливих» - але Кучма ж ішов уже на другий термін.
