Візові хитрощі
Якщо не можуть отримати її у країні призначення, відомій частими відмовами, то йдуть по візу до представництв інших країн – і все одно вирушають, куди їм треба. Втім, мало хто знає, що такі хитрощі можуть обернутися проблемами для них самих
Журналістці Христині Багрій протягом кількох років не вдавалося побувати у Римі – італійське консульство вперто не хотіло видавати їй шенгенську візу. «Першого разу в моєму закордонному паспорті поставили банальну відмову. Вдруге – працівники консульського відділу просто повернули мені документи, зазначивши, що вони у мене ідеальні, проте ще одна відмова мені все одно гарантована», – розповідає «Главреду» Багрій.
Перспектива вирішення цієї проблеми у нашої героїні з’явилася, коли шенгенська зона поповнилась новими державами ЄС. Журналістка отримала-таки довгоочікувану візу та з’їздила до Італії. Проте – в обхід італійського представництва: допомогли у Польському консульстві.
За словами координатора громадської ініціативи «Європа без бар’єрів» Ірини Сушко, подіб¬на практика існує. «Заявники звертаються до тих консульств, де ця процедура менш обтяжлива, а візова практика – більш доброзичлива. Туди, де українцям нескладно отримати візу, – зокрема, консульства Литви, Словаччини, а з так званих країн ,,старого’’ Шенгену – консульство Фінляндії», – розповідає «Главреду» Сушко. За її словами, чіткої інформації щодо процентної частки таких заявників немає, однак відповідно до приблизних оціночних даних, це близько третини.
Експерт розповідає, що згідно з їхніми дослідженнями, українцям отримати шенген-візу найважче у представництвах Іспанії, Італії, Франції та Бельгії. Тим не менше, до перших двох країн через, зокрема, привабливість їхнього ринку праці потік українських мігрантів не зменшується.
«Якщо працівники консульства бачать, що раніше конкретному заявнику давали певну візу, а штампу, що свідчить про перетин кордону цієї країни, немає, то наступного разу при зверненні візу можуть і не дати. Це правило існує на рівні внутрішніх інструкцій консульств країн шенген-зони», – стверджує Сушко. У «Європі без бар’єрів» таких випадків не зафіксовано, але там визнають, що теоретично таке може бути. Нашу героїню це не лякає, адже, будучи обізнаною з правилами Шенгенського договору, вона завбачливо виїжджала до Італії та поверталась додому через Польщу.
Ці факти підтверджують і в консульствах країн шенген-зони. «Якщо людина отримує дозвіл на виїзд у консульстві однієї країни, а вирушає – до іншої, то це вже свого роду порушення, яке тягне за собою певні санкції аж до відмови надання візи наступного разу. Адже вона була неправильно використана», – розповіли «Главреду» у консульському відділі Посольства Польщі у Києві. Втім, як нас там запевнили, остаточне рішення щодо кожного конкретного випадку залежить від консула.
Про те, що так чинити не можна, нам розповіли і в консульському відділі Посольства Литви у Києві. «В’їжджати до однієї шенген-країни з дозволом, який було видано іншою країною-учасником Договору, можна лише за умови, що ця віза є багаторазовою. Якщо ж вона одноразова, то треба їхати лише до країни, що видала дозвіл, хоч би й транзитом», – розповіли «Главреду».
Аналогічну відповідь «Главред» отримав і від посольства Франції. «Турист має просити візу до країни, яку відвідуватиме. Якщо ж він перебуватиме у кількох країнах, то звертається за шенген-візою до країни, через яку в’їжджає до шенген-зони», – повідомили нам у французькому посольстві. Також розповіли про те, що серед претендентів на візу існує практика подавати документи до консульських установ інших країн з реальною метою поїхати до Франції. «У конкретному випадку проблема полягає в тому, що це є нецільовим використанням шенгенської візи, яку було видано іншою амбасадою, що ми перевірити не в змозі, адже ця особа не отримувала у нас дозволу. Якщо такий заявник знову звертатиметься до посольства країн Шенгену, то ризикує отримати відмову», – сказали у відділі преси посольства Франції в Україні.
Окремі заявники можуть помилятись, якщо вважають, що зможуть наступного разу переконати, наприклад, консула Литви, з якою у нас немає спільного кордону, що перебували в Литві, але їхали туди транзитом через іншу шенген-країну. Скажімо, в окремих консульських відділах можуть зателефонувати до готелю, за бронею якого вам видали візу, і поцікавитись, чи ви там насправді були.
Окрім того, ситуацію з недобросовісними заявниками намагаються контролювати ще й українські прикордонники. Так, Ірина Сушко з власного досвіду пригадує, що за її спроби вилетіти до Німеччини з шенген-візою, виданою в польському представництві, українські прикордонники звернули на це увагу. «Звісно, після мого зауваження щодо того, що це не заборонено правилами, усі питання було знято. Але цей випадок свідчить про те, що співпраця між консульськими установами і нашою прикордонною службою існує», – розповідає вона.
Загалом, у Шенгенському договорі є два основних правила використання віз – «правило першого в’їзду» і «правило основної країни». Відповідно до першого, якщо особа відвідує кілька країн шенген-зони, то першою у її маршруті має бути країна, яка видала дозвіл на в’їзд. Наприклад, якщо у вас віза, видана в німецькому консульстві, а ви їдете транзитом через Угорщину та Австрію, то першою країною в’їзду все одно вважатиметься Німеччина. Звісно, якщо в жодній із транзитних країн ви затримуватиметесь не довше, ніж на 2–5 днів.
Друге правило стосується тривалості мандрівки різними країнами. «Правило основної країни» полягає у тому, що час перебування у країні, консульство якої видало вам візу, повинен бути довшим, аніж сумарно у всіх інших шенген-країнах. Утім, насправді завжди можна послатись на те, що в інших країнах ви були проїздом, а на практиці дотримання цього правила контролюють рідко.
Можливі порушення візових правил на цьому не вичерпуються. Згідно з Конвенцією про застосування Шенгенського договору, особі, яка отримала відмову в наданні візи, жодна інша шенген-країна не має права давати дозвіл протягом заборонного терміну (від трьох місяців до десяти років). У разі отримання таким заявником візи в іншому консульстві та в’їзду з нею до шенгенської зони це вважатиметься порушенням, за яке, щонайменше, накладають штраф, а щонайбільше – в окремих країнах можна взагалі загриміти до цюпи.
Більше того, через «візових» порушників на горіхи може перепасти і самим країнам-учасницям Договору. «Якщо людина їде до шенгенської зони і не порушує правил, то жодних загроз для країни, що видала візу, немає. А вже якщо порушено імміграційні правила, то постає питання, яка з країн шенген-зони повинна відповідати за це», – стверджує Сушко. Так, якщо через недисциплінованість українців із використанням шенгену постраждає конкретна країна ЄС, відповідальна за надмірну візову лояльність до громадян України, то врешті-решт це позначиться на самих українських заявниках. Адже відповідній країні просто доведеться «затягти» гайки з видачею віз у своїх консульствах в Україні.
Так чи інакше, серед причин того, чому наші співгромадяни задля отримання шенген-візи вдаються до таких хитрощів, експерти називають саме подекуди непрозорі та складні процедури видачі документів. «Ця проблема є свідченням того, що самі консульства через власні високі вимоги провокують українських аплікантів на пошук інших шляхів отримання візи і фальшування документів. Тобто все це належить до штучно створених бар’єрів», – резюмує Сушко.
