Політики проти журналістів
Так-так – це той самий, якого 2006 року звинуватили в побитті телевізійної групи каналу СТБ. Оператор Володимир Новосад лікується до сьогоднішнього дня від «приязного ставлення» колишнього народного депутата. «Відтоді, коли у нього стався інцидент із журналістами СТБ, – сказала пані Герман журналістам, – він багато передумав, усвідомив, багато працював і зрозумів, що свобода преси – це щось таке, що політик повинен абсолютно шанувати. Я думаю, що в цьому житті на людині не можна ставити крапку тільки тому, що вона помилилася. Важливо, щоб людина могла виправити свою помилку. Я вважаю, що Калашников пройшов свого роду чисти-лище».
Чистилище – це, напевне, просте відлучення від «корита». Свого часу Калашникова під тиском громадської думки не включили до виборчого списку Партії регіонів, і він перестав бути народним обранцем. Інших покарань щодо нього не було. Ганна Герман у минулому – сама журналістка, має неабиякий досвід і не може не розуміти, що подібні заяви навряд чи підуть на користь її іміджу, тим більше на посаді керівниці постійного парламентського комітету зі свободи слова. Лишається припустити, що вона таку заяву оприлюднила за вказівкою найвищого керівництва партії. Важко сказати, чи то керівництво справді не усвідомлює, що робить, чи то воно вирішило не приховувати більше свого ставлення до нахабних акул пера і, повернувши Калашникова, продемонструвати весь ступінь свого презирства до представників журналістського ремесла. Незадовго до того провідник Партії регіонів у відповідь на незручне запитання журналіста запропонував йому «не бовтати язиком», оптимістично зауваживши при цьому, що жити йому ще дуже довго. Щоправда, в яких умовах жити – не уточнював.
Зате близький до прем’єрки Юлії Тимо¬шенко народний депутат Андрій Портнов вустами свого адвоката дуже чітко дав зрозуміти, в яких умовах житиме невгодний йому журналіст. Це сталося після виграного суду за позовом до газети «Україна молода», яка раніше оприлюднила деякі темні рейдерські плями з біографії вищезгаданого депутата. Автору цих рядків важко судити, наскільки коректною була стаття в газеті, тим більше, що наші судові рішення користуються в нас самі знаєте якою довірою. Навіть якщо газета, власником якої є односелець Президента Ющенка й близький до нього Михайло Дорошенко, і передала куті меду під час президентської передвиборної кампанії, то покарання головному редакторові готується явно неадекватне. Адвокат Портнова Олена Ісаєвська заявила, що відносно Дорошенка буде здійснено комплекс правових заходів на повне позбавлення особистого майна в рамках цивільних позовів народного депутата проти головного редактора газети. Ось так – не більше і не менше: ходитиме Дорошенко голий і босий. Чи не для того, щоб інші боялися?
У мене історія з Дорошенком викликає асоціацію з часами не такими далекими. Років 12 тому я залишився без роботи лише через рішення суду, яке передбачало, що газета, де я тоді працював, має виплатити позивачу проти неї суму, що перевищувала її річний бюджет. Видання не мало жодного шансу вижити й мусило закритися. Згодом з’ясувалося, що інформація, за яку його засудили, була цілком правдивою. До речі, судове засідання чомусь відбувалося в Чернівцях, хоча ні газета, ні позивач до того міста не мали жодного стосунку. У всіх журналістів була підозра, що той суд і не мав наміру бути об’єктивним.
Із часом ситуація поліпшилася. Зокрема, новоухвалені закони забороняли висувати позови до ЗМІ на суми, які збанкрутували б їх. Далі журналісти відвоювали своє право працювати без цензури. Пригадується, у часи боротьби з цензурою, у часи Помаранчевої революції політики намагалися демонструвати свою любов до свободи преси, прагнули завоювати симпатії журналістів. Тепер же, схоже, вони не надто церемоняться з нашою братією й відкрито демонструють їй свою зневагу. Вони, звісно, зціпивши зуби, щось кажуть про свободу слова й вільну журналістику, але це не більше, ніж ритуал. Їм мало хто вірить. Це за умов боротьби за владу. А що буде після того, як вони її завоюють, – можна собі лише уяви-
ти.
