Україна вступила в ГІнВі
Така об'єктивна реальність, яка є прямою і реальною загрозою суверенітету нашої країни.
Безпрецедентна паніка, відсутність не лише необхідних ліків і захисних засобів в аптеках, а й виразної інформації від чиновників, включно з найвищим керівництвом країни. Інформація про десятки померлих від грипу співгромадянах дбайливо приправляється заявами про те, що уряд ще півроку тому почав готуватися до епідемії. Де і як тривала підготовка – незрозуміло, але сьогодні в наявності прагнення продемонструвати якості пожежної команди там, де було необхідно застосувати стратегічне мислення. Прем'єр-міністр, що упевнено витіснила з телевізійних екранів лікарів-вірусологів, поняття «епідемія» і «пандемія» не розрізняє. Натомість, як стверджують представники Партії регіонів, один з її спонсорів добре знає, скільки коштують названі панацеєю при грипі ліки «Таміфлю». Не відстають і її опоненти – Інна Богословська, яка «винайшла» легеневу чуму на Західній Україні, має шанси потрапити в аннали чорного піару.
Замість вживання превентивних заходів Юлія Володимирівна старанно демонструє, ніби ситуація в країні перебуває під контролем. Відомо, що лідер БЮТ непогано почувається в кризових ситуаціях, але паніка такого масштабу здатна перекреслити всі розрахунки. Прем'єра можна зрозуміти: вона не тільки докладає зусиль до монополізації інформаційного простору в умовах очевидної заборони на проведення масових акцій, а й бореться проти запровадження надзвичайного стану. Режим НС загрожує перенесенням дати проведення президентських виборів, а це ламає логіку виборчої кампанії. Натомість перспектива за допомогою надзвичайного стану вибити Юлію Тимошенко з-поміж фаворитів президентської кампанії може об'єднати її опонентів.
Зате про «справу педофілів», що жирною плямою розпливлася на біло-серцевому бютівському прапорі, сьогодні практично забули. Нічого дивного: більш інтенсивна інформаційна війна пригнічує менш інтенсивну – класика жанру. Тому громадській думці, сформованій громадянами, що борються за власне виживання, вже немає діла до долі кількох дітей, котрі стали розмінною картою в політичних іграх. Локальний випадок злочину проти особи граючи витіснила з інформаційного простору проблема загальнонаціонального масштабу, що розширюється у просторі та часі. Такий перебіг подій і дозволяє стверджувати, що в країні йде громадянська інформаційна війна – комплекс заходів щодо впливу на масову свідомість. Ситуація посилюється тим, що протистояння розвивається у форматі громадянської війни – протистояння політичних угруповань зі своїми співгромадянами із залученням зовнішніх сил.
Про значення президентських виборів 2010 року в житті країни сказано вже чимало. Щоб не повторювати, констатуємо: боротьба за головне крісло країни точиться із застосуванням важкої інформаційної артилерії, причому наявності в природі стримуючих чинників не проглядається. Основні конкуруючі команди діють примітивно і по-своєму надійно: вони намагаються перебити інформацію опонентів іншою, ще більш резонансною. «Маленькому українцеві» за якихось півроку довелося не лише дізнатися про резиденцію Януковича в «Межигір’ї», терористів-ісламістів у Криму, спостерігати за цинічним смакуванням «справи педофілів». На сьогодні кульмінацією ГінВі стала необхідність для мільйонів українців власною психікою і гаманцем реагувати на звістку про епідемію смертельно небезпечного грипу. Питання «Чи буде наступний виток?» видається риторичним. Звичайно, буде.
Ті, хто називає себе політичною елітою країни, не витримали іспиту на атестат державної зрілості. На жаль, по обидві сторони владно-опозиційної барикади перебувають не фахівці у галузі державного управління, а політикани, не здатні думати на півкроку вперед. Очевидна необхідність поставити національні інтереси вище за вузькопартійні не змусила кандидатів у президенти перервати політичну боротьбу. В «епідемію» інформаційно граються практично всі кандидати на найвищий державний пост. Вочевидь, проголошений ще маркізою Помпадур принцип «Після нас – хоч потоп» залишається актуальним і в Україні на початку третього тисячоліття.
Сьогодні ми спостерігаємо витончене перекручування цифр померлих і хворих представниками не лише різних політичних сил, а й різних державних відомств. Пригнічує і посилює паніку серед населення відсутність єдиного інформаційного центру, здатного не тільки оприлюднювати інформацію про кількість жертв епідемії, а й давати виразні відповіді на питання стурбованих громадян. Грип дає підстави вважати, що недавно укинуте визначення failed state перетворюється з технологічного прийому недругів нашої країни на об'єктивний діагноз для України. Держава в центрі Європи, одна з найбільших на континенті за площею і населенням, виявилася практично беззахисною перед наступом вірусів – грипу та інформаційних воєн. Цей «букет» з розмаху б'є по державному суверенітету. Не будучи прихильником конспірологічних теорій, зауважу, що перетворення України на величезний полігон для обкатки технологій інформаційних воєн являє собою величезну загрозу для суверенітету країни. Після ГІнВі, яка триватиме не менш як півроку в умовах підвищеної інтенсивності, наша країна ризикує виявитися беззахисною перед будь-якою бодай трішки спланованою інформаційною інтервенцією. Чи варто боротися за президентську владу в країні, яка може просто припинити існування?
Складно протистояти інформаційному впливу в державі, де відсутня виразна інформаційна політика. Мабуть, найбільш кардинальний вихід – відмовитися від отримання інформації через офіційні канали, що в умовах масової паніки непросто. Тому спершу варто, як мінімум, прислухатися до порад лікарів, а не політиків, не сприймати на віру фантастичні твердження, не продукувати чутки і не припиняти жити своїм власним розумом.
