Микола Мартиненко: «Після президентських виборів політикум домовиться»
Поки що майбутнє керівнику фракції НУНС видається світлим. Але складним. «За три роки ми повинні вирішити питання структурної перебудови економіки. Для цього доведеться приймати, в тому числі, непопулярні рішення», – визнає він. І вже давно обрав для себе політика, якому це до снаги. Колеги з фракції мають іншу думку. Тому вимагають відставки Мартиненка. Позиція Миколи Володимировича міцна мов криця: «Працюймо за процедурою, і жодних питань не буде. Звертати ж увагу на так звані документи чи підписи, що невідомо ким, невідомо де і невідомо як зібрані, не буду. У відставку подавати не збираюся».
Миколо Володимировичу, члени фракції НУНС вимагають вашої відставки. Чому?
Я вважаю, у цьому питанні суть не у Мартиненку. Суть – в інших питаннях: розвал коаліції, дестабілізація роботи парламенту, послаблення позицій уряду.
Пригадайте, що ми з вами чули впродовж останніх тижнів від Партії регіонів: створення нової коаліції, можливість формування антиконституційної більшості за межами фракцій, тобто зібранням індивідуальних підписів двохсот двадцяти шести і більше народних депутатів.
Мене дуже дивує, що у цьому питанні месіджі СП і ПР збігаються. Адже саме того дня, коли Олександр Єфремов заявив про можливість створення тимчасової коаліції з НУНС, Віра Іванівна Ульянченко особливо переймалася справами нашої фракції. У політиці збіги – це, як правило, випадковість.
Віктор Балога заявив про наявність понад 38 підписів під пропозицією щодо вашої відставки.
Я щось не пригадую у фракції НУНС такого депутата – Балогу...
Уявімо гіпотетично, що ситуація склалася не на вашу користь, і керівником фракції НУНС став В’ячеслав Кириленко. Які наслідки для парламентського життя це матиме?
Окрім Мартиненка і Кириленка у фракції є ще сімдесят депутатів. І я не хочу робити прогнози стосовно Кириленка, Мартиненка чи ще когось іншого. Щодо своєї позиції скажу: я проти зміни формату коаліції і не збираюся подавати у відставку.
Якщо члени фракції НУНС виступатимуть з ініціативою мого зняття з посади керівника, то я зберу фракцію у будь-який час. Усе вирішить голосування. Єдина умова – все це має відбуватися публічно та згідно з вимогами регламенту, щоб потім не було жодних питань. Як казав один письменник, «мовчання – золото, але гласність – дорожча за золото».
Коли було останнє засідання фракції НУНС?
Минулого пленарного тижня. Ми збирались у вівторок, середу, четвер і п’ятницю. Але ж деякі депутатські групи принципово на засідання фракції не ходять. Чому? От ви запитайте про це у групи «За Україну». Можливо, якби вони брали участь в обговореннях законопроектів на засіданні фракції, то не голосували б за відверто популістське й економічно необґрунтоване так зване підвищення соцстандартів.
А ви їх запрошуєте?
Запрошуємо всіх 72 депутатів на кожне засідання фракції. Без винятків.
Скільки зазвичай відгукується на запрошення?
По-різному: часом більше, часом менше. Але більшість від більшості на засідання приходить. Я з першого дня всім простягнув руку і запропонував працювати разом.
Член депутатської групи «За Україну» Андрій Парубій в інтерв’ю нашому виданню стверджує, що ви вже не є керівником фракції НУНС, оскільки 37 підписів за вашу відставку зібрано, зареєстровано у секретаріаті ВР і відповідну заяву спікера з цього приводу вже зроблено. Прокоментуєте?
Можна, я це не коментуватиму? Всі вони – мої колеги по фракції, я їх усіх поважаю. Я сам не люблю казати дурниць і не хочу, щоб дурниці говорили щодо тих речей, які стосуються конкретно мене. Взаємоповага – основне, що повинно бути у фракції чи в будь-якому колективі, де ви перебуваєте. А для того, щоб питання керівництва фракцією НУНС було вичерпано, існує процедура. Працюймо за процедурою, і жодних питань не виникатиме. Звертати ж увагу на так звані документи чи підписи, що невідомо ким, невідомо де і невідомо як зібрані, я не буду.
Миколо Володимировичу, який президент потрібен Україні, на вашу думку: ліберальний чи сильний настільки, що «спустить шкуру з кожного», цитуючи слова Віктора Януковича?
Я прихильник того, щоб не долучатися зараз до конституційних процесів. Вважаю, що після президентських виборів варто вирішувати більш актуальні проблеми, відклавши дискусії щодо змін до Конституції на певний час. Головне, щоб президентська гілка влади, законодавча, виконавча, судова дійшли консенсусу в тому, що країну треба витягувати. І визначили перелік запитань, які слід вирішити у першу чергу.
Які глобальні питання з життя країни треба буде вирішити новому президенту першочергово?
Досягнення політичного консенсусу, боротьба з корупцією, підписання суспільного договору, який би чітко пояснював кроки держави, спрямовані на стабілізацію ситуації у країні. Діяти треба швидко, а часу обмаль. Скажімо, за три роки ми повинні вирішити питання структурної перебудови економіки.
Для цього доведеться приймати, в тому числі, й непопулярні рішення. Розуміння цього має бути не лише у політичному, а й у суспільному середовищі. Треба працювати, а не безперервно готуватися до наступних виборів. Ми ж через пустопорожню балаканину, якою займаємося стільки років, жодне важливе питання у державі не вирішили. Тому економічна криза настільки серйозно вдарила по Україні.
Ви вважаєте, що Юлія Тимошенко має відвагу, аби взяти на себе відповідальність за прийняття непопулярних рішень?
Поки що я не бачу нікого іншого, хто може взяти на себе вирішення цих питань.
У нинішньому складі парламент працює неефективно. Чи розв’яжуть проблему дострокові вибори?
Насправді навіть у цьому парламенті є два варіанти. Перший: якщо не буде ефективної більшості, треба Верховну Раду розпускати. Після виборів президента у нас буде дуже й дуже мало часу на вирішення питань, які потребують швидкого реагування. Часу на довготривале розхитування стосовно формату коаліції чи щодо кадрових питань, немає.
Якщо ми тільки будемо потрапляти за всіма цими питаннями у «болото», треба одразу йти на дострокові парламентські вибори. Іншого варіанту немає. Те протистояння, яке є в політикумі зараз, надалі неприпустиме. Треба зрештою зрозуміти, що, крім власних політичних амбіцій, є ще й інтереси національні. Без розв’язання політичних проблем у нас залишаться невирішеними і фінансові, і економічні, і соціальні питання.
Якщо порівнювати наведення ладу в Україні після виборів із лікуванням хворого, то це – термінове хірургічне втручання, коли вже випробувано всі можливості терапії. Тому другий варіант – без розпуску ВР створити ефективну більшість для стабільної роботи на найближчі кілька років. Я вважаю, що це можна зробити.
Яким чином?
Зараз усі засліплені боротьбою за найвищу посаду. Але після 17 січня життя не скінчиться. Вибори президента минуть, і рівень конфліктності значно знизиться. Я особисто вірю в те, що весь політикум домовиться після президентських виборів. Іншого виходу немає. Або війна всіх проти всіх, або мир усіх з усіма.
Чи можливе створення ситуативної більшості у парламенті на час проведення президентських виборів?
Неможливе. А от втягнути парламент у це болото і погіршити ситуацію можна. Мене дуже хвилює, що у нинішній складний час стабільність у країні тримається лише на уряді. Можна по-різному оцінювати роботу Кабміну, але тільки завдяки йому країна не впала. Згадайте, як ще недавно нас лякали дефолтом, соціальними катаклізмами й кінцем світу. Ці страхітливі прогнози не справдились.
Натомість парламент уряду сьогодні – взагалі не помічник. Спершу робота ВР кілька місяців блокувалася Партією регіонів, бо вони хотіли красиво пропіаритися. Потім із подачі «регіоналів» було ухвалено небезпечний закон про так зване підвищення мінімальних виплат. Усі чудово розуміють, що виконати його неможливо, бо це спровокує високий рівень інфляції, безробіття, погіршення фінансового стану підприємств, невидачі зарплати. Проте закон усе одно ухвалюють. Навіть Міжнародний валютний фонд закликає Президента його не підписувати. Але Ющенко разом з Януковичем готові пожертвувати економікою, аби тільки дошкулити Тимошенко.
Вам сподобалося висунення Юлії Володимирівни в президенти?
Так, сподобалось. Я був на Майдані.
Що найбільше вразило?
По-перше, це було нестандартно. По-друге, на Майдані відчувалася певна ностальгія. Ці емоції і відкритість мені сподобались.
Скільки часу потрібно політику, щоб реабілітуватися після гучного скандалу, як-от, наприклад, із «любими друзями»?
Ні тоді, ні зараз я себе винним не вважав. Тому на ваше запитання відповім так: ніскільки часу на це не знадобилося. За безпідставні звинувачення на мою адресу себе не картаю. Тому й реабілітації не потребував.
У політиці треба дивитись у майбутнє, а не в минуле. Є особисті, а є національні питання, національні інтереси. Вони пріоритетні. Надто – перед президентськими виборами.
Скільки часу потрібно буде БЮТ, щоб «відмитися» від скандалу, пов’язаного зі зґвалтуванням дітей в «Артеку»?
Дочекаймося закінчення слідства, а потім побачимо, хто відмиватиметься: чи обвинувачувані, чи ті, хто ініціював цей скандал. Однозначно можу сказати, що політики використали цю справу як політичну технологію. Більше я не хотів би нічого коментувати – тут постраждали діти, і ця тема – надзвичайно болюча.
