Євген Корнійчук: Кабмін не подавав до суду позов про повернення «Межигір’я» державі
«У будь-якому разі я хочу бути корисним, у першу чергу своїй політичній команді», - заявляє він.
Наразі Корнійчук залишається спеціально уповноваженим уряду по представництву інтересів держави у судах. Що зроблено для повернення резиденції «Межигір’я» у державну власність, чому суди зупиняли приватизацію Одеського припортового заводу та як «розважаються» у Генпрокуратурі, Євген Корнійчук розповів в інтерв’ю «Главреду».
«Щоб обмежити дії власника «Межигір’я», туди запускають ОМОН із «Беркутом», і через 15 хвилин там нікого немає»
– Нещодавно ваш керівник – міністр юстиції Микола Оніщук – заявив, що Кабмін доручив Мін’юсту доопрацювати позов про повернення резиденції «Межигір’я» у державну власність. Чому уряд не влаштував первісний текст позовної заяви, складеної під вашим керівництвом?
– Я не був на цьому засіданні Кабміну, про яке говорить міністр. Тому, мабуть, йому видніше, чому Кабмін не затвердив текст позову. Але Кабмін насправді не затверджує тексти позовів. Я досить часто пана Оніщука заміняв на засіданнях уряду і не пам’ятаю, щоб Кабмін колись опускався до таких дріб’язкових питань.
Питання щодо «Межигір’я» великою мірою політизовано. Я проти цього. Це питання майнове, просте й зрозуміле: людина незаконно привласнила собі майно, яке належало державі. Уряд мав користуватися колишньою протокольною дачею Кабміну для прийому і розміщення іноземних делегацій. Це фактично єдина загальнодержавна резиденція, яка залишалася. Хоча як залишилася? Вже «пішла».
– Яка це вже за рахунком спроба Тимошенко повернути «Межигір’я» державі?
– Ця історія триває з 2005 року. Під час першого приходу Тимошенко до уряду у 2005 році з’явилися перші позови. Частину рішень було прийнято на користь уряду.
У 2007 році ми також зверталися до судів з аналогічними позовами. На жаль, через те, що бракувало документів, через певну заангажованість суддів у цій справі, та й це не було пріоритетним завданням у 2007-му, частину позовів ми програли, частину виграли, але справа йшла досить повільно.
Коли Юлія Володимирівна знову заявила, що ми звертатимемося з позовами, виявилося, що, по-перше, документів із цієї справи у нас недостатньо. По-друге, ми завжди оскаржували передачу майна, але ж є земельна ділянка у кілька сотень гектарів, відносно якої ми позовів не подавали і відносно якої немає судових рішень.
Ми звернулися до низки державних підприємств – Держкомзему, Держреєстру, Вишгородської держадміністрації, щоб вони надали копії документів. Від частини цих підприємств ми отримали відмову. Мені дивно, адже ці підприємства формуються урядом. Про це я доповів, у тому числі прем’єр-міністру. На жаль, до сьогоднішнього дня жодних позитивних зрушень на користь уряду з точки зору отримання інформації немає.
– Як відомо, документи у цій справі вилучила слідча комісія Верховної Ради на чолі з Миколою Джигою. Ви робили спроби повернути ці документи?
– По-перше, комісія не має жодного відношення до цієї земельної ділянки. По-друге, наші депутати негайно поставили перед цією комісією питання про отримання хоча б копій цих документів. На це Джига відповів, що документи було передано до Генеральної прокуратури України, і ми отримали відмову одного із заступників Генпрокурора щодо надання цих документів Мін’юсту.
– Вам відомо, де зараз ці документи?
– Зважаючи на листування, вони лежать у Генпрокуратурі. Ми все одно звертатимемося до суду, щоб витребувати ці документи. Якщо їх немає – будемо відновлювати їх. Але це істотно затягує процес.
– У вас є припущення, чому відомство Олександра Медведька гальмує цю справу?
– Генпрокуратура не гальмує цю справу, а фактично допомагає одній зі сторін зовсім не на користь інтересів уряду.
З цього приводу у нас була розмова із суддями, які б не дуже хотіли слухати це питання перед президентськими виборами. Але ж я кажу голові суду, не назватиму його прізвище: «Я тебе поважаю як фахівця, як державницьку людину. Уяви, що ти збудував чи відремонтував чудове приміщення для свого суду, а коли підеш на пенсію, «законним шляхом» його собі продаси. Це буде те саме, що зробив пан Янукович із «Межигір’ям».
– Ще одна зацікавлена «особа» у цій справі – Державне управління справами. Внаслідок складної схеми із відчуження «Межигір’я» ДУСя отримала два будинки у Києві по Парковій дорозі. У разі повернення «Межигір’я» у держвласність як складеться подальша доля цих будинків? Із головою ДУСі – Ігорем Тарасюком – ви це питання узгоджували?
– Ви бачили ці два будинки? Бачили, у якому вони стані? Я так розумію, що ніхто не збирається їх поки що відновлювати.
Я б ще подивився на правомірність приватизації цих будинків по Парковій дорозі. Я думаю, вони були на балансі Верховної Ради. Яким чином вони перейшли у приватну власність, я не уявляю. Але насправді від цього нічого не змінюється. До певної міри Державне управління справами із нами співпрацює. Але, знову-таки, отримати від них первинні документи, наприклад їхню відмову від земельної ділянки, план та графіки розташування цих приміщень, – все, що потрібно для судів, практично неможливо. Процесс затягується. Нам не кажуть «ні», але фактично нічого не роблять.
– На сьогоднішній день позов про повернення «Межигір’я» вже у суді?
– Я не хочу подавати документи, на які я отримаю жорстку відмову. Ми не отримали ще відповіді від МВС. Відмову прокуратури (її перевірка показала, що все правильно приватизовано) ми будемо оскаржувати. Ми не отримали повної відповіді від Держкомзему, інших організацій, щоб скласти саму справу. Тому говорити, що уряд не затвердив позов, дещо дивно, оскільки це не відповідає дійсності.
– Що буде предметом позову?
– Як тільки я скажу про предмет позову і аргументи, контрагенти одразу ж цим скористаються.
Справді, можна говорити, наскільки правомірно відбувалися транзакції, чи мав право уряд, наприклад, передавати це майно на баланс державного підприємства? Чи правильно державне підприємство прийняло рішення про відчуження майна за договором міни? Кому воно його передало? Прізвища Януковича серед засновників підприємства, яке отримало «Межигір’я», немає. Але він так захищає його, що зрозуміло: там «його вуха стирчать, як у оленя роги». Серед засновників цієї юридичної особи є іноземні підприємства і фізична особа, яка ходить по судах як представник цього підприємства.
– Вам відома фірма, якій зараз належить резиденція? У пресі фігурує компанія «Танталіт», одним із засновників якої є громадян ОАЕ Сергій Цимбалов. Це відповідає дійсності?
– У складі засновників є офшорне підприємство. Але що мені це дає? У мене є відповідач, який кричить, передає привіти через народних депутатів, які приходять й до мого кабінету.
– Уряд прийняв рішення про визнання «Межигір’я» заповідником для того, щоб обмежити дії власника цих приміщень?
– Для того, щоб обмежити дії власника, туди запускають ОМОН з «Беркутом», і через 15 хвилин там нікого немає.
– Щось подібне готується?
– Я не знаю про це, запитайте у МВС.
– Яка доля двох офісів «Надра України» – будинків по вул. Володимирській та Золотоворітській, які було відчужено за схожою схемою? На якій стадії повернення їх у державну власність?
– Там усе просто. Ці будинки взято під охорону Державним управлінням охорони, скасовано відповідні рішення НАК «Надра» щодо їх передачі. Ми вважаємо, що особа, яка незаконно ними заволоділа, має відвойовувати їх назад.
– Чи є позови від власників?
– Є позови, які повільно рухаються. Але ці приміщення зараз під контролем уряду.
«З цього кабінету на прохання голови уряду я звертався до голів відповідних судів і в Одесі, і в Києві, щоб вони підтримували державний інтерес»
– Ще один проблемний актив держави – це Одеський припортовий завод. Ви заявили, що необхідно розібратися, чому більшість компаній відмовилися брати участь в аукціоні з приватизації. Як просувається розслідування?
– Для того, щоб ця приватизація не відбулася успішно, зробили все можливе Президент України й окремі гравці, які брали участь у цьому конкурсі шляхом заохочення державних посадовців й судових інстанцій. Згадаймо указ Президента про заборону приватизації, ухвалений із перевищенням повноважень. Конституційний суд навіть не прийняв до розгляду звернення Президента щодо заборони приватизації. Тим не менш, це мало великий політичний розголос.
По-друге, у постанові Окружного адміністративного суду м. Києва судді висловили не лише своє бачення закону, а й правильність чи неправильність дій уряду щодо приватизації. І ми зайшли у цьому спорі настільки далеко, наскільки було можливо. Я був здивований, що голова суду настільки глибоко знає приватизаційне законодавство. Я спеціально привів до нього виконувача обов’язків голови Фонду держмайна (Дмитра Парфьоненка. – «Главред»), і він йому розповідав, чому конкурс відбувається неправильно.
– Ви маєте на увазі голову Окружного адмінсуду Києва Олега Бачуна?
– Я пояснював пану Бачуну неодноразово, що як тільки його оберуть прем’єр-міністром, він одразу ж зможе давати вказівки Фонду держмайна, як правильно приватизувати. А поки його не обрали, я б на його місці обмежився законодавством України. Суди, на мою думку, абсолютно повністю перевищили свої повноваження у цій справі.
– І невдовзі у ЗМІ з’явилися повідомлення про величезні статки Олега Бачуна, його чартерні перельоти. А перевірку щодо нього ініціювали депутати БЮТ, зокрема Андрій Портнов. Отже, ці питання – заборона приватизації ОПЗ і перевірка Бачуна – взаємопов’язані?
– У тому числі, але й не тільки. Я не займаюся цією перевіркою. Пан Бачун глибоко знає політичні процеси в Україні, він не перший день працює суддею, у тому числі у місті Києві. Він знав наслідки того, що відбудеться. І повірте, що з цього кабінету на прохання голови уряду я звертався до голів відповідних судів і в Одесі, і в Києві, щоб вони підтримували державний інтерес.
Якби Одеський припортовий завод було б нормально продано, в уряду було б більше грошей на соціальні потреби, на виплату пенсій, зарплат тощо. Нам суди «обрубили» таку можливість. Незважаючи на це, ми пішли далі на конкурс.
Поставте себе на місце закордонного інвестора: ви хочете купити привабливий актив за кордоном, але в цій країні відбувається щось дивне – уряд виставляє на приватизацію, Президент відмовляє, суди висловлюють власну думку. Скільки б прем’єр-міністр на колінах не благала цих інвесторів не тікати, взяти участь у конкурсі й дати справедливу ціну, вони кажуть: «Ви – божевільні».
Зверніть увагу: норвежці, поляки – усі, хто прийшов із Заходу і мав намір за ринкову ціну придбати об’єкт, пішли до початку конкурсу. Російський інвестор, можливо, бере на себе більші ризики, ніж іноземці, але й він на якомусь етапі прийняв для себе відповідне рішення. А що відбулося на конкурсі, я не знаю. Про це запитайте у Фонді держмайна.
– Скільки вже позовів від «Нортіми» отримала держава?
– Я не знаю жодного. Повірте, ми це дуже активно відслідковуємо. Ми разом з Фондом держмайна виписували рішення комісії про відмову, і я впевнений, що ми можемо з цією позицією йти до суду.
– Наскільки законною є відмова уряду повернути заставу «Нортімі»?
– Я зі здивуванням прочитав лише вчора, що заставу не повернено. Наскільки мені відомо, застава перебуває на спецрахунку Фонду держмайна, і до Держказначейства не надходила. Тому, мені здається, правильніше було б її повернути. Але, можливо, я не знаю всіх фактів, тому правильніше було б запитати про це у Фонду держмайна.
«Нічого дивного, ми «розважаємося» замість того, щоб працювати конструктивно на користь держави»
– Питання до вас як до члена спостережної ради «Нафтогазу». Нещодавно єврооблігації компанії було реструктуризовано. Чи відбулося юридичне оформлення угоди?
– Фактично так. У разі, якщо більшість інвесторів приймає відповідне рішення, голосує за нього, то далі настають формальності щодо підписання цієї угоди, обміну старих цінних паперів на нові. На сьогоднішній день основних умов угоди рестуктуризації боргу досягнуто, і можна ставити крапку.
– Крім підвищення відсоткової ставки, які ще додаткові умови висунули інвестори?
– Найважча умова, на мою думку, – це не підвищення відсоткової ставки, а те, що держава підписалася гарантом під цими зобов’язаннями «Нафтогазу». Цього не було у 2004 році.
– Наразі «Нафтогазу» не загрожує «технічний» дефолт?
– «Технічний» дефолт у «Нафтогазу» виникає кілька разів на рік, коли вони невчасно щось виплатили, невчасно провели збори. Але інвестори, які постійно працюють з «Нафтогазом», до цього вже звикли і на це менше реагують.
– Як багато у НАК «Нафтогаз» ще проблемних заборгованостей? На яку суму?
– Як члену спостережної ради мені не відомо про інші значні заборгованості, крім євробондів. Це не означає, що їх немає, просто мені про них не відомо. Реструктуризації, пов’язані із бланковими кредитами інших фінансових інституцій, таких як Credit Suisse, Deutsche Bank, також більшою мірою досягнуто. Хоча з деяких кредитів переговори тривають. Але, я думаю, зараз компанії нічого не загрожує.
– Через юридичне обслуговування «Нафтогазу» компанією «Магістр і партнери» у вас був конфлікт із заступником Генпрокурора Ренатом Кузьміним. У вас у кабінеті проводився обшук через те, що ви нібито пролобіювали «Магістрам» цей контракт на 34 млн грн. Генпрокуратура допитувала вас у цій справі?
– Ні, не допитувала.
– А ваше факсиміле, яке стоїть під листом Мін’юсту на адресу «Нафтогазу» про можливість здійснення процедури закупівель юридичних послуг у одного учасника – «Магістрів» – знайшли?
– Я не знаю насправді, навіщо воно їм так було потрібно. Можу їм подарувати, але до мене ніхто не звертався. Мене запрошували як свідка, але я перебував на лікарняному, тому вирішив не з’являтися на допит. Вони забирають багато часу, але є абсолютно неконструктивними.
– Вам повернули вінчестер, який було вилучено під час обшуку?
– Ні, досі не повернули, проводяться слідчі дії. Я звернувся до Генерального прокурора з детальним викладенням того, які роз’яснення я давав щодо «Нафтогазу», з чим вони пов’язані, чому я вважаю, що вони випливають з моїх повноважень, у тому числі як члена спостережної ради компанії. Я пояснював, що такі роз’яснення щодо тлумачення законодавства ми роздаємо постійно не лише юридичним, а й фізичним особам. Я думаю, що цей факт використано для тиску на мене і на моє оточення.
– Ви казали також, що це була атака на вашого тестя Василя Онопенка...
– Це не я казав, а журналісти. Я кажу зараз про оточення. Він є моїм оточенням, я – його. Тому це стосується у тому числі і його. Справу не завершено.
– Наразі проти вас є справи у Генпрокуратурі?
– Дві кримінальні справи вже закрито в судах. Я фігурую у них як свідок, але ж ви розумієте, як у нас розвиваються кримінальні справи. Зараз прокуратура виділила із двох попередніх справ, які вже закриті, третю справу. І ми знову звертаємося до суду з проханням зупинити слідчі дії і скасувати її, тому що завжди напередодні виборів усі кримінальні справи «наривають», як хвороби в осінньо-весняний період. Нічого дивного, ми «розважаємося» замість того, щоб працювати конструктивно на користь держави.
– Отже, на сьогоднішній день є одна кримінальна справа, де ви фігуруєте як свідок, і стосується вона компанії «Нафтогаз»?
– Вона чітко стосується перевищення невідомими посадовими особами, не мною, службових повноважень.
– Ви також займаєтеся справою «Венко». Ви переконували, що ця угода – погана для країни, а справа у суді – майже безпрограшна. Коли буде вердикт? Чи «Венко» вже визначила суму збитків?
– Остаточної суми збитків і досі немає, вони виходять з різними ідеями щодо можливості мирової угоди. Ми пропонуємо зупинити арбітраж і сісти за стіл переговорів. На що вони кажуть, що зупиняти арбітраж не будуть. Усе виглядає досить по-дитячому. Ті, хто брав участь в арбітражі, у серйозних справах, розуміють, що неможливо намагатися однією рукою бити, а іншою – гладити.
Наступного року у нас уже будуть усні слухання. У грудні ми подаємо наш остаточний письмовий бріф, після відповіді «Венко» йдемо на усні слухання.
– Одне із найрезонансніших рішень чинного уряду – повна заборона грального бізнесу. Як ви ставитеся до того, що казино зараз існують під вивісками інтернет-клубів?
– Я думаю, що нічого не змінилося, дітям і надалі загрожує така небезпечна річ. Хоча кількість гравців зменшилася, і це вже позитив. Перший віце-прем’єр-міністр Олександр Турчинов два тижні тому проводив нараду щодо заборони вже нової форми грального бізнесу під виглядом інтернет-кафе. Міністерство юстиції зобов’язалося підготувати зміни до закону про заборону, оскільки знаходяться шляхи його оминання. Міліції важко працювати, оскільки вона не може вилучити за законом знаряддя злочину, якими фактично є комп’ютери. Такі зміни ми підготуємо найближчим часом, і ця робота буде більш ефективною.
– Чи є позови до уряду від компаній, які придбали ліцензію на ведення грального бізнесу на п’ять років, а тепер не можуть нею скористатися?
– Немає. Я сподівався, що ми отримаємо їх раніше. Це досить тривалий процес: мінімум три місяці минає з моменту реєстрації позову до його висунення. Але жодного позову досі немає.
– Мабуть, чимало клопоту вам додають держслужбовці, які намагаються відновитися на посаді. Як заявив в інтерв’ю «Главреду» екс-міністр оборони Юрій Єхануров, він у суді доводить неправомірність його звільнення. Що робитиме уряд, якщо програє справу?
– Нас Президент навчив, як діяти правильно. Першим був Жовтяк, якого він прийняв на посаду і звільнив у той самий день.
– Але це ж сумнівна, з точки зору закону, практика...
– Я думаю, що насправді це незаконно. Треба звільняти з посади, спираючись на чинне трудове законодавство. Якщо законодавство не подобаєтьcя – змінювати його. В жодній цивілізованій країні ви не знайдете такого законодавства, яке дозволяє людині чотири місяці ховатися на лікарняному і таким чином уникати звільнення. Треба просто змінити законодавство.
«У будь-якому разі я хочу бути корисним, у першу чергу своїй політичній команді»
– Як гадаєте, за чинним Законом про вибори президента можна провести вибори чесно та прозоро?
– Великою мірою на це запитання вже відповів Конституційний суд, який скасував частину статей. Це означає, що діятиме попередня редакція цих статей. З урахуванням рішення Конституційного суду вибори можна буде провести прозоро.
– Існує думка, що доля цих виборів вирішуватиметься у суді. Не виключено, що у нас буде три президенти: чинний, той, кого назве ЦВК, і той, кого призначить суд. Ви допускаєте таку ситуацію?
– Чинного Президента я не допускаю у будь-якому разі. Що стосується суперечки, яка може відбутися між ЦВК та судом, Конституція передбачає, що будь-який акт, у тому числі рішення ЦВК, може бути оскаржено у суді. І обмежити права громадян на звернення до суду не можна жодним виборчим законом. Як юрист я б не хотів, щоб рішення відносно виборів президента приймалося в суді. Але як цього разу з нами розпорядиться доля, ніхто не знає. В нашій країні передбачити не можна нічого.
– До приходу в Мін’юст ви були одним з провідних юристів БЮТ. Ви вже вирішили, чи братимете під час президентської кампанії відпустку?
– Я у будь-якому разі буду займатися супроводом кампанії наскільки мені дозволить час і обмеження законодавства, пов’язані з моєю теперішньою посадою. Це питання з прем’єром ми ще не обговорювали. У разі потреби я абсолютно не тримаюся за цю посаду. У будь-якому разі я хочу бути корисним, у першу чергу своїй політичній команді.
– У БЮТ уже вирішено питання, хто із юристів – ви, Портнов, Швець, Задорожній – обслуговуватиме кампанію?
– Всі обслуговуватимуть кампанію, і здорова конкуренція лише допоможе поліпшити процес.
– У вас покращилися взаємини з вашим колегою по БЮТ Андрієм Портновим після конфлікту з приводу юридичного обслуговування «Нафтогазу» «Магістрами»?
– У нас і не погіршувалися відносини, я завжди вважав своїх колег професійними юристами.
– Фактично фінансову діяльність політичних партій ніхто не контролює. Вони мають публікувати звіти про доходи та витрати, але практично ніхто цього не робить. Як гадаєте, доцільно покласти на Мін’юст контроль за фінансами партій?
– Мені здається, що доречніше було б надати ці повноваження фіскальним органам – ГоловКРУ, Податковій адміністрації, оскільки ми можемо лише констатувати ті факти, які вони нам будуть надавати. Я насправді без сміху не можу читати свідчення наших кандидатів у президенти, які говорять, що їм гроші по копійці бабусі збирали. Якщо ти не зміг забезпечити себе як політик, як бізнесмен, то для чого ти державі?
«У нас кожний працює на свою політичну силу, тільки я не знаю, на яку Оніщук працює»
– Скільки цьогоріч держава вже витратила грошей на юристів, які представляють її інтереси?
– Минулого року ми зверталися з проханням надати нам можливість залучати до найбільш резонансних справ в Україні юристів за гроші. Уряд нам відмовив. Натомість він нам незначним чином, на кілька посад, збільшив кількість людей, які займаються представництвом. Утримати найкращих юристів на урядову зарплату досить важко. І стимулювати їх неможливо інакше. Ми розуміємо, що ці люди не зможуть усе життя працювати в Мін’юсті, вони підуть у приватний бізнес, але тут вони зможуть дістати той досвід, який не можна здобути ніде більше.
– Скільки держава витратила цього року на іноземних юристів?
– Ця цифра кілька разів змінювалася. На початку року було виділено дуже незначну суму – близько 13 млн грн. Далі ми отримали з резервного фонду 25 млн, планувалося, що під час внесення змін до бюджету буде виділено ще 20 млн грн. Але цю суму ми не отримали й досі. Ситуація досить складна. Думаю, до кінця року ми знову будемо звертатися до уряду з проханням про виділення тієї суми, яку нам обіцяли, можливо, з резервного чи стабілізаційного фонду, щоб розрахуватися з юристами по роботі за цей рік. Резонансних справ багато. Ви згадали лише «Венко», а є ще позов на 1,5 млрд від «Татнафти», спір з австрійським інвестором щодо готелю «Дніпро», багато спорів, які, з юридичної точки зору, є дуже цікавими, але захищатися безкоштовно нам не вдасться.
– А скільки грошей вдалося повернути державі завдяки вашій роботі?
– Минулого року вдалося повернути 2,5 млн доларів. Цю суму Стокгольмський апеляційний суд присудив на користь держави Україна із компанії «Норск Гідро АСА».
– Як складаються ваші взаємини з міністром Миколою Оніщуком? Окремі департаменти й досі блокують ваші розпорядження?
– У мене чудові професійні відносини з міністром: він дає одні роз’яснення відносно приватизації ОПЗ і каже, ви, будь ласка, їх загубіть, не публікуйте, я даю інші – на користь уряду. Потім він каже, я не мав права давати таке роз’яснення. У нас кожний працює на свою політичну силу, тільки я не знаю, на яку він працює. Раніше було відомо, зараз – ні.
