Смерті СНД присвячується
Хоч розмови про згасання СНД ведуться давно, але, схоже, саме зараз можна напевно говорити про початок кінця Співдружності. Принаймні про це кажуть експерти, які оцінюють останній саміт СНД, що відбувся на початку жовтня.
Валіза без ручки
СНД сьогодні не працює навіть як клуб президентів, не кажучи вже про інші формати. Такої думки дотримуються експерти багатьох держав, які входять до складу Співдружності, і особливо країн, котрі по праву вважаються засновниками СНД - України і Білорусі. Наприклад, буквально днями глава української держави Віктор Ющенко заявив, що, з точки зору ефективності формату, Співдружність давно втратила свою базову актуальність. На користь цього факту, на думку Президента, говорить те, що загальна кількість імплементованих рішень СНД у національному законодавстві країн становить лише 4%, тобто змістовна частина зустрічей на рівні Співдружності є вельми невисокою.
Недалеко від офіційного Києва у своїх оцінках пішов і Мінськ. За словами білоруського аналітика, керівника аналітичних проектів інформаційної компанії БелаПАН (Мінськ) Олександра Класковського, незалежним експертам Білорусі вже давно зрозуміло: «Співдружність сьогодні - як валіза без ручки: і нести тяжко, і кинути шкода. Цей проект згасатиме довго, але невідворотно», - заявив він у коментарі «Главреду».
З іншого боку, за його словами офіційному Мінську заявляти про політичну кончину Співдружності поки що не вигідно. «По-перше, в білоруській столиці розташована штаб-квартира СНД - Виконавчий комітет. По-друге, президент Лукашенко не може розлучитися з іміджем інтегратора», - додав політолог.
Урешті-решт, у повноцінному функціонуванні СНД зацікавлений перш за все білоруський президент Олександр Лукашенко, який відмінно користується Співдружністю для особистих цілей. «Нещодавній саміт у Кишиневі білоруський офіційний лідер майстерно перетворив на особисту піар-акцію. Журналістам усе було представлено так, начебто саме він разом з Віктором Ющенком різав там правду-матку, закликаючи від пустослів'я перейти до реальних спільних антикризових заходів. Щоправда, з білоруського боку це звелося переважно до висунення претензій Росії: мовляв, ви найбагатші, розщедрюйтеся! У результаті дискусія вилилася в перепалку Лукашенка з російським міністром фінансів Кудріним», - зазначає Класковський.
Проте крім особистої «піар-вигоди» Лукашенку якусь іншу «користь» для Білорусі від членства в СНД знайти складно. «Москва сьогодні дає зрозуміти, що не готова винагороджувати союзництво з колишньою щедрістю. Так само як і широко відкривати свій ринок для білоруських товарів», - наголошує експерт. На його думку, Москві, яка, безумовно, є головним зацікавленим у подальшому функціонуванні СНД, в умовах кризи дуже складно «оплачувати» лояльність партнерів на пострадянському просторі, та й різні конфлікти, що виникли останнім часом між російською владою і керівництвом цілої низки інших держав, теж дають мало можливостей для продовження повноцінної співпраці. У зв'язку з цим тріщина, яка з'явилася у відносинах між Москвою і багатьма іншими державами - членами СНД (серед них, безумовно, є й Україна), останнім часом лише збільшується, що не може в майбутньому не позначитися на існуванні всього об'єднання в цілому.
Мертва істота
Водночас ні для кого не секрет, що Росія-то якраз в СНД зацікавлена - їй Співдружність дає чудовий шанс домінувати на пострадянському просторі і будь-що зберігати своє лідерство, відтісняючи інші країни на другий, а то і третій план. На це вказують і в Європі, яка бачить значущість СНД перш за все для Росії, котра таким чином утверджується на пострадянському просторі. «Деякі інші держави - члени СНД, зокрема Вірменія, щасливі перебувати у форматі Співдружності, бо вони потребують енергетичної підтримки або гарантій безпеки, які може надати Росія, і згодні співпрацювати в рамках структур СНД, збільшуючи таким чином власні можливості у здобутті такої підтримки. Але для більшості держав-членів Співдружність не є настільки значущою. Зустрічі всередині СНД використовуються переважно для розвитку двосторонніх відносин з іншими членами Співдружності, а не для досягнення цілей на багатосторонній основі. Це більш-менш відкрито дала зрозуміти молдавська влада на останньому саміті СНД у Кишиневі», - зауважує представник Дослідницької групи «Росія/СНД» Фонду «Наука й політика» (Німецький інститут міжнародної політики та безпеки) Сьюзан Стюарт.
Проте вже з усього видно, що далеко не всі держави Співдружності хочуть миритися з другорядними ролями та ігноруванням власних інтересів. У даному разі, перш за все, йдеться про центрально-азіатські країни. Якщо знову повернутися до жовтневого саміту СНД, то можна пригадати, що його тоді проігнорували одразу чотири азіатські держави (Туркменистан, Казахстан, Узбекистан і Таджикистан, на зустріч прибув лише лідер Киргизстану). І це лише формально лідери цих держав пояснили свою відсутність «напруженим графіком», продиктованим кризою і близьким кінцем року. Насправді все набагато складніше.
Той самий Казахстан в особі його президента Нурсултана Назарбаєва за колишніх часів завжди намагався використовувати СНД для втілення в життя різних інтеграційних ініціатив. Спочатку все йшло успішно - саме на майданчику СНД уперше пролунали пропозиції зі створення Союзу центрально-азіатських держав, Митного союзу, ЄврАзЕС… Проте багато ініціатив натрапили на цілу низку ускладнень, за якими найчастіше стоїть та ж сама Росія і її інтереси. Взяти хоча б Митний союз: поки Казахстан заявляв про своє бажання чітко визначитися, як країни вступатимуть до СОТ - усі разом чи окремо - Росія взяла і заявила: Митний союз інтегруватиметься як об'єднання. Назарбаєва (а разом з ним, до речі, і Лукашенка) такий хід глибоко шокував: він аж ніяк не чекав, що Росія влаштує такий демарш, не врахувавши інтереси Казахстану. І попри те, що потім Москва намагалася врятувати ситуацію, образу Астана на неї все-таки затаїла.
«Росія не хоче визнавати решту членів СНД рівними партнерами, бажаючи не втратити свій вплив на пострадянському просторі… Інтереси Росії є завжди вищими, ніж інтереси решти країн. Тож зараз для того, щоб зробити СНД союзом справді рівних держав, Росії спочатку треба налагодити всі відносини між державами, які до нього входять», - заявила в коментарі «Главреду» політичний аналітик Єсенгул Кап (Алмати) . При цьому, за її словами, слід врахувати, що у Москви сьогодні є розбіжності не лише з Астаною, а й із цілим спектром країн, які виступають на майданчику СНД, - Україною, Туркменистаном, Узбекистаном, Таджикистаном, Молдовою. І в таких умовах Співдружність просто не може працювати ефективно. «Я підтримую думку українського Президента з приводу СНД. Співдружність уже давно перетворилася на мертву істоту», - зазначає експерт.
Сьогодні в Казахстані вважають, що жовтневий саміт став свого роду маркером, вельми серйозним сигналом для СНД. Як відомо, Казахстан, Таджикистан і Узбекистан разом з Росією, Білоруссю та Вірменією входять до Організації договору про колективну безпеку. Фактично їх можна називати найдієздатнішими членами СНД, проте якщо вже й вони відкрито нехтують зборами у форматі Співдружності, то справді час говорити про її поступовий занепад.
Врятувати СНД?
На думку експертів, якщо найближчим часом проблеми СНД не почнуть розв’язуватися, на Співдружність може знову чекати «ефект Грузії» - інші держави теж почнуть її залишати. І перш за все, кажучи про це, аналітики мають на увазі Україну. «Коли Росія воювала з Грузією, СНД мовчало! У той час його очолював Киргизстан, але він тоді жодних заходів не вжив, аби хоча б відреагувати на цю ситуацію. Зрештою Грузія залишила СНД. Аналогічно може бути й з Україною: якщо її не підтримають решта членів СНД, вона теж цілком можливо вийде зі Співдружності», - вважає Єсенгул Кап.
До речі, сама Грузія прогнозує швидше розкол Співдружності: «На сьогодні у країн СНД настільки різні інтереси і настільки різні очікування від співпраці на пострадянському просторі, що СНД уже не можна вважати єдиною організацією чи блоком - хіба що географічно. Тому, на мій погляд, можливий розподіл СНД на групу, зацікавлену в інтеграції і тісній співпраці з Росією, і на групу, якій потрібна не стільки інтеграція, скільки елементарна стабільність та елементарні правила гри всередині пострадянського простору», - заявив «Главреду» Дімітрі Аваліані, політичний оглядач з Тбілісі, додавши, що, втім, навіть і в цьому випадку жодних особливих перспектив розвитку в СНД не буде.
Про необхідність пошуку нових ролей СНД говорять і в Європі. Там вважають, що сьогодні немає необхідності ні остаточно «вбивати» Співдружність, ні намагатися вивести його роботу на новий рівень. Якщо вже воно залишилося лише майданчиком для двосторонніх міждержавних переговорів, то цю роль варто лише укріплювати. «Відтоді, як Співдружність залишилася корисною виключно як платформа для інтенсифікації двосторонніх державних відносин, чом би не дозволити їй існувати доти, доки цю функцію не буде вичерпано? Майбутня роль повинна бути простою - СНД має забезпечувати майданчик для двосторонніх зустрічей», - гадає Сьюзан Стюарт.
Однак, з іншого боку, за її словами, з організацією таких зустрічей можуть бути складнощі, бо це здається неможливим з точки зору російських інтересів. «Тому, ймовірно, цього не станеться», - додає експерт. На її думку, простір колишнього СРСР досі залишається переважно сукупністю регіонів, які перебувають у стадії розвитку, і специфіку цього розвитку поки що можна охарактеризувати лише терміном «пострадянський». «Щойно держави всередині цього простору визначать свої власні ідентичності і шляхи ясніше, вони перестануть характеризуватися як «пострадянські», - стверджує Сьюзан Стюарт. Однак, на думку аналітика, саме цей момент позбавлення від радянської спадщини, ймовірно, багато що прояснить і на рівні СНД. Держави - члени Співдружності справді вийдуть на новий рівень розвитку, і водночас на існуючому майданчику СНД уже не залишиться жодних причин для того, щоб продовжувати його існування. Як скоро це станеться, покаже час, проте поки що аналітики, кажучи про СНД, погоджуються на думці, що залишилося йому недовго. Найімовірніше, «вмираючий лебідь» протягне ще років з п’ять, а ось подальше його майбутнє є вельми туманним.
