Система вищої освіти: перезавантаження
То впроваджує незалежне тестування, то дванадцять класів у школі. А у відповідному проекті закону змін до Закону України «Про вищу освіту» ми знаходимо ще кілька новинок.
Наприклад, планується вилучити зі структури вищої освіти освітньо-кваліфікаційний рівень «Спеціаліст» і перейти на дворівневий структуру – бакалавр-магістр. Також є пропозиції впровадити освітньо-науковий рівень «Доктор філософії» (кандидат наук) та вчене звання ад’юнкта (старший науковий співробітник), перейменувати технікуми на коледжі, змінити термін навчання магістрів на основі бакалаврату з одного на півтора-два роки.
Варто нагадати, що, згідно з чинним законом «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 року, існують такі освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти, як бакалавр, спеціаліст та магістр. Бакалавр – рівень вищої освіти людини, яка здобуває базову вищу освіту, а також фундаментальні і спеціальні вміння. Спеціаліст – рівень освіти особи, яка здобула повну вищу освіту і має право посідати перші посади «у певному виді економічної діяльності». Магістр – людина, яка здобула повну вищу освіту. Цей рівень дозволяє посідати не лише найвищі посади у компаніях, а й вести наукову діяльність. Наразі все має змінитися. Наприклад, бакалаври також зможуть бути топ-менеджерами. А їхньою підготовкою зможуть займатися не лише вузи, а й коледжі.
Такий стрімкий перехід на дворівневу систему вищої освіти обумовлений тим, що за Болонською декларацією у 2010 році вищу освіту України має бути повністю адаптовано до вимог та принципів Болонського процесу.
Усі ці зміни на перший погляд видаються потрібними і правильними, адже, наприклад, через існування у вузах такого освітньо-кваліфікаційного рівня, як «Спеціаліст», бакалавр зараз вважається неповноцінним випускником, тож і має йти вчитися на магістра. Адже бакалавр у помилковому уявленні українців – це неповна вища освіта, а українці не звикли бути неповними.
Проте деякі вузи вже кілька років не передбачають кваліфікації спеціаліст, а тільки магістр. Відтак багато бакалаврів «штурмують» магістратуру. Через це в країні щороку поповнюються лави магістрів, при цьому якість такої «магістратури» залишає бажати кращого. Про недолугість цієї «системи» давно говорять і викладачі, і студенти, і Міністерство освіти й науки.
Будьмо відвертими: рівень знань випускника-магістра за кордоном є значно вищим за рівень нашого магістра, адже замість одного чи двох років там магістри навчаються три-чотири. За словами провідного наукового співробітника Інституту світової економіки та міжнародних відносин (ІСЕМВ) НАН України та доцента кафедри міжнародної економіки та бізнесу Національного авіаційного університету Олени Борзенко, і Україна мала б таким чином реформувати власну систему освіти. «Це правильніше, ніж було, але не варто забувати, що наближення до Болонського процесу в Україні триватиме ще не менше десяти років, – говорить експерт. – Рівень магістерського диплому за кордоном прирівнюється до роботи нашого кандидата наук, а рівень наших магістрів значно нижчий. Те, що бакалавр стане повноцінною освітою, – це добре, але науковий рівень наших бакалаврів також нижчий за рівень бакалаврів Італії, Франції тощо. Звичайно, з часом планка підвищуватиметься, але те, що тепер залишаться лише бакалавр і магістр – це правильний крок уперед».
Серед позитивних моментів, які чекають на нас у разі відмови від спеціаліста, слід також зазначити те, що багатьом студентам, які, провчившись чотири роки і не маючи наміру продовжувати навчання, можна буде зітхнути з полегшенням, адже тепер вони матимуть диплом про повну вищу освіту.
Є й інший бік реформи. Цікаво, де працюватимуть усі ці випускники-бакалаври і що робити тим, хто вже має диплом спеціаліста?
«Як відомо, зараз у нашому законодавстві бакалавр є неповноцінним випускником і всі випускники-бакалаври мають іти далі вчитися на магістра чи спеціаліста, – говорить директор департаменту вищої освіти Міністерства освіти й науки України Ярослав Болюбаш. – Тому нова реформа передбачає вилучення з системи спеціаліста, а диплом бакалавра стане дипломом про повну вищу освіту. Звичайно, потрібен час, аби знайти в економіці країни місце бакалавру. А всі ті, хто випустився і має диплом спеціаліста, зможуть обміняти його на диплом магістра». Виявляється, все так просто – в один день вчорашні спеціалісти можуть перетворитися на магістрів...
До того ж не для не кого не секрет, що в Україні вузів занадто багато – у жодній європейській країні такої кількості університетів не має. На думку Ярослава Болюбаша, треба їхню кількість значно скорочувати. «Наприклад, в Іспанії 42 мільйони населення і 50 вищих навчальних закладів. А у нас 350 університетів, інститутів і академій і з них 236 – державних! Хоча для нашої країни достатньо було б сотні». Саме тому в планах Міністерства освіти України до 2013 року скоротити кількість вищих навчальних закладів на 33%. Тоді і магістрів, і бакалаврів поменшає, а відтак їх легше буде працевлаштувати.
Але виключення «спеціалістів» – це лише одна з реформ. Можновладці перш за все прагнуть оновити Національну академію наук, яка вже багато років не живе, а животіє. Сучасна українська наука тримається на ентузіазмі тих, у кого питання грошей не є пріоритетним, кого більше цікавлять наукові відкриття, аніж зелені банкноти. За словами почесного президента Національного університету «Києво-Могилянська академія» В’ячеслава Брюховецького, Академія наук – зайва ланка. «Все йде до того, що наука буде творитися в університетах», – говорить він. Нова реформа прагне перетворити вузи на осередки освіти й науки, наполягаючи на тому, що наука має творитися саме в їхніх стінах. «Доцент і професор – це ті люди, які мають фундаментально займатися наукою» – коментує пан Болюбаш.
Таким чином виходить, що на кожній кафедрі, де працюють приблизно п’ять-шість викладачів, має фонтанувати наукова діяльність. А хто ж тоді лекції читатиме студентам? Реформувати треба сам підхід до наукової діяльності, до кафедри, до навчального процесу тощо. Щоб займатися наукою, професор чи доцент має читати три лекції на тиждень, а не десять. Все це потрібно враховувати, змінювати та приводити до ладу. І не одна реформа ще знадобиться нашій системі, та й у цей новий закон буде внесено безліч поправок. Головне, щоб кожен крок уперед не був причиною десяти кроків назад.
Наразі доречними є слова Ярослава Болюбаша: «У кожній державі є своя напрацьована система освіти, свої традиції. Тож наше завдання – це зберегти традиції, оновивши їх, внести деякі зміни». Нам страшенно хочеться «як у них», при цьому все хороше, що є в нас, відходить на другий план. «Це не новий підхід до реорганізації Академії наук, – говорить провідний науковий співробітник ІСЕМВ НАН України Олена Борзенко, – у багатьох країнах уже давно працюють науково-дослідні інститути при університетах. Але я вважаю, що традиції слов’янської наукової діяльності потребують такого інституту, як Академія наук. Ось, наприклад, у деяких азіатських країнах, зокрема в Киргизії, Академію наук перевели в статус громадської організації, але це змушує науковців самим знаходити кошти на науку. На мою думку, про це все-таки має дбати держава».
Чи принесе нова реформа якісь дивіденди студентам - з’ясується з часом. До того ж Верховна Рада поки що не голосувала за відповідний законопроект із доповненнями до закону «Про вищу освіту». Але головне, щоб усе запрацювало так, як було задумано в головах творців закону, а не так, як у нас уміють, і щоб усі ці реформи не стали ще однією кісткою в горлі всіх причетних до освітньо-наукової галузі.
