Тимошенко зібрала Майдан
Хоча, наразі, присмак штучності того, що відбувається, пом'якшити так і не вдалося.
Київський Майдан Незалежності нагадував мурашник ще за кілька годин до початку заходу. Тисячі звезених до Києва зі всіх кінців країни громадян активно освоювали околиці головної площі столиці. Втім, у вільне плавання їх ніхто не відпускав – за представниками кожної області були закріплені «польові командири», які стежили за порядком і не давали своїм «підопічним» особливо розбрідатися містом.
Як з'ясував «Главред», переважна більшість тих, хто приїхали були членами регіональних організацій «Батьківщини», при цьому до Києва силоміць їх ніхто не віз. «Та ніхто нас не силував, самі сі зголосили в Київ приїхати – хіба ж це місто не файне є? Хочу на Дніпро, ріку нашу українську, подивити сі…», – з характерним акцентом сказала «Главреду» немолода представниця Західної України.
У окремих приїжджих мотивація була більш приземленою: «Можливо, ще по магазинах пройтися встигнемо, поки все не почалося. Тут вибір хороший», – зізналася «Главреду» жіночка з Донбасу.
Місцеві жителі, більшість з яких складала молодь, у масі своїй пили пиво, зрідка оглядаючи сцену пересиченим усякого роду видовищами поглядом. Всього, за даними міліції, на Майдан вийшли близько 150 тисяч людей, організатори ж заявляли, що підтримати Тимошенко прийшли «понад 200 тисяч».
Сам захід пройшов без особливих несподіванок. Організатора з'їзду, першого віце-прем'єра Олександра Турчинова, присутні зустріли доволі млявими оплесками, але його це не збентежило: давній соратник Тимошенко запропонував зібранню підтримати порядок денний ІХ з'їзду «Батьківщини», єдиним пунктом якого було висунення Тимошенко у прем'єри.
Після виконання національного гімну на сцену почали по черзі виходити різні симпатики прем'єра (в тому числі і перший Президент України Леонід Кравчук), а також члени парламентської фракції імені Тимошенко. Усі вони навперебій перебирали минулі успіхи і досягнення Юлії Володимирівни, кляли її опонентів і обіцяли рай земний після перемоги ЮВТ. Юрба, щоправда, реагувала доволі мляво, відгукуючись лише на згадку імені самої Юлії Володимирівни.
Одним з перших на сцену піднявся колишній соратник Віктора Ющенка (11 номер списку «НУНС» на виборах 2007-го), лідер Народного Руху України Борис Тарасюк, який заявив про беззастережну підтримку Рухом кандидатури Тимошенко і важливість недопущення до влади антиукраїнських сил, а саме Віктора Януковича. Така відвертість Тарасюка навела на думку, що в його особі Тимошенко отримає ще одного оратора, через якого в суспільство можна буде вкидати провокаційні меседжі, що їх сама прем'єр з тих чи інших причин озвучити не може (подібну функцію зараз виконують депутати від «Народної Самооборони»).
Поряд зі сценою невеликою купкою стояли і кілька колег Тарасюка по фракції «НУНС». «Главред» поцікавився у одного з нардепів, чи прийшов він на Майдан як приватна особа чи як представник політичної сили. «Депутат ніколи не може бути приватною особою. Ніде», – відповів народний обранець. Результати президентських виборів він спрогнозував так: «У першому турі: 36% – Янукович, 28% – Тимошенко, у другому за неї – 52-53%, за Януковича – 43-45%».
Тим часом, двогодинна програма «розігріву» підійшла до кінця. На сцені знову з'явився Турчинов, який запропонував проголосувати за висунення Тимошенко кандидатом у Президенти. Результат був передбачуваний – одноголосне «за». Втім, насправді голосів, природно, ніхто не рахував.
Нарешті на сцену вийшла та, заради якої весь захід і затівався: нинішній прем'єр-міністр і «майбутній Президент України» – як безапеляційно називали її соратники.
У своєму спічі Тимошенко щосили намагалася провести паралель між Майданом 2004-го і Майданом 2009-го. Виходило не дуже переконливо – принаймні, «Ти-мо-шен-ко» народ кричав значно тихше і менш злагоджено, ніж колись «Ю-щен-ко». У цілому, промова прем'єра була доволі сумбурною і побудованою на багато разів вигострених штампах: «погані олігархи», «кишеньковий Президент», «диктатура закону», «Україна стане сильною» тощо.
Тимошенко натхненно будувала перед багатотисячною аудиторією Нові Васюки. «Кожне слово, яке написане в «Українському прориві» і прийшло до нас у інтернет-повідомленнях у програмі «Ідеальна країна», буде реальністю нашого життя!». Народ аплодував. Народ навряд чи знав, що текст «Українського прориву» відшукати в інтернеті можна лише доклавши великих зусиль, а сайт «Ідеальної країни» останній раз оновлювався ще навесні 2007-го.
Навряд чи пам'ятав і народ і про обіцянку, яку Тимошенко дала ще 27 вересня 2007 року в ефірі каналу «1+1», – піти у відставку, якщо за два роки кожен вкладник Ощадбанку СРСР не отримає своєї «тисячі». Натомість громадяни поплескали черговій обіцянці повернути їхній вклад – але, природно, вже «після перемоги».
Місцями Тимошенко відверто заносило у зловживанні художніми прийомами: намагаючись продемонструвати свою близькість до бідних студентів, прем'єр розповіла, як у молодості ночами розвантажувала шини «у два рази більші свого зросту», щоб заробити.
Закінчився виступ ЮВТ доволі потужним салютом, після якого почалася явно очікувана народом «концертна програма». У таборі соратників Тимошенко панувала атмосфера радості – в танок пустився навіть Олександр Турчинов.
Народ став поступово розходитися з Майдану. Плакати а-ля «Козятин за Юлю» рясно валялися в осінній багнюці. Група явно нетверезих осіб кричала «Йуууууля!», відлякуючи доброчесних громадян, що поспішали додому. Жебрак у підземному переході озброївся плакатиком «За Тимошенко!», ймовірно, сподіваючись збільшити денну норму збору коштів.
Атмосферою ТОГО Майдану і не пахло.
