Янукович пішов. Вперше в житті
Про те, що працівники ЗМІ не зможуть потрапити в зал з'їзду нарівні з делегатами і гостями, тих самих працівників ввічливо попередили наперед – але не через прес-службу, а через довірчі розмови депутатів із журналістами.
Втім, у жодних особливих попередженнях і не було потреби: штабісти ПР ще напередодні видавали акредитованим журналістам міні-схеми проходу до Міжнародного виставкового центру. На схемах було чітко видно, що делегати мають проходити в одні приміщення, а журналісти – в інші.
Якщо вірити чуткам, зібраним «Главредом» на самому з'їзді, така ідея припала до смаку не всім високопоставленим членам ПР. Зокрема, проти виступили партійні медіа-пані Ганна Герман і Олена Бондаренко. Але сувора чоловіча більшість послалася на рішення самого «Лідера», а пані Герман навіть цинічно зобов'язала виправдовуватися перед журналістами за ідею, проти якої вона сама ж і заперечувала.
- Ми вперше проводимо з'їзд в економ-режимі, - виправдовувалася Ганна Герман. – Ми не запрошували ні 8 тисяч, ні 10 тисяч делегатів. Ми запросили по мінімуму!
Слова пані Герман щодо кількості делегатів з'їзду були більш ніж правдою: локальні парторганізації взагалі направили на з'їзд тільки 597 чоловік (причому п'ятеро з них на початок з'їзду зареєстровані не були). Проте в залі, де відбувалося дійство, були присутні кілька тисяч народу. «Тисяч п'ять», - оцінив для «Главреда» масштаби зборів екс-генпрокурор і депутат від ПР Святослав Піскун. «Не менш як сім», - авторитетно припустив його колега по парламенту.
На жаль, свій імідж прибічниці журналістів пані Герман в черговий раз зіпсувала, заявивши, що виступає за повернення в лави ПР пана Олега Калашникова. Нагадаємо, в 2006 році цей пан, будучи депутатом парламенту, разом зі своїми помічниками напав на знімальну групу телеканалу СТБ – і хоча прокуратура не знайшла в його діях складу злочину, унаслідок скандалу пана Калашникова не включили в списки партії на позачергові вибори-2007. Тепер же, на думку пані Герман, хуліган Калашников «досить дорого заплатив за свою помилку», «покаявся» і «зрозумів, що таке свобода преси». Тож пані Герман готова особисто «добиватися його повернення» в список на наступних виборах Ради.
Задовго до шостої вечора навколо Міжнародного виставкового центру почали паркуватися автобуси з приватними номерами. З них (тобто з автобусів) масово вивантажували «гостей з'їзду». Незабаром почали з'являтися і дорогі іномарки.
Зірки політики і зірки естради прибували упереміж. Фото- і відеокореспонденти буквально розривалися, намагаючись, з одного боку, зняти Яна Табачника і Таїсію Повалій, а з іншого – Ріната Ахметова і Бориса Колеснікова.
У пана Колеснікова буквально перед порогом МВЦ розв'язався шнурок – практично як у Юрія Гагаріна під час знаменитого проходження Червоною площею. Правда, як стверджують історики, проблема Гагаріна була не в шнурках черевик, а в спеціальних підтяжках до шкарпеток, що були в ходу півстоліття тому; на щастя, у пана Колеснікова, як у людини сучасної, таких проблем, звичайно ж, бути не могло.
До того ж, на відміну від товариша Гагаріна, пан Колесніков запросто зупинився на мить і зав'язав шнурок як слід. Не на Червоній площі все ж таки.
«Лідер» прибув на з'їзд із достатнім запасом часу, проте поспішав. Надівши при виході з авто піджак (машини на зразок тих, в яких їздить пан Янукович, мають в салоні цілком пристойні вішалки для піджаків), Віктор Янукович попрямував по синій доріжці до входу в МВЦ.
Уздовж доріжки мерзли молоді люди нестройової зовнішності, що тримали прапори ПР і були одягнені в одноразові жилети з символікою партії (як правило, поверх пальта). За декілька хвилин до прибуття «Лідера» їх інструктувала якась невисока людина з яскравими організаційними замашками:
- Прапори рівніше, рівніше тримай! Це ж найважливіша робота у вашому житті, ви що, не розумієте?!
Чому мова йшла саме про «роботу», кореспондентові «Главреда» з'ясувати так і не вдалося. Принаймні ніхто з тих, хто стояв уздовж доріжки, не признався в тому, що йому платять за це стояння гроші, з яких він, у свою чергу, законослухняно сплачує податки державі і збори до Пенсійного фонду.
Можливо, саме тому молоді люди з прапорами зобразили на обличчях помітне полегшення, коли Віктор Янукович нарешті пройшов по доріжці, попутно відмахуючись долонею від дуже настирливих майстрів об'єктиву.
Зал, де відбувалося шоу, був далеко не найбільшим в МВЦ. Зате його відеооформлення, можливо, викликало б напад ревнощів навіть у творців знаменитих українських комп'ютерних ігор, шоу яких кияни могли споглядати не так давно.
На численних екранах над сценою і по бокам мигтіли герби обласних центрів країни, написи українською і російською (типу «Час політики минув – настав час змін»). До того ж, на висоті середини стін зал огинав ще цілий ряд екранів, на яких, зокрема, «біжучим рядком» демонструвалися прапори різних країн. Завдяки цьому оздоблення залу різко нагадувало огорожу звичайного футбольного стадіону, на якому під час відповідального матчу мало не щохвилини міняються рекламні щити.
Делегати з'їзду на чолі з самим Януковичем при цьому стояли підковою, ніби підкреслюючи символізм стадіону екранів. Таким чином, журналісти були частково винагороджені за недопуск до залу. Адже в «регіональному» гетто, тобто, перепрошую, прес-центрі до їхніх послуг були і крісла, і щедрий фуршет, і, зрозуміло, великі екрани, що ретранслювали події із залу.
Правда, вже згадані творці комп'ютерних ігор не могли б не посміхнутися, побачивши, як на цьому самому екрані показали прохід Віктора Януковича. Річ у тому, що пан Янукович виступив перед журналістами, що зібралися в прес-центрі, одночасно в двох частинах. Нижня половина екрану показувала його від поясу до самого верхнього волоска зачіски – а ось верхня, навпаки, від поясу до лакованих штиблет. Тобто Янукович на очах десятків журналістів України прокрокував власними ногами по власній голові.
Зрештою глава ПР благополучно зайняв місце в першому ряду, в центрі «підкови», утвореної кільцем делегатів. Навколо нього і за його спиною стояли перевірені люди – від Миколи Азарова і Ріната Ахметова до Андрія Клюєва і Нестора Шуфрича. З першого погляду на пана Януковича виникала думка, що мало хто в житті може настільки чітко усвідомити сенс словосполучення «відчуття ліктя». З другого, втім, можна було помітити, що соратники Януковича якось самі сторонилися його ліктів.
Високотехнологічні установки залу виконали Державний гімн (Янукович і Шуфрич підспівували, Азаров і Ахметов – ні). Потім – у вигляді музики без слів – «гімн» Партії регіонів (серед ВІП-партійців не підспівував взагалі ніхто). Потім слово узяв головний орговик ПР, народний депутат Володимир Рибак. Саме він оголосив «історичне» голосування, і одразу ж повідомив, що з'їзд «одноголосно, одностайно» висунув Януковича в президенти.
Це була неправда: навіть на телеекрані в прес-центрі було добре видно, що деякі делегати з'їзду своїх карток не піднімали. Зокрема – і сам Віктор Янукович. Втім, ніхто не голосував і «проти». Та й голосування «проти» ніхто теж не оголошував.
- Дозвольте, - з натиском попросив пан Рибак, - дати слово Віктору Федоровичу Януковичу!
Не дочекавшись навіть слова «Федорович», лідер ПР вийшов з лав соратників і рушив до мікрофону. Цей шлях виявився непростим. Адже мікрофон встановили на подіумі – найзвичайнісінькому подіумі, на якому проводяться покази мод. Таким чином, панові Януковичу треба було дійти до виходу, з якого зазвичай виходять моделі (цей вихід про всяк випадок затулили екраном з величезним зображенням державного прапора), піднятися по бічних сходах, і вже по подіуму повернутися до «п'ятачка», на якому моделі розвертаються в ході своїх дефіле. Там і стояла міні-трибунка з мікрофоном.
Віктор Янукович впорався із завданням блискуче: пройшовши 36 кроків у напрямі державного прапора, він піднявся на п'ять сходинок і зробив 20 кроків у зворотному напрямі – назустріч Рінату Ахметову, Миколі Азарову, Нестору Шуфричу та іншим, до кого він щойно (як з'ясувалося, лише на кілька секунд) повернувся було спиною.
Свої «20 кроків назустріч деяким людям» пан Янукович здійснював, помахуючи лівою рукою і щільно притискаючи до тіла праву – і у цей момент важко було не пригадати таку саму ходу російського президента Дмитра Медведєва, який, у свою чергу, немов скопіював її зі свого попередника Володимира Путіна.
Після виходу Віктора Януковича автори сценарію застосували ще один концептуальний прийом: на сцену полетіли стрічки і шматочки серпантину. Біло-блакитна завірюха практично вкрила «Лідера» від очей вірних соратників – натомість подарувала кілька незабутніх секунд добрій сотні фотокореспондентів.
«Очистившись», головний опозиціонер явив себе народові
Народ – собі
І всім – украй невдало – образ, що явно ображає середньостатистичного виборця ПР.
У ході виступу Віктор Янукович заявив, що виступає за позаблоковий статус України, збільшення кількості українців «хоч би» до 50 мільйонів і потрапляння «найкращих українських університетів» у ТОП-500 університетів світу. Ложкою дьогтю в цій бочці теоретичного меду видавалася хіба що обіцянка створити в Україні контрактну армію… у 2011 році. Чи то Віктор Федорович так нічого й не навчився на прикладі Юлії Тимошенко, що безсоромно обіцяла повністю контрактну армію вже сьогодні, – чи то, навпаки, навчився дуже добре.
Кажучи про проблеми країни, кандидат не забув заявити, що в усьому винен «експеримент», що почався тоді, коли до України «експортували кольорову революцію» (ймовірно, він хотів сказати «імпортували»). Заразом пан Янукович пообіцяв, що зробить все, щоб партія, яка завоювала на виборах відносну більшість, отримала в парламенті не менше 226 місць. Тобто якщо за ту ж ПР віддадуть голоси тільки 30, 20 або навіть 10 % українців, вона все одно стане правлячою – за умови, що жодна інша партія не набере хоч би відсотком більше.
В принципі, така новація (що обговорюється в ПР вже не перший місяць) вимагає зміни Конституції, і вже тому видається не реальнішою, ніж обіцяний тим же Януковичем прискорений перехід на контрактну армію. Але чим біс не жартує, коли Донбас порожняк не жене?
Втім, аналізувати виступ Віктора Федоровича в цілому безглуздо. Передвиборні виступи можна аналізувати, якщо в них заздалегідь закладається якась важлива інформація. Так буває в «старих демократіях», де кожний виступ політика дає сигнали найрізноманітнішим цільовим групам. Ще більшою мірою так буває в «суверенних демократіях», де сигнали, щоправда, надсилають досить вузьким групам – олігархам, силовикам і бюрократії – проте вже гранично чітко.
Що ж до «перехідних демократій», до яких належить і Україна, то у нас поки що єдиний зміст передвиборної промови політика полягає в тому, щоб її (тобто промову) розібрали на вдалі цитати вірнопіддані ЗМІ. І, навпаки, щоб «ворожі» медіа знайшли в ній (тобто промові) якомога менше приводів прискіпатися.
Набагато цікавіше в цьому сенсі виглядав виступ Януковича після з'їзду – в ефірі телеканалу «Інтер» на програмі російського журналіста Євгенія Кисельова. Хоча пул журналістів, підібраних для ефіру, був досить комфортний для лідера ПР, без несподіванок не обійшлося. Так, Янукович передбачено розкритикував ідею модернізації української газотранспортної системи «без участі Росії». Але, з іншого боку, кажучи про Чорноморський флот, запропонував «сісти і підрахувати», чи потрібні ЧФ такі величезні площі земель, як ті, якими росіяни майже безкоштовно користуються сьогодні.
В той же час Янукович в черговий раз показав, що в плані адекватності не відрізняється ні від Ющенка, ні від Тимошенко. «Я ніколи не піду тим шляхом, яким пішов Президент Ющенко і його команда «помаранчева» в 2005 році, – з'ясовувати стосунки з виборцями опонента. Або з самим опонентом», - заявив Віктор Федорович. Враховуючи, що «з'ясування стосунків» Ющенка і Януковича закінчилося висуненням останнього в прем'єри, ця фраза здавалася загадковою. Не кажучи вже про фразу щодо «з'ясування стосунків» з виборцями пана Януковича. Адже такого «з'ясування» не було в принципі – просто тому, що «помаранчеві» політики вже наступного дня після перемоги забули про існування виборців як таких.
Проте Віктор Янукович, мабуть, серйозно вірить не лише в те, що його політичні вороги обіцяли «обнести Донбас колючим дротом». Але і в те, що вони це таки зробили.
Ну а найкрасномовнішою стала заява Віктора Федоровича про те, що він, виявляється, вперше висувається в президенти України.
- Це дуже хвилююче, - сказав Янукович про свої відчуття з приводу з'їзду ПР. - Такі події не те що нечасто відбуваються в житті - у мене вперше така подія!
Хтось може припустити, що лідер ПР просто забув 2004 рік. Але, швидше за все, справа в іншому: тоді він дійсно не відчував себе в своїй тарілці. В кращому разі, це була тарілка Леоніда Кучми.
А ось сьогодні Віктор Янукович вперше вірить, що є справді народним кандидатом – кандидатом, який не може не перемогти. Вірить так само щиро, як і в експорт-імпорт Помаранчевої революції. Або в те, що журналісти набагато краще зрозуміють його заяви, якщо спостерігатимуть за ним не живцем, а з екрану. Який запросто може поставити пана Януковича з ніг на голову.
