«Нафтогаз України». Скандал позаду, скандал попереду
Офіційні структури НАК повідомили, що власники близько 92% його єврооблігацій (цінних паперів на 500 мільйонів доларів, випущених ще в 2004 році, зовнішніх запозичень, грошей, які «Нафтогаз» тоді ж і витратив на власні цілі) погодилися із запропонованими керівництвом української держкомпанії умовами: заплатити борги в 2014 році, збільшивши купон (відсоток доходу за паперами) з 8,125% до 9,5%.
Кінець історії – не більш ніж початок наступної. Але спочатку підсумуємо цей скандал з далекосяжними для міжнародної репутації України наслідками.
Отже, все почалося з прес-конференції прем'єр-міністра Ю. Тимошенко 10 липня 2009 року, яка заявила: «Наступний транш МВФ становить 3,3 млрд. доларів. З цих грошей абсолютно точно 1,9 млрд. дол. буде направлено на погашення чергових, наступних за графіком зовнішніх боргів України, що повністю прибирає всі ризики щодо розрахунків за зовнішніми боргами». Такими боргами і були єврооблігації «Нафтогазу України» – ті самі 500 мільйонів доларів.
Отримавши запевнення особисто від керівника уряду, західні інвестори – утримувачі цінних паперів «Нафтогазу», повинні були відчувати себе спокійно. До 22 липня 2009 року; Кабмін цього дня опублікував ухвалу № 764, якою доручив Мінфіну і «Нафтогазу» вжити заходів щодо реструктуризації своїх зобов'язань.
Виконуючий обов'язки міністра фінансів Ігор Уманський при цьому заявив, що Закон України про держбюджет визначає "можливість, в принципі, перегляду умов співпраці з кредиторами, які мали відносини з "Нафтогазом" станом на 1 січня поточного року". Слова Уманського багато експертів розцінили як тонкий натяк на те, що «Нафтогаз» намагатиметься вчасно не заплатити. Більш того, в певний момент навіть з'явилися офіційні заяви, що «Нафтогаз» не заплатить навіть гроші по купону, що, на щастя, не підтвердилося.
Наступний сигнал, від якого інвестори «Нафтогазу» «прийшли в захват, - заява в.о. міністра фінансів Уманського від 21 вересня: «відповідальність за переговори і за оголошення умов реструктуризації несе сам «Нафтогаз», оскільки боргові зобов'язання, які реструктуризуются, належать «Нафтогазу», а не державі Україна».
Потім провідні інвестиційні банки і спеціалізовані ЗМІ України отримали інформацію, що уповноваженим консультантом з проведення переговорів з утримувачами єврооблігацій «Нафтогазу» планується зареєстрована кількома місяцями раніше на Кіпрі офшорна компанія "Squire Capital Ltd". Компанія, нікому не відома; невідомі і її засновники; виявлялися лише «підставні» кіпрські директори і акціонери. Простіше кажучи, в утримувачів паперів «Нафтогазу» з'явилися всі підстави відчувати небезпеку «кидка».
Вибір компанії-консультанта для переговорів став першою ознакою такого потенційного «кидка». Для порівняння: інші українські компанії, що пішли на реструктуризацію своїх єврооблігацій, вибирали своїми консультантами компанії відомі. «XXI Вік» - "Ренесанс Капітал" (Київ), «Альфа-банк Україна» – HSBC (Великобританія) і UBS (Швейцарія). Ці ж самі компанії зробили свої пропозиції по реструктуризації як мінімум за декілька місяців до дати погашення. «Нафтогаз» сформулював свою позицію 24 вересня 2009 року, тобто за ШІСТЬ днів до погашення єврооблігацій.
У сухому залишку: в умовах кризи всі країни і компанії світу перебувають у стані жорсткої конкуренції за залучення коштів інвесторів. Україна в цій гонці буде гарантовано в кінці списку. Як мовиться в німецькому прислів'ї в перекладі українською: «собаки кусають останнього».
Світові фінансові ринки ніколи і нічого не забувають. Ніхто не чекав і всі запам'ятали брехню від політика рівня прем'єра. На відміну від українських виборців – у ринків довга пам'ять. Всі зарубіжні (інституційні і приватні) обов'язково пригадають «Нафтогазу» або будь-якій іншій державній українській компанії нецивілізовану у прямому розумінні цього слова поведінку по відношенню до утримувачів єврооблігацій.
Якщо вони в майбутньому і дадуть «Нафтогазу» грошей у позику, то під відсоток, який включатиме підвищену премію за ризик і під «залізне» забезпечення.
Таким «залізним забезпеченням» не може бути українська ГТС, її закріплення в держвласності, як відомо, закріплено окремим законом. Але попереду – ще один скандал.
Окрім перенесення термінів оплати і незначного збільшення купона, новим паперам дали таку собі державну гарантію. Що це таке? Юридично подібну гарантію може давати тільки повноцінний міністр фінансів, зовсім не в.о. міністра фінансів Ігор Уманський. Стаття 17 Бюджетного кодексу України чітко регламентує «гарантії щодо виконання боргових зобов'язань. «Кабінет Міністрів в особі міністра фінансів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим в особі міністра фінансів Автономної Республіки Крим і міські ради в особі керівників їх виконавських органів можуть надавати гарантії щодо виконання боргових зобов'язань суб'єктами виключно в межах повноважень, встановлених відповідно до закону про Державний бюджет України або рішення про місцевий бюджет.»
Можливість міжнародного скандалу дуже висока. Наприклад, усвідомивши, що т.з. «державні гарантії» - «фікція», кредитори цілком логічно можуть дійти висновку: коли прийде час платити, їм скажуть: з огляду на те, що «гарантії» підписував не «повноцінний» міністр фінансів, а «в.о.», їх немає. Всі претензії до Тимошенко, Діденка і Уманського. А де вони будуть в 2014 році, сам Бог знає.
«Нафтогаз» повинен молитися, щоб кредитори, які погодилися на реструктуризацію його паперів, просто не зрозуміли, що їм усучили, використовуючи термінологію Ігоря Коломойського, «тухлу власність». Інакше їм нічого не заважає назвати отримані «держгарантії» тим, з чим вони можуть працювати в судах у себе на батьківщині, аж до Міжнародного арбітражу в Стокгольмі – такими собі документами, в яких є видимі ознаки шахрайства. Поживемо – побачимо.
