Литвин пішов у президенти. Крізь сльози.
На під'їздах до Міжнародного виставкового комплексу, де мав відбутися з'їзд, гостей зустрічали молоді люди, одягнені в накидки з новою символікою Литвина, – червоний напис «Час Литвина» і стилізований годинник на яскраво-жовтому фоні. Головним їх завданням, очевидно, була допомога в знаходженні місця для паркування – машин біля МВЦ було греблю гати, одних автобусів декілька десятків. До розміщення в залі декількох тисяч гостей, які прибули на з’їзд, організатори спробували підійти креативно – його учасникам були роздані картки, за кольором яких вони мали знайти своє місце.
Втім, навіть найкраща ідея не завжди витримує перевірку реальністю. «Чесно кажучи, можна було і краще придумати: делегатів розкидали по всьому залу, я своє місце ледве знайшов, а там вже хтось інший сидить», - скаржився «Главреду» делегат із центральної України. Чотири передбачені входи явно не справлялися з охочими потрапити на з'їзд – як наслідок, утворилися величезні черги і початок заходу постійно відкладався. Щоб делегати не занудьгували, їх почав розважати духовий оркестр. Паралельно на двох величезних екранах показували фотографії, які відображали багатогранну діяльність спікера ВР: Литвин дарує квіти ветеранам, Литвин бродить пшеничним полем, Литвин виступає з трибуни ВР.
Проте особливої уваги у делегатів все це не викликало: «Та скільки чекати можна, довше прочекаємо, ніж сам з'їзд ітиме», - перешіптувалися вони.
А ось у партійної верхівки настрій був святковим. «Ми обов'язково переможемо», - ділився оптимізмом із журналістами заступник Литвина по партії нардеп Олег Зарубінський. «Звичайно, на перемогу в першому турі ми не розраховуємо, але в другий вийдемо і там переможемо», - запевнив Зарубінський. «А з ким розраховуєте зустрітися в другому турі?» - поцікавилися журналісти. «Та до лямпочки!» - через «Я», з посмішкою відповів нардеп. Він не змовчав і зайвий раз уколов опонентів: «У Яценюка і Тігіпка – просто політтехнологічні проекти, а за нами стоять люди».
З п'ятдесятихвилинним запізненням з'їзд таки розпочався. На сцену зійшли декілька десятків делегатів, відібраних за незрозумілим принципом і склали «урочисту президію». Для приманки делегатам запропонували подивитися десятихвилинний міні-фільм, створений у дусі «про кожного з нас піклується Сталін у Кремлі». Закадровий голос упевнено розповідав про селянське коріння спікера, його близькість до народу, працьовитість і чесність. Підібрали також низку коментарів від народних депутатів – від Чечетова до Яворівського – в яких ті на всі лади вихваляли спікера. Звичайно, у відеонарізці знайшлося місце і найвдячнішому народу: «Якщо Литвин пообіцяє, що в селі буде аеродром, то ми віримо – він дійсно буде!» - з надривом повідомила з екрану безіменна селянка. По залу прокотився насилу стримуваний смішок. Закінчився ролик заставкою «Син народу Володимир Литвин».
Після цього делегати нарешті перейшли до розгляду порядку денного, що включав два питання, – про відкриті списки на виборах депутатів місцевих рад і про висунення кандидата в президенти від Народної партії. Втім, «розгляд» - дуже гучне слово в цій ситуації. Ведучий з'їзду, народний депутат Сергій Гриневецький, швидко зачитував з папірця заздалегідь підготовлені рішення, після чого повторював знайому, напевно, ще по комсомольському минулому мантру «Хто за? Хто проти? Хто утримався? Прийнято одностайно». Правда, один із гостей з'їзду якось вирішив жартома підняти руку, але сусідка вмить осмикнула : «Миколо, ти чого, оганьбитися вирішив?»
Хвилин за п'ятнадцять визначившись із одностайним рішенням закликати до зміни системи виборів у місцеві ради, з'їзд перейшов до розгляду головного питання дня – висунення Литвина в президенти. На трибуну почали виходити громадяни, які всі як один сипали компліментами Володимиру Михайловичу та закликали делегатів підтримати його. Найбільше публіку потішив якийсь пан Акулов, котрий спершу запропонував висунути Литвина в «Голови України», а потім обізвавши його «Леонідом Михайловичем». Гості з'їзду, знайомі з діяльністю мера Києва Леоніда Михайловича Черновецького, іронічно засміялися. Після Акулова на сцену вийшла якась Жанна Шафаренко, яка повідомила присутнім, що «вона п'ять років тому сіла на корабель під назвою «Литвин», і не шкодує про це. Останньою виступала однокласниця Литвина, котра розповіла про юні роки нинішнього спікера, «коли він копав картоплю і перемагав на шкільних олімпіадах». Закінчивши виступ, вона прямо на сцені подарувала спікерові вишитий його мамою рушник. Підсумок виступів був передбачений – одноголосним рішенням Володимир Литвин був висунутий у президенти. У залі під звуки заставки радянської програми «Час» з'явилися молоді гімнасти з прапорами «Час Литвина», які виконали простенький хореографічний номер.
Після цього на трибуну нарешті вийшов сам «син народу». Спікера явно краяли якісь глибокі внутрішні переживання, і він декілька хвилин не міг розпочати виступ – його переповнювали емоції. Емоційне напруження знайшло несподіваний вихід – кандидат у президенти… заплакав. Литвин намагався продовжити говорити, але сльози заважали йому, підкочуючись до горла. На щастя, під рукою опинився мамин рушник, передбачливо подарований однокласницею. Як розповів пізніше сам Литвин, саме він і став причиною спікерських сліз.
Гості вирішили підтримати Литвина оплесками, але той зміг лише стишеним голосом вимовити: «У 1956 році…» - і знову заплакав. Десятитисячний зал звівся на ноги і аплодував стоячи. Деякі делегати також пустили сльозу. Проте, зумівши таки взяти себе в руки, Литвин перейшов до власного двадцятихвилинного виступу, в якому, як і заведено, в найзагальніших словах розповів про своє бачення майбутнього країни. Єдина конкретика стосувалася зовнішньої політики – Литвин категорично виступив проти вступу України до НАТО. Більша частина зали зааплодувала. На цьому з'їзд, що тривав не більше години, завершився, і делегати почали розходитися.
«Ну, в другому турі Януковича Литвин переможе, а ось Юлю – не факт...» - розмірковувала групка делегатів із різних областей. «А ви дійсно вірите, що Литвин має якісь шанси на виборах?» - звернувся до них з питанням «Главред». «А як же! Інакше нас би тут не було», - розсміялися делегати. Проте відчуття реальності втратили далеко не всі присутні. «Звичайно, ми б дуже хотіли, аби Володимир Михайлович став президентом, але ж є соціологія, а вона, на жаль, для нас невтішна…» - із сумом у голосі сказав «Главреду» гість з'їзду з центральної України.
Але про неприємну соціологію думали далеко не всі – у холі Виставкового центру почали безкоштовно роздавати пластикові пакетики, календарі й інші дрібниці з символікою Литвина. Прагнучи набрати більше, гості з'їзду ледь не відпихали один одного. «Олено, пішли, може ще десь із Литвином сфоткаєшся», - кликала одна з делегаток свою знайому. «Та, що мені Литвин, мені пакетів набрати потрібно, в господарстві згодяться», - відповіла та.
Розібравши всю можливу сувенірну продукцію, делегати залишали Виставковий центр. Чи були сльози одного з кандидатів у президенти криком душі, чи грою на публіку – вони, як і інші, навряд чи колись дізнаються.
