Андрій Халпахчі: «Якщо Києву фестиваль не потрібен, треба думати про переїзд до іншого міста»
39-й Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість» перед відкриттям традиційно проходить всі кола організаційного пекла. Багато творчості, мало грошей. Тому що криза, тому що влада не зацікавлена, тому що відсутня потреба у кіно як такому, позитивному іміджу держави в Європі та, власне, культурі взагалі.
Для більшості вітчизняних медіа київська «Молодість» – це постачальник кінозірок і яскравих особистостей, інтерв’ю з якими можна ще з півроку після фестивалю затуляти дірки в ефірах телеканалів та на шпальтах друкованих видань. Змушувати українську владу змінити принизливе становище єдиного потужного, з поважною репутацією у світі, фестивалю, медійники не поспішають – дуже то справа клопітка. Тому фестиваль залишається жити у вузькому колі ентузіастів. Творча столична молодь у фестивальні дні бере штурмом кінозали, а чиновники намагаються засвітитись на прем’єрах. Незмінний художній директор і головний натхненник фестивалю Андрій Халпахчі дуже толерантно висловлюється про можновладців і вірить у світле майбутнє і фестивалю, і українського кіно.
Пане Андрію, підготовка до цьогорічного фестивалю чимось відрізняється від попередніх років, коли все відбувалось всупереч, а не завдяки?
Все, як завжди: кілька днів до початку фестивалю, а ми ще не маємо фінансування Міністерства культури. Тож нічого нового і непередбачуваного немає. Але, безумовно, ми враховуємо те, що це кризовий рік. Перебуваючи на фестивалях, наприклад, в Каннах, Берліні чи на Кінотаврі, це дуже відчувалося. Хтось скоротив дні фестивалю, хтось бюджети. Правда, в останньому ми і так обмежені. Таким чином, наше відкриття буде в кінотеатрі «Київ», а не в Палаці «Україна». І це питання бюджету. Планується камерне відкриття «Молодості»: не заплановані вистави, дійства, буде більш робоча, але тепла атмосфера відкриття. Деякі наші заходи ми вирішили цього року не проводити, проте програму не скорочували. Майже не урізали й кількість гостей, адже фестиваль без публіки неможливий.
Конфлікт стосовно фінансування «Молодості» мерією Києва вичерпано?
Після нашої попередньої прес-конференції (де було заявлено позов до суду проти управління культури. – Авт.) Головне управління культури, бо це був їхній борг, повністю розрахувалось з нами за минулий рік. За контрактом, який ми мали, вони заборгували «Молодості» 80 тисяч гривень. Цього року на проведення фестивалю київська влада не запланувала жодної копійки. Тому, безумовно, у нас скорочений бюджет. Багато що ми робимо за рахунок наших партнерів та спонсорів. Ми навіть думаємо про те, аби сороковий Міжнародний фестиваль залишити без слова «київський». Можливо, ми навіть будемо проводити його в іншому місті. Ми отримали таку пропозицію від Львова – там міська влада зацікавлена в такій культурній події. Якщо у Києві цей фестиваль не потрібен, треба думати про переїзд до міста, де влада цікавиться культурою. Не логічно, аби Канський міжнародний фестиваль проходив без участі мерії Канн. Не може бути й Берлінський фестиваль без мера Берліна.
Яка участь Міністерства культи в організації фестивалю?
Заплановано, що від них ми маємо отримати мільйон гривень. А це приблизно 15% від загального бюджету фестивалю. Ці гроші конче потрібні. Крім того, відповідно до світової реєстрації міжнародних фестивалів, фестиваль не може проводитись лише за приватні кошти. Якщо ми не отримаємо жодної копійки державних та місцевих грошей, нас викреслять з переліку міжнародних фестивалів.
Щодо партнерів фестивалю. У журі цього року присутній Вальдемар Дзікі – генеральний директор ТРК «Україна»…
І не тільки. Вальдемар Дзікі представляє Польщу у журі, адже він є досить відомим продюсером і режисером у Польщі. Він зняв принаймні три повнометражні фільми, серіали, як режисер і продюсер.
Окрім пана Дзікі хто ще цього року в журі?
Голова журі – дуже відомий французький режисер Тоні Гатлів, лауреат багатьох фестивалів, у тому числі й Канського. Його ретроспектива нещодавно проходила в Києві. Сабіна Єремєєва – російський продюсер, яка працювала над картиною «Коротке замикання», що була представлена на Венеціанському кінофестивалі. Це п’ять новел про кохання, знятих найперспективнішими молодими російськими режисерами, серед яких Олексій Герман-молодший та Іван Вирипаєв. Власне, ця картина також демонструватиметься в рамках цьогорічної «Молодості». У журі також є Іван Малкович – український видавець, дуже талановита людина. Є й інші кандидатури.
Від яких фестивальних програм довелося відмовитись через брак коштів?
Будь-який фільм для демонстрації у рамках позаконкурсних програм потребує сплати грошей за права показу. Це і доставка копій, і приїзд додаткових гостей. Тому усе, що хотілось, показати не можна. Має бути якась межа. Тому обираємо з кращого найкраще, що зроблено за рік у світовому кіно. Але найголовніше – всі наші традиційні програми, а також якісь нові кіно-фокуси неодмінно будуть представлені на фестивалі. Це традиційні покази нового французького кіно, програма «Німецький бульвар», а також «Фестиваль фестивалів» – найцікавіше у кінопросторі – «Фокус Аргентина» і «Фокус Ізраїль». Ці дві країни в останні роки завойовували дуже багато призів на міжнародних фестивалях. Будуть і інші програми. Зокрема «Українська панорама», яка вже стала конкурсною.
Окресліть, будь ласка, географію цьогорічних учасників
.
Загалом участь у фестивалі беруть 60 країн – від Шрі-Ланки до Аргентини, від Китаю до Іспанії. Безумовно є якась обмеженість. Ми ж представляємо лише 12-13 повнометражних фільмів.
На що сьогодні звертають увагу молоді режисери? Які тенденції?
Це довга тема для розмови. Мені здається, що ще не настав час для якогось стрибка в кінематографі, нової сходинки, нової хвилі, як то було у кінематографі кінця 1950-1960-х років. Мені здається, що нині дефіцит ідей. З майстерністю все гаразд, тобто технічний рівень дуже високий. Але… Коли переглядаєш велику кількість робіт, бачиш, що не тільки в українському кіно, а й у світовому є великий недолік – не вистачає головної ідеї. По-друге, особливо це стосується повнометражного фільму, – не вистачає матеріалу. Ось в короткометражній роботі він висловлюється на 100%. А у «повному метрі» є багато пустот, багато незаповненості. Це загальні проблеми. Немає стрибка, немає відкриття. Це відчувається на усіх великих фестивалях: старі майстри вичерпуються, а у нових ще не вистачає подиху..
Що цього року не вдасться зробити?
Дуже багато. У першу чергу це стосується зірок. У багатьох, кого ми хотіли запросити, є свій рейтинг, рейдер щодо готелю, прийняття. Хотілося б мати червоний килим, як у Каннах, і запросити сто зірок, але ми не можемо. Втім, ми сконцентрували, як мені здається, найбільш цікаві речі, які відбудуться під час фестивалю. Україна сьогодні не повноцінний учасник копродукційного процесу, тому що не розрахувалась з Кшиштофом Зануссі (за фільми «Персона нон грата», у титрах якого Україна значилась як країна-виробник. – Авт.). Але нам здається, що фестивалю «Молодість», який, незважаючи ні на що, має гарний міжнародний імідж, не доречно ініціювати проекти, які не може втілити держава.
Можете назвати конкретні імена гостей, які відмовились приїхати?
Таких імен досить багато і називати я їх не буду. Сьогодні можна говорити про тих, хто приїде. Першу нагороду фестивалю – приз за внесок у світове кіномистецтво, традиційного Скіфського оленя, з рук почесного президента фестивалю Віктора Ющенка отримає видатна французька актриса, зірка світового рівня Катрін Деньов. На закритті фестивалю ми чекаємо Жана Клода Ван Дама. Серед наших гостей будуть Барбара Брильська, Чулпан Хаматова, Сергій Юрський, французька акторка Анн Консіньї, Ольга Куриленко… Ще підтверджуються гості, робота ще триває…
Яким взагалі вам бачиться сучасне українське кіно?
У нас були великі надії минулого року. Тоді почали знімати багато фільмів. А чим більше фільмів, тим більше шансів, що нарешті з’явиться шедевр. Але світова криза ці процеси призупинила. Я зустрів режисера Валентина Касяновича. Його повнометражний дебют ми чекали ще на початку цього року. Але режисер не може завершити картину, бо немає фінансування. Відсутність грошей відобразиться дуже негативно на відродженні й українського кінопроцесу. І якщо це не буде відчутно у цьому році, то боюсь, що повною мірою ми це зрозуміємо наступного, коли знову не буде українських фільмів. Але з іншого боку, приємно, що збільшується кількість приватних інвестицій у кіновиробництво. Картина, що буде представлена у конкурсі від України, «Відторгнення» молодого режисера Володимира Лєрта, – це фільм, зроблений на приватні кошти.
Але наступного року доведеться відмовитись від програми «Українська панорама»?
Якщо не буде зніматись кіно, то, звісно, ми не зможемо наповнити цю програму. Фестиваль – це дзеркало, у якому можна побачити весь процес. Як міжнародний, так і внутрішній. Тому ми залежимо від кількості і від якості українських фільмів. А якщо бюджет кіновиробництва в Україні у десять разів менше, ніж, скажімо, у Польщі, то дуже важко розраховувати на результат. Має бути вагома і серйозна державна політика.
Чому, на вашу думку, така політика відсутня?
Наша влада не розуміє, яким важливим інструментом виховання нації, молоді і створення іміджу закордоном є кінематограф. Це зрозуміли в Росії. Але там є перекошеність в ідеологічному напрямку. Втім, там все одно знімається велика кількість різних фільмів. Треба створювати нові кадри, дати допомогу кінематографічному факультету, думати про виховання молодих кадрів, аби вони мали можливість подорожувати світом, стажуватись у престижних навчальних закладах в інших країнах. Адже без фундаменту, без того, аби робити ставку на молодь, не можна рухатися далі.
