Марія Бурмака: Я пишу як живу
Народна артистка України, почесна харків’янка, кавалер Ордена Княгині Ольги, композитор і співачка Марія Бурмака побувала в гостях у «Главреда». Читачам сайту Марія розповіла про незбагненний процес творіння музики, про те, як впливає на творчість любов або втрата, про те, що за будь-яких обставин не можна продавати свою душу, а також – про новий альбом, пісні до якого майже готові, та про красивий кліп про кохання, прем’єра якого відбудеться вже завтра.
Пропонуємо до вашої уваги фрагменти відповідей Марії на запитання «Главреду» та його читачів.
Марія Бурмака: «Я живу життя, в якому є якісь переживання, трапляються якісь події – романтичні і не дуже. Я стаю старша, на моєму шляху трапляються люди - хороші і не дуже. Відповідно до цього, в моєму серці живуть якісь переживання. Я про щось думаю, я, можливо, переусвідомлюю свою роль в цьому житті, свою творчість. Відповідно, я міняюсь, як кожна людина. Відповідно, в якійсь мірі міняється моя творчість.
До речі, завершуючи кожен з попередніх альбомів, я думала, що, може, вже більше нічого й не буде, тому що це насправді натхнення. За великим рахунком, це не від мене залежить. Це приходить, а може й не прийти.
Зараз написана якась кількість пісень. Я вирішила почати шлях до нового альбому з пісні, яка називається «Не забувається любов». Ця пісня вже записана, на неї знятий кліп. Мало того, сьогодні-завтра відбудеться його прем’єра на телеканалі М1.
«Главред»: Скільки пісень вже готові для нового альбому?
Марія Бурмака: В мене є багато незаписаних пісень. Це пісні, які я написала п’ять років тому, десять. Тих пісень, які я бачу в альбомі, буде 10-12. Але я сподіваюся, що якісь пісні ще будуть написані, тому що в нашому житті, на жаль, постійно трапляються події. Закохатися можна в будь-який момент, в будь-який момент я можу зустріти людину, яка переверне мій світогляд. Так само в будь-який момент можуть піти від нас люди. В цьому році не стало моїх друзів. Це поміняло мій світогляд. Тому, що буде завтра, ми не знаємо.
З одного боку, Коко Шанель сказала: «Кожного разу, коли дівчина виходить з дому, вона виходить назустріч своїй долі». З іншого боку, ми не можемо знати, що буде завтра. Написано: «Живіть як птахи» - і зараз я живу за цим принципом.
«Главред»: Пісня виникає тоді, коли у вашому житті щось трапляється: або ви закохуєтесь, або втрачаєте когось, або усвідомлюєте щось нове?
Марія Бурмака: Я пишу музику з 11 років. Зрозуміло, що щось відбувається. Не буває так, що зі мною сталася подія – я сіла і написала пісню. Зовсім ні. Просто це мій спосіб життя. Я пишу як живу. Я не знаю, як жити інакше. Щось відбувається в мені, якась музична фраза до мене приходить, а далі – знаходження саме того, правильного, варіанту. Є така думка, що хтось деколи водить моєю рукою, а я повинна просто знайти правильний варіант, фразу, яка найбільш точно окреслює почуття, без віньєток і бантиків словесних. І найбільш точну музичну фразу, яка так само точно окреслює почуття.
«Главред»: Чи означає це, що для творчості обов’язково треба бути готовим до внутрішніх змін?
Марія Бурмака: Мені складно уявити людину, яка хоче щось творити і не творить. На своєму досвіді я знаю, що людина має народитися з цим сильним бажанням. З одного боку, це людина, яка живо сприймає світ навколо – «людина без шкіри», як кажуть. З іншого боку, із певним даром – музичним, поетичним або художнім.
Дар може бути і в науці. Я схиляюся перед людьми, які займаються наукою з натхненням. Мені складно це осягнути, але я розумію, що це таке, коли люди займаються наукою, наприклад, в медицині. Коли я бачу цей блиск в очах лікарів, які займаються наукою, щоб врятувати людей, - це викликає шалену повагу.
Я так само сподіваюся, що те, що роблю я, - пісні, які я написала і якісь мої здобутки - теж викликають у інших людей повагу. Я абсолютно щиро думаю, що мій шлях, те, що я зробила, моя позиція, репутація, музика, пісні і філософія заслуговують на повагу.
«Главред»: Скажіть кілька слів про новий кліп. Який він буде за рахунком?
Марія Бурмака: Я не рахувала. Я навіть не рахувала кількість своїх пісень. У кліпі, який ви сьогодні-завтра побачите, мені хотілося донести трохи інший месидж, ніж я робила раніше. Пісень у мене багато, чому я вибрала саме цю? Мені хочеться дивитися добрі фільми про те, що все буде добре. Як мінімум, мені хотілося, щоб моя пісня, моя музика, мій відеокліп не примножував сум. Раніше у мене було багато сумних пісень, були з нервом і з надривом. Злам моїх цінностей саме цього року пов'язаний з тим, що, принаймні, на цьому етапі мені хочеться самій собі, всім навколо, і тим, хто мені близький, сказати, що все буде добре, все в цьому житті прекрасне.
Якщо була любов і вона була в твоєму серці, то вона все одно ніколи не забудеться, вона все одно живе в серці, і вона робить твоє серце багатшим. Є вічні цінності, і вони все одно залишаються з нами, і врешті-решт все буде добре, все буде світло.
Не можна імітувати любов, не можна продавати себе, тим більше свою душу. Цього не можна робити. Фактично таке надзавдання цього кліпу.
«Главред»: Коли і в кого виникає відео ряд нового кліпу? Коли ви вирішуєте зняти кліп на якусь пісню, Ви вже бачите, як це має виглядати, чи Вам пропонує, наприклад, режисер?
Марія Бурмака: Пропонує режисер. Мені здається, що якби я почала знімати кліпи, то, можливо, у мене б вдалося. Мені вдається багато речей, за які я дійсно щиро і відверто беруся. Але на даному етапі мені цікавіше, щоб на мою творчість людина подивилася з іншого боку. Коли я пишу музику і текст, воно вже живе в мені.
Цей кліп зняв Сергій Ткаченко. Мені цікаві його кліпи, у нього дійсно інший погляд. Коли ми зустрілися, від нього відчувалася енергетика. Його ідеї цікаві, думки цікаві.
Я «прозріла» на зйомці: це, з одного боку, шалена творча атмосфера, але так само бережне ставлення до часу, до кожної хвилинки, це те, що я дуже ціную. За дванадцять годин не втрачено жодної хвилини, все працювало, як годинник. Все відбувалося настільки красиво, швидко, настільки багато було техніки, світла, різноманітних придумок.
Я дуже задоволена цією роботою і співпрацею з Сергієм Ткаченко. Може, комусь ця пісня здається не аж надто важкою, тому що мене асоціюють з рок-співачкою, але це саме те, що мені хотілося сказати, насамперед, собі. Я дивлюся кліп і розумію, що я кажу комусь, а насправді з екрану дівчина, яка співає «Не забувається любов», говорить це мені. І мені самій стає якось легше, світліше.
«Главред»: Тепер поговоримо про дещо земні справи – про ваші нагороди. 1998 року ви отримали звання «Заслужена артистка України», у 2007-му вас нагородили Орденом Княгині Ольги, 2008 року ви стали «Почесною Харків’янкою», а в цьому році вам було присвоєно звання «Народна артистка України».
Чи можете ви розповісти про кожну з цих нагород?
Марія Бурмака: В 1998 році мене висунули на звання «Заслужена артистка України» від телеканалу СТБ, де я тоді працювала. Причому, це було зроблено навіть дещо несерйозно. На той момент я вже була помітним персонажем на сцені.
Я дуже добре пам’ятаю той момент. Ми відпочивали з чоловіком, нам зателефонували з Адміністрації Президента. Це звання на День незалежності мені особисто вручив Леонід Данилович Кучма. Запідозрити мене у заграваннях з владою, тим більше, тією, мене ніяк не можна, але, тим не менше, мені було насправді дуже приємно.
Нагородження Орденом Княгині Ольги. Мені подзвонили з Міністерства культури і сказали, що 8 березня будуть нагороджувати відомих жінок державними нагородами і, зокрема, мене.
«Почесна Харків’янка». Щороку випускається буклет «Почесні харків’яни». Їх близько двохсот. Є імена, яких я взагалі не знаю. Я дійсно харків’янка і мене як харків’янку ідентифікують. Сьогодні відбувається ювілей моєї рідної школи №4 – моїй школі 50 років. До речі, цю ж школу закінчив Леонід Черновецький.
Моє прізвище - перше у списку випускників, якими школа пишається. Тому сказати, що я непомітна харків’янка нібито не можна. Не було жодних медалей, ніхто із правителів міста не потиснув мені руку, ніхто зі мною не спілкувався. Я приїхала, заспівала на сцені з музикантами, мені вручили грамоту, я подякувала – і все.
Думаю, що я цінніше ставлюся до цього звання, аніж люди, які мені його надавали. Насправді, у 2006-2008 роках звання «Почесний Харків’янин» було присвоєно багатьом людям. Але мені було приємно. Я все-таки дівчинка з Харкова (сміється).
Народна артистка. Мені зателефонували з Секретаріату Президента в грудні минулого року і сказали, що я внесена у список по врученню мені звання Народної артистки. Це був особливий момент в моєму житті. Цьому дуже зраділи мої батьки, особливо мама.
А з приводу якихось пільг, які дає це звання, - в мене немає ніяких пільг. Ні державної землі, ні державних дач, ні стипендії, ні додатку до зарплати. Навіть місце на Байковому кладовищі мене не дуже цікавить (сміється). Але щодо того, що я Народна артистка, я можу сказати: якщо хтось скептично до цього ставиться, я запрошую його пройтися зі мною в людному місці, і він побачить, скільки людей мене впізнають. Як сказав мій рідний брат Святослав, «з тобою просто неможливо ходити». Моє лице вже відоме всім, тому що я працювала на телебаченні, я беру участь у телевізійних проектах, я співаю. Ще коли я була маленькою, я хотіла, щоб мене впізнавали на вулицях, бо це є слава. Це приносить приємності, але це приносить і незручності, тому що не завжди ти маєш вихідний, сувенірний вигляд. Але мій народ мене знає – це при тому, що я не вважаю свою творчість, за великим рахунком, дуже масовою. Двадцять років я реалізую свої власні ідеї, і вони залишаються цікавими.
Всі ці нагороди я вважаю заслуженими. Жодного разу це не було ініціативою з моєї сторони. Кожну з них я сприймала з вдячністю. В глибині душі я вважаю, що я робила і роблю багато для своєї країни, для країни, яка називається Україна. «Багато» - це не вимірюється у фінансах, це не вимірюється ні в чому. Якщо я співаю 20 років і мене продовжують запитувати: «Ви співаєте українською мовою?», то, мабуть, не все в порядку в країні, в якій це є дивиною. Я кажу: «Так, я українка, і я співаю українською мовою». Для мене це так само як дихати. Якщо людина, почувши мою пісню українською мовою, зрозуміє, що вона в Україні, - я вважаю, що таким чином я вже виконую достойну місію.
Я – людина з принципами, і своїм прикладом я можу показати, що може жити людина з принципами. Я співаю для розумних людей, я співаю для людей, у яких в душі щось є. Таких людей багато.
Читатель «Главреда» Андрей (Ukraine, Kiev): Мне очень нравятся Ваши роковые песни. Недавно у друга послушал новый трек "Не забувается" Неплохо! Но рока стало маловато. Почему?
Марія Бурмака: Рок – це музика протесту, це музика дуже сильних людей. Для багатьох я справляю враження сильної жінки. Напевно, це так і є. Але це не в тій мірі, наскільки думають всі інші. Мені самій деколи хочеться поплакати комусь в жилетку. Життя, позиції, багато життєвих моментів зробили з мене людину, яка, можна сказати, «не уязвима». Звичайно, «уязвима» душевно, але я дуже легко відбиваю якісь напади. Всі мої життєві сили зараз направлені зовсім на інше. Тому мені самій захотілося дати месидж теплоти, світла і любові.
Читательница «Главреда» Алина (Ukraine, Kiev): Мария, все-таки как вы думаете, на что в жизни нужно ставить больше упор - на финансовую сторону, или на моральную? Ведь, как известно, без денег сыт не будешь, но без моральности жизнь теряет смысл. Как же это совместить?
Марія Бурмака:Я сама не знаю, як це сумістити. Я не можу сказати, що гроші не мають значення, тому що бувають в житті такі ситуації, коли гроші реально можуть врятувати людське життя. Тому вони абсолютно мають значення. Гроші дають відчуття свободи. Якщо у тебе не є головною думкою, що ти без даху над голово, тобі нічим нагодувати свою дитину, або тобі треба вилікувати близьку тобі людину, а в тебе немає за що… Якщо у тебе є якийсь рівень, тільки тоді ти можеш приймати якісь рішення.
Єдине, що я можу сказати про себе, - для мене дуже важливий момент - відчуття свободи. Я можу обходитися дуже малим, дуже невеликим. Я ніколи б не пішла до моральних поступок заради якихось матеріальних цінностей. Але якщо питання стосується життя і смерті близької людини, то тут ще треба подумати насправді, що важливіше. Кожна людина повинна розуміти, що важливіше для неї.
Ми пам’ятаємо ситуації, описані у літературі, коли жінка йшла на панель, щоб цими грошима допомогти вилікувати хвору дитину, є в житті такі випадки. Ми насправді не знаємо, чи це морально, чи аморально, і не нам давати оцінку. Справа в тому, що кожна людина повинна перед собою ставити це питання.
Завжди треба розуміти, що ми гості на цьому світі, ми тільки гості. Тому треба створювати навколо себе ауру доброти, допомагати всім, якщо ти можеш це робити.
Звичайно, мені хочеться мати якісь матеріальні цінності. У мене машина Мазда «трійка» - мене це абсолютно задовольняє. Мені не треба когось вражати маркою машини, або величиною діамантів. Мені хотілося колечко з діамантом, я собі його купила. Ось воно (показує). Я його купила для того, щоб закрити цю тему. Мені дарують подарунки, але я ніколи цього не чекаю. Я не думаю, що хтось щось повинен робити. Я хотіла - я собі купила. Я отримала ще якісь речі в подарунок, але могла б і не отримати, а якщо не отримаю більше, теж нічого. Тобто, колечко з діамантом є, я сама собі купила. Молодець (сміється).
Читатель «Главреда» Андрей (Ukraine, Kiev): Мария, у вас есть сайт, на котором вы, в отличие от многих, выкладываете всю свою музыку. Вы ведете блог, вы активно участвуете в Одноклассниках - вы достаточно спокойно и открыто чувствуете себя в просторах Интернета. Это просто часть вашей жизни, или это работа вашего пиар-отдела? Если первое, то что больше всего и чаще всего вы читаете в Интернете? Планируете ли вы еще как-то "расширяться" в просторах сети?
Марія Бурмака: Я не буду силувати себе щось робити. Якщо мені щось не цікаво, я цього робити не буду. Що стосується мережі, я просто спілкуюся з нормальними людьми. Був момент, коли на сайті «Однокласники» силами якихось людей мені писали неприємні речі. На щось я відповідала, потім я їх видаляла, а потім я просто зняла свій аккаунт. Тепер я поновилася.
В мене є блог на «Меті», але я не хочу використовувати його для свого піару. В мене є свій сайт, там є якісь новини. Я взагалі нічого не хочу використовувати для піару, хоча, можливо, це і не правильно. Смисл блогу я бачу в тому, щоб вести його як щоденник. Мені щось прийшло в голову – я сіла і написала.
«Главред»: Що, на вашу думку, є найголовнішим у житті, про що за жодних обставин не повинна забувати людина?
Марія Бурмака: Людина завжди повинна бути чесною, насамперед, з самою собою. Людина повинна завжди пам’ятати, що вона - гість на цій землі. Тепло, сонячне світло, добро людина повинна розсіювати навколо себе. Можливо, це і є найголовніше.
Стенограму прес-конференції читайте тут
