Кохаймося!
Невдовзі всі ми остаточно постаріємо, виїдемо в інші країни, а то й, чого доброго, взагалі вимремо. А ще ми остаточно перетворимося на країну, де пануватиме диктат – ні-ні, не пролетаріату – пенсіонерів, які за пакет гречки не лише «пасть порвут и моргала выколят», а й виберуть найдемократичнішу на світі владу. Виберуть раз і – назавжди.
Тим часом, на благо нашої Неньки трудитимуться всі мігранти з Близького та не дуже Сходу, які затримались тут не лише через те, що у нас дівчата гарні, круглолиці, а й тому, що їм просто ліньки було манівцями добиратись до об’єднаної Європи, шукаючи перелазів на Закарпатті. Словом, від держави Україна залишиться мало не сама назва.
Коротше кажучи, проблема є, і її потрібно вирішувати. Державні мужі один за одним пропонують свої способи вирішення демографічної кризи. Одні обіцяють грошові премії за кожного новонародженого бейбика. Хоча, чесно кажучи, воно більше схоже на «розвод» на кшталт «купіть дві пляшки пива, а третю отримайте безкоштовно». По-перше, нічого безкоштовного не буває. А по-друге, обіцяного, як відомо, чекають роками. Інші ж всенародно обрані нами «любі друзі», «шановні громадяни» чи просто «таваріщі» кажуть, що від скорочення чисельності та старіння українського суспільства може врятувати приплив мігрантів із близького, а якщо буде мало, то і з далекого зарубіжжя. Не тішитимемо себе марними надіями – жодні араби та китайці нас не врятують.
Визнаймо, що все важливе потрібно робити власноруч, а в жодному разі не спихати на інших, особливо – на можновладців. Їм не можна довіряти анічогісінько. Ні будівництво доріг, які чиновники прокладуть щонайменше неякісно, ані благоустрій міста, який, у їхньому розумінні, обмежується прополюванням клумби перед міськрадою та виконкомом. Про боротьбу з демографічною кризою уже годі й казати.
Тому підвищення дітонародження українці просто зобов’язані взяти у власні руки. А орієнтиром і прикладом для наслідування у цьому для нас повинні стати наші всенароднообрані лідери. От, наприклад, комуніст Петро Симоненко. Він, як той Ленін у пісні – «такой молодой и юный октябрь впереди». Вони з молодою дружиною уже й донечку народили. Нам би таких продуктивних комуністів побільше. Хотілося б, аби і Юлія Володимирівна брала з нього приклад. Адже за все своє життя вона на світ Божий народила лише одну доньку. Та й ту не навчила, що материнство – це головне призначення жінки. Досі люд посполитий не може дочекатись від доньки прем’єрки первістка. І не треба прем’єру спихати все на державні справи. Хіба дітонародження – не справа державної ваги? Ось головному редактору американського The Financial Times Христі Фріланд спілкуватись із власною двомісячною дитиною не заважає ані редагування одного з найавторитетніших американських видань, ані подорожі за тисячі кілометрів до Ялти на відомий саміт відомого українського олігарха. Відразу помітно, що коріння у цієї жінки – українське. Утім, ідеалом у цьому для нас має стати – наш Президент Віктор Андрійович Ющенко. Погодьтесь, це одна з тих сфер, в якій наш з вами гарант справляється на «відмінно». Тут він справді не словом, а ділом демонструє, що плодити українців ніколи не пізно.
А всіляких там подачок і псевдостимуляцій від влади у формі фінансової допомоги для новонароджених нам, українському народові, не потрібно. Даєш – власний приклад. Люди у нас розумні. Конструктив сприймають відразу. Як тільки політики почнуть жвавіше плодитись, то наш нарід і сам всерйоз задумається про те, щоб народжувати більше нащадків. Бо інакше можновладців з їхніми сім’ями стане у країні більше, аніж простого трудящого люду. А цього допустити не можна ніяк. І дай нам, Боже, у цій справі здоров’я і снаги. Кохаймося!
