Про що сьогодні співає Марія Бурмака?
16 октября гостьей «Главреда» стала Народная артистка Украины Мария Бурмака.
«Главред»: Ваш новий альбом включатиме тільки нові пісні, чи до нього увійде частина пісень, виданих раніше?
Марія Бурмака: Альбом «I AM» - це збірник реміксів. Свого часу пісні з альбому «MIA» були оброблені одним з найпрогресивніших діджеїв України. Для мене це був дуже цікавий експеримент. Поза тим, цікавий досвід – альбом «Із янголом на плечі». В якийсь момент ми вирішили зібрати пісні про ангелів – «Ангел-охоронець», «Місяцю-рогоженьку», «Краєм світу уночі»… Але для цього альбому були написані й нові пісні. Зокрема, чотири пісні - разом із гуртом «Древо», з музикантами гурту «Здоб Ши Здуб».
Альбом «Марія Бурмака. Live» - це запис живого концерту. Відомі пісні, але альбоми «live» в усьому світі – це є абсолютно інша грань.
Десятий альбом – «Найкраще» - був зроблений із усіх попередніх альбомів. Всі решта альбомів абсолютно повноцінні – і в тому плані, що там абсолютно нові пісні, і в тому плані, що це нова грань творчості і нові спроби музичного пошуку.
Альбом саундтерків вийшов позаминулої весни.
Півтора роки пройшло, і зараз я починаю думати про створення, запис і видання нового альбому. Пісні вже фактично написані. Але як це відбувається? Я живу життя, в якому є якісь переживання, трапляються якісь події – романтичні і не дуже. Я стаю старша, на моєму шляху трапляються люди - хороші і не дуже. Відповідно до цього, в моєму серці живуть якісь переживання. Я про щось думаю, я, можливо, переусвідомлюю свою роль в цьому житті, свою творчість. Відповідно, я міняюсь, як кожна людина. Відповідно, в якійсь мірі міняється моя творчість.
До речі, завершуючи кожен з попередніх альбомів, я думала, що, може, вже більше нічого й не буде, тому що це насправді натхнення. За великим рахунком, це не від мене залежить. Це приходить, а може й не прийти.
Я зараз на тому етапі, що вже написана якась кількість пісень. Я вирішила почати шлях до нового альбому з пісні, яка називається «Не забувається любов». Ця пісня вже записана, на неї знятий кліп. Мало того, сьогодні-завтра відбудеться його прем’єра на телеканалі М1.
«Главред»: Скільки пісень вже готові для нового альбому?
Марія Бурмака: В мене є багато незаписаних пісень. Це пісні, які я написала п’ять років тому, десять. Тих пісень, які я бачу в альбомі, буде 10-12. Але я сподіваюся, що якісь пісні ще будуть написані, тому що в нашому житті, на жаль, постійно трапляються події. Закохатися можна в будь-який момент, в будь-який момент я можу зустріти людину, яка переверне мій світогляд. Так само в будь-який момент можуть піти від нас люди. В цьому році не стало моїх друзів. Це поміняло мій світогляд. Тому, що буде завтра, ми не знаємо.
З одного боку, Коко Шанель сказала: «Кожного разу, коли дівчина виходить з дому, вона виходить назустріч своїй долі». З іншого боку, ми не можемо знати, що буде завтра. Написано: «Живіть як птахи» - і зараз я живу за цим принципом.
«Главред»: Пісня виникає тоді, коли у вашому житті щось трапляється: або ви закохуєтесь, або втрачаєте когось, або усвідомлюєте щось нове?
Марія Бурмака: Я пишу музику з 11 років. Зрозуміло, що щось відбувається. Не буває так, що зі мною сталася подія – я сіла і написала пісню. Зовсім ні. Просто це мій спосіб життя. Я пишу як живу. Я не знаю, як жити інакше. Щось відбувається в мені, якась музична фраза до мене приходить, а далі – знаходження саме того, правильного, варіанту. Є така думка, що хтось деколи водить моєю рукою, а я повинна просто знайти правильний варіант, фразу, яка найбільш точно окреслює почуття, без віньєток і бантиків словесних. І найбільш точну музичну фразу, яка так само точно окреслює почуття. На це уходять години. Але діамантова крапля, яка дає натхнення, - якась фраза, і ти по-інакшому бачиш якусь ситуацію, і ти починаєш йти і шукати, шукати… Таким чином відбувається творчість.
«Главред»: Чи означає це, що для творчості обов’язково треба бути готовим до внутрішніх змін?
Марія Бурмака: Мені складно уявити людину, яка хоче щось творити і не творить. На своєму досвіді я знаю, що людина народжується з цим сильним бажанням – це така людина. З одного боку, це людина, яка живо сприймає світ навколо – «людина без шкіри», як кажуть. З іншого боку, із певним даром – музичним, поетичним або художнім.
Дар може бути і в науці. Я схиляюся перед людьми, які займаються наукою з натхненням. Мені складно це осягнути, але я розумію, що це таке, коли люди займаються наукою, наприклад, в медицині. Коли я бачу цей блиск в очах лікарів, які займаються наукою, щоб врятувати людей, - це викликає шалену повагу.
Я так само сподіваюся, що те, що роблю я, - пісні, які я написала і якісь мої здобутки - теж викликають у інших людей повагу. Я абсолютно щиро думаю, що мій шлях, те, що я зробила, моя позиція, репутація, музика, пісні і філософія заслуговують на повагу.
«Главред»: Скажіть кілька слів про новий кліп. Який він буде за рахунком?
Марія Бурмака: Я не рахувала, мені дуже складно сказати. Я навіть не рахувала кількість своїх пісень. Не всі кліпи, які я знімала, стали помітними. Багато хто пам’ятає мої кліпи на пісні «Розлюби», дуже яскравий кліп, «Якщо колись», «Я можу розбити скло» - ця робота теж дуже жива і дорога мені.
У кліпі, який ви сьогодні-завтра побачите, мені хотілося донести трохи інший месидж, ніж я робила раніше. В якийсь момент я зрозуміла, яку літературу, яке кіно, яку музику мені хочеться самій слухати зараз.
Пісень у мене багато, чому я вибрала саме цю? Мені хочеться дивитися добрі фільми про те, що все буде добре. Можливо, так в житті склалося зараз у мене, але я думаю, що дуже багатьом людям зараз непросто і складно, тим більше, якщо люди вже досягають такого віку, коли починають втрачати друзів. Як мінімум мені хотілося, щоб моя пісня, моя музика, мій відеокліп не примножував сум. Раніше у мене було багато сумних пісень, були з нервом і з надривом. Злам моїх цінностей саме цього року пов'язаний з тим, що, принаймні, на цьому етапі мені хочеться самій собі, всім навколо, і тим, хто мені близький, сказати, що все буде добре, все в цьому житті прекрасне.
Якщо була любов і вона була в твоєму серці, то вона все одно ніколи не забудеться, вона все одно живе в серці, і вона робить твоє серце багатшим. Є вічні цінності, і вони все одно залишаються з нами, і врешті-решт все буде добре, все буде світло. Такий у мене був настрій. Любов – це прекрасне почуття. А коли люблять один одного молоді люди – це взагалі фантастика, краще цього не можна нічого собі уявити. До цього ні криза, ні гроші в принципі не мають відношення. Тому що в нашому суспільстві зараз відбувається зміна цінностей, мені боляче це бачити. Я не тільки сама жива людина і у мене є друзі, у мене є донька, їй чотирнадцять років, я намагаюся їй пояснити якісь речі, а навколо вона часто бачить щось зовсім інше. Я хотіла показати цією піснею і кліпом, що це є головна цінність. І час є головна цінність. Коли ти молодий, коли ти любиш, це прекрасно.
Не можна імітувати любов, не можна продавати себе, тим більше свою душу. Цього не можна робити. Ці люди, можливо, думають, що вони здобувають якісь матеріальні цінності, але насправді вони втрачають дуже-дуже багато, набагато цінніші речі - вони втрачають себе, душу, свій час життя. Фактично таке надзавдання цього кліпу. У цьому кліпі є декілька пар молодих людей. Там були актори, але там ще є, наприклад, гітарист і його дівчина Крістіна, вони дійсно пара. Тобто, любов зіграти насправді неможливо. Геніальні актори можуть, але якщо говорити про зовсім молодих людей, це дуже складно. А на екрані вона присутня. Я сама із задоволенням передивляюсь цей кліп.
«Главред»: Коли і в кого виникає відеоряд? Коли ви вирішуєте зняти кліп на якусь пісню, Ви вже бачите, як це має виглядати, чи Вам пропонує, наприклад, режисер?
Марія Бурмака: Пропонує режисер. Звичайно, я бачу якісь моменти, але я не вважаю себе в даній ситуації професіоналом. Я вважаю себе професіоналом у тому, як я пишу, як я співаю, як я працюю на сцені, як я підхожу до добору музикантів, до репетицій. Нарікати будуть завжди, але я двадцять років цим займаюся, ви мене запросили зараз на інтерв’ю, і це говорить про те, що моя творчість залишається цікавою. Я зараз, як мінімум, в топі.
Мені здається, що якби я почала знімати кліпи, то, можливо, у мене б вдалося. Мені вдається багато речей, за які я дійсно щиро і відверто беруся. Але на даному етапі мені цікавіше, щоб на мою творчість людина подивилася з іншого боку. Коли я пишу музику і текст, воно вже живе в мені.
На той момент, коли я з музикантами цю пісню граю і врешті-решт записую, то я стільки разів її чула, що я не можу на неї подивитися «незамуленим» оком. Єдине, коли я звертаюсь до режисера, то я звертаюсь, звичайно, до людей, чиї ідеї мені вже подобаються. Цей кліп зняв Сергій Ткаченко. Мені цікаві його кліпи, у нього дійсно інший погляд. Він знімав кліпи для грузинський груп, для Елки, для молодої групи «Диверсанти». Я побачила, що якийсь є в цьому позитив, якось між рядків, але дійсно в цьому є позитивні моменти.
Коли ми зустрілися, від нього відчувалася енергетика. Його ідея цікава, думки цікаві, мені сподобався його професійний підхід до складення кошторису, до витрат, рідко таке стається, коли ти бачиш, куди іде кожна копійка. Ідея цікава, і місце дислокації вибране дуже цікаво. Я «прозріла» на зйомці: це, з одного боку, шалена творча атмосфера, але так само бережне ставлення до часу, до кожної хвилинки, це те, що я дуже ціную. Тобто, за дванадцять годин не втрачено жодної хвилини, все працювало, як годинник. Все відбувалося настільки красиво, швидко, настільки багато було техніки, світла, різноманітних придумок. Багато чого навіть не увійшло в кліп. І, врешті-решт, коли навіть було продумано, як ми застелимо все, але ми зробимо справжній дощ в цій кімнаті.
Я дуже задоволена цією роботою і співпрацею з Сергієм Ткаченко. Може, комусь ця пісня здається не аж надто важкою, тому що мене асоціюють з рок-співачкою, але це саме те, що мені хотілося сказати, насамперед, собі. Я дивлюся кліп і розумію, що я кажу комусь, а насправді з екрану дівчина, яка співає «Не забувається любов», говорить це мені. І мені самій стає якось легше, світліше.
«Главред»: Тепер поговоримо про дещо земні справи – про ваші нагороди. 1998 року ви отримали звання «Заслужена артистка України», у 2007-му вас нагородили Орденом Княгині Ольги, 2008 року ви стали «Почесною Харків’янкою», а в цьому році вам було присвоєно звання «Народна артистка України».
Чи можете ви розповісти про кожну з цих нагород?
Марія Бурмака: В 1998 році мене висунули на звання «Заслужена артистка України» від телеканалу СТБ, де я тоді працювала. Причому, це було зроблено навіть дещо несерйозно. На той момент я вже була помітним персонажем на сцені.
Я дуже добре пам’ятаю той момент. Ми відпочивали з чоловіком, нам зателефонували з Адміністрації Президента. Це звання на День незалежності мені особисто вручив Леонід Данилович Кучма. Запідозрити мене у заграваннях з владою, тим більше, тією, мене ніяк не можна, але, тим не менше, мені було насправді дуже приємно.
Нагородження Орденом Княгині Ольги. Мені подзвонили з Міністерства культури і сказали, що 8 березня будуть нагороджувати відомих жінок державними нагородами і, зокрема, мене.
«Почесна Харків’янка». Щороку випускається буклет «Почесні харків’яни». Їх близько двохсот. Є імена, яких я взагалі не знаю. Я дійсно харків’янка і мене як харків’янку ідентифікують. Сьогодні відбувається ювілей моєї рідної школи №4 – моїй школі 50 років. До речі, цю ж школу закінчив Леонід Черновецький.
Моє прізвище - перше у списку випускників, якими школа пишається. Тому сказати, що я непомітна харків’янка нібито не можна. Не було жодних медалей, ніхто із правителів міста не потиснув мені руку, ніхто зі мною не спілкувався. Я приїхала, заспівала на сцені з музикантами, мені вручили грамоту, я подякувала – і все.
Думаю, що я цінніше ставлюся до цього звання, аніж люди, які мені його надавали. Насправді, у 2006-2008 роках звання «Почесний Харків’янин» було присвоєно багатьом людям. Але мені було приємно. Я все-таки дівчинка з Харкова (сміється).
Народна артистка. Мені зателефонували з Секретаріату Президента в грудні минулого року і сказали, що я внесена у список по врученню мені звання Народної артистки. Це був особливий момент в моєму житті. Цьому дуже зраділи мої батьки, особливо мама.
А з приводу якихось пільг, які дає це звання, - в мене немає ніяких пільг. Ні державної землі, ні державних дач, ні стипендії, ні додатку до зарплати. Навіть місце на Байковому кладовищі мене не дуже цікавить (сміється). Але щодо того, що я Народна артистка, я можу сказати: якщо хтось скептично до цього ставиться, я запрошую його пройтися зі мною в людному місці, і він побачить, скільки людей мене впізнають. Як сказав мій рідний брат Святослав, «з тобою просто неможливо ходити». Моє лице вже відоме всім, тому що я працювала на телебаченні, я беру участь у телевізійних проектах, я співаю. Ще коли я була маленькою, я хотіла, щоб мене впізнавали на вулицях, бо це є слава. Це приносить приємності, але це приносить і незручності, тому що не завжди ти маєш вихідний, сувенірний вигляд. Але мій народ мене знає – це при тому, що я не вважаю свою творчість, за великим рахунком, дуже масовою. Двадцять років я реалізую свої власні ідеї, і вони залишаються цікавими.
Всі ці нагороди я вважаю заслуженими. Жодного разу це не було ініціативою з моєї сторони. Кожну з них я сприймала з вдячністю. В глибині душі я вважаю, що я робила і роблю багато для своєї країни, для країни, яка називається Україна. «Багато» - це не вимірюється у фінансах, це не вимірюється ні в чому. Якщо я співаю 20 років і мене продовжують запитувати: «Ви співаєте українською мовою?», то, мабуть, не все в порядку в країні, в якій це є дивиною. Я кажу: «Так, я українка, і я співаю українською мовою». Для мене це так само як дихати. Якщо людина, почувши мою пісню українською мовою, зрозуміє, що вона в Україні, - я вважаю, що таким чином я вже виконую достойну місію.
Завжди у своїй музиці я закликаю до хорошого. Мені не соромно перед своєю донькою за те, що я співаю. Хай, можливо, я знаходжуся в меншості, не в форматі і не в дусі сучасних тенденцій в тому сенсі, як я ставлюсь до почуттів, але, принаймні, батькам дітей, які підростають, хлопчикам і дівчаткам, батьки можуть сказати: «Послухай цю музику, там говориться про любов як трошки про інакше почуття».
Я – людина з принципами, і своїм прикладом я можу показати, що може жити людина з принципами.
Я співаю для розумних людей, я співаю для людей, у яких в душі щось є. Таких людей багато.
Читатель «Главреда» Андрей (Ukraine, Kiev): Мне очень нравятся Ваши роковые песни. Недавно у друга послушал новый трек "Не забувается" Неплохо! Но рока стало маловато))) Почему?
Марія Бурмака: Рок – це музика протесту, це музика дуже сильних людей. Для багатьох я справляю враження сильної жінки. Напевно, це так і є. Але це не в тій мірі, наскільки думають всі інші. Мені самій деколи хочеться поплакати комусь в жилетку. Життя, позиції, багато життєвих моментів зробили з мене людину, яка, можна сказати, «не уязвима». Звичайно, «уязвима» душевно, але я дуже легко відбиваю якісь напади. Всі мої життєві сили зараз направлені зовсім на інше. Тому мені самій захотілося дати месидж теплоти, світла і любові.
Читатель «Главреда» Путин (Ukraine, Kiev): Браво , наконец что-нибудь человеческое . Маричка, скажите, пожалуй ста, какие исполнители 80-х Вам наиболее нравятся , как бывшого Союза так и иностраные?
Марія Бурмака: Тоді була дуже популярна італійська музика, це був той період, коли я була в піонерських таборах. Найбільше мені тоді запам’ятався, і до сьогодні я його люблю, Рікардо Фольї. Саме за той нерв, який там був присутній. Не можу сказати, що моїм улюбленим співаком був Тото Кутуньо, але його пісні дуже достойні, особливо у виконанні Джо Дасена. Я тоді слухала, не можу сказати, що я тоді їх любила, але дуже люблю зараз Андріано Челентано. Пам’ятаю групу «Форум». Пам’ятаю, як мене в школі хлопчик запросив на танець - то була саме пісня групи «Форум».
У 1980-тих мені було небагато років, і не було багато доступу до музичного простору. Це зараз є Інтернет, що хочеш дивися, можна заходити і будь-кого знаходити.
Дуже подобалася «АББА», це насправді було романтично.
Але, якщо говорити про 1980-ті то тільки десь в середині 1980-тих у мене з’явився магнітофон. У цей період я якраз дуже серйозно займалася музикою в музичні школі. Я грала багато класики, академічної музики. Я була дуже академічна дитина.
Читач «Главреду: Василь, Луганськ: Маріє, не перевелись іще герої в нашій країні? Хто, по-вашому, ці люди?
Марія Бурмака: Не так давно я познайомилася з людиною, яка для мене є одним з найбільших моральних авторитетів – це Ліна Василівна Костенко. Я дівчинка з Харкова, у мене є дуже багато друзів дітей письменників київських, для яких, напевно, абсолютно логічним є те, що вони з дитинства знайомі з Ліною Костенко. Я безмежно її поважаю, і її доньку Оксану Пахльовську. У мене багато пісень на її вірші: «Південний вітер обличчя», «Я люблю твої кроки». Оксана Пахльовська запросила мене, мою доньку на день народження своєї доньки до себе додому. Я своїй доньці сказала: «Давай підемо, ти просто будеш знати, що ти знайома з цією людиною".
Це людина, яку я безмежно поважаю. Коли мені Оксана сказала: «Ми багато говорили про вас» - то я вночі їхала в машині за кермом, зупинилася: Ліна Костенко знає про моє існування.
Я дуже поважаю Юрія Андруховича за те, що він пише, за те, який він. Я дуже поважаю свого двоюрідного брата Юрія Павленка тому, що він залишається людиною, він залишається собою, я знаю, за що його можна поважати, він людина з цінностями.
Короче кажучи, є люди, яких я поважаю. Я дуже поважаю хірургів, поважаю лікарів, вчителів. Зараз дивишся деякі музичні канали, коли якісь молоді зірки говорять: я школу прогулювала, я вообще была такая девченка, за школою курила, в школу не ходила, институт, пары, хвосты. Я в цей момент реально розумію, як вчилися в інституті хірурги, що треба було робити їм, як їм треба було вчитися, щоб їм у свої неповні сорок років довірили життя людини в таких надскладних операціях.
Так само я дуже поважаю вчителів, які отримують мізерну зарплату, такі вчителі від Бога. Таких є дуже багато, особливо в селах, де якийсь вчитель, може, в запої, або взагалі не ходити в школу, а є одна людина, яку люди пам’ятають все життя, про яку кажуть – «вчитель від Бога», яка вчить предмети, вчить жити, життєвої мудрості, філософії. Таких людей я безмежно поважаю.
Читательница «Главреда» Алина (Ukraine, Kiev): Мария, все-таки как вы думаете, на что в жизни нужно ставить больше упор - на финансовую сторону, или на моральную? Ведь, как известно, без денег сыт не будешь, но без моральности жизнь теряет смысл. Ка же это совместить?
Марія Бурмака:Я сама не знаю, як це сумістити. Я не можу сказати, що гроші не мають значення, тому що бувають в житті такі ситуації, коли гроші реально можуть врятувати людське життя. Тому вони абсолютно мають значення. Гроші дають відчуття свободи. Якщо у тебе не є головною думкою, що ти без даху над голово, тобі нічим нагодувати свою дитину, або тобі треба вилікувати близьку тобі людину, а в тебе немає за що… Якщо у тебе є якийсь рівень, тільки тоді ти можеш приймати якісь рішення.
Я ніколи не хочу говорити, що хтось спокусився якимось гонорарами і поїхав співати, скажімо, брати участь в політичній кампанії. Звідки ви знаєте, які питання зараз стоять перед цією людиною? Взагалі не можна осуджувати, не можна давати оцінку. Кожна людина суддя сама собі і більш нікого немає. Тим більше, якщо говорити про політику в нашій країні, коли вже все перетягнуто з ніг на голову, і взагалі ніхто нічого не розуміє. Які можна висувати звинувачення? Це все виглядає так, ніби хтось заздрить і рахує гроші в чужій кишені.
Тому, єдине, що я можу сказати про себе, для мене дуже важливий момент - відчуття свободи. Я можу обходитися дуже малим, дуже невеликим. Я ніколи б не пішла до моральних поступок заради якихось матеріальних цінностей. Але якщо питання стосується життя і смерті близької людини, то тут ще треба подумати насправді, що важливіше. Кожна людина повинна розуміти, що важливіше для неї.
Була така акція Міністерства молоді у спорту «Не продавайся». Я закликаю людей не продаватися. Ми пам’ятаємо ситуації, описані у літературі, коли жінка йшла на панель, щоб цими грошима допомогти вилікувати хвору дитину, є в житті такі випадки. Ми насправді не знаємо, чи це морально, чи аморально, і не нам давати оцінку. Справа в тому, що кожна людина повинна перед собою ставити це питання.
Є такі люди, для яких завжди мало, для когось суп рідкий, для когось перлини маленькі. Завжди треба розуміти, що ми гості на цьому світі, ми тільки гості. Тому треба створювати навколо себе ауру доброти, допомагати всім, якщо ти можеш це робити.
Звичайно, мені хочеться мати якісь матеріальні цінності. У мене машини Мазда «трійка» - мене це абсолютно задовольняє. Мені не треба когось вражати маркою машини, або величиною діамантів. Мені хотілося колечко з діамантом, я собі його купила. Ось воно (показує). Я його купила для того, щоб закрити цю тему. Воно у мене є, великий діамант, я на нього заробила сама і купила. Мені дарують подарунки, чоловіки дарували свого часу, але я ніколи цього не чекаю. Я не думаю, що хтось щось повинен робити. Я хотіла, я собі купила. Я отримала ще якісь речі в подарунок, але могла б і не отримати, а якщо не отримаю більше, теж нічого. Тобто, колечко з діамантом є, я сама собі купила. Молодець (сміється).
Читатель «Главреда»: Дмитрий (Ukraine, Kiev): Мария, у Вас, как и у меня, растет дочь. Как Вы посоветуете воспитывать ребенка в этом возрасте? Насколько сложно дается воспитание Вам? Как вы думаете, на что нужно делать акценты в развитии ребенка, чтобы вырастить талантливого человека? И вообще, считаете ли Вы, что знаменитость помогает человеку в жизни?
Марія Бурмака: Зараз складно виховувати дітей, особливо у перехідному віці. Моъй дочці чотирнадцять років, це саме перехідний вік. Я сама деколи шукаю відповідь на якісь запитання, мені складно відповісти, як зараз виховувати дитину. Це вік протесту. Я ніколи не задумувалася над цим, але ви подивіться, реклама слабоалкогольних напоїв і пива якраз говорить про те, що це реклама красивого життя. Абсолютно не популярно гарно вчитися, бути «ботаном». Популярно: «плохие девочки попадают, куда хотят». Модно бути «плохой девочкой» і не слухатись маму. Тому людям, які мають дітей, складно впоратися.
Я не знаю, чи роблю правильно насправді, я не знаю, чи я успішний вихователь своєї дитини. Я дуже її люблю, я намагаюся її вислухати і зрозуміти. Навіть якщо мова іде про пірсінг і татуїровки, я намагаюся, насамперед, зрозуміти, чому вони хочуть це все робити. Коли вона десь колись раз на якийсь час не відмахнеться, не піде зачиниться в кімнаті, а прийде і розкаже, що це таке, то моє завдання - вислухати, тому що цим зараз живе моя дитина, і можливо, її зрозуміти.
Дуже важливе значення має те, з ким ваша дитина спілкується, її інтереси. Я думаю, що мою дитину рятує те, що в шість років я віддала її в музичну школу по класу гітари. На свої чотирнадцять років вона вже добре грає. В неї електрогітара. Вона попросила мене, щоб я домовилася з своїм ударником, щоб він з нею займався. Вона вчиться професійно грати на барабанах, вона цього хоче. Вона, напевно, хоче бути рок-зіркою. І вона вже це вміє. Я думаю, що цей протест, можливо, виллється в це.
Я не курила, коли була мала. Починають пити, курити за компанію з усіма, а в компанії я зажди була перша, я вміла грати на гітарі. Тому я вважаю, що це був дуже правильний крок. Коли я пару років тому прокинулася вранці в суботу і почула, що вона сидить і грає для себе, я зрозуміла: вона відчула цей кайф. Колись було так зі мною, коли ти вчиш, вчиш, не вдається. Всі ідуть гуляти, а ти кажеш: ні, я буду «робити» музику. Тоді в якийсь момент починаєш розуміти, що ти співаєш і робиш це для задоволення. Коли цей момент в дитини відбувається, далі можна в цьому участі не брати. Тільки купити електрогітару, комбик, але дитина, яка отримала від цього задоволення, а ще десь заспівала…
Читатель «Главреда» Игорь (Ukraine, Kiev): Мария, когда-то давно вы писали на сайте, что купили машину, но у вас были сложные отношения с вождением, вы брали много уроков. Как дела с этим сейчас? Вы водите сами или вас кто-то возит? Вы перебороли свой страх, стало ли вам нравиться водить машину? Ездили за границу?
Марія Бурмака: Про машину я вже сказала, яка це марка. Додам, що це коробка-автомат – це дуже серйозний момент (сміється). Це дуже полегшує мої стосунки з машиною. Я не так давно їжджу, але їжджу багато. Мені подобається бути за кермом. Я дуже обережний водій, не їжджу швидко, але я не їздила дуже далеко. В Харків, своє рідне місто, я ще не їздила машиною.
Читатель «Главреда» Андрей (Ukraine, Kiev): Мария, у вас есть сайт, на котором вы, в отличие от многих, выкладываете всю свою музыку. Вы ведете блог, вы активно участвуете в Одноклассниках - вы достаточно спокойно и открыто чувствуете себя в просторах Интернета. Это просто часть вашей жизни, или это работа вашего пиар-отдела? Если первое, то что больше всего и чаще всего вы читаете в Интернете? Планируете ли вы еще как-то "расширяться" в просторах сети?
Марія Бурмака: Я не буду силувати себе щось робити. Якщо мені щось не цікаво, я цього робити не буду. Що стосується мережі, я просто спілкуюся з нормальними людьми. Був момент, коли на сайті «Однокласники» силами якихось людей мені писали неприємні речі. На щось я відповідала, потім я їх видаляла, а потім я просто зняла свій аккаунт. Тепер я поновилася.
В мене є блог на «Меті», але я не хочу використовувати його для свого піару. В мене є свій сайт, там є якісь новини. Я взагалі нічого не хочу використовувати для піару, хоча, можливо, це і не правильно. Смисл блогу я бачу в тому, щоб вести його як щоденник. Мені щось прийшло в голову – я сіла і написала.
Читатель «Главреда» Виктор (Ukraine, Kiev): Мария, мне очень нравится Ваше творчество. Иногда оно бывает грустным, иногда оптимистичным. О чем ваши песни сейчас? Что вообще является тем зерном, которое западает к Вам в душу и прорастает песней?
Марія Бурмака: Мені приємно, що окрім «наїздів», є ще й хороші запитання.
Про пісні смислу розповідати немає ніякого, тим більше про музику. Ви побачите кліп, ви почуєте цю пісню, потім через деякий час ви почуєте наступну. Якщо ви мене знаєте або знаєте моїх знайомих і вам поталанить і, може, ми зустрінемось в одній компанії і я заспіваю нові пісні - ви почуєте, які пісні я пишу зараз. Якщо ні – не всім поталанило, будемо розглядати інші варіанти (сміється).
Читач «Главреду» Вадим (Чернівці): Маріє, які Ваші враження від Червоної Рути? 20 років пройшло і, напевно, багато чого змінилось. Розкажіть про Червону Руту-2009 - ви бачите майбутнє цього фестивалю? Як Вам молодь і чи буде у неї можливість заявити про себе завдякі Червоній Руті? Не всі молоді виконавці на ЧР вибиваються вперед - як Ви думаєте, що є запорукою успіху для молодого виконавця? Наскільки я знаю, не всі лауреати перших Червоних Рут утримались "на плаву" останні роки. Як ви думаєте чому?
Марія Бурмака: Я вважаю, що те, як людина утримується на плаву і йде вперед, залежить від самої людини. Я не знаю, хто утримався, хто не утримався. Свого часу я співала на «Червоній Руті» у жанрі авторської пісні. Потім я почала робити з музикантами. Кожен мій крок критикувало дуже багато людей, але я постійно змінювалась. Якщо людина змінюється, то вона, як мінімум, рухається вперед.
Треба постійно рухатися вперед. В мене в житті були ситуації, коли я, отримуючи зарплату як журналіст, як телеведуча на телебаченні, значну її частину платила музикантам, які зі мною репетирували. Я витрачаю великі кошти на музику, і це мені подобається. Я постійно щось роблю. Можливо, в цьому запорука.
Я побіжно бачила переможців цьогорічної «Червоної Рути» - вони, як і двадцять років тому, дуже сильно захоплюються етнографізмом. Мені так здається. Якщо двадцять років тому ти одяг вишиванку - ти вже герой, але зараз на «Червоній Руті» нібито повертаєшся у той час. Але пройшло двадцять років, і вже мають бути інші методи боротьби.
Фестиваль має бути, він знаковий. Але ідея з антипреміями мені не сподобалась. Я не знаю, для чого це було зроблено. Я дотримуюсь думки, що будь-яка людина, якщо вона працює, достойна поваги.
Людина, яка на сцені багато років, заслужила право робити так, як вона вважає за потрібне, не оглядаючись ні на кого. По-друге, кожна людина має право на свою позицію, і ця позиція може мінятися. В житті все міняється. І так просто закидати, що хтось когось зрадив, не можна, не знаючи психологію, логіку людини і чому вона робить ті чи інші вчинки. І ця людина має право не виправдовуватись.
Читачка «Главреду» Маріанна (Ukraine, Kiev): Шановна пані Марічко, знаю, що у Вашому репертуарі є кілька пісень польською мовою (причому, мовою досконалою, а не якимсь "польським суржиком", яким пробувала співати Ірина Білик). Звідки такі знання і чому не включаєте їх у свій широкий (концерти, диски) репертуар? Дякую! Ви СУПЕР
Марія Бурмака: Перше, що я хочу сказати, у Ірини Білик хороша польська мова. Не кидайтеся такими звинуваченнями, не намагайтеся образити людину, якій теж може в цей момент складно, яка докладає таких зусиль, щоб іти вперед. Це не є взірцем висоти духу, порядності, інтелігентності. Польська мова пісень Ірини Білик - непогана польська мова. Честь їй і хвала, що вона взялася за цей проект і зробила там якісь кроки.
Польської мови вчив мене мій батько у років п’ять-сім, тому що вона дуже близька до української. Те, що характерне і нормальне для західної України, бо там польська мова часто навіть побутує. Для Харкова це була дивина. Але для Харкова дивина і українська мова. Мій батько мене так вчив, дитячі книжки мені показував. Я йому за це дуже вдячна, що він навчив мене польській мові. Коли я приїжджала до Польщі, я нею говорила. Я нею багато читала, я цю мову люблю. Навіть співала нею. Але у мене теж є акцент, що абсолютно зрозуміло.
«Главред»: Що, на вашу думку, є найголовнішим у житті, про що за жодних обставин не повинна забувати людина?
Марія Бурмака: Людина завжди повинна бути чесною, насамперед, з самою собою. Людина повинна завжди пам’ятати, що вона - гість на цій землі. Тепло, сонячне світло, добро людина повинна розсіювати навколо себе. Можливо, це і є найголовніше.
Для людини важливо знайти себе, і чим раніше, тим краще. Прислухатися до себе, пізнати себе, зрозуміти і піти правильним шляхом. Чесно кажучи, зараз я вам переказую близьку мені філософію Григорія Савовича Сковороди. Це основоположні моменти, які перегукуються з християнською етикою: не гріши, не думай, що ти вічний, живи сьогоднішнім днем, завжди пам’ятай, що невідомо, скільки днів тобі відміряно. Не роби зло – зло завжди повертається. Якщо тебе хтось просить про допомогу – допоможи йому, гарна згадка про тебе залишиться в думках цієї людини.
