Німці по-новому подивляться на Україну. Але не в питанні НАТО
В Україні дуже багато говорять про майбутнє поліпшення німецької політики. Причина – новий міністр закордонних справ Німеччини, яким повинен стати лідер вільних демократів Гідо Вестервелле. Адже він – перший німецький політик, в програмі якого чітко написано про європейську перспективу України.
Я б не говорив про те, що політика Німеччини стане краща. З банальної причини – Німеччина завжди добре ставилася до України, прагнула відігравати важливу роль в регіоні – цим, зокрема, можна пояснити те, що канцлер Ангела Меркель підтримала проект «Східне партнерство». Ця програма Євросоюзу охоплює шість країн пострадянського простору – Україну, Грузію, Білорусь, Азербайджан, Вірменію і Молдову.
У Києві, звичайно, могли образитися на те, що Берлін не підтримав надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО. Якщо це головний індикатор атмосфери українсько-німецьких відносин, то, боюся, що розчарую таких експертів – найближчим часом Берлін навряд чи змінить свою позицію щодо цього. І Вестервелле тут нічим не допоможе.
Те, що очолювана ним партія виступає за європейську перспективу Києва, звичайно, додасть нового дихання дискусії про межі Європейського Союзу. Але це не означає, що Україна доб'ється членства в ЄС в осяжному майбутньому. Київ може бути упевнений лише в тому, що Берлін підтримує активну взаємодію з Україною. Німецьке керівництво розуміє, що її в жодному разі не можна тримати в сірій зоні або в якійсь невизначеності. Фактично вільні демократи хочуть сказати: якщо Україна виконає всі критерії, якщо Київ погодиться з положеннями Лісабонського договору, то тоді ЄС просто зобов'язаний заявити – Україна має шанс на вступ.
Вільні демократи, справді, дуже критикували колишній уряд Німеччини, інші європейські уряди за те, що вони не дають Україні європейської перспективи. Вільні демократи вважали несправедливою політику вимог: мовляв, виконаєте це, а потім ось це, а ще підженете вашу юридичну базу, а також поміняйте свою систему, а потім подивимося. Щоб не було цього «подивимося», вільні демократи хочуть чітко прописати в майбутньому документі між ЄС і Україною положення: якщо Україна досягне всіх критеріїв, то вона цілком має шанси стати членом ЄС. Тому деякі зміни в німецько-українських відносинах можуть відбутися.
Берлін, як і раніше, приділятиме чималу увагу співпраці з Росією. Російсько-німецькі відносини багато в чому визначає бізнес – торгові відносини, енергетичний альянс, банківські зв'язки. Якщо Росія і далі відкриватиме свій ринок для Заходу, то Німеччина опиниться в перших рядах охочих закріпитися на ньому.
Але все ж таки ні Україна, ні Росія не перебуватимуть серед пріоритетів зовнішньої політики Берліна. Є більш нагальні проблеми, що турбують всіх німців, – одна з найактуальніших стосується місії німецьких миротворців в Афганістані.
Українські експерти, гадаю, дуже велику роль відводять впливовості майбутнього міністра закордонних справ Німеччини – Гідо Вестервелле. Так ніби він єдина людина в уряді, яка визначатиме зовнішню політику Німеччини. Не варто забувати, що в кріслі канцлера залишається Ангела Меркель. І саме за нею останнє слово у формуванні зовнішньополітичних підходів. Вестервелле доведеться задовольнятися місцем всього лише заступника. Ця субординаційна модель порівнянна з американською, де стратегічними питаннями зовнішньої політики займається Барак Обама, а не Хілларі Клінтон.
Звичайно, Вестервелле може спробувати вплинути на позицію Меркель, щоб показати власну незалежність. Але навряд чи він так старатиметься для України. Швидше за все, це знову-таки буде тема Афганістану або питання роззброєння. Він вже висловився проти подальшого розташування американських атомних ракет на території Німеччини. Меркель же, навпаки, вважає, що їх потрібно поки залишити.
Але все це не означає, що Україна не цікава німецьким політикам. Цікава, і насамперед тому, що вона – єдина демократична країна на пострадянському просторі. У Німеччині й досі зберігається досить позитивне сприйняття подій п'ятирічної давності – Помаранчевої революції, яка вирвала Україну з комуністичного минулого і поставила на справжній європейський шлях. Багато європейських політиків досі зберігають це романтичне бачення України. Тому Київ все ще має шанси сподобатися Європейському Союзу. Німеччина, окрім іншого, дуже серйозно ставиться до України як до важливого торгового партнера. Німецькі інвестори зацікавлені в поліпшенні інвестиційного клімату в Україні.
Є деяке розчарування у Вікторі Ющенку. Він був символом Помаранчевої революції. Але він не зміг здійснити своїх обіцянок за останні п'ять років – самі слова, обіцянки. В економічній сфері мало що змінилося, його не вважають сильним політиком.
Зараз дуже уважно стежать за Юлією Тимошенко. У Німеччині багато хто робить ставку саме на неї. Канцлер Ангела Меркель вже двічі з нею зустрічалася – хоча спочатку відмовлялася від таких зустрічей.
Але, думаю, і у разі перемоги на виборах Віктора Януковича, з ним вестимуть нормальний діалог. Головне, щоб президентські вибори відбувалися під знаком демократії, не було ніяких маніпуляцій, ніхто не використав адміністративний ресурс. Якщо вибори пройдуть без фальсифікацій, то Україна в черговий раз продемонструє світові свою прихильність демократичним цінностям.
