Вони не зможуть
Закриті партійні списки і політична практика останніх років дозволяють говорити про розподіл населення України на дві нерівні частини. Одна – привілейована і нечисленна – володіє всією повнотою реальної влади в країні, інша покликана працювати і платити податки, не розраховуючи на прихильність державної машини. Нині існуючі правила гри не дозволяють сподіватися потрапити з однієї частини в іншу. Представники «еліти» рятують одне одного від переходу в нижчу лігу, всупереч роздмухуванню політичних суперечностей, ну а «народ» просто не має можливості піднятися нагору.
Такий розклад сил у суспільстві дозволяє вже сьогодні прогнозувати результати президентської кампанії. Її проводять для так званої «еліти», на думку мільйонів виборців уваги звертати практично не будуть. Сьогодні наростає відчуття, що можливістю повторення Майдану як емоційно-соціального сплеску суспільства стурбовані всі фаворити президентської кампанії. Але повторення мирної і масштабної революції, на жаль, не буде. Події пізньої осені 2004-го подальші дії вождів Майдану сьогодні змушують сприймати як фарс. Після нього за законами історії настає трагедія.
Повертаючись до потенціалу «представників еліти», ризикнемо спрогнозувати: вони не зможуть змінити ситуацію в країні. Президентські вибори не стануть клапаном для викиду пари суспільного незадоволення, а лише підсилять існуючу апатію.
Вони не зможуть:
- відмовитися від переписування правил гри під себе. Спроби створення широкої коаліції і страждання навколо виборчого закону свідчать, що чинник волевиявлення намагаються мінімізувати. Що там говорять кандидати в президенти про європейські стандарти і цінності?
- підвищити ступінь політичної відповідальності. Популізм, що захльостує, і прагнення обіцяти запаморочливі блага після власної перемоги в президентській кампанії стали визначальними для політичної дійсності. Відвертий діалог із співгромадянами для політиків – дурнички.
- об'єднати країну. Звичайно, результати голосування дзеркально не повторять ситуацію 2004-го, але звести воєдино інтереси робітників, що працюють на підприємствах, орієнтованих на експорт, і численних імпортерів в умовах економічної кризи нереально. У виграші залишаться лише одні, і їм навряд чи буде під силу спростувати грамотно укинутий міф про Україну як failed state.
- говорити правду про ситуацію в країні. Якщо вірити повідомленням ЗМІ, то криза вже практично йде з України, але думаю, що нікого не здивує, якщо вона «несподівано» грюкне дверима на прощання з такою силою, що захитається весь Український Дім (країна, а не колишній Музей Леніна). Але чекати правди перед виборами може тільки наївний маленький українець.
- відкрити виборчі списки і змінити політичну еліту. Про це багато говорять напередодні кожних виборів вже декілька років, але алгоритм Мороза (закриті списки, підконтрольні керівним партійним органам) сьогодні украй вигідний всім політичним бонзам. Їм нема чого створювати умови для конкуренції з собою – неповторними і найкращими.
- перемогти корупцію. Хоча заклики «розчавити тварюку» знайдуть віддзеркалення у всіх передвиборних програмах, реальних дій чекати не варто. Як можна боротися з корупцією, якщо система відкатів працює на користь «верхівки»? Інстинкт самозбереження українських «слуг народу» розвинений набагато краще за щеплену необхідність дотримуватися правил пристойності.
- відокремити бізнес від влади і стимулювати становлення громадянського суспільства. Відсутність ідеологічних партій і прагнення створювати ідеологію національного відродження визначає політичне життя країни. У цій каламутній воді водяться акули капіталізму і керовані кандидати в президенти.
За здоровим міркуванням, президентські вибори стають вибором між поліцейською державою і олігархічною демократією. Саме такі сценарії бачаться у разі перемоги фаворитів президентських перегонів. Україна вкотре постає перед необхідністю обирати менше з двох зол, тягнути із засаленої колоди політичних персонажів завбачливо помічені карти «перевірених» партійних вождів.
Мабуть, головне - вони не зможуть зрозуміти, що давно стали зайвими, не потрібними країні. Вони - політики, час яких уже пішов, хоча для деяких так і не настав. Не зможуть зрозуміти, що якнайкращим варіантом буде піти по-англійськи, не попрощавшись, залишивши як пам'ять про себе маленький шанс виправити наслідки їхньої діяльності. Вони не зможуть…
