Ціна нецензурного слова
Сьогодні матюки, міцні слівця, нецензурна лайка – швидше норма, ніж виняток. Їх можна прочитати не лише на парканах, а й в Інтернеті, книжках, почути від будь-кого, незалежно від віку чи місця на суспільній драбині. А за часів запорожців за брудну лайку могли добряче відшмагати батогами.
Соціологічні дослідження на цю тему суперечливі. З одного боку, кожного другого українця така ситуація влаштовує, і лише 20% з нас відмовляються від передач, книжок, газет, що рясніють нецензурною лексикою. З іншого – більше половини наших співгромадян не сприймають матюки, але все ж таки використовують їх. Парадоксально, але така реальність.
Втім, не всі згодні з такою «ненормативною» мовною обстановкою. Наприклад, у Дніпропетровську вирішено викорінити нецензурщину, що «прикрашає» паркани, зупинки, стіни. Місцеві активісти (представники різних професій) художньо працюють над удосконаленням написів – перетворюючи усім відомі слова на антикризові гасла. На Тернопільщині жителі - супротивники міцного слівця теж не сидять склавши руки. Про випадки лихослів'я вони повідомляють у правоохоронні органи: за повідомленнями місцевих міліціонерів, тільки в першому півріччі 2009 року в області склали 4274 протоколи з приводу нецензурних виразів.
Були випадки, коли навіть емоційним футбольним уболівальникам зловживань матюками не прощали. Привід замислитися є у фанатів «Іллічівця». Клубу доведеться заплатити 1 тис. грн. за лихослів'я уболівальників на адресу арбітра під час одного з матчів Чемпіонату України. Фани ФК «Карпати» теж дозволили собі скандування матюків, адресованих команді «Арсенал». Тепер Львівському футбольному клубу теж треба розщедритися, заплативши штраф 3 тис. грн.
Культурний матюк
Сьогодні чимало українців вважають неприпустимими навіть грошові стягнення у боротьбі з лайкою. Вони сприймають «вирази» як щось само собою зрозуміле. Як мовиться, якщо вони існують, значить, це комусь потрібно. Недаремно ж українська нецензурна лексика стала навіть предметом дослідження – пригадайте роботу професора Лесі Ставицької, що викликала чимало дискусій, – словник ненормативної лексики «Українська мова без табу». Авторка ставиться до матюків як до природної частини нашого життя. Це, мовляв, звичайна емоційна реакція, нарівні з «кулаком по столу», тупанням ногами або сльозами.
Письменник Лесь Подерв’янський говорить, що не поділяє лексику на цензурну і нецензурну: «Є мова і все. А такий розподіл – проблема більше української несамодостатності і провінційність. Усі слова однакові. Немає хороших або поганих», – упевнений письменник.
Леся Ставицька переконана, що нецензурщина не завжди пов'язана з агресією. Наприклад, іноді люди саме так висловлюють свій захват. Очевидно, в тому випадку, якщо звичайних слів вже бракує. Та і предки наші від «грайливих» слівець не відмовлялися, он скільки до нас дійшло характерних висловів і навіть «сороміцьких» пісень.
За словами психолога Олени Стасової, лаятися іноді корисно для здоров'я: «Люди, що контролюють свої емоції в будь-яких обставинах, стримані, менше живуть, – говорить вона. – А буває, нас переповнюють злість, лють, інші не дуже приємні відчуття. Їх варто виплеснути. Хтось у таких випадках б'є посуд, хтось – займається спортом, а інших заспокоює можливість вилаятися спересердя. Це, повірте, краще, ніж зривати зло на кому-небудь з близьких. Ось тільки варто все ж таки сваритися безадресно і наодинці з собою».
Втім, численні дослідження свідчать зовсім про інше: є вирази, що мають негативну енергетику. В давнину богослови переконували паству, що «брудні» слова – імена демонів і бісів. Варто вимовити будь-яке всім відоме – і чекай нападу нечистих сил. Сьогодні такими переконаннями потік лайки не зупиниш, тому науковці апелюють до здорового глузду і відчуття самозбереження. Нам говорять про те, що лайка руйнівно впливає на навколишній світ, на людей. Кожне слово, вимовлене нами, як у дзеркалі, відбивається і в наших генах. У охочих нецензурно висловитися змінюється генетичний код, причому не в кращий бік: спадкоємці матюкальників швидше старіють.
Лайці кожен вік підвладний
Але, погодьтеся, кому вже точно лайка не пасує, то це дітям. А тим часом і вони не уникають міцного слівця, навпаки – звертаються до нього навіть частіше за дорослих. Більше половини підлітків матюкається в школі, на вулиці, на дискотеках. Що це – безкультурність, данина моді чи потяг до забороненого? Напевно, все і відразу. По-перше, діти беруть приклад з батьків, з тих, хто є для них авторитетом (відомо, що вилаятися привселюдно частенько дозволяють собі зірки шоу-бізнесу). Для школярів матюки – слова-паразити, що хоч якось розбавляють небагатий словарний запас. Крім того, підлітки відчувають себе дорослішими, лаючись, стають, таким чином, навіть упевненіші в собі. За словами психолога, схильність дитини до лайки – не дуже добрий знак. «Так вона привертає до себе і своїх проблем увагу батьків, це може бути навіть проявом протесту, – говорить фахівець. – Що стосується малюків 3-6 років, то вони не завжди усвідомлюють значення слів, які вимовляють, тому їм частіше досить просто пояснити, що лаятися негарно і некультурно».
Щоправда, толку буде мало, якщо самі батьки не надто обережні у виборі слів. Хіба що оголосити бій нецензурним висловам всією сім'єю. Анна Мальченко, мама 13-річного Артема, ділиться досвідом: «Взагалі-то ми намагалися викоренити в першу чергу сленгові слівця, ввели удома систему «штрафів». Зробив помилку – будь ласка пропилосось або помий посуд. Всі включилися в гру, почали стежити за собою, а син розповідав, що вони потім всім класом так за чистоту мови боролися, а замість лайки винаходили спеціальні вирази-замінники».
Філологи згодні з тим, що вживання ненормативної лексики для зв'язки слів, нарівні з «ну», «це», «як би» тощо стало бідою молоді. Змінюється суспільство – змінюється і мова. Зараз ми спостерігаємо таку картину: «Судячи з того, як говорять більшість українців, ми регресуємо, – ділиться побоюваннями філолог Валентина Ладягіна. – Заговори, щоб я тебе побачив. Послухаєш студентів у коридорі, і робиш висновок, що портрет сучасного українця далекий від ідеалу. Не думаю, що повністю викоренити нецензурні вирази реально, але це не привід зовсім нічого не робити. Є ж правила етикету, культура мови, багатство мови. Стільки гарних слів! Але потрібний комплексний підхід, усвідомлення проблеми всіма, тоді, може, лайка стане винятком, а не правилом».
Сусідський досвід
Можливо, зовсім скоро українці будуть готові навіть запозичити досвід найближчих сусідів. У ряді російських міст керівники місцевих підприємств ввели табу на нецензурщину. Невідомо тільки, як виглядатиме система заохочень і покарань. Адже для того, щоб злісні матюкальники відмовилися від згубної звички, необхідна серйозна мотивація. А ось у Білгородській області боротьба з лихослів'ям триває вже близько п'яти років. Попри грошові стягнення за матюки, жителі не відмовляють собі в цьому задоволенні. Правда, для більшості це швидше потреба. Адміністрація сибірського селища Ачаїр (Омська область) не згодна з таким станом речей. Тому що, коли вже ми називаємося людьми, потрібно стежити за культурою мови. Лихослів'я місцевих жителів сягнуло таких масштабів, що терпець властей увірвався – було прийнято спеціальну програму, згідно з якою всіх порушників штрафують. Втім, хочеш лаятися – будь ласка, тільки не ображай слух сторонніх: у громадських місцях лаятися суворо заборонено! Дільничний і прихильники чистої мови тримають вухо гостро.
Здавалося б, гаразд, лаємося ми – як утриматися від матюка за такого-то життя? Але, виявляється, жодного зв'язку між рівнем життя, добробутом і вживанням нецензурних виразів немає. Лається Європа, лаються обидві Америки і навіть Японія. Так, знавці стверджують, що японці не використовують матюків лише тому, що мають можливість образити співрозмовника самою побудовою фрази. У Німеччині поняття матюк фактично відсутнє, але хто сказав, що німці не лихословлять? Ще й як, витіювато, з вигадкою, згадуючи продукти життєдіяльності людей і тварин і місце, на якому сидять. У Італії лаються в пресі, на радіо і телебаченні, політики теж не особливо стежать за чистотою мови, при цьому найгірша образа – лайка зі згадкою Богородиці. До речі, виявляється, в середні віки з образ навіть зробили зброю. У епоху рицарства в Італії та Франції з'явилися рибальди – війська, зброєю яких були не мечі або шпаги, а лайка. Перед початком бою умільці обсипали супротивників образами, насмішками і демонстрували ті частини тіл, які зазвичай заведено було прикривати. Ось так виведеш ворога з рівноваги, забуде він про тактики із стратегіями і перемога практично в кишені. Цікаво, що на слов'янських просторах статус непристойних відомі всім слівця отримали з часом. Колись слова дурень, зараза, ідіот не вважалися образливими.
Але повернімося до наших реалій і до наших людей. Українці вже зіткнулися з депутатськими ініціативами з приводу заборони на куріння і розпивання алкогольних напоїв в громадських місцях. Дивно, що поза увагою залишилося вживання матюків. Можливо, тому що така боротьба не принесе ні грошей, ні політичних дивідендів. А може, тому що лихослів'я у нас і без того начебто під забороною. Підтверджує це юрист Остап Рекуненко: «Право громадянина на повагу до його честі та гідності закріплене 28 статтею Конституції України. А багатьох все ж таки ображає, коли їх посилають по відомому всім «маршруту». Адже ще є Кодекс про Адміністративні правопорушення. Він передбачає, що нецензурна лайка в громадських місцях порушує спокій громадян, тому є дрібним хуліганством. Отже за матюки можна штрафувати на суму від 51 до 199 грн. або направляти на виправні роботи. Ось тільки не поспішають українці писати заяви в міліцію. Може, тому що самі грішать тим самим».
