Пісня пісень
І, звичайно, після смерті. Але точно – потрапить! Навіть не сумнівайтесь. Куди ж іще може потрапити така праведна і хороша людина? І не варто єхидно посміхатися. На себе подивіться. З таким ставленням до своїх ближніх і до батьківщини вас точно до раю не приймуть
У раю Віктор Федорович керуватиме хором ангелів. Як людина набожна він, власне, ні на що інше й не претендує. Та й життєвий досвід неабиякий має. Керувати такою самодостатньою та різнобарвною партією – справа не з легких. Що там гріха таїти. Зі своїми підопічними йому справді вдається дива творити. До ангелів, звісно, вони ще не дотягують, але до людей із кожним днем стають усе більше подібними. Та ще й яких людей! Майже з великої літери. Скільки там лише Героїв України, а меценатів, а борців за права знедолених, а справжніх господарів та професіоналів своєї справи! Що не кажіть, такою командою може пишатися будь-який парламент світу. Але дзуськи. Кращі люди живуть у нас, тож ми ними й пишатимемось.
Ангели під керівництвом Віктора Федоровича не тільки співатимуть псалми. Навчить він їх і справжніх пісень. Дякувати Богу, в друзях у нього кращі композитори, співаки, і навіть один акордеоніст – Ян Петрович Табачник. Він як заакомпонує хору, то небеса від здивування аж хмари на грішну землю покидають.
Варто зазначити, що поміж ангелами можна буде знайти і багато знайомих облич. Звісно, з команди Віктора Федоровича. А як же інакше! Там братва ще та зібралась. Дедалі менше проблемами земними опікуються, а частіше – богемними, вічними, божественними. Церкви будують, попів у золото вдягають, ікони одне одному дарують, вінчаються і дітей хрестять виключно в Лаврі, де найбільше благодаті. Як затягнуть «вишел в стєпь донєцкую парєнь молодой», то всі святі мученики звідусіль позбігаються, мов на клич херувимських сурем.
Щоправда, є на його ангелів, як і на Віктора Федоровича, багато нарікань. Мовляв, не зовсім вони чисті на руку, мають сумнівне минуле, грошенята невідомо як заробляють, у розкошах купаються. Усе це – ворожі побрехеньки. Не знаю, як там хто, за всіх розписуватись не посмію, а от Віктор Федорович – людина кришталево чиста, як дитина. Ви ж самі добре знаєте, який він душевний іноді буває. Почне говорити про наболіле, згадає про народ або про якісь свої переживання – і відразу розчулюється, мов хлопчисько. Та й як скаже...
Ви думаєте, він від незнання ото Анну Ахматову назвав Анною Ахметовою? У жодному разі. Це він від хвилювання. Надто бо вже багато на його чисте сумління клопотів усіляких звалилося. Все чоловік крізь власне серце пропускає. Кожна людська біда, кожна несправедливість, кожна сльозинка збідованого українського народу так його пече, що він, бідака, не в силі іноді стриматися, аби щось не в тему не ляпнути. Зацькували бідного Віктора Федоровича вкрай. Судимості його всіх муляють, бандитом його обзивають. Та який же він у біса бандит! Добрішої фізіономії на всьому пострадянському просторі не віднайдеш. Думаєте, це він від жадібності шапки відбирав? Ага. Як би не так. Їсти хлопченя хотіло. Хіба ж це гріх? Кожна жива істотка так сотворена творцем, що мусить їсти. Але ж її в каталажку не кидають. Ну, провинився разок. Що ж тут вдієш – іноді трапляється. Ну, ще разок провинився. Буває. Але ж зате покаявся як! Хотів собою пожертвувати, аби цілому українському народові добре та щасливо жилося. Президентом мріяв стати, щоб усіх нагодувати-напоїти, вдягнути достойно. Думаєте, це легко – президентом бути? А вони – революцію. Кримінальне минуле кандидата, бачте, їм не подобається. Ющенка їм давай. І що? Задоволені?
А Віктор Федорович, між іншим, за всі свої страждання зла не тримає. Нещодавно, кажуть, заявив, що готовий і втретє сісти до каталажки, аби лише злочинну владу до керівництва державою не допустити. Це, до речі, він сказав якраз у момент розчулення. У Кривому Розі, в товаристві своїх вірних друзів, саме після відвідання місцевої церкви. Чи то одкровення там йому було, чи ангел на вухо щось прошепотів, але Віктор Федорович враз преобразився і вирішив душу свою за друзів своїх покласти. Геть як у Євангеліє написано. І будьте певні, що покладе. І на третій, і на четвертий термін, якщо буде потреба, піде. Він – людина слова. Не сумнівайтесь. Ще плакати за ним будете, як посадять.
А після ходки – одразу до раю. Вік, як не крути, притискає. Може, воно й правда, що люди кажуть: Бог трійцю любить. Тому й чекає на чергову жертву праведника. Хоча допустити до такого було б нечесно. Та й хто візьме на свою совість страждання такої людини? Хіба якийсь дурень.
Одним словом, рай за ним плаче. А те, що Христос казав, що багачу так само важко до раю потрапити, як верблюду крізь вушко голки пролізти, Віктора Федоровича зовсім і не стосується. Це верблюд не пролізе, а Віктор Федорович – у самий раз. Який із нього верблюд, тим більше – багач? Бідний, як церковна миша. На одну зарплату чоловік живе. Щоправда, депутатську, але ж чесно зароблену. Он квартиру мусив продати, щоб хатинку скромненьку в Межигір’ї відремонтувати. До святих місць, бачте, його тягне. На козацьких монастирських фундаментах хоче жити. І жодні державні рейдери її в нього не відберуть. Зубами вчепиться, а не віддасть. Та й електорат цього не допустить. Як же ж таку хорошу людину на бомжа перетворювати! Ви тільки уявіть, скільки він за життя настраждався, і оце на старість – на вокзалах бомжувати. Хай Бог милує.
Та й якби ж він сам – у нього ж і дружина, і діти. До речі, сім’янин із нього теж хороший. Усе – як годиться. І дружина скромна та порядна. До театру ходить. Нещодавно на прем’єрі в Донецькому академічному українському музично-драматичному театрі на виставі «Ladies night» її було помічено з двома чоловіками. Охоронці, мабуть. Так коли там почали показувати стриптиз чоловічий, вона, бідненька, знітилась та швиденько звідти втекла. Засоромилась. Наче і треба ото до високого «іскуйства» призвичаюватись, але ж невдобно якось на оголених чоловіків нешахтарської зов¬нішності дивитись. Не звикла вихована дружина завгаража до такого. Воно й добре. Навіщо зайвий раз чоловіка перед виборами ганьбити? А то раптом Бог змилосердиться і посадить його на трон президентський.
А й справді – класно було б. Зажили б ми тоді із вами, як у Бога за пазухою. Усім би одразу зарплату підняли, пільги всілякі навидумували б, весь відданий електорат на «мерседеси» пересадили б. Президент нам би пісні співав та на гітарі бренькав. До речі, ви ж у курсі, що у Вік¬тора Федоровича вокальні дані кращі, ніж у більшості наших народних артистів? А скільки він пісень сердечних знає! Ото би було... Таке щастя навіть увісні не насниться. Рай на землі – та й годі.
Звісно, вибори ще виграти треба. Кажуть, злі люди на Віктора Федоровича ополчилися, змови плетуть, інтриги влаштовують, а він, мов овечка, всіх помирити намагається. Та який там мир. Одні вовки довкола в овечих шкурах. Хоча помріяти не шкодить. Дурень, як відомо, думкою багатіє. Тож як звершиться все це благоденствіє та веліколєпіє, і на престолі всія України возсяде помазаник божий Віктор Федорович І – можна буде і про вічність подумати. Богоугодне діло яке-небудь зробити. Головне – не забути переговорити з ким треба, щоб словечко замовили на небесах про спасіння душі. Воно і без того, начебто, місце в раю заброньовано, але краще перестрахуватись. Звісно, про такі справи треба не з ким попало домовлятися, а з людиною достойною, та й до Бога наближеною. Путін чи Медвєдєв тут не годяться. Краще за все підійде кандидатура патріарха Кирила. Хто-хто, а він, коли словечко замовить, то справа піде як по маслу. А щоб патріарх не забув, треба йому подарунок зробити. Годинник, скажімо. Він годинники любить. І скупитися у цій справі не варто. Як не як, питання серйозне. Годинник у патріарха, звісно, вже є, але поганенький. Якийсь Breguet нещасний за €30 тисяч, сором глянути. Тому треба подарувати щось пристойне, тисяч за сто, з діамантами і в платиновій коробочці. І краще зробити це негайно, бо всяке може трапитись. Часи тепер непевні, кризи всілякі на голову падають, антинародні режими лютують. Хтозна, що далі буде. А як словечко замовлять, кадилком помахають, тоді все буде в ажурі. З розпростертими обіймами на небесах приймуть. Ще й трансфер безкоштовний оформлять. Навіть не треба буде до Лаври йти, у схимники записуватись. Вистарчить подвигу і в Межигір’ї. Ви ж знаєте, що у цей монастир старі козаки, яких Господь не удостоїв загинути в боях, помирати приїздили? Забирали всі свої гроші та регалії, влаштовували в Києві бучні гуляння, а потім, невпинно танцюючи, ішли до Межигір’я в монахи стригтися. І так уже там зоставалися. Там їх і хоронили. Так що Віктор Федорович усе правильно зробив. Гідне місце собі на старість обрав. Залишилась дрібничка: роздати бідним усі свої нехитрі статки – і в рай.
Хоча, Віктору Федоровичу, не поспішайте. Президентом вам і так не стати. Вороги постараються. На третю ходку краще не йдіть: баланда в буцегарні вже не та, що колись. Та й отара ваших ангелів без Лідера ніяк не дасть собі ради. Тому живіть довго, щасливо і тіште нас своїм безмежним інтелектом та праведністю на многії і благії літа. Амінь.
