Сезон довгих язиків
Вносячи в політичне життя елементи реаліті-шоу, українські слуги народу не надто турбуються про необхідність зберегти лице.
Ті, кому не подобається слово «брешуть», можуть використати будь-який відповідний евфемізм, який відповідає їх розумінню – маніпулюють, говорять напівправду, приховують реальний стан справ. Виборчу кампанію по праву можна називати «сезоном довгих язиків». Сьогодні він в Україні набирає обертів, і далеко не факт, що завершиться після закінчення президентських перегонів. Весною 2010-го повинні пройти вибори в місцеві ради, та й переобрання Верховної Ради стає дедалі більш актуальним питанням.
На Заході політики теж обманюють співгромадян. Політична діяльність взагалі нагадує видачу векселів, які ніхто не збирається погашати. Але в Україні передвиборні обіцянки перетворилися на своєрідну піраміду, будівництво якої не припиняється ні на хвилину. Влада і опозиція конкурують не сценаріями виходу країни з кризи, а в масштабах обіцянок світлого майбутнього, яке настане відразу після виборів.
Постійно висунуті на ударну позицію язики провокують неоднозначну реакцію партійних організмів. Довгі язики інколи б'ють по власних господарях. Наприклад, не встигли «регіонали» «зачистити» колишнього лідера своєї кримської парторганізації Василя Кисельова, як їм «паровозом» причепили проблеми із запорізькими «червоними директорами». Як тут не повіриш, що «язик мій – ворог мій». Кисельов, звісно ж, перетворився на затятого критика Януковича, і це логічно. БЮТ, втім, теж не зумів зберегти свою монолітність: у «сердечників» мутить воду Олег Ляшко, який стільки разів розписувався в беззавітній любові до Юлії Тимошенко, що в іншу політичну силу його просто не приймуть. Втім, українська політика в цьому питанні давно працює за двома принципами – «убий ти сьогодні, а тебе – завтра» і «ліс рубають – тріски летять».
Що стосується безпосередньо обіцянок, то відверто порадував Віктор Ющенко. На думку глави держави і його нечисленних наближених, Віктор Андрійович встиг зробити «10 кроків назустріч людям», і йому є що сказати майбутнім виборцям. Тому на Банковій апріорі відкидають сценарії політичної капітуляції діючого Президента. Можливо, з тієї простої причини, що стратегів там не залишилося – одні виконавці. Від того прилюдні обіцянки Ющенка зберегти за собою президентське крісло сприймаються не лише його опонентами, а й мільйонами українців з погано прихованою іронією.
Довгий язик підвів Віктора Януковича. Лідер Партії регіонів так старанно обіцяє почути кожного, що очолювана ним найбільша парламентська фракція перетворила боротьбу за підвищення соціальних стандартів (свідомо виграшну передвиборну тему) на рядовий фарс з блокуванням трибуни і вириванням спікерського мікрофона. Незахищеним від ударів кризи українцям глибоко фіолетово – проголосують запропоновані «регіоналами» закони шляхом натиснення на кнопку або підніманням рук. Їх куди більше хвилює наповнення власних гаманців. Янукович же в літній відпустці (поки складається таке враження) перегорів, сповнений відчуття власної значущості і відчуває запаморочення від статусу першого номера президентського рейтингу. Про всяк випадок, якщо Віктор Федорович погано знає політичну історію і логіку спортивних змагань, нагадаємо – переможцеві необхідно першим перетнути фінішну стрічку.
Юлія Тимошенко, як і належить прем'єр-міністрові, робить обіцянки важливим елементом передвиборної пропаганди. Їй не вдалося не пустити кризу на поріг України, і тепер лідер БЮТ повідомляє про успіхи в боротьбі з кризовими явищами. Для любителів швидких грошей Юлія Володимирівна обіцяє з 1 січня відновити виплату компенсацій вкладникам Ощадбанку СРСР, а політичним гурманам пообіцяла відмову від оскарження результатів виборів президента у разі своєї поразки. Обіцянки зробити місцеві бюджети «ідеальними» і практично незалежними від центру дивним чином корелюются з погрозами змінити керівництво Нацбанку і запевненнями в забезпеченні нового курсу гривні. Недоброзичливці нагадують про обіцянку Тимошенко перейти на контрактну армію, яка не була реалізована, як і багато інших солодко-сердечних обіцянок прем'єр-міністра.
Забавно виглядають заклики «Врятувати країну» у виконанні Арсенія Яценюка. Лідер «Фронту змін» хіба що на БТР по країні не роз'їжджає, в іншому – риторика, оформлення агітації, «бойові листки» на вулицях – повністю мілітаризувався. Напевно, можна сміливо стверджувати, що імідж зваженого політика європейської орієнтації вщент зруйновано. Незрозуміло, що «потім» - на Піночета Яценюк, що не служив в армії, не тягне. До речі, як і Анатолій Гриценко, що упивається статусом «першого непрохідного» і передвиборний фонд легалізував шляхом проведення збору коштів у зацікавленого в його кандидатській кар'єрі населення. Це, до речі, трагікомічний сюжет: політик, який стверджує, що шансів у нього на перемогу немає, в умовах кризи пропонує сформувати заставу для реєстрації кандидатом у президенти.
Трохи переграв з власною «бідністю» Володимир Литвин, що заявляє, що у нього немає коштів для внесення передвиборної застави. Зате на найбільш витратну частину виборчої кампанії - телевізійну рекламу - є. І це правильно. Володимир Михайлович трохи переграє з образом «свого хлопця» і запеклою боротьбою за збереження парламентаризму. Як показує нещодавня практика, Верховна Рада може працювати і в тому разі, якщо в ній не працює Володимир Литвин. Дещо скутий власними обіцянками не займатися політикою після 2004 року і Сергій Тігіпко, який змушений доводити, що він не є технічним кандидатом в президенти.
Сезон довгих язиків лише починається, і нам ще доведеться почути чимало передвиборних обіцянок, виконувати які ніхто не збирається. Починаючи з третьої декади жовтня, вони обрушаться на українців багатослівним водоспадом. При цьому всі без винятку фаворити і активні учасники президентських перегонів «гратимуть на підвищення», обіцяючи свідомо більше, ніж зможуть виконати. Чи варто дивуватися, що переможець президентської кампанії стане одним із тих, хто програв – адже йому доведеться хоча б частково виконати обіцянки.
