Приватизація в умовах кризи: «за» і «проти»
22 сентября в помещении медиа-холдинга «Главред-медиа» состоялась пресс-конференция на тему: «Приватизация в условиях кризиса: «за и против».
В пресс-конференции приняли участие:
-президент Центра экономического развития Александр Пасхавер;
-директор Института приватизации Александр Рябченко.
Олександр Рябченко: Держава перебуває в такій ситуації, що великого вибору немає. Треба було проводити приватизацію в 2007 році, на початку 2008 року, це було б набагато краще, це було б ефективніше, цікавіше, було б більше грошей. Була б безперечна конкуренція між інвесторами, які приходили, той же самий Одеський припортовий завод, навколо якого точаться великі дискусії, мабуть, найближчий тиждень будуть дискусії, чи буде продано, чи ні, хто його купить.
Той же самий «Укртелеком», який з кожним роком втрачає свою привабливість. В нього перспектива, скоріше за все, дуже сумна. Його можна було продати приблизно за 4,5 мільярди доларів. Я думаю, що за рік це будуть ті ж самі 4,5 мільярди, але гривень. Багато інших об’єктів, таких як теплова генерація. Вона стоїть в плані продажів на наступний рік. Ці продажі були б набагато ефективніші і цікавіші, якби був здійснений продаж на момент їх економічного підйому.
2007 рік був чудовим роком для проведення всіх приватизаційних продажів, конкурсів, чи то були б акційні продажі, чи біржові торги. На жаль, їх не було, на жаль, після продажу «Криворіжсталь» великих продажів не було. Держава не використала той момент, коли інвестори були у нас на порозі і весь час стукали нам у двері, просячи, щоб ми щось почали продавати.
Зараз, в умовах світової економічної кризи, ведеться дискусія, чи варто продавати, чи варто почекати. Я не є прихильником тієї розповсюдженої позиції, що варто почекати. Соціально дуже привабливо виглядає позиція, що варто почекати. Ціна впала в рази, в два чи в три рази, по різних об’єктах по-різному. Але питання полягає в тому, чим держава при цьому ризикує. У нас є велика кількість державних працівників, бюрократів чи чиновників, які в будь-якій ситуації, починаючи з 2005 року, відстоювали, що треба зберегти в державній власності і налагодити систему використання цих заводів, і вони дадуть великі надходження до державного бюджету, навіть начальник органу приватизації. Влада тримала таких людей, які мали таку саму позицію. Через те продажі були практично неможливі.
Але до чого це призводить як результат? Світова криза стосується не тільки того, що у інвесторів менше грошей, а і того, що самі українські підприємства мають великі проблеми. Навіть такий чудовий завод, як Одеський припортовий, який по своїй суті цікавий і як виробник, має своє ексклюзивне положення, Тольяттинський аміакопровод на нього скерований, порт в нього, в інших такого немає і не буде. Думаю, що ніхто не буде будувати ще одне підприємство десь на березі моря. І навіть він, маючи в минулому році більше 700 мільйонів гривень прибутку, в поточному році за два квартали має 38 мільйонів гривень збитку. Це плата, яку було б чудово взяти з тих, хто взагалі проти того, щоб в нас в державні підприємства заходили інвестори, обіцяють, що вони будуть використовуватися для прибутку держави.
А державні підприємства з кожним роком мають все більше й більше проблем. Не секрет, що вони мають великі проблеми, навіть якщо порівняти з недержавними, стосовно отримання кредитів, то держава ніколи не дасть стягнути кредити за рахунок майна, якщо навіть вони не будуть повернуті, якщо це державне майно. Крім того, що банк домовиться з державниками, там буде звичайна, всім відома операція.
Тому ситуація така, що зараз красиво можна говорити про те, що давайте почекаємо півтора-два чи три роки, коли закінчиться світова економічно-фінансова криза, і тоді у нас з’являться інвестори, і ціна зросте. Безумовно, ціна зросте, але за цей час ми втратимо частину підприємств, за цей час ми, безперечно, будемо втрачати навіть на кращих підприємствах робочі місця, і на етапі кризи це буде найболючіше сприйматися людьми. Коли людей звільняють з хороших підприємств, коли їм починають не оплачувати заробітну плату на державних підприємствах, які були прибутковими, все було гарно, це той самий момент, коли український народ розплачується за некваліфікованих керівників, які були проти приходу інвесторів на етапі економічного підйому.
Тому великого вибору у нас немає. Якщо підприємство зараз ще прибуткове, тримається, це непогано, але по кожному підприємстві треба бачити, яка у нього перспектива. Якщо його просто затиснуть, не секрет, що наші підприємства на встигли технологічно оновитися, це стосується як металургії, так і хімії, вони мають програшні позиції на зовнішньому ринку по собівартості продукції. Коли у нас газ був набагато дешевший, ми все одно мали кращі позиції. Коли ціна на газ піднімається до європейських цін, наші підприємства будуть поступово мати більше проблем, бо собівартість нашої продукції вища, ніж європейської. Звичайно, зараз починають будувати хімічні підприємства, ви знаєте, видобувники дешевого газу, араби. Зрозуміло, що та ціна буде набагато нижча, ніж того самого Одеського припортового.
Склалася така ситуація, коли треба проводити розумну приватизацію, не тягнутися за зірками, не чекати, що буде занадто велика ціна. Не буде великої ціни. Помилки допустилися два роки тому, коли можна було це зробити, з усіх поглядів ефективно. Зараз інвесторів доведеться шукати. Така, на мій погляд, зараз ситуація в державі. Перед виборами будуть дискусії, більшість кандидатів будуть триматися такої звичної позиції: краще не продавати, краще поберегти і після виборів виставити на продаж, коли зростуть ціни.
Олександр Пасхавер: Я шестнадцать лет занимаюсь приватизацией, сколько лет украинской приватизации. Не было и месяца, при котором не шли бы бурные споры: следует ли сейчас продавать или не время?
Конечно, приватизация бывает разная. Массовая приватизация носила не столько экономический характер, она длилась приблизительно до 1998 года, сколько характер политэкономический. То есть, надо было трансформировать весь производственный комплекс и создать преобладание частной собственности. Сейчас, действительно, если говорить о больших предприятиях, то мотив коммерческой выгоды преобладает, чего не было тогда. Но только коммерческой выгоды не достаточно.
Там, где есть государственные предприятия в коррупционной стране, в коррупционном обществе, каким мы являемся, там всегда искрит. Потому что, если вы не приватизируете легально, то есть не передаете в частную собственность предприятие, то возникают нелегальные способы приватизации либо своего предприятия, либо приватизации прибыли. Возникает прослоечка посредников, которые приватизируют, сбыт, поставки, и приватизируют прибыль. То есть там, где есть государственные предприятия, там есть почва для коррупции в коррупционном обществе, каким мы являемся.
Очень показательной была «Криворожсталь». «Криворожсталь» была приватизирована, потом она была возвращена в государственную собственность. И в те полгода, в которые она была возвращена в государственную собственность, мгновенно возник слой посредников, которые питались прибылью этого предприятия. Пришел «Миталстил», мгновенно этих посредников уничтожил.
Олександр Рябченко: 28 офшорних компаній з’явилося на «Криворіжсталі» за шість місяців, коли вона буле державною.
Олександр Пасхавер: Это соображение очень важно, когда мы решаем: следует ли нам потерпеть или нет. Государственные предприятия эксплуатируются частными собственниками в период, когда они государственные.
Возражения против приватизации, что не время и что неправильный способ, и что сейчас не придут хорошие собственники, постоянно звучат. Как правило, они питаются тем, что общество в целом негативно относится к приватизации крупных предприятий. И многие наши руководители как люди относятся к этому негативно. Но это никогда не является причиной, это только повод для подобных разговоров. Причиной, как правило, являются коммерческие интересы влиятельных групп. То есть, если вы слышите, что «это не время», или «условия не те», или «никто не придет» - это значит, что какая-то коммерческая группа не заинтересована в приватизации, видит свои способы влиять на это.
Второй способ, по которому эти разговоры ведутся и возникают разные политические и властные действия, связанные с приватизацией, - это возможность с помощью таких действий удешевить само предприятие.
Вот сейчас что происходит? Предположим, год пусть пройдет, но самые щепетильные и самые богатые могут отступиться. Зачем им влезать в эти споры? Таким образом, сами по себе такого рода разборки удешевляют эту приватизацию. После чего сам факт дешевизны будет новым поводом для обвинений сторон. Это всегда надо помнить, когда мы слушаем благородные рассуждения о том, что неправильно продаются, не вовремя и т.д. Может, оно и неправильно, может, и не вовремя, но я не припомню случая, чтобы за такого рода политическими высказываниями были бы искренние намерения. Как правило, стоят коммерческие интересы.
Я думаю, то, что послужило поводом для нашей встречи, Одесский припортовый завод, вся эта схема, - я думаю, эти факторы свою роль играют. Одесский припортовый интересен тем, что, пожалуй, только еще «Укртелеком» имеет столько попыток продажи и столько попыток запрета продажи. О чем это говорит? Абсолютно не зная, не влезая в конктерику, не зная, кто за чем стоит, я могу вам гарантировать, что это означает, что государственный статус этих предприятий дает возможность получать очень высокие доходы влиятельным группам. Чем больше у нас сопротивления, тем больше это означает таких возможностей.
Имеются реальные основания для того, чтобы не продавать государственные предприятия. Неудобные условия. Действительно, во время кризиса это неудобно.
Я специально для вас принес такую бумажку, которая называется «Приоритеты плана приватизации на 2009-2011» гг. польского правительства. Все гигантские предприятия - энергетические, химическое производство, каменный уголь, фармацевтические, нефтяные, металлургия, оборонный сектор и т.д. - продаются без всяких условий на бирже. Причем, по некоторым предприятиям продаются блокирующие пакеты, по многим, по гигантским энергетическим концернам, продаются контрольные пакеты. И самое интересное – нет споров. Ни один не обвиняет других в предательстве родины и т. д.
Почему так происходит? Потому что они ведут долгосрочную стратегию, это первое. Долгосрочная стратегия исходя из того, что в конечном счете частное предприятие понесет больше пользы стране, чем государственное. Во-вторых, для них вопрос цены не является второстепенным. Конечно, это важный вопрос, бюджету нужны деньги. Но эта долгосрочная стратегия основана на других приоритетах. Я хотел бы подчеркнуть, что в период кризиса пяти инвесторов нет, поэтому каждый доллар, который приходит в страну стоит дороже для нас, для восстановления, для посткризисного роста, и это тоже важно. Даже если мы продадим дешевле, то мы получим инвестиции в период, когда их нету. Вовсе не обязательно, что цена на все предприятия падает одновременно. Я подчеркнул бы, что в этой ситуации Фонд государственного имущества должен работать, как хороший продавец. Он должен быть готов снизить цену. Но насколько? Он должен смотреть. Вовсе не обязательно, что все предприятия будут значительно дешевле. Надо смотреть, но отказываться от приватизации, из идейных соображений и соображений кризиса, это занятие бессмысленное.
Телеканал 24: Чи реально продати ОПЗ цього року, якщо так, то наскільки його ціна зменшиться? Чи мають українські інвестори потенціал, щоб його придбати? Наскільки реальними ви вважаєте плани приватизації 2010 року?
Олександр Рябченко: Щодо наступного року заплановано 10,2 мільярда, на 2 мільярди більше, ніж в поточному році. Я б не брав проект бюджету наступного року перед президентськими виборами як державний документ. Це урядова позиція. Який він буде, цей бюджет після президентських виборів, побачимо. Скоріше за все, зміниться ситуація в державі. Визначиться, хто у нас головний, під нього побіжить парламент, він буде будувати країну.
Те, що стосується Одеського припортового. Ціна стартова, якщо брати в гривнях, зараз навіть більша, ніж була, - 4 мільярди стартова ціна. На минулому конкурсі було 3,4 мільярди. Тільки тоді гривня була в доларах дорожча, ніж зараз. Якщо була б така конкуренція, не було б таких заворушень навколо продажу Одеського припортового, можна було б очікувати, що приблизно 7-8 мільярдів була б ціна продажу Одеського припортового. Я думаю, якщо порівняти з тим, що було два роки тому, то було втрачено приблизно 500 мільйонів доларів.
А те, що навколо нього відбуваються всі ці події із заборонами, з судами, норвежці як одні із основних претендентів не пішли на участь в конкурсі - це погано, тому зараз ми на ту ціну не виберемося.
Залишилися ті компанії, які впевнені в собі не тільки як покупці, але й в тому, що зможуть відстояти свої права в судовому порядку. Бо, можливо, це буде головний чинник чи законно, чи не законно продають, чи повинен буди зупинений конкурс, чи не повинен. Для того, щоб продати за високу ціну, - всі ці розмови, події, судові оскарження, -звичайно, працюють проти високої ціни. Буде втрата, не можу оцінити, яка. Через тиждень побачимо, що взагалі буде відбуватися. Мені здається, що на 29 число, день проведення конкурсу, буде в тих, хто проти проведення конкурсу, декілька судових рішень, про те, що не можна проводити конкурс, так само, і в тих, хто за проведення конкурсу буде декілька судових рішень, що вони зобов’язані цей конкурс проводити. Фонд буде обирати, яке з судових рішень йому виконувати.
Запитання із залу: Що можна продати у 2010 році?
Олександр Рябченко: Найпотрібніші державі продажі – це теплова генерація. Вона настільки потрібна державі, що її навіть порівняти ні з чим не можна. Навіть «Укртелеком» втрачає свою сутність – по всій території є мобільний зв'язок.
А теплова генерація вкрай потрібна, без неї поки що не може існувати українська енергосистема. Вона зношена, років за три вона сипатися почне. В неї терміново треба інвестувати. Ці 4 теплові компанії треба виставляти на продаж. Це найпотрібніша для держави приватизація.
Олександр Пасхавер: С точки зрения народно-хозяйственной очень важно, чтобы наши природные монополии имели частных собственников. Я имею в виду миноритарных, как минимум, для контроля за демократией. Но я почти уверен, что этот процесс не начнется в 2010 году, потому что такого рода вещи должны сочетаться с реформами этих природных монополий.
