Ігор Уманський: «Валютний ринок будуть коливати вгору-вниз»
Після відставки останнього через незгоду з економічною політикою Кабміну Тимошенко пан Уманський, за «табелем про ранги», став в. о. міністра. Незважаючи на те, що чиновникові лише в січні виповниться 35 років, досвіду йому не позичати: свою швидку кар’єру він робив ще в урядах Пустовойтенка та Ющенка, а також – в «Укртранснафті» та Нацбанку, де, до речі, керував відносинами з проблемними банками (в буремний 2004 рік).
У своїх заявах пан Уманський намагається бути вкрай обережним: добре думає над відповідями й відмовляється відповідати на деякі з питань. Наприклад – про останні кадрові призначення в Мінфіні в контексті «війни» уряду з Нацбанком (інтерв’ю з екс-заступником голови НБУ Олександром Савченком, призначеним заступником у Мінфін, читайте тут). Водночас в. о. міністра легко оперує цифрами і демонструє непохитну віру в успіхи діючого уряду. Особливо майбутні – але й нинішні теж.
Ігорю Івановичу, в поданному урядом проекті бюджету на 2010 рік визначено зростання за всіма параметрами економіки, а в роздаткових матеріалах навіть прямо було сказано про те, що уряд розраховує на припинення кризових явищ і на зростання промислового виробництва. По яких галузях, у першу чергу, ми на це можемо очікувати?
Досить детальні розрахунки й презентацію робив пан Данилишин (міністр економіки – Авт.), тому я не хотів би повторюватися. Тим більше, що це хліб саме Богдана Михайловича.
По суті ж зростання хотів би зазначити дуже просту річ – і, на моє глибоке переконання, це не є якимось бажанням показати світ в кольорових фарбах: 2009 рік, як база для аналізу й для розуміння тенденцій і динамік наступного року, є визначальним.
Ми маємо досить серйозне просідання за останній квартал минулого року та, відповідно, перші півроку цього. Розуміючи, що буде відбуватися в наступному році, ми маємо виходити з того, що у нас досить низька база для аналізу. Тому, якщо порівнювати прогнози з 2009 роком, зростання, безумовно, буде.
Якщо ж порівнювати з 2008-м, то ми ще не вийдемо на реальні показники того року. Хоча це вже дійсно вихід на іншу динаміку, і це найголовніше та найпозитивніше.
До речі, ця позиція в тому числі підтримана й світовими експертами, і Світовим банком, і Міжнародним валютним фондом.
Опозиція - та ж Партія регіонів - говорить про те, що МВФ з незрозумілих причин, навіть незважаючи на певні порушення домовленостей між урядом і МВФ, підтримує кабінет Тимошенко. Тобто що тут є якісь політичні мотивації.
На такі закиди я би відповів дуже просто. Якщо підтримка України як країни, і підтримка економіки в кризовий період кимось сприймається як підтримка Тимошенко, то я думаю, що це певне викривлення розуміння інтересів України. Якби прізвище прем’єр-міністра було іншим, казали б, що це підтримують того прем’єр-міністра. Зрештою, формальним керівником держави є Президент, то чому не кажуть, що Фонд підтримує Ющенка?
МВФ не працює з політичними силами. МВФ працює з країною і в своїй діяльності абстрагується від будь-яких політичних мотивів.
Ми не працюємо з Фондом, як із політичним інститутом, і єдина політична вимога, яка була у МВФ, і на якій неодноразово наголошувалося – це те, що в кризовий час мають об’єднатися всі політичні сили.
Певний час ми намагалися вести такі діалоги під егідою Президента по понеділках. Протягом деякого часу це працювало, потім, на жаль, перестало працювати. На ці політичні консультації саме по антикризовим заходам запрошувалися, безумовно, сам Президент, прем’єр-міністр, голова Національного банку, голова найбільшої опозиційної сили — пан Янукович, голова Верховної Ради, і вже в якості експертів люди, які реалізовують цю позицію, а також Міністерство фінансів і Міністерство економіки. І це абсолютно нормально, це нормальна політична позиція фонду. Має бути консолідація в політичному бомонді навколо антикризових заходів.
Цього, на жаль, не відбулося. На жаль, антикризову роботу, якою б вона не була, переводять у політичну площину.
У проекті бюджету розраховано ще шістнадцять мільярдів гривень запозичень по лінії МВФ. Звідки в уряду впевненість, що домовленості перейдуть і на наступний рік?
По суті, тут два питання. Перше - це по зовнішніх запозиченнях. Так, ми передбачаємо зовнішні запозичення, десь п'ятнадцять з половиною мільярдів гривень. Та чи будуть це кошти МВФ? Я зараз не готовий відповісти, чи будуть у наступному році спрямовуватися кошти МВФ до державного бюджету…
Насправді ситуація досить проста. МВФ зазвичай, і це є його статутні правила, надає позики країні, але кошти йдуть на поповнення золотовалютних запасів центрального банку. Така сама ситуація була і в Україні, і завжди ці кошти потрапляли не в бюджет, а в центробанк.
Останніх два транші - останній у повному обсязі, передостанній трошки більше половини - було спрямовано на фінансування дефіциту державного бюджету. Це було виключення з правил роботи фонду, і таке виключення, наскільки я знаю, фонд збирається робити й для низки інших країн. Але це точкові рішення, які приймаються радою директорів МВФ, виходячи з аналізу ситуації та з доцільності спрямування цих коштів на фінансування дефіциту.
Тому ми прямо не можемо і не маємо права зараз закладати саме фінансування фондом в дефіцит. Якщо програма буде успішно продовжуватися й ці два мільярди, які наступного року мають зайти в Україну, зайдуть до Національного банку, це буде повністю на поповнення золотовалютних запасів Нацбанку, це повністю відповідатиме нашим умовам співпраці з Міжнародним валютним фондом.
Ми плануємо наступного року, будемо дивитися, наскільки буде ринок і необхідність у цьому, можливо, ще й у цьому році виходити на приватні зовнішні запозичення. Зараз ринок відкривається, у Міністерство фінансів декілька місяців як почали надходити пропозиції від приватних інвесторів, інвестиційних банків щодо можливості започаткування переговорів щодо прямого залучення коштів.
Від кого саме?
Від західних інвестиційних банків. Було декілька таких пропозицій. Це свідчить про просту річ: інвестиційні та кредитні ринки починають відновлюватися, й у тому числі для України. Інше питання, чи час зараз нам виходити на ці ринки, розуміючи ціноутворення, яке може бути, чи це необхідно буде робити трохи пізніше, коли політична ситуація буде більш зрозумілою, і як наслідок в ціні запозичень складова ризиків буде дещо інша. Це, безумовно, питання стратегії.
Наступного року, вже після проведення президентських виборів, сподіваюся, ми вже не матимемо такої ризикової надбудови у вартості запозичень, тому у нас будуть можливості спокійно виходити і працювати з ринком. Із зовнішнім ринком. Внутрішній, безумовно, живе трошки за іншими правилами.
Питання щодо внутрішніх запозичень. Проектом держбюджету передбачено випустити порядку ста мільярдів гривень облігацій внутрішніх державних позик. Чи реально в умовах кризи реалізувати ці облігації? Чи їх просто викуповуватиме НБУ, друкуючи для цього емісійну гривню?
В цій сумі, яку ви назвали, в тому числі передбачені та враховані емісія ОВДП на капіталізацію банків — п’ятдесят мільярдів. Тому безпосереднє розміщення вже на внутрішньому ринку необхідно коригувати на цю цифру.
По емісії Національного банку та по викупу облігацій. На жаль, досить багато останнім часом іде спекуляцій щодо цього. Звинувачення в тому, що це уряд емітує облігації, які викуповує Національний банк, що створює додаткове навантаження через надлишкову пропозицію гривні й таке інше – вони, м’яко кажучи, не мають під собою підстав.
Які облігації міг би теоретично викуповувати Національний банк і тим самим через емісію збільшувати монетарну базу? Це облігації, які ми надавали в статутні фонди капіталізованим банкам, і облігації, які ми надавали в статутний фонд НАК «Нафтогаз». Капіталізація по банках і монетизація їх відбулася ще півтора місяці тому. По частині монетизації за останні декілька тижнів Національний банк не збільшував обсяг пропозицій через викуп цих облігацій. Тобто, не відбулося цих операцій.
По «Нафтогазу» жодні облігації Національний банк не викупив і, відповідно, емісії під цей інструмент також не буде.
Безумовно, Міністерство фінансів, як і оголошувало, по правилах роботи ринку виходило на ринок щопонеділка (можливо, було виключення, коли ми понеділок був вихідним; тоді, відповідно, ми пропускали аукціон з розміщення ОВДП). Але це розміщення абсолютно відкрите, оскільки, як ви знаєте, ми змінили правила, і зробили аукціони. І дійсно, формування доходності вже відбувається не шляхом визначення її Міністерством фінансів, а шляхом пропозицій від комерційних банків.
Участь Національного банку через, у тому числі, квазівикуп цих паперів, за цей період дорівнювала нулю. Тому через капіталізацію банків, через капіталізацію «Нафтогазу», або через ті розміщення, які ми робимо щопонеділка, Національний банк у викупі ОВДП участі не брав.
Емісії дійсно робилися Національним банком, він дійсно емітував кошти, але вони у жодний спосіб не були пов’язані з урядом і з нашим розміщенням ОВДП. Куди вони спрямовувалися? Я думаю, краще запитати в НБУ.
Хоча, до речі, якщо проаналізувати ситуацію, особливо початку місяця, вона була досить цікавою. Маю на увазі ситуацію, коли відбуваються в один день інтервенції на шістсот шістдесят п’ять, якщо не помиляюся, мільйонів доларів, і приблизно у цей самий період (це третє-четверте число вересня) на 3,7 мільярди збільшується монетарна база.
Адже, коли Нацбанк продає долари, він збирає гривню, і монетарна база має звузитися. Між тим, вона збільшилася.
Чим це пояснюється?
Це пояснюється тим, що Національний банк робив емісію. Емісію, яка перекрила, в тому числі, інтервенцію на валютному ринку.
Безумовно, хтось може запитати, чому це сталось якраз у цей період, коли НАК «Нафтогаз» формував валютний платіж і формував валюту для виплати перед «Газпромом».
Чому?
Знов-таки, це слід питати в НБУ. Я хотів би зазначити, що, по-перше, Нацбанк ніколи не продавав валюту для НАК «Нафтогазу» через ринок, і як наслідок у вигляді інтервенцій це ніколи не відображалося.
Інтервенцію НБУ робить на валютний ринок. Валюту для «Нафтогазу» завжди продають двома способами. Перший, і основний, — Нацбанк за офіційним курсом безпосередньо прямо продає цю валюту НАК «Нафтогазу». До ринку формування попиту-пропозиції на валюту це не має жодного відношення. НАК не виходить на ринок і не формує позицію по долару.
Друга позиція, і ця позиція відбулася частково цього місяця: коли у нас були наші валютні кошти на рахунках уряду в НБУ, ми їх продали Нацбанку за офіційним курсом, і Національний банк відповідно їх продав НАК «Нафтогазу». Фактично навіть не відбулося зменшення золотовалютних запасів НБУ через продаж цих доларів для «Нафтогазу». Тобто фактично ми через Нацбанк за офіційним курсом продали валюту НАК «Нафтогазу». Куди пішла емісія? Запитуємо у Національного банку.
Але вона була, розумієте. 660 мільйонів доларів - порахуйте, на скільки це мало дати зменшення бази, а вона збільшилася на 3,7 мільярди.
З головою НБУ Володимиром Стельмахом ви часто спілкуєтеся по робочих питаннях?
Так.
Наскільки часто?
Останні декілька тижнів пан Стельмах то у відрядженні, то у відпустці, тому ми з ним останнім часом не спілкуємося. До цього в останньому періоді часу ми спілкувалися щоденно.
Співпраця проходить нормально?
Мінфін та центробанк у будь-якій країні мають дещо різні інтереси. Ми намагаємося отримати свої рішення, Нацбанк - свої.
Безумовно, найголовніше в цьому спілкуванні — це наявність діалогу та конструктивність. З Нацбанком і, в першу чергу, з паном Стельмахом, мені здається, діалог Міністерства фінансів за останні півроку був досить конструктивним. Інше питання, що, на жаль, діяльність НБУ та рішення, які в кінцевому випадку там приймалися, формувалися не тільки й не стільки економічною, фінансовою логікою та необхідністю дій, які підказує логіка життя, а політичними факторами. Тому більшість рішень, і в тому числі якихось документів, які приймає Нацбанк, не носять активну позицію.
Завдяки чому – або кому – політична доцільність зіграла таку роль?
Я при цьому присутній не був. Це моє фахове враження, і, розумієте, є процес. Умовно кажучи, ми готуємо певне рішення НБУ, яке дозволить у ринковий спосіб розбудовувати певні питання. Ми по ньому домовилися, ми його спільно готуємо, потім воно не приймається якийсь час, і врешті приймається зовсім інше рішення. Хоча з керівництвом Нацбанку: зі Стельмахом, Шаповаловим - ми зустрічалися, обговорювали, домовилися по суті прийняття рішення… А через ніч виходить зовсім інше рішення.
По бюджету 2010 року передбачено курс гривні 7,5 гривні за долар. При цьому водночас передбачене позитивне зовнішньоторговельне сальдо, яке у нас навіть до кризи було від’ємним. Як це між собою кореспондується, і на чому цей прогноз взагалі ґрунтується?
В чому проблема в аналізі та співставленні фактично всіх макроекономічних показників, як у цьому році, так і в наступному? Проблема в тому, що фактично аналіз нам необхідно починати робити не з бази 2007-2008 років, а, як на мене, фактично з першого жовтня 2008 року. Це приблизно та дата, коли криза гримнула дверима вже в Україні. До цього часу складалося таке враження, що весь ринок спав, і сподівався, що вона пройде мимо.
Зараз яку ми маємо динаміку? Мінус сорок шість відсотків по експорту, п’ятдесят два — по імпорту. Це показники, які ми аналізуємо, скажімо, ще до показників попереднього року, коли йшло стрімке і фактично ніким не прогнозоване настільки зростання економіки, в тому числі, показників імпорту тощо. Зараз змінилася й змінюється структура економіки, структура ВВП і структура в тому числі експорту-імпорту. Це перше й найголовніше.
Навіть якщо зараз подивитися за півроку, то ті позиції, які минулого року були найбільшими і, в тому числі, давали найбільші надходження по митниці, цього року вони майже відсутні. Скажімо, ті самі автомобілі. Їх зараз фактично не ввозять в Україну, десь у двадцять шість чи двадцять вісім разів, уже не пам’ятаю точно, знизився імпорт автомобілів до України. Позитивне сальдо торговельного балансу дійсно планується…
1,8 % у проекті держбюджету.
Так, 1,8 % зростання по торговельному балансу. Зараз у нас імпорт просів значно глибше, ніж експорт.
Тобто позитивне сальдо планується не за рахунок того, що, грубо кажучи, зросте експорт, а за рахунок зменшення імпорту?
Ми прогнозуємо, що буде збільшуватися і імпорт, і експорт. Тут починає грати вже теорія малих цифр: коли ми порівнюємо дані до бази цього року, виходить одна ситуація, а коли до бази 2008 року, все ще буде падіння. Хоча, насправді, динаміка вже піде на підвищення.
Імпорт буде збільшуватися. В першу чергу, скажімо, будуть поновлюватися ті позиції, які не можуть не поновлюватися певний час і за рахунок того, що, в тому числі, якісь склади були зайняті, був зупинений попит, і тільки зараз він починає потроху відновлюватися. Це побутові товари, в тому числі споживчі товари, в тому числі й ті самі автомобілі. Змінилося ставлення ринку, внутрішнього ринку на можливості інвестування та на очікування.
І на радість імпортерам середньорічний курс гривні дійде до 7,5?
Питання в тому, що той курс і та ситуація, яка є зараз на ринку, на жаль, вона дійсно сформована…
Спекулятивно?
Не тільки спекулятивно, вона сформована негативними очікуваннями, вона сформована, як наслідок, спекулятивними діями, що відбуваються, коли йдуть негативні очікування, коли йдуть нервування. Ринок, якщо чесно казати, невеликий, що там того валютного ринку в Україні… Його розхитати — це питання для європейського банку не досить ресурсозатратне.
Інше питання, що будь-який валютний ринок зазнає атак від спекулянтів, і успішність цих атак залежить від того, в який спосіб діє центральний банк. Успішність дій нашого центрального банку сьогодні викликає сумніви, це, на жаль, можна вже констатувати. Я думаю, що Національний банк виявився не готовим до тих подій, які відбувалися. Це – з одного боку.
З іншого боку, спекуляції можливі, коли є щонайменше дві сторони, котрі домовляються. І ті дії, скажімо, які зараз є на валютному ринку, вони також цікаві. Адже якщо взяти саме зростання, то на ньому важко заробити. Для того, щоб спекулянти заробили, їм необхідні коливання. Я думаю, що ті, хто розгойдує ринок, будуть коливати його вгору-вниз. Сьогодні долар по 8,5 гривень, завтра – по вісім, на півпроцента різниці вони й живуть.
У вас є резервний план дій на той, на жаль, досить імовірний випадок, коли не буде прийнято Закон про державний бюджет, і за Бюджетним кодексом треба буде жити, витрачаючи щомісяця лише по одній дванадцятій частині від бюджету попереднього року?
Це буде дуже складно. Для Мінфіну, скажімо, як для технічного виконавця цієї частини це не буде так складно зробити. Є алгоритм, є формула, як це робити. Але ми чудово розуміємо, що для країни, для економіки це буде досить важка ситуація. Не хочеться вживати гучних епітетів у цьому контексті, але це буде жах, насправді.
Чому ж Міністерство фінансів до останнього дня завжди й б’ється за показники бюджету, за текстову частину, за його баланс.
Між тим уже технологічно так склалося, що в останні дні бюджетного року бюджет зазвичай приймається, бо входити в наступний бюджетний рік без бюджету неможливо. Навіть, якщо порівнювати бюджет, скажімо, 2008-го та 2009 років. У новому бюджеті зазвичай відбувається, в тому числі, підвищення певне заробітних плат, пенсій, стипендій на коефіцієнт рівня інфляції.
Візьмемо середньорічний приріст хоча би на рівень інфляції. Нехай, умовно, вона зросла на 10 % у середньому за рік; тоді якщо в грудні людина отримує, умовно, тисячу гривень пенсії, то її середньорічна пенсія за цей рік зросте на сто гривень. Але за правилом «одна дванадцята» вона в січні буде отримувати не тисячу гривень, а дев’ятсот. Це – пряме порушення конституційних прав людей, у першу чергу. І це неможливо з точки зору утримання балансу.
В результаті ми отримаємо не тільки порушення прав людей, не тільки політичні звинувачення, ми отримаємо й судові процеси. І ми будемо змушені все одно виконувати зобов’язання, які держава має виконати.
Як розуміти заяви прем’єра про те, що в разі неухвалення бюджету в Раді уряд зробить це самостійно? Все-таким прийняти бюджет постановою Кабміну – це конституційний нонсенс…
Чому всіма було сприйнято, що це є пропозиція затвердити бюджет на 2010 рік саме постановою уряду? Це неможливо. Це неможливо ні за Конституцією, ні за бюджетним законодавством, і не буде уряд постановою затверджувати бюджет.
Мова йшла про те, в який спосіб до прийняття закону, якщо він не буде ухвалений цього року, щонайменше на перший квартал забезпечити видатки державного бюджету та їх проведення у такий спосіб, щоб це не порушувало конституційні права та свободи наших громадян та суб’єктів, які мають відносини з бюджетом.
Тобто це не буде постанова про затвердження бюджету, як би вона не називалася. Це буде, скоріше за все, певний план дій, заходів, алгоритм дій казначейства, розпорядників коштів, можливо, алгоритм використання коштів, зміни певних пріоритетів… Ще важко сказати, ми тільки працюємо над цим завданням, але ми не можемо увійти в новий бюджетний рік без розуміння, як ми будемо, щонайменше у першому кварталі, виконувати виплати бюджету.
А поправки до бюджету поточного року, про які неодноразово говорили і опозиція, і Президент, ви вже підготували?
Які саме поправки?
Де йдеться про перегляд видаткової частини, де йдеться про програму приватизації…
На жаль, це як у тому анекдоті: «А що вам заважає говорити...». Багато говорить про те опозиція, Президент, різні експерти, але жоден із них не запропонував, які саме зміни необхідно внести до державного бюджету, які саме рішення необхідно ухвалити Верховній Рада задля того, щоб, на думку ініціаторів цього процесу змін до бюджету, бюджет став більш реалістичним, або більш збалансованим, або просто таким, який йому більше подобається.
Крім загальних тез і балаканини, на жаль, жодних пропозицій ми не отримували, жодних. Тому говорити про те, коли це буде внесено… Якщо у Президента, або у фракцій, які входять до опозиції, або у сил, які не представлені у Верховній Раді, є пропозиції щодо змін до бюджету, ми готові їх розглядати. Але крім пропозицій щодо збільшення видатків на конкретну мету, умовно кажучи, на утримання певного закладу, або на забезпечення проведення якихось заходів - тобто додаткового розбалансування бюджету - ми не отримували нічого від жодного з суб’єктів законодавчої ініціативи.
От пропозиції збільшити видатки точково: тут, тут і тут — таких пропозицій у нас удосталь. Але ми, як Міністерство фінансів, намагаємося максимально стримувати просування подібних пропозицій до ВР. На моє глибоке переконання, все це - додаткове розбалансування бюджету. В тому числі й ті, так звані, соціальні ініціативи, які висуває зараз Партія регіонів.
Адже чудово вимагати збалансування і зменшення видатків державного бюджету. Але ми розуміємо, що 95 % загального фонду в бюджеті 2009 року — це видатки по захищеним статтям. А єдиний документ, на якому, як ми зараз бачимо, наполягає Верховна Рада - це прийняти зміни до законодавства, в тому числі по Закону про державний бюджет, які збільшать видатки державного бюджету.
За мінімальними нашими розрахунками, цей законопроект коштував в реаліях цього року сорок шість мільярдів – це на півроку - але це була ще перша пропозиція. Потім депутати були ще більш «конструктивні», в тому числі й ті, які ініціювали перший законопроект; вони ще збільшили популістські настрої. Зрештою, я дуже здивувався, коли подібний законопроект вийшов з-під пера представників Блоку Литвина. Там були збільшені ці показники на порядок. Хоча, можливо, це був певний маркетинговий хід з метою показати економічну безглуздість ідеї як такої.
Можна поставити мету, щоб, наприклад, кожен пенсіонер отримував 1 млн. грн. на місяць. Більше того, цього можна досягти. Якщо згадати нашу недалеку історію, то у нас всі отримували зарплату і пенсію у мільйонах, всі були мільйонери та мільярдери. Але всі пам’ятають, що це вартувало країні, і що це вартувало реальним доходам цих людей.
Проектом Держбюджету передбачено надходження від приватизації у 10 млрд. грн.. І це в той час, коли ціна активів з об’єктивних причин є відносно низькою. Чи є у світовій практиці приклади продажу стратегічних для держави об’єктів у кризовий період? Чи потрібно продавати зараз той же «Укртелеком»?
По «Укртелекому» ситуація щодо приватизації доволі проста: його необхідно було приватизовувати ще давно. Перша кампанія з його приватизації була ще у 2002 році, Якби ми приватизували «Укртелеком» тоді, або хоча б в 2007 році, це в першу чергу дало би позитив самій компанії. На жаль, в останні роки «Укртелеком» починає лише генерувати збитки. І чим довше ми не будемо запроваджувати реформи в цій галузі, не будемо залучати значні інвестиції в цю галузь, в сам «Укртелеком», тим менше він буде інвестиційно привабливий.
Щодо ціни – було прийнято рішення на уряді, що початкова ціна «Укртелекому», яка визначена комісією минулого року, в час, який можна вважати піком попиту, не може бути зменшена. Тому зараз Фонд держмайна, отримавши це завдання, буде проводити підготовку і приватизацію тільки за ціною, яка буде не меншою, ніж та ціна.
Це реально?
Якщо це нереально, то «Укртелеком» не буде продано. Це мінімальна ціна, з якої буде стартувати аукціон.
Не «Укртелекомом» єдиним. Є ж той Одеський припортовий завод...
По ОПЗ буде прийнято таке саме рішення.
На жаль, Президент України намагається зупинити це рішення, звернувшись до Конституційного суду. Але КС уже розглядав укази Президента по зупинці приватизації, в тому числі по ОПЗ, і визнав їх неконституційними. (Насправді в грудні минулого року КС у відповідь на звернення Ющенка щодо призупинки приватизації ОПЗ заявив, що ця справа йому не підвідомча – Авт.). Тому ми не маємо права виконувати цей указ після його повторної появи.
Такий указ може мати винятково політичний ефект. У першу чергу, для західних інвесторів. Подібними діями їх можна відклякнути вді участі в конкурсі, залишивши в колі потенційних учасників приватизації винятково українські та російські фінансово-промислові групи. Якщо це є метою людей, що готували указ – вони можуть її досягти.
Якщо ж їхньою метою є завадити уряду забезпечити фінансування дефіциту бюджету – то цієї мети їм досягти не вдасться.
Але якщо продажі за цими цінами не відбудуться – значить, не буде цих 10 млрд. грн., не буде надходжень до стабфонду?..
Діалог і комунікації з потенційними покупцями не припинялись. У нас є на сьогоднішній день реальні пропозиції по приватизації як «Укртелекому», так і ОПЗ. У нас є щонайменше по три претенденти на «Укртелеком», це те, що я знаю, і по ОПЗ – десь п’ять чи шість потенційних інвесторів, в тому числі і росіяни.
З українців – була зацікавлена щонайменше одна з вітчизняних ФПГ у цьому процесі, по «Укртелекому» - дві. Це додатково, крім тих трьох інвесторів з заходу, про яких я згадав.
А щодо кризи, давайте не забувати таку річ: і економіка, і фінансовий ринок живуть не у вакуумі, тут працює принцип сполучених сосудів. Якщо у більшості немає грошових ресурсів, це не означає, що гроші зникли. Вони перерозподіляються.
Тобто розконцентровуються?
Не переконаний, якраз навпаки. Більшість втрачає на кризі, але хтось заробляє. Тому не можна говорити, що в світі, в інвестиційних банках, немає грошей. Їхні гроші нікуди не зникли. Інше питання, коли вони вирішать їх вкладати.
Якщо ви проаналізуєте динаміку найбагатших фондів або інвесторів, то побачите, що вони працюють за правилами економічних циклів. Декілька років вони сидять в засаді, відпочивають, п’ють каву, дивляться на схід-захід сонця. І лише півроку-рік коли вони активно працюють, виходять на ринок з тим ресурсом, який вони накопичили. І зараз винятку не буде. Інвестиційний ресурс у них є, в тому числі і в Україні.
Безумовно, зараз говорити, що це призведе до певного інвестиційного буму, не варто. Але планка у 10 млрд. – це достатньо низька планка, ми розуміли, що надходжень може бути значно більше.
