Вето закону про вибори «англійської королеви»
Інакше не «виробляв» би свої поправки і не ветував би прийнятий парламентом закон «Про вибори президента» чинний глава держави, не оголошувала б про бажання стати президентом та, що «працює», у якої сконцентровані (знову-таки, відповідно до результатів політреформи 2004 року) повноваження з управління вертикаллю виконавчої влади. Не прагнув би вищої державної посади і глава опозиції. Чи не свідчить такий масштабний похід таких різних за світоглядом політиків про бажання деяких із них «переписати» закон про вибори у бік повернення до авторитарної моделі управління?
Все могло б бути інакше, коли б не безславний втрачений для країни 2005 рік і чотири роки після нього. У 2005-му можна було б і підкоригувати політреформу, і зробити нормальний, такий, що влаштовує всіх закон «Про Кабінет Міністрів». Олександр Третьяков має рацію лише частково, кажучи в «Дзеркалі тижня», що Ющенко «виявився хорошим архітектором, що блискуче презентував на Майдані свій державний і політичний проект, але поганим менеджером, який провалився на кадровому питанні». Не менше значення в політиці має питання часу. Науково доведено, що на того чи іншого політика на вищій державній посаді можна впливати перші півроку, після чого він стає бронзовим пам'ятником самому собі. У перший рік витрачається і увага виборців, які з часом лишаються уваги до кумира. Нарешті, в перший після президентства рік понад усе готові «прислухатися» і політичні супротивники.
Тоді ж, у 2005-му, можна було б зробити і нормальний Закон «Про вибори Президента України». І не було б сьогоднішнього походу Президента в КС. Не було б правової нісенітниці, яка, багато разів спотворюючись, «упаковується» в свідомості громадян як те, що «незрозуміле там прийняли».
Почну з того, що ветований Президентом закон парламент прийняв 24 липня. Перед тим мінімум два місяці юристи Партії регіонів і БЮТ розробляли нову редакцію закону. «Головний президентський юрист» Марина Ставнійчук почала говорити про 31 сторінку президентських поправок лише в серпні. Чому в травні-червні не сіли разом з розробниками проекту Оленою Лукаш (ПР) і Андрієм Портновим (БЮТ). Чи не було з самого початку плану не робити закон, а йти в КС?
Аргументи Ставнійчук – недосконалість забезпечення прав виборців за кордоном, питання до порядку формування виборчих комісій, функціонування Держреєстру виборців, відсутність механізму оскарження результатів голосування.
Її опоненти у відповідь стверджують різне, але в принципі говорять теж аргументами.
«Регіонал» Олександр Лавринович вважає, що «Банкова критикує зміни, яких депутати просто не вносили! Одна з претензій – неможливість представників громадських організацій бути спостерігачами на дільницях. Нібито ми їх її позбавили. Але ж такої можливості у них і раніше не було!».
Андрій Портнов (БЮТ) називає плюсом закону те, що він відрізує від виборів «технічних кандидатів» - у зв'язку зі збільшенням Радою грошової застави для кандидатів з 500 тисяч до 2,5 млн гривень. "Коли у нас було 500 тисяч гривень застави, тоді і керівник бакалійної лавки міг балотуватися на пост президента. А 2,5 млн - це збалансованіша сума", - сказав він.
Функціонування Державного реєстру виборців. Загальна думка опонентів Банкової така: все вирішує практика. Восени виборці отримають повідомлення з органів ведення держреєстру з проханням визначитися з адресою, за якою їм зручно буде проголосувати; ця норма вже діє в Законі про держреєстр. Інакше кажучи, задовго до моменту голосування «заробітчанин», наприклад в Італії, може вказати місце свого майбутнього перебування і там дістати можливість проголосувати.
Лукаш заперечує вказані питання Ставнійчук щодо порядку формування виборчих комісій, стверджуючи: «виборчі кампанії 2006-го і 2007 року, визнані світом демократичними, проводилися відповідно до цих самих норм закону. Чи норми закону у нас визнають демократичними тільки тоді, коли перемагає «потрібний кандидат»?» Вона ж говорить, що «оскарження результатів голосування і система захисту виборчих прав – все це в прийнятому Кодексі адміністративного судочинства; розробники закону про вибори узяли положення Кодексу і скореспондували їх із законом про вибори президента, щоб не вийшло, що в Кодексі одне, а у виборчому законі – інше».
Я, В’ячеслав Піховшек, не юрист, тому просто зібрав думки. Я вважаю за краще, щоб правознавці-фахівці самі розбирали цехові проблеми. Ваш покірний слуга, відверто кажучи, не знає, як захистити країну від правового свавілля політичної доцільності, вінцем якої став «третій тур президентських виборів». І від ситуації, коли будь-які вибори, на яких не перемагає та, яка «працює», не були б оголошені «антидемократичними» і «сфальсифікованими».
Але як громадянин я стурбований спроможністю такої інституції, як Конституційний суд України.
Останніми роками modus vivendi, спосіб дії Конституційного суду визначився з достатньою чіткістю. У важливі, доленосні для країни моменти він не ухвалює рішень. Я вже писав у «Главреді», що «Україна в своєму нинішньому стані фактично є faіled state («держава, що не відбулася»), тобто неспроможною, невдалою державою, не здатною проводити ефективну внутрішню і зовнішню суверенну політику на користь своїх громадян».
Типовою структурою «Faіled state» є Конституційний суд України. Наприклад, КС так і не зміг до сьогоднішнього дня встановити законність дострокових парламентських виборів 2007 року. Ющенко тоді, 26 травня 2007 року, в радіопрограмі «Акценті Президента» заявив: «Суд паралізовано і деморалізовано. Політичні інтриги зробили свою справу. Суд виявив цілковиту бездіяльність. Більше того, окремі судді були запідозрені в масштабній корупції». Звичайно, глава держави не уточнив, хто деморалізував суд і чому корупцію в Конституційному суді запідозрили якраз перед рішенням про законність його Указу про проведення дострокових виборів.
Насправді до компрометації Конституційного суду доклалися представники всіх гілок влади, - тільки не сам суд. Погоджуся з думкою, висловленою 26 червня 2007 року Іваном Домбровським, в.о. голови Конституційного суду України: «Критикують Президента про звільнення трьох суддів Констітуційного суду – факт безпрецедентний, напевно, в історії всього людства, відколи воно існує. Критикують депутати, тут же за кілька хвилин звільняють четвертого. Тепер усі кажуть, що Констітуційній суд себе скомпрометував».
Звичайно, якщо ми хочемо, щоб Конституційний суд в Україні дійсно працював, а не просто існував, ця інституція повинна навчитися виконувати свої функції і під політичним тиском. Ключовим тут є слово «виконувати». Інакше доведеться погодитися з думкою Володимира Шаповала, колишнього представника Ющенка в КС, а нині – голови ЦВК, який 19 березня 2008 року порівняв Конституційний суд зі страусом, котрий сподівається, що політично резонансна тема «сама розсмокчеться». Можливо, Україні варто дослухатися до досвіду деяких європейських країн, де сформульований обов'язок Конституційного суду ухвалити рішення про конституційність рішень Президента, уряду і парламенту впродовж двох календарних діб після ухвалення таких рішень?
Конституційний суд рішення згідно із законом про вибори президента і по гіпотетичному зверненню глави держави перед виборами не прийме, це вже зрозуміло. А після виборів – можливо і прийме, тільки це буде не цікавіше, ніж сьогодні всім нам думка КС про законність парламентських виборів 2007 року. Як говорив багато років тому маркіз де Кюстін, «коли народам необхідно знати істину, вони її не відають. А коли, нарешті, істина до них доходить, вона нікого вже не цікавить, бо до зловживань поверженого режиму всім байдуже».
