Подарунок для майбутнього Президента
Демократичний характер влади традиційно тримається на системі стримувань і противаг. Хоча Україна з 1 січня 2006 року з президентсько-парламентської стала парламентсько-президентською республікою, процедура імпічменту зберігається у вигляді, який був прийнятий ще 1996 року. Згідно з нею, за остаточне рішення про усунення Президента від виконання своїх обов'язків має проголосувати 337 парламентарів. Спроби спростити процедуру наштовхуються на необхідність змінювати положення Конституції, що є розтягнутою в часі дією.
Тема звільнення Віктора Ющенка з президентської посади ганебно і достроково була актуальною трохи раніше. Тоді представники юридичних департаментів БЮТ і Партії регіонів то сольно, то злагодженим хором натякали і навіть прямо вказували на численні випадки порушення главою держави законодавства. Правди не сховаєш - історія стосунків бютівців і «регіоналів» свідчить, що в крайньому випадку провести імпічмент для Ющенка вони змогли б. І необхідних 75% депутатського корпусу для фінального вердикту в нинішньому складі парламенту знайшлися б.
Нагадаємо, що послідовним противником багатостраждального закону був і попередник Віктора Андрійовича на президентському посту, Леонід Кучма. Втім, обсяг повноважень дозволяв Леоніду Даниловичу крізь пальці дивитися на депутатів, які зчиняли галас, закликаючи до звільнення глави держави. Ющенко ж не лише протиснув у 2007 році переобрання Верховної Ради (як потім з'ясувалося, на свою голову), а й намагався повторити цей політичний трюк взимку 2008 року, але виконання указу про розпуск було заблоковане в судах бютівськими юристами.
Чи спробує Віктор Ющенко взяти реванш за приниження річної давнини? Питання не стільки риторичне, скільки вимагає аналізу можливостей глави держави. Реваншувати на політичному полі у Президента не вийде - немає ні парламентської, ні масової народної підтримки. На правовому - за Президента може при певних розкладах зіграти Конституційний суд, який фаворити президентської кампанії не проти перетрусити. Ющенко ж із знавцями юриспруденції, котрі працюють на Жилянській, заграє. Статус Верховного Головнокомандувача залишається, мабуть, останнім доказом у ситуації, що склалася, додатковим аргументом може стати хронічне недофінансування потреб армії. Правда, українські силовики ніколи не вирізнялися підвищеною заполітизованістю, а розстріли для корупціонерів обіцяє тільки Микола Мельниченко.
Втім, принаймні в одній політичній силі непередбачуваного варіанту розвитку подій побоюються. Петро Симоненко озвучив на вихідних припущення про можливість усунення прем'єр-міністра від виконання службових обов'язків і переформатування парламентської більшості. Петро Миколайович дав зрозуміти, що комуністи будуть проти такої узурпації влади. Воно й зрозуміло: своєю заявою перший секретар КПУ «прищепив» громадськість на випадок небажаного сценарію. Можна сказати більше - проголосував серцем, подібно до зірок української естради на суботньому Майдані.
Якщо говорити серйозно, то різкі рухи на Банковій можливі тільки у вузький проміжок часу - між першим і другим туром президентських перегонів. До початку кампанії з виборів глави держави у Президента високий ризик зіткнутися з протидією БЮТ і Партії регіонів. Проте в січні, коли ставки будуть зроблені остаточно, Ющенко може, образно кажучи, кинутися з гранатою під білий політичний танк з сердечком на боці, увінчаний косою. Але в такому випадку чинний глава держави однозначно спрацює на Віктора Януковича. Та й то - якщо «сердечні» юристи не встигнуть забезпечити контргру. За здоровим глуздом, антиконституційні дії Президента мають сенс у тому випадку, якщо він здатний організувати ізоляцію всіх своїх політичних противників і встановити одноосібний контроль за ситуацією. Чи здатний на такий крок Віктор Ющенко навіть під гаслом «Демократія в небезпеці»? Питання риторичне.
Якщо Україна спокійно проскочить президентську кампанію, то відсутність легітимної процедури імпічменту потішить новообраного главу держави. Маючи в своєму розпорядженні позитивну інерцію після перемоги на президентських виборах і нерозтрачений у ході виборчої кампанії ентузіазм, новий Президент може швидко зіткнутися зі спокусою піти на неконституційні дії. При цьому Верховна Рада навряд чи встигне ухвалити новий, легітимний закон про тимчасові спеціальні і слідчі комісії. Отже деякий час Президент житиме і працюватиме без противаг.
