2010-й. Спогади про майбутнє
Нашій країні не вперше починати новий рік «з чистого аркуша» в політичній сфері, але цього разу очікувані зміни можуть виявитися надзвичайно масштабними.
Отже, початок 2010 року. Практично відгриміла короткострокова виборча кампанія. Очевидно, що з середини жовтня по середину грудня кандидати на вищий державний пост спробують розповісти про свої плани і прагнення після обрання, заразом не упускаючи можливості потопити конкурентів у каламутних хвилях компромату. Агітація з 20-х чисел грудня практично втрачає сенс: українці зануряться в новорічні свята на зло всім кризам. До речі, ніхто не може гарантувати Україну від повторення нової «газової війни» з Росією, в якій у офіційного Києва гарантовано не буде єдиної позиції.
Уже сьогодні зрозуміло, що Віктор Янукович і Юлія Тимошенко проведуть масштабні виборчі кампанії, не тільки наповнивши власними месиджами різноманітні рекламні носії, а й використавши технічних кандидатів у Президенти (їхні персоналії стануть очевидними після старту гонки). До речі, прем'єр і лідер опозиції сьогодні серйозно стурбовані наповненням своїми людьми виборчих комісій, намагаючись досягти максимальної присутності. Віктор Ющенко за принципом «Баба Яга – проти», докладе максимум зусиль, щоб добитися перегляду правил проведення президентської кампанії по її ходу. Говорити, наскільки успішною буде ця спроба, зарано. Верховна Рада безумовно не стане центром конструктивної роботи – команди кандидатів у Президенти своїми діями в сесійному залі опустять рівень довіри до парламентаризму на рівень плінтуса. В умовах парламентсько-президентської республіки подібний недалекоглядний підхід викликає смуток.
Прогнозувати сьогодні точну розкладку процентної підтримки в першому турі, вважаю, не візьметься жоден незаангажований політолог. Українська політика сильна непередбачуваністю, і сума чинників, що впливають на вибір «маленького українця», значна. Справа не тільки в умінні Тимошенко забезпечити різке прискорення на фініші, а й у неабиякій апатії співгромадян. Точно припустити, скільки українців з правом голосу вважатимуть за краще «бути культурними і плюнути в урни», неможливо. Тенденція падіння явки на вибори є видимою вже сьогодні, і з початку 2010 року до 17 січня фаворити президентських перегонів працюватимуть над одним питанням: як залучити на дільниці свого виборця.
Ймовірно, вже результати першого туру голосування можуть бути оспорені в суді. Аргументація проста: шанси на попадання в суперфінал президентського марафону у чинного глави держави нікчемні, тоді як деякі владні важелі у колишнього «героя Майдану» залишаться. Навряд чи Ющенко зможе об'єднати навколо себе невдах першого туру, але здаватися зовсім без бою йому не дозволять залишки президентського оточення. «Регіонали» і бютівці своїми заявами про можливі рецидиви антиконституційних дій Віктора Андрійовича немов підганяють його, виштовхуючи в «сіру зону», де можливості для повернення у велику політику мінімальні.
Але і другий тур президентських виборів буде непростим у плані підбиття підсумків. Навряд чи варто чекати повторення подій на Майдані 2004 року – подібні масштабні тріумфи колективного духу без краплі пролитої крові часто не трапляються. Ризикну припустити, що учасники другого туру президентських перегонів-2010 з волі чи мимоволі спробують представити вигідну для себе версію подій п'ятирічної давності, учасниками яких вони були. Українцям постараються зробити щеплення від революційних потрясінь. Ще точніше – закінчити серію щеплень, почату 2005-го першими розчаруваннями від «помаранчевої» політики. Неприйняття результатів виборів швидше обернеться серією виступів у електоральних заповідниках фаворитів перегонів, причому на авансцені можуть з'явитися далеко не кандидати у Президенти.
Назвати сьогодні ім'я четвертого Президента незалежної України неможливо. Реально спрогнозувати тільки, що він зіткнеться з цілими комплексом проблем, і навіть традиційні 100 днів на розгойдування буде вимушений витратити на вирішення робочих питань. Мабуть, головне – главі держави знадобиться свій прем'єр (або в.о. прем'єра). Інакше політичне протистояння накриє Україну з новою силою, а президентські вибори не виконають головної функції – забезпечення зміни влади демократичним шляхом. Насправді у обраного в лютому 2010 року глави Української держави простір для маневру невеликий. Або створення «широкої коаліції» з політичними опонентами (причому не з позиції сили, а у форматі діалогу, заснованого на компромісах), або енергійний конституційний бліцкріг і повернення повноважень обсягу Леоніди Кучми. Третього практично не дано.
Справа не тільки в політичній доцільності. Основна проблема полягає в тому, що новому керівництву України доведеться йти на непопулярні рішення – секвестр державного бюджету, скорочення його соціальної складової, діалог з міжнародними фінансовими організаціями в несприятливих умовах. При цьому ніхто не скасовував необхідності розплатитися за векселями, виданими спонсорами виборчої кампанії. Розраховувати, що Європа і США протягнуть руку допомоги – наївно, шукати прихильності у російського керівництва – принизливо, вірити в непогрішимість України і довготерпіння її народу – недалекоглядно.
Спостерігачі і аналітики, безумовно, відзначать налаштованість Юлії Тимошенко на перемогу в головних політичних перегонах п'ятирічки. Юлія Володимирівна готова хоч тушкою, хоч чучелом (читай – хоч президентом, хоч прем'єром) дістати всю повноту державної влади. Виникає запитання: чи вистачить у неї внутрішніх сил визнати поразку, якщо вона станеться? Це не менш важливо, ніж розуміння алгоритму дій у разі перемоги Віктора Януковича, що зайняв нішу лідера-сибарита опозиції. І фаворити президентських перегонів, і ті, чиї шанси на перемогу невеликі, рівною мірою мають розуміти ступінь власної відповідальності. Інакше краще просто відмовитися від ідеї розвитку незалежної України.
