Виборчі гроші на вітер
Зробивши паузу на час літніх відпусток, лавина політичного піару загрожує обрушитися на суспільство. Політичні партії витрачають нечувані гроші на залучення уваги виборців, остаточно скуповуючи телебачення, пресу і місця на білбордах. Рекламні плакати рясніють багатообіцяючими фразами, за якими – порожнеча і невизначеність. Заяложеність піар-гасел остогидла, а маніпуляція свідомістю суспільства очевидна для більшості думаючих українців. Кандидати в президенти піклуються про свої рейтинги, апелюючи до всіляких соціологічних оцінок ефективності своїх передвиборних кампаній. Вже на початок президентських перегонів рейтинги основних претендентів свідчать про те, що жоден з них не здатний стати лідером уподобань виборців. Більш того, показники неухильно падають, і жодні прийоми піарників не дають довготривалого результату. Це говорить про сильне розчарування виборців і відсутність довіри до будь-кого з кандидатів. Українці втомилися жити в очікуванні змін на краще, байдуже спостерігаючи за колотнечею в «верхах».
Нескінченні політичні інтриги і нездійсненні кулуарні домовленості, відверте окозамилювання – те порочне коло, в яке загнали себе політичні діячі. Маніпулюючи Законом про вибори в президенти як політичним інструментом, вони прораховують багатоходові партії з можливими лазівками. Чудово розуміючи, що цей документ не гарантує виборцеві справедливу і об'єктивну процедуру голосування, українцям все одно пропонують чергову гру: політики обіцяють, виборці вірять. Шоу для всієї країни. Згідно з канонами політтехнологій, народові являють все нових і нових технічних кандидатів. Загалом на пост президента вже претендує 30 кандидатів. Кожен з них звертається до нації зі своїми політичними платформами, паралельно закидаючи ЗМІ замовними статтями проти опонентів. Завдання просте: розбурхати суспільство, активізувавши цим політичну свідомість українців. Українська нація поділилася на політиків і громадянське суспільство, яке в цій складній ситуації прагне вижити, відчуваючи на собі всі наслідки необдуманих і популістських рішень «згори». Створюється враження про існування двох окремих світів, не взаємозв'язаних між собою ні реаліями, ні принципами, ні розумінням того, що відбувається. Чиновники в кріслах забули, що їхні посади в органах влади – це виборні місця, і вони в цих кріслах – наймані робітники з відповідальністю, як і всі громадяни України. І поводитися мають відповідно до свого статусу, ставлячи пріоритети служіння народу над усе матеріальне. Не повинно бути так, щоб 46-мільйонний народ був у служінні політичної та можновладної «еліти».
Сьогодні українське суспільство поступове самотужки доходить до думки про необхідність об'єднання нації і спрямування спільних зусиль на подолання негативних, потворних явищ, які стали нормою нашого життя. Громадські організації стають дедалі необхідніші нашій країні на сучасному етапі. У міру сил вони сприяють вирішенню певних питань громадян і їх об'єднань. І хоча зараз вони не можуть бути самостійними і об'єктивними через фінансову залежність від політичних «спонсорів», це спроба активізації громадської свідомості людей шляхом надання можливості реалізації своїх прав.
Проте цього мало для того, аби протистояти нинішній недосконалій структурі, з її корумпованою судовою системою і чиновницьким свавіллям. Необхідне тотальне об'єднання всіх верств суспільства в єдину формацію, яка здійснюватиме контроль всіх гілок влади згідно з новою, вдосконаленою Конституцією України.
На жаль, серед кандидатів у президенти немає жодного політика, який би запропонував країні дієву програму такого об'єднання задля виходу із загальнонаціональної кризи. Передвиборні кампанії кандидатів будуються за звичними для нас сценаріями, що передбачають «створення унікальної ідеї», яка не містить нічого, окрім обіцянок. У підсумку, коли в боротьбі за любов електорату всі «чесні» інструменти будуть вичерпані, командам претендентів не залишиться нічого іншого, як застосувати перевірені прийоми «купівлі» голосів і фальсифікацій. На це буде спрямована левова частка передвиборних фондів.
Такий метод відносно дешевий і ефективний. Особливо під час кризи, коли людям гостро бракує грошей. Наприклад, попередні вибори обійшлися кандидатам у $700-800 млн. Якщо в Україні 36 млн. виборців, а на вибори в цілому буде витрачено приблизно $1 млрд., то середня вартість голосу буде близько $27. До речі, якщо $2-3 млрд. за короткий відтинок часу будуть "укинуті" в Україну, це не так вже й погано для економіки і, зокрема, для конкретних виборців. При цьому кожен з них має моральне право голосувати так, як підказує йому серце. Причому, якщо раніше у виборців було ідейне сприйняття "своїх" кандидатів, що не дозволяло брати хабара від "чужих", то сьогодні спостерігається тотальне розчарування в політиках. Українцям нема з кого вибирати і, відповідно, нема за кого голосувати. Цілком можливо, що на майбутніх виборах більшість виборців на знак протесту вважатимуть за краще взагалі викреслити прізвища всіх кандидатів, ніж віддати перевагу комусь одному! У будь-якому разі, своїм істинним вибором ми, українці, можемо впливати на цілі, поставлені перед собою лідерами партій. Гроші, витрачені на політичний піар, розчинившись в суспільстві, не досягнуть наміченої мети, якщо наміри їх «господарів» хибні. Ми поступово вчимося відрізняти брехню від правди і, на щастя, починаємо розуміти, що пайками життя не поліпшити. Сьогодні жоден політтехнолог не може гарантувати, що цілеспрямовано «куплений» голос буде відданий саме за «покупця», тому, відповідно, немає гарантій його приходу до влади. Таким чином, хто б не прагнув сісти в крісло президента і якими б безмежними не були політичні інвестиції, вони не зможуть принести кандидатам прогнозованого успіху, оскільки без кредиту довіри з боку виборців і без відповідних особистих якостей, влади він не отримає апріорі. Можна вважати це прогнозом.
Після виборів, аналізуючи події і дійшовши відповідних висновків, колишні кандидати на пост президента зі здивуванням зауважать, що за рахунок їх грошових коштів формувалася громадська свідомість і відповідальність виборців за свій вибір. Водночас був створений сприятливий ґрунт для появи на політичній арені нового, справжнього лідера нації. Можна сказати так: закономірності розвитку суспільства передбачають поступове відмирання всього штучно насаджуваного в ім'я зародження нового. Час в цьому випадку не має чітких меж. Не важливо, чи будуть це вибори 2010-го, чи вибори 2015-го, але рано чи пізно українці навчаться робити правильний вибір «батьків нації» і за підсумками справжнього народного волевиявлення буде обраний президент України за велінням серця.
