Голова Київської УНА-УНСО Тополя: Коли ми збиралися на війну в Грузії, на нас вийшло СБУ
Офіційний представник слідчого комітету при прокуратурі РФ Володимир Маркін заявив, що «отримані і задокументовані неспростовні докази участі на стороні грузинських збройних формувань представників української націоналістичної організації УНА-УНСО». В інтерв’ю «Главреду» голова Київської організації УНА-УНСО Ігор Мазур (Тополя) розповів, що свої докази росіяни невміло фальсифікували, а бойовики УНСО не поїхали до Грузії через недолугість грузинських військових та… оперативність СБУ.
У своїх коментарях вітчизняним ЗМІ Ви казали, що УНА-УНСО зголосилася допомогти грузинам у минулорічному військовому конфлікті, але самі грузини вас від цього відмовили. З ким саме з грузинського боку ви контактували?
У нас з 90-х років, з того часу, коли ми допомагали грузинам у конфлікті в Абхазії, залишилися знайомі, які мають певні звання в грузинській армії. Ми постійно підтримуємо з ними контакт у телефонному режимі, і коли розпочалися обстріли грузинських сіл, ми сказали, що хочемо їм допомогти, що ми хочемо переговорити з нашим міністерством оборони, щоб створити якийсь миротворчий підрозділ в зоні конфлікту, який міг би не допустити якихось порушень з обох сторін.
У грузинів на той час був певний бардак, тому з ними не вдалося нормально поговорити. А наша сторона, зокрема, представники СБУ, сказали, що цього не можна робити в жодному разі, тому що Росія може це використати як привід ввести свої війська. Тому ми відмовилися від втручання на збройному рівні.
Посол Грузії в Україні при зустрічі з нами попросив допомогти Грузії інформаційно, зокрема через наших знайомих журналістів, щоб дати об’єктивну картину того, що відбувалося у Грузії. Тому ми проводили пікетування, збирали підписи.
Представником слідчого комітету при прокуратурі РФ були озвучені прізвища українців – членів УНА-УНСО, які начебто брали участь у конфлікті: Шевченко, Кучеренко, Шаповал, Желтоконь… Ці прізвища Вам знайомі?
Якщо людина з УНА-УНСО відправляється у зону бойового конфлікту, вона, як правило, використовує не прізвище, а псевдонім, щоб не «підставляти» свою родину, яка залишається на Україні. Але у нас ніколи не було псевдонімів на зразок «Петренко», «Іваненко»; ми вигадували псевдо на зразок «Тополя», «Дощ», «Завірюха» тощо.
І ми ніколи не нашивали свої прізвища на камуфляжі. Тож усі фото, на яких фігурують камуфляжі з нашивкою, підроблені для красивої картинки.
Ви виключаєте можливість того, що поїздка в зону конфлікту була особистою ініціативою окремих членів УНА-УНСО, не погодженою з керівництвом організації?
Таку можливість я виключаю повність. У нас є взаємна відповідальність один перед одним, за якою людина, що зібралася в зону конфлікту, має обов’язково повідомити про це керівництво. Як мінімум для того, щоб ми знали, звідки забирати її тіло у випадку загибелі й що казати її батькам.
Крім того, за рік, що минув, хтось обов’язково розказав би про свою участь у конфлікті, і це б стало відомо – такою є людська природа. А такої інформації не надходило нізвідки.
Представлені росіянами докази ви вважаєте цілковитою фальшивкою, чи може йтися про реальні документи, котрі насправді стосуються якихось інших подій?
Росіяни могли знайти прізвища у якихось документах з минулих часів, хоча, повторюсь, в зонах конфлікту прізвищ ми не використовували. Російська армія захопила (в ході війни з Грузією – Авт.) велику кількість документації, гербових листів з печатками, але я не думаю, що в грузинській армії або в УНА-УНСО документообіг ведеться російською мовою. А показали нам документ російською мовою, де написано: «Братья», ще якась дурь... Це все було зроблено для російської преси, щоб їм навіть перекладати не треба було.
На фото були звичайні російські військові з закритими обличчями. УНСОвці ніколи такого не роблять. І навіщо людині закривати своє лице, якщо вона собі на грудях написала прізвище – Шевченко, наприклад?!
Як відомо, УНА-УНСО брала активну участь у грузино-абхазькому конфлікті 1992-93 років. Якою була загальна чисельність контингенту від УНА-УНСО?
До листопада 93-го року не було закону про кримінальну відповідальність за участь у збройних конфліктах. Цей закон був прийнятий нашим парламентом під тиском російської сторони. Коли Кравчук поїхав до Єльцина, годину сидів у його приймальні, Єльцин його по-всякому роздовбував за те, що українці в Абхазії допомагають грузинам зберегти територіальну цілісність.
Після цього Верховна Рада у короткий період прийняла два закони: про зняття кримінальної відповідальності за мужеложство, і про кримінальну відповідальність за участь у військових конфліктах за межами України. Тобто підарасам відкрили дорогу в Україні, а людям, які відчувають громадянський обов’язок поїхати допомагати іншим націям у їхній справедливій боротьбі, сказали, що вам буде «срок» - до дванадцяти років.
Ми іноді гралися цифрами чисельності свого військового контингенту, щоб налякати росіян, але реальна кількість – близько сорока чоловік, які постійно перебували в зоні конфлікту. Але зрозуміло, що окремі приїжджали, окремі від’їжджали, тому за весь час пройшло десь під дві сотні чоловік.
Яку участь брала УНА-УНСО в чеченських війнах?
Від нас були делегації, які супроводжували журналістів - українських і не тільки - які робили матеріали з керівництвом Чеченської республіки. Чеченці, знаєте, така неоднозначна нація, вони могли за гарну апаратуру когось і пристрелить, тому наші хлопці були як охорона цих журналістів. Активної участі в бойових діях ми не брали.
Ще був у нас корпункт в Чечні, на прямому зв’язку з Києвом, який інформував про збиті літаки, обстріли міст кульковими бомбами або «Градом», що забороняється всіма конвенціями. От росіяни кажуть, що вони дуже переживають з того, що грузини обстрілювали Цхінвалі з «Граду», а самі забули, що вони весь Грозний тим самим «Градом» знесли.
Чому все ж таки УНА-УНСО так і не взяла участі у минулорічному конфлікті?
Напряму до Міністерства оборони України з цим питанням ми не зверталися, тому що розуміли, що там немає людей, які взяли би на себе таку відповідальність. А по ходу телефонних розмов між собою на нас вийшли представники СБУ, і сказали, що на нас заведуть кримінальні справи. І ми вирішили, що зараз вже не часи Кучми, щоб потрапляти під якісь кримінальні справи.
Ми як домовлялися зі своїми грузинськими друзями-офіцерами: щоб вони вийшли на своє міністерство оборони, воно зв’язалося б з нашим міністерством, з тим, щоб створити якийсь спільний україно-грузинський миротворчий підрозділ. Бо російські миротворці себе повністю дискредитували, вони стояли на кордоні з осетинської сторони і діяли в її інтересах. А з миротворчими військами ніхто особливо не любить воювати, і це могло би не допустити серйозної військової сутички між однією й іншою стороною.
Проте, наскільки я зрозумів, грузинська сторона не змогла домовитись зі своїми міністрами, а ті вже, само собою, не вийшли на наше міністерство.
До того ж, до 8 серпня ситуація в регіоні була незрозумілою, а потім вже важко було видзвонити деяких грузинських офіцерів. Бо зразу в них була радість від того, що вони наступають, а потім паніка від того, що вони відступають. Такі справи.
