Російський газ затьмарив ушанування жертв війни
Друга світова давно закінчилася, але на порядку денному з’явилися нові війни. Змінилася лише зброя. На політичному фронті розгорілися історичні війни. Так виглядає, що їхнім ініціатором виступила Росія. Із занепокоєнням у Європі чекають на зиму, усвідомлюючи, що знову може повторитися газова війна. І тут теж не обходиться без Росії.
На історичному фронті неспокійно
До Польщі прибуло 20 закордонних делегацій. Однак тут нікого так не чекали, як російського прем’єр-міністра Владіміра Путіна. Ажіотаж довкола його приїзду був настільки великим, що висвітлення поминальних заходів у Польщі зводилися до одного – що скаже російський лідер, чи вибачиться він за Катинську трагедію і за пакт Молотова-Ріббентропа?
Це при тому, що до Гданська, де і відбувалися вчорашні події, з’їхалося чимало відомих політиків – італійський прем’єр Сильвіо Берлусконі, німецький канцлер Ангела Меркель, український прем’єр Юлія Тимошенко… Журналісти якось навіть призабули, що США на цьому заході були представлені на доволі низькому рівні. Хоча напередодні відзначення воєнних подій в пресі писалося про це доволі багато. «Жечпосполіта» навіть не обминула нагоди трохи вколоти американську адміністрацію: «Польських коментаторів шокує, що держсекретар Гілларі Клінтон не приїде, а присвятить 11 днів для свого вояжу по Африці». Представники польського уряду при цьому зізнавалися «Главреду», що чекали на приїзд спершу Барака Обами, а згодом хоча б Джозефа Байдена. Проте прибув лише радник американського президента з питань національної безпеки Джеймс Джонс. Сам Обама обмежився коротким листом до польського народу.
Проте проблему американського ігнорування затьмарив Путін. Тим більше, що найбільше приводів для уваги давала саме російська сторона. Першим шоком для поляків став документальний фільм на російському телебаченні, де мало не основна провина за розв’язання війни покладалася на Варшаву. Гостро сприймали поляки і численні заяви російських істориків на цю ж тему – хоча кваліфікація і досвід цих істориків показував, що їх якщо й можна цитувати, то в кращому випадку на стінгазетах інститутів і центрів, які вони й понавідкривали останніми роками в Росії. Кульмінацією став, звичайно, лист російського прем’єра Владіміра Путіна, надрукований в «Газеті Виборчій» 31 серпня – напередодні заходів у Гданську.
Було видно, що спічерайтери добряче попрацювали над історичним витвором російського прем’єра. Досить у дружньому тоні з закликами до співпраці глава уряду фактично повторив ті ж самі звинувачення, які останніми тижнями лунали з вуст «незалежних» російський істориків і журналістів. Путін погоджується, що пакт Молотова-Ріббентропа заслуговує на осуд, однак винуватий у розв’язанні не лише СРСР. Винуваті укладачі Версалького договору, оскільки вони змусили почуватися пригніченою Німеччину, винуваті Англія і Франція, які намагалися «умиротворити» Гітлера, віддавши чужі землі… Учора Путін, виступаючи на півострові Вестерплатте, фактично повторив те ж саме, звернувшись до західних країн покаятися за свої кроки, які спонукали нацистів до воєнних дій. Можливо, Путін того і не прагнув, але він виглядав своєрідним адвокатом сталінського режиму. Не враховував він одного, що провина інших не применшує провини і СРСР. Можливо, заклики Путіна і сприймалися б усерйоз до загальноєвропейського примирення, до спільної відповідальності за Другу світову, якби сучасна Росія не повторювала радянських методів «співпраці» з іншими країнами, розвитку власної держави.
«Запросивши Путіна до Польщі, прем’єр-міністр Дональд Туск не сподівався, що Кремль може почати такий політичний наступ. У всьому світі в такі моменти залагоджуються конфлікти, робляться жести поваги. Росія ж вдалася до пропагандистської війни перед візитом Путіна», - наголосив у своєму коментарі «Жечпосполитій» публіцист Пьотр Семка.
«Прості росіяни не винуваті в тому, що так розуміють історичні події. Вони щиро вірять у те, що їм розповідали. Усе почалося ще зі сталінської пропаганди», - наголосив перший президент посткомуністичної Польщі Лех Валенса під час зустрічі з журналістами в Гданську. Він був серед тих, хто долучився до краху тоталітарної системи, комуністичного режиму в своїй країні, оскільки був серед організаторів масових протестів, які розпочалися на судноверфі в Гданську в 1980 році. Його досі багато поляків звинувачують у зайвій миролюбності – мовляв, він дарма сідав за круглий стіл із комуністами в 1989 році. Доходить до того, що його навіть звинувачують в співпраці з польськими спецслужбами часів соцтабору. Однак від своєї миролюбності Валенса не збирається відмовлятися і зараз, закликаючи допомогти росіянам не вдаватися до фокусів у подачі історії: «Ми зараз не повинні бігати з шаблею чи гранатою, ми повинні говорити аргументами. Зараз наступила епоха діалогу і аргументів».
Польські керівники намагалися не вдаватися до публічних дискусій з російським прем’єром. Тим більше, що Владімір Путін за всіма намаганнями зняти провину з Радянського Союзу через кулуарні домовленості з Гітлером, все-таки закликав до примирення. Та й прем’єр-міністр Дональд Туск прагне будувати з Росією більш-менш дружні відносини, які переживали не найкращі часи в період прем’єрства Ярослава Качинського. Однак без натяків не обійшлося. Президент Лех Качинський згадав, що Гітлер після того, як було укладено пакт із СРСР, сказав своїм генералам: «Має рацію той, хто сильний». Польський лідер вирішив перефразувати керівника нацистів: «Не сильний має рацію, а рацію має той, хто має рацію». Більш ніж символічно на тлі заяв російського прем’єра пролунали слова Ангели Меркель: «Ми не хочемо переписувати історію».
Хоча слід зазначити, що в Польщі залишилися задоволеними обіцянкою Путіна відкрити архіви, які стосуються Катинської справи – розстрілу польських офіцерів у 1940 році. Правда, поляки не зрозуміли взаємного заклику російського прем’єра відкрити і свої архіви. Так наче Польща і справді їх закривала і російське керівництво безрезультатно просить про це Варшаву не перший рік…
Український прем’єр-міністр також не була в стороні від загальної полеміки. Хоча і в надзвичайно дипломатичній манері: «У період після 1945 року уся Європа могла зробити крок у напрямку взаємних звинувачень та ескалації напруги. Але Європа почала шукати нову солідарність, її народи утворили потужний і могутній Європейський Союз на руїнах війни. Ми всі повинні, як вони, докласти сміливих зусиль, щоб зрозуміти і почути один одного, а також змінити насильство та підозрілість на співчуття і почуття нашої спільної долі». Справедливість заяви Тимошенко полягає в тому, що європейські країни справді зробити висновки з подій, які передували Другій світовій війні: основоположна ідея Європейського Союзу якраз і полягала в створенні такої інтегрованої системи, аби всі її учасники були зацікавлені у взаємному благополуччі, стабільності і мирі. Не дарма історики ЄС зараз працюють над створенням єдиного європейського підручника з історії – це ще одна запорука взаєморозуміння, запобігання можливим конфліктам...
Досить дивними, щоправда, в виступі Юлії Володимірівни було цитування нібито її улюбленого поета Есхіла: «Навіть уві сні біль, який не забувається, крапля за краплею лягає на серце, поки в нашому відчаї проти нашої волі не прийде розум через волю Бога». Філософський відступ і посилання на античного драматурга видався нелогічним не лише українським журналістам, які були присутні під час виступу Тимошенко на Вестерплатте.
Ще більше поляків образило повідомлення в українських ЗМІ про скорочення візиту українського прем’єра до Гданська – вона поспішала на святкування 40-річчя революції в Лівії. «Зустріч українського і польського прем’єр-міністрів була скасована через те, що Юлія Тимошенко неочікувано скоротила свій візит до Гданська», - повідомила спершу «Главред» Беата Скорек, представниця інформаційного центру польського уряду. Новина одразу облетіла всі польські медіа. І вже мало хто помітив, що згодом Туск і Тимошенко все-таки змогли зустрітися. Польському прем’єрові, проте, довелося перекроїти свій графік.
Досить некоректним як для українського прем’єра виглядав і ще один пасаж Юлії Володимирівни на Вестерплатте: «Починаючи звідси, темрява вкрила усю Європу, вільні народи опинилися у неволі». Український народ, однак, у 1939 році вільним не був. Натомість прем’єр могла б згадати про те, що 70 років тому війна почалася не лише для поляків, але і для українців, сотні тисяч яких тоді жили в Польщі.
Гази!
І все-таки не це кидалося в очі найбільше. Парадоксальним виглядало інше: закордонні політики під час трагічної річниці приділяли надто велику увагу газовим питанням. Звісно, говорячи про історію, потрібно пам’ятати про сьогодення, а тим більше про майбутнє. Однак все-таки ця пам’ять мала б бути менш меркантильною. Це все одно що на кладовищі відкрити базар або на похоронах організувати аукціон…
Переговори по газу вели український і російський прем’єри. Про газ говорили Туск і Путін. Російський же керівник уряду обговорював газову проблематику з болгарським колегою. Не будемо, звісно, стверджувати, що російський прем’єр підштовхував своїх європейських партнерів до газових консультацій на річниці початку війни, однак виглядали вчорашні заяви доволі символічно.
Слід віддати належне, що російський прем’єр Владімір Путін намагався бути учора досить зговірливим. Інша справа, що зговірливим він був і під час газових переговорів із Юлією Тимошенко у січні цього року, коли підсумки тієї зустрічі подавалися ледве не як однозначна перемога українського уряду. То вже потім світ дізнався про «вигоди» України, за які доводиться «розплачуватися» самій же Юлії Володимирівні зараз.
Ще 19 січня «Газпром» і «Нафтогаз України» підписали довгостроковий контракт – до 2019 року. У ньому обумовлено, що Україна закуповуватиме щороку 40 млрд. куб. м. Через кризу українські підприємства скоротили обсяги своєї роботи, відповідно скоротилися і обсяги споживаного газу. Однак Україна відповідно до контракту не може «не докупити» цінного енергоресурсу – на неї буде накладено штраф за невикористаний газ. Владімір Путін пообіцяв дати розпорядження «Газпрому», аби наступного року Україна купувала стільки газу, скільки їй потрібно. «Ми розуміємо, що українська економіка споживає сьогодні стільки енергоресурсів, скільки їй потрібно. Ми виходитимемо з цього. Але є якісь деталі між господарюючими суб`єктами, про ці деталі вони мають між собою домовитися, ми сподіваємося, що так воно і буде», - сказав учора Путін. Чи дотримається він свого слова? Про які деталі йдеться? Відповідь на це може дати зустріч двох прем’єрів, яка відбудеться в жовтні в Харкові.
Говорив про газ і польський прем’єр Туск. Путін пообіцяв збільшити обсяги поставок газу до Польщі. «Якщо польські колеги хочуть збільшити поставки, потрібно змінити міжурядову угоду. Це технічні питання, жодних проблем тут немає», - заявив російський прем’єр. Торкнувся Путін і спорудження газопроводу по дну Балтійського моря до Німеччини: «Хтось хоче представити проект як антипольський, то тут немає жодного антипольського підтексту», - сказав він. У Польщі, правда, іншої думки. Нинішній міністр закордонних справ Радослав Сікорський, а колись міністр оборони Польщі ще в 2005 році порівняв цей проект з пактом Молотова-Ріббентропа.
Порушив газове питання Путін і на зустрічі з болгарський прем’єром Бойко Борисовим. Він попросив Болгарію у найкоротші строки визначитися зі своєю участю у спільних проектах – зокрема, щодо будівництва АЕС «Белене» і нафтопроводу «Бургас-Александрополіс». Інакше, пригрозив Путін, Росія може відмовитися від їх реалізації. Борисов пообіцяв, що його уряд визначиться у місячний строк, наголосивши, що у Софії існує абсолютна підтримка ще одного обхідного для України газопроводу «Південний потік».
Історична правда в обмін на газ?
Відзначення 70-річчя початку війни виявилося по-справжньому сумним. Але зовсім із інших причин. Владімір Путін був по-справжньому героєм вчорашнього дня. Для когось, можливо, антигероєм.
Змінитися ставлення до російського керівництва може, якщо воно і саме змінюватиметься. Відомий борець з комуністичними порядками Адам Міхнік, а нині головний редактор «Газети Виборчої» (тієї самої, яка надрукувала лист Путіна) учора звернувся з листом у відповідь до російського прем’єра: «Прем’єр Путін пише, що у відносинах російсько-польських видно ознаки нової логіки – діалогу і співпраці. Поляки також прагнуть діалогу, об’єднання і співпраці, які б спиралися на правді, свободі і рівності. Потрібно лишень припинити мислення часів холодної війни в категоріях політики «сфер впливу» чи «близького зарубіжжя».
Чи готова до цього сучасна Росія?
