Хороша освіта безкоштовною не буває
Є принаймні три професії, де лише знань недостатньо. Платити професору 2 тисячі гривень - смішно.
Розпочався новий навчальний рік – не лише у школярів, а й у студентів вищих навчальних закладів. Як позначилася фінансово-економічна криза на стані вищої школи? За рахунок чого сьогодні виживають вузи? Скільки сплачують за навчання студенти-контрактники? Чи дійсно потрібне зовнішнє незалежне тестування?
На ці запитання у форматі прес-конференції в «Главреді» відповіли представники найбільших вузів країни – проректор з науково-педагогічної роботи Київського національного університету імені Шевченка Володимир Бугров та почесний президент Національного університету «Києво-Могилянська академія» В’ячеслав Брюховецький.
Пропонуємо вашій увазі вибрані фрагменти відповідей гостей «Главреда» на запитання читачів та представників ЗМІ.
Читач «Главреда»: Який відсоток студентів у ваших навчальних закладах навчається за контрактом, який – за держзамовленням?
Володимир Бугров: Станом на 1 вересня ситуація доволі і проста, і складна. У нас 2491 студентів, які навчаються на першому курсі за держзамовленням. Згідно з українським законодавством, виникає певна колізія. З одного боку, до цих пір діє норма 51/49 – тобто, 51% студентів мають бути бюджетниками, 49% - контрактниками. З іншого боку, ця норма не прописана чітко, і складається ситуація, що цей підхід може бути застосований не до кожного напряму чи спеціальності, а загалом до контингенту. Саме з цієї причини у нас на першому курсі 2491 бюджетник і така ж самісінька кількість контрактників.
В’ячеслав Брюховецький: У нас ситуація інша. У нас приблизно 25% контрактників, 75% - держзамовлення. Ми дотримуємося такого співвідношення вже давно і не будемо збільшувати відсоток контрактників.
Володимир Бугров: Ми би теж хотіли цього дотримуватись, але, на превеликий жаль, не вдається, тому що до цих пір немає чітко прописаних критеріїв зарахування на контрактну основу. Коли є конкурс на зарахування на бюджет – там все зрозуміло. А коли розпочинається зарахування за контрактом, людина заявляє: «Я хочу навчатись на контракті. Ви на маєте права мені відмовити».
В’ячеслав Брюховецький: Ні, такого права у абітурієнта немає. Навчання за контрактом – це справа університету. Ми кілька років взагалі не брали контрактників.
Вибачте, якщо прийде дебіл і скаже: «Я хочу вчитися…»
Володимир Бугров: Коли до нас звернувся цей абітурієнт, нам прислали роз’яснення, що оскільки немає чітких параметрів визначення навчання за контрактом, якщо він не має «двійки» (по-старому), то ви не маєте права йому відмовити.
В’ячеслав Брюховецький: Що значить – «не маєте права»? А якщо в мене немає викладачів? А якщо в мене немає аудиторій? Ми ніколи не мали проблем. У нас був відкритий конкурс, всі мали право вступити. Тепер – хто може, хто підходить під критерії, а інші – ні.
Володимир Бугров: Це потребує врегулювання.
В’ячеслав Брюховецький: Врегулювання потребує, але це залежить від політики університету, тому що насправді це дуже давня політика. Ми взагалі років сім не мали жодного контрактника – просто не брали принципово.
Читач «Главреда»: Яка середня вартість навчання контрактників?
В’ячеслав Брюховецький: У нас – від 8 до 25 тисяч. Точно я не можу сказати.
Володимир Бугров: Кошторис містить всі передбачені навчальним планом види робіт. Тому у нас мінімальна вартість – 10 тисяч гривень на деяких напрямах підготовки, або навіть в рамках одного факультету може відрізнятися. Максимальна – 30 тисяч. Це всі спеціальності Інституту міжнародних відносин і юридичний факультет.
Але я абсолютно погоджуюся із тезою В’ячеслава Степановича. Освіта потребує інвестицій. Я би навіть не сказав, що це оплата за навчання. Це інвестиції у власну освіту.
Не можна запросити професора і дати йому зарплату 2 тисячі гривень – це, значить, буде такий професор. Це просто смішно. Освіта не буває дешевою. Інакше це – профанація.
Читач «Главреда»: Яка зарплатня у викладачів (доцентів і професорів)?
В’ячеслав Брюховецький: Зарплата визначається штатним розписом, вона однакова, нібито, для всіх. Звичайно, існують певні доплати, якщо в університету є якісь кошти.
На жаль, зарплата, яку дає держава вищій школі, ганебна. За таку зарплату вчити нормально не можна. В цьому є проблема.
Володимир Бугров: Я можу розповісти про свою зарплату як викладач, як доцент кафедри історії філософії університету Шевченка. Я маю ставку 4 тисячі гривень – ця ставка подвійна, бо наш Університет, згідно із статусом, має подвійні ставки. До цієї ставки плюсуються відсотки за науковий ступінь і за вчене звання – 15% і 25%. Також дається надбавка за стаж науково-педагогічної діяльності. Разом виходить, начебто, й непогано, але якщо відняти податки і врахувати те, що робота викладача належить до ненормованої… Тому я цілком приєднуюся до тези, що зарплата насправді і в педагогів вищої школи, і в педагогів середньої школи ганебна. Я би назвав це навіть загрозою національній безпеці – те, що освітяни і науковці в Україні отримують таку заробітну плату.
Телеканал «Перший національний»: Як заборона змінювати плату за навчання відіб’ється на ваших університетах? Чи є зараз потреба піднімати плату за навчання?
Володимир Бугров: У Постанові КМУ від 12 серпня цього року фігурує два рядки: перше – «заборонити вищим навчальним закладам підвищувати вартість навчання щорічно більше, ніж на індекс інфляції». Другий пункт – «Міністерству освіти, спільно з Міністерством фінансів і Міністерством економіки у двотижневий термін привести у відповідність власні нормативні акти», тобто укласти інструктивні роз’яснення щодо цього.
Тут є правова колізія. З одного боку, Закон «Про вищу освіту» абсолютно чітко стверджує, що впродовж терміну навчання вартість навчання збільшуватись не може.
Одна з інтерпретацій цієї Постанови – цього року уклали контракт на таку вартість, а для наступного першого курсу вартість зростає на індекс інфляції. З іншого боку, тут є правова колізія – на сьогоднішній день немає чітко сформульованих методик визначення вартості навчання.
Антимонопольний комітет навесні здійснював перевірку вартості навчання за контрактом у вищих навчальних закладах України за двома напрямами: «Стоматологія» та «Правознавство». І виявилося, що на «Стоматологію», наприклад, вартість навчання в Україні виявилася різноманітною. Нещодавно нам прислали припис АМКУ – звернути увагу на формування кошторисів.
Але тут виникає одна цікава колізія, яку на сьогоднішній день ніхто не розв’язав: вищий навчальний заклад є неприбутковою установою. Вартість кошторису на підготовку фахівця з вищою освітою – це собівартість. Це лише витрати, які йдуть на його підготовку. З одного боку, дійсно, індекс інфляції застосовується лише до наступного набору. З іншого боку, уклали сьогодні контракт, інфляція має місце, в контракті три найголовніші статті на підготовку фахівця – заробітна плата викладачам, послуги ЖКГ і оренда приміщення. Якщо Кабінет Міністрів приймає постанову про підвищення заробітної платні, студент навчається на третьому курсі, викладачам треба підвищувати заробітну плату, а він сплачує по-старому, тому що є норма закону.
Тут ситуація надзвичайно непроста. Зараз ми чекаємо роз’яснень від Міністерства освіти і науки, Міністерства фінансів і Міністерства економіки.
В’ячеслав Брюховецький: Я вважаю це державне регулювання вартості освіти анахронізмом радянського часу. Я б хотів побачити, щоб у Гарварді, чи в Йєлі, чи в Колумбії регулювалось, скільки платити студентам. Це було б дуже смішно. Я б на місці Антимонопольного комітету перевіряв заклади, де дуже низька плата за навчання. Тому що коли 2 тисячі гривень коштує навчання в якомусь університеті, я думаю, що там продають дипломи. Бо за 2 тисячі гривень навчити студента не можна.
Освіта завжди коштовна річ. Хороша освіта безкоштовною не буває. За радянського часу вона теж не була безкоштовна, тому що з наших податків платили викладачам. Тому перевіряти треба тих, хто бере малі гроші. А там – вибачте, ринок визначає.
Читач «Главреда»: Яка вірогідність скасування обов’язкового зовнішнього незалежного оцінювання при вступі до вищих навчальних закладів? Яке у вас ставлення до введення обов’язкового тесту на здібності при вступі до ВНЗ?
В’ячеслав Брюховецький: Як ви знаєте, я є основним опонентом Міністерства освіти і науки з приводу тестування, але я вважаю великою помилкою, якщо буде скасовано тестування. Справді, це найбільше і, можливо, єдине досягнення Міністерства освіти у вищій школі. Але інша річ, що робиться воно не так, як слід робити.
Скасування – це буде крок назад. Але вдосконалення, трансформація тестів для того, щоб вони виявляли не лише рівень зазубрених знань, а й здібності абітурієнта, що, зрештою, записано у Законі «Про освіту». Студенти приймаються не за знання, а за здібності.
По-друге, треба провести відповідне реформування, щоби підняти престиж середньої школи. Нарешті, повинна бути роль університету в цьому. Є дуже багато незалежних оцінювань в різних країнах, але роль університету є визначальною. Він може прийняти людину, у якої гірші тести, бо він знає цю людину.
Я пропонував багато разів: є Центр незалежного тестування, повна база даних. Абітурієнт пише заяву: «Я хочу вчитись в таких-то університетах». Робиться елементарна комп’ютерна програма, яка за 5 годин розподіляє всіх по місцях.
Володимир Бугров: У Білорусі, Казахстані, Туркменії так і робиться.
В’ячеслав Брюховецький: Але насправді роль університету дуже принижена.
Володимир Бугров: Зовнішнє оцінювання не є винаходом нинішнього міністра. Ще в 2001 році, коли Міністерство освіти і науки очолював Василь Кремінь, вже були пілотні проекти з зовнішнього оцінювання. Ця ідея не є ані українським винаходом, ані нинішнім. І ця ідея сама по собі чудова.
Але цілком вірно, що ця система потребує вдосконалення. Це оцінювання знань. Але я можу назвати принаймні три професії, де знань недостатньо, щоб опанувати певний фах. Медицина – не кожна людина, яка знає біологію, може бути лікарем. Друге – далеко не кожна людина, яка знає право чи історію, може бути юристом. Якщо людина не довчить якогось закону, то вона його вивчить згодом, а якщо вона буде аморальним суддею, то це набагато гірше. Третій фах – це педагогіка. Далеко не кожен, хто знає хімію, біологію або історію, може бути вчителем або викладачем.
І тут ми повертаємося до висловленої думки: якщо зовнішнє оцінювання знань дійсно прерогатива Центру оцінювання, то здібності, схильності повинні перевіряти університети. Університет повинен знати, кого він буде навчати.
В’ячеслав Брюховецький: Останнім часом спостерігається цікава тенденція. Люди починають нормально мислити. 5-7 років тому всі абітурієнти думали: «Як стану юристом, зразу стану мільйонером» - конкурси були величезні.
У нас кількість абітурієнтів останні 7-8 років стабільна. Але відбувся перерозподіл. Зараз один з найбільших конкурсів – на культурологію, на філологію, де тепер повно контрактників.
Дуже показовий приклад. Одна з абітурієнток, яка має 600 балів, подала документи на культурологію і на право. Розповідав декан факультету правничих наук, який був секретарем приймальної комісії. Вона і туди, і туди перша стояла у списку. «Я, - каже, - її намагався загітувати перейти на право. Раніше будь-хто кинувся б туди! А вона сказала: «Ні, я хочу бути культурологом».
Я вважаю, що за кілька років дуже престижними стануть спеціальності з фізики, з хімії, з біології. Це є вже сьогодні, але це стане престижним.
Володимир Бугров: Дійсно, ви чітко зазначили цю тенденцію. Біологічний факультет за останні 5 років вийшов на той же контингент контрактників, що й, наприклад, факультет психології.
Стенограму прес-конференції читайте тут
Читайте також:
