ПАТАМУШО
Вони настільки зворушливі, що варті того, аби виділити для них бодай шматок журнального паперу. Хто є автором цих откровень і хто їх віднайшов у глибинах свого мозку, виявити, очевидно, можна, але не варто. Містика додає їм особливого шарму. Вони – глибинні, короткі та страшні своєю влучністю та силою удару. Десь приблизно, як препарат від болю солпадеїн. Або як удар гільйотини по м’яких тканинах шиї злочинця. Утім, їх влучність і коротка неконкретність, на жаль, нівелюють всю свою геніальну пророчу суть для тих категорій громадян, що анітрохи не цікавляться життям країни. Але, на щастя, провидіння подбало і про цих цілком покинутих співвітчизників та надихнуло чийсь мозок виписати до цього дива цілком конкретну коротку пояснювальну записку в формі монологу на межі реального та підсвідомого. Її завдання просте – втовкмачити в тупі голови електорату всю глибину формули – «коли вони…, то вона…» і спричинити в них хоч якесь бажання прийти на вибори та поставити галочку там, де підкаже нав’язлива думка, кинута гіпнотизером від піару...
Аби додати всьому цьому абсурду хоч трохи романтики, назвемо звичайнісіньку пояснювальну записку, гіпотетично існуючу і надіслану невстановленим адресатом до «Главреда», «откровеннями від Жанни Д’Арк». Трохи пафосно, але все ж...
«Дарагі співвітчизники. Сьогодні ми з вами переживаємо дуже складні часи. І хоча наші економічні показники вже майже подолали світову економічну кризу, життєві реалії все ще в силі викликати глибоку депресію та суїцидальні пориви.
Але ви знаєте, що я, як ніхто інший, сильно переймаюся вашими проблемами. Бо ваші проблеми однозначно є й моїми. І в сьогоднішній непростий час я хочу бути з вами як ніколи близька. Близька максимально. Настільки, наскільки ви мені зможете це дозволити.
Ви знаєте, я хочу відкрити вам своє серце. Те саме, яке роздавали скрізь у країні за попередньої передвиборної кампанії.
Ні, ні, ви не подумайте, що я і моя каманда вирішили зайнятись агітаціє¬ю. Ми навіть не думаємо про вибори. Вони нам зовсім не цікаві. Бо єдине, що нам справді болить і не дає спокійно жити, – це ваші проблеми.
Сьогодні я лише хочу розповісти вам свою найсокровеннішу таємницю. Я сподіваюсь, що ви не тільки з розумінням поставитесь до моїх откровень. Я дуже хочу, щоб мої слова дійшли до серця найзатурканішої донецької домогосподарки і найвисокогірнішої гуцульської заробітчанки. Я хочу повідомити вас, що все насправді ще не пропало. У нас ще багато чого залишилось, і воно нині перебуває в моїх надійних руках. Справедливість насправді є. І навіть якщо вам влом за неї боротися, то вона обов’язково восторжествує. І знаєте, чому? Зараз я вам поясню.
В час, кали депутат ,,Б” гріє свій непомірно жирний кендюх на елітному заморському курорті, а депутатка ,,Же” скачує з себе у швейцарській клініці енну літру целюліту, паралельно ковтаючи дорогі лікувальні глисти, кали губернатор ,,Ка” замість дбати про народ зводить черговий палац і приватизовує кілька сотень гектарів заповідних лісів, кали суддя районного суду ходить колядувати, а його приятель займається корупційними справами, кали мер одного з міст остаточно зійшов з глузду і жодне лікування йому вже не допоможе, а пристрелити його не дозволено законодавством, кали армія країни не в силі захиститись від дрібних злодюжок в генеральських пагонах, що тирять копійки, виділені на манну кашку бідних солдатиків, кали третина депутатського корпусу – зрадники і запроданці, а друга третина тільки й мріє, щоб стати такими самими і лише чекає слушної нагоди, кали всі кругом крадуть, беруть, дають і невідомо чим займаються, а стосунки в країні нагадують порнографічний бразильський серіал з вкрапленнями кращих ідей індійського кінематографа, кали депутати дозволяють собі бігати по лісах за добропорядними громадянами і стріляти в них, немов у диких кабанів, кали міліція ніяк не наїсться на дорогах і в цілях наживи навіть освоїла основи фотомистецтва, кали кругом при владі одні сволоти, і країна от-от втратить свою незалежність та зникне з карти планети, і навіть ви, мої рідні, втікаєте з неї на заробітки хто куди – Я, незважаючи ні на що, на жодні погрози, жодні інтриги, брехню і бруд, який лиється на мою адресу, заявляю: моя позиція однозначна і безкомпромісна. Я працюю! І в гробу я хотіла бачити усі ці проблеми. У мене немає часу займатися дурницями. Ані всіх цих божевільних депутатів, ані їх інфантильних коханок, ані їх накурених отприсків, ані інших асоціальних елементів. І вашими проблемами, до речі, в мене теж немає часу займатися. Бо він весь іде на вирішення важких державних справ. А тому, будь ласка, не турбуйте мене зайвий раз своїми криками під вікнами мого офісу.
Я мовчала весь цей час, і знаю, що ви давали високу оцінку моєму мовчанню. І навіть відпрацювала для себе спеціальний принцип – роби все, що можеш доброго для країни, і не звертай уваги ні на які інтриги.
Праця забирає увесь мій вільний час, усю енергію і, до речі, особисте життя. І я хочу, щоб ви всі знали, що ви можете на мене покластися, що всі принципи і ідеали, які були чітко оголошені під час нашої революції і які незалежно від кольору прапорів партій сприймаються всією країною, вони будуть продовжені і доведені до логічного кінця.
Чому я така і чому я все це роблю?
Секрет простий. Патамушо я, на відміну від всіх цих месій, злодюг, брехунів та просто сволочів, – Хароша.
Дорогі співвітчизники, Україна – сильна держава мудрих, прекрасних людей, і в нас неодмінно (не знаю, правда, чи в вас також) буде успіх, незважаючи на всі політичні шторми і буревії. Ми обов’язково знову прор¬вемся до мети і заживемо нормальним повноцінним життям.
Дарагі співвітчизники, я дякую вам за те, що ви вислухали мене. Знайте, що ситуація в Україні абсолютно нормальна, і ви можете абсолютно нічим не турбуватися. Я працюю, і це саме головне. Ви можете спати спокійно, бити байдики і нічого не боятися. Бо боятися вам уже, в принципі, немає чого. Треба було робити це раніше. Тепер я сама за вас побоюсь і попрацюю, і з’їм, і поживу довге та щасливе життя.
Навіщо все це мені? Ну як – навіщо? Хіба ви вже встигли все забути? Звісно...
ПА-ТА-МУ-ШО Я ХА-РО-ООО-ША!».
