Гра за Литвином
Для цього він повинен підписати сфабриковані свідчення проти ряду політиків, що працювали з президентом Кучмою. На додаток до цього ведеться активний пошук людини, яка підкріпила б пукачівські свідчення додатковими «спогадами» про вересень 2000 року.
У ЗМІ вже неодноразово писали, що на сьогоднішній день одна з головних «цілей» цієї кампанії – політичне знищення спікера Литвина, оскільки він ледве не єдиний з адміністрації президента Кучми залишається діючим політиком. Враховуючи нинішнє становище в державі і той факт, що його фракція – деяким чином «цементуюча ланка» коаліції, саме на Литвина може бути направлена «зброя розслідування».
Ефектності цьому заходу може додавати і той факт, що з 23 січня, коли Ющенко складе свої повноваження, аж до інавгурації нового президента, яку з різних причин можуть відкласти на невизначений термін, голова парламенту може виконувати обов'язки глави держави. Не менш важливе для розробників антилитвинівського плану – вибивання спікера з президентських перегонів. У ЗМІ вже з'явилася інформація, що на вересень-місяць запланована широкомасштабна кампанія із дискредитації Литвина. «Це буде понад 200 білбордів із зображенням Володимира Литвина, який кидає тінь на символічне зображення Ґонґадзе », - цитують інтернет-агентства слова «надійного інформатора». Білборди нібито планують розмістити на найжвавіших трасах в західному і південному напрямах від Києва.
«Пятнадцать человек на сундук мертвеца»
Компромат для політиків, як булижник для пролетаріату - основна зброя з'ясування відносин. Перед кожними виборами політична шафа перетрушується на предмет виявлення пронафталінених скелетів. За відсутності останніх у хід ідуть рукотворні фантоми, яких ні понюхати, ні помацати: у їх існування можна тільки повірити на слово. Так, кількість «ходок» «тіньового» Віктора Януковича зростає до трьох; мілітарі-мена Арсенія Яценюка звинувачують у фальсифікації даних у «п'ятій графі»; головному комуністові пригадують незаконний зв'язок з уже покійним іракським диктатором Саддамом Хусейном і любовні пригоди; для Юлії Тимошенко обіцяють «виписати» з-за кордону «милого друга» по ЄЕСУ Павла Лазаренка; а Володимиру Литвину ставлять у вину роботу в президентській адміністрації та інкримінують причетність до «справи Ґонґадзе », доказом якої нібито є горезвісні плівки відставного майора держохорони Миколи Мельниченка. Оскільки заяви останнього, що став «розмінним пішаком у чужій грі», за влучним зауваженням директора Інституту глобальних стратегій Вадима Карасьова, суспільство розглядає «лише як черговий вихлоп повітря», в хід йдуть «вагоміші» аргументи.
«Справа Ґонґадзе », мабуть, найбільш «універсальний» і довгограючий політичний скандал. І не лише тому, що в ньому фігурує велика кількість учасників, але і тому, що на відміну від, наприклад, не менш резонансних у минулому «касетного скандалу» або справи про отруєння Ющенка, ця історія – кримінальна. Зі зникненнями, розчленованими тілами, загадковими смертями. Її підігрівають, обвиваючи флером таємниці і пов'язуючи з відомими іменами. Вона переживає вже «третій сезон». У 2001 р. ця тема стала однією з основних в акції «Україна без Кучми!». Під час президентських виборів 2004-2005 рр. використовувалася як гасло опозиції в боротьбі зі «ставлениками».
Пізніше, після інавгурації Ющенка, її почали експлуатувати проти нового глави держави: його звинувачували в змові з Кучмою. Мовляв, однією з умов проведення третього туру виборів були гарантії недоторканності Леоніда Даниловича і, зокрема, дана йому клятвена обіцянка не розплутувати справу про зникнення журналіста. Втім, заради справедливості, зауважимо, що в «консервації теми» був зацікавлений і нинішній Президент. У ході розслідування вбивства Ґонґадзе знову спливли б плівки Мельниченка, в яких ідеться і про участь у корупційних схемах прем'єра Ющенка. До речі, на момент зникнення Ґонґадзе в 2000 р., саме главі уряду, а не, наприклад, керівникові президентської адміністрації Литвину, підпорядковувалося МВС.
Нинішня цікавість до теми, безумовно, пов'язана з виборчою кампанією, що вже де-факто стартувала. Вкидання інформації проведено технологічно правильно: під час традиційного літнього інформаційного затишшя, напередодні початку активної фази політичних переговорів. Та все ж арешт колишнього керівника Департаменту зовнішнього спостереження і кримінальної розвідки МВС генерала Пукача не викликав особливого резонансу. Експерти дружно погоджуються на тому, що тема – «перегоріла». Директор центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко упевнений, що вона «не справить яскравого враження. Адже суспільство пішло на два кроки вперед. І влаштовувати такі акції – все одно що судити тих, хто організував голодомор у 1933 році».
Однак «карту Пукача» розігруватимуть по максимуму. Оскільки він – один із небагатьох ключових свідків тих подій, що залишилися в живих. При цьому заступник генпрокурора Рінат Кузьмін не заперечує, що інформація, яку може надати колишній генерал, може виявитися хибною.
Звідки ноги ростуть
Те, що «розконсервування Пукача» санкціоноване, не викликає сумнівів. Цю версію підтверджує колишній заступник міністра МВС і екс-заступник голови СБУ Геннадій Москаль, який запевняє, що колишні товариші по службі Пукача знали, де той перебуває. Полковник міліції, ведучий телепрограми «Надзвичайні новини» (ICTV) Костянтин Стогній звернув увагу на низку нестиковок під час затримання: «Силовики… плуталися: то говорили, що вранці його затримали, то – увечері. Коли я дивився відео затримання, Пукача кладуть на землю і дістають із задньої кишені посвідчення. Виходить, що людина, яка ховається, щоб її не ідентифікували, спеціально носить в кишені своє посвідчення. То міліція не знала, кого затримує, то, як пізніше запевняв Луценко, знала. Все не збігається. Я думаю, що реалізується якийсь сценарій».
Упевненості в цьому додають кілька непрямих фактів, котрі підтверджують, що на Пукача явно тиснуть. Він абсолютно несподівано відмовився від послуг свого адвоката Сергія Осики, який у 2003 р. домігся звільнення генерала з-під варти. Пукачу намагаються «пришити» ще одне вбивство - колишньої цивільної дружини Тетяни Стельмах, зниклої в 2003 р. А інформація про співпрацю колишнього керівника «сімки» з «органами», що періодично з'являється в пресі, з такою ж періодичністю спростовується. Це - елемент психологічної атаки з розряду «матроси на зебрах».
Як повідомило джерело, близьке до силових структур, Пукачу пропонують підписати сфальсифіковані свідчення в обмін на скорочення терміну ув'язнення – з довічного, що загрожує йому за одну або навіть дві «мокрухи», до п'ятнадцяти років у комфортабельній в'язниці для колишніх співробітників «органів».
Джерело, близьке до Банкової, запевняє, що зараз Пукача головним чином намагаються використовувати проти спікера Володимира Литвина. Останній опинився в списку фігурантів більшою мірою автоматично, через посаду керівника президентської канцелярії, яку обіймав у 2000 р. До речі, тут важливо врахувати, що за часів Литвина адміністрація глави держави ще не мала такого всеосяжного впливу і не була альтернативним центром ухвалення рішень, а її керівник не був штатним демоном української політики. Литвин не мав приписуваних йому можливостей впливу на силовиків. І, не виключено, він навіть не був поінформований про цю справу. Вельми натягнутими видаються доводи про особисті мотиви, що нібито рухали Литвином. Його причетність до справи Ґонґадзе явно притягнута за вуха і бездоказова. Тому для того, аби дістати бодай трішки обґрунтований привід, якщо вже не для офіційного звинувачення (за відсутністю складу), то хоч би для суспільного засудження і осуду, самих лише мало адекватних заяв Мельниченка («Литвин сказав: «Мочити!») замало.
За інформацією джерел, близьких до силових відомств, можливі свідчення Пукача автори сценарію «Антилитвиніади» мають намір підкріпити «щиросердими визнаннями» інших, поки що менш розкручених фігур. Для цього терміново моніторять списки тих, хто на момент зникнення Ґонґадзе був у більш-менш близькому колі спілкування з Литвином і кого можна було б або прикупити, або шантажнути. Керує процесом безпосередньо глава президентського Секретаріату, а за сумісництвом чергова нянька гаранта Віра Ульянченко в дуеті з керівником ДУСі Ігорем Тарасюком. За деякими даними, займається «темою» колишній заступник голови президентської канцелярії, заступник глави СБУ Андрій Кислинський в парі зі ще одним заступником голови СБУ Валерієм Хорошковським. Останній був помічений у приймальні Володимира Михайловича за кілька днів після гучного арешту Пукача. Судячи з усього, відомий своєю діловою хваткою Валерій Іванович приходив до глави парламенту прозондувати ґрунт на предмет чергової можливості поповнити свій рахунок, або особисто перевірити реакцію «підопічного» на обставини, що знов відкрилися.
Побічний ефект «цькування» Литвина – вплив на його партнера по коаліції Юлію Тимошенко. Будьмо чесними, домогтися виходу Блоку Литвина з коаліції – завдання складне і невдячне. Крім того, після торішнього рішення КС, який, по суті, «закріпив» колективну, а не особисту участь депутатів у коаліції, більшість де-юре існуватиме і без участі БЛ. Інша річ, що ослаблення спікера може серйозно похитнути іміджеві позиції прем'єра, підсилити хитання усередині коаліції та іменного блоку Тимошенко, а також дати фору Партії регіонів у переговорах з БЮТ.
Велика віра Президента
Нинішні президентські вибори, м'яко кажучи, будуть юридично не ідеальними, починаючи від дати призначення голосування і закінчуючи можливістю застосування новоприйнятих Радою правил організації і ведення кампанії. Те, що КС визнає їх цілком або частково не відповідними Основному Закону, не викликає сумнівів. Дуже багато в прийнятих поправках до «Закону про вибори президента» новел, що суперечать також Адміністративному і Кримінальному кодексам.
Оскільки Президент і його оточення не обмежені в часі подачі до КС цього закону, а судді досить довго розглядають кожну справу (для цього у них є три місяці), може статися так, що переважна більшість кампанії буде проведена за новими правилами, які ближче до виборів або відразу ж після них будуть визнані недійсними. Сценарій дещо фантастичний, але все-таки в теорії дозволяє поставити під сумнів результати голосування. Що призведе до тривалих розглядів і продовжить період «міжвладдя», коли старий президент вже позбудеться повноважень, а новий ще не складе присяги.
Колізія в тому, що Конституція чітко не обумовлює, хто в цьому випадку залишається в країні за головного. Логічно припустити, що це буде спікер. Проте на нього покладаються обов'язки глави держави лише у разі дострокової відставки президента або його смерті.
Втім, цей прецедент не заважає президентській канцелярії мати іншу думку із цього приводу. Там упевнені: до «запанування» нового гаранта країною може керувати старий. Проте якщо фактичне продовження терміну Ющенка суспільство просто не сприйме, оскільки рівень несприйняття чинного Президента давно перевершив 70%, то, наприклад, тимчасове перебування біля керма держави спікера – одного з лідерів рейтингів довіри – відторгнення не викличе. Цим, зокрема, і спровоковано цілеспрямоване цькування голови парламенту. Крім того, глава ВР не входить у сферу впливу Ющенка, не проводить необхідних для Президента рішень і має право підпису законів. Що не сприяє власній президентській грі.
На одному з сайтів, очевидно, близькому до Банкової, з'явилася інформація про те, що Литвин звернувся до Ющенка з проханням припинити «розробку» Пукача в обмін на лояльність і підтримку Президента. Ймовірно, це – саме те, чого сам Ющенко хоче домогтися від спікера, санкціонуючи черговий виток «справи Ґонґадзе ».
Проте цим пояснення того, що проти Литвина ведеться вогонь на поразку, не вичерпуються. Цілком можливо, що у команди Президента є більш глибинні причини, щоб зважитися на політичне знищення глави парламенту. Якщо у випадку з Юлією Тимошенко антипатія виникає переважно через міжособистісне несприйняття, то у нелюбові Президента до Володимира Литвина, цілком можливо, є й ідеологічна складова. Наприклад, від Литвина навряд чи б вдалося домогтися автографа під «листом трьох», який було покликаний стимулювати просування України в НАТО (який свого часу підписав тодішній глава парламенту Арсеній Яценюк), оскільки Литвин виступає за позаблоковий статус України. Також Литвин і Ющенко часто розходяться в поглядах на окремі неоднозначні історичні події та персонажі. Литвин також припускає застосування російської мови в регіонах, де переважає російськомовний люд, для діло- і судочинства, закликає до активізації співпраці України з країнами СНД, не кажучи вже про його лояльну щодо Росії позицію.
Словом, швидше за все, що з початком нового сезону парламентського життя активізація політичних гравців приведе до відкриття нової сторінки підготовки до «чесних і демократичних» виборів президента України.
