Чого чекає Ющенко від своєї Конституції?
Сьогодні відповідний указ вже з'явився на офіційному сайті Президента. Втім, висловлене деякими експертами припущення, що гарант спробує довести всенародне обговорення до логічного завершення – всеукраїнського референдуму – викликає сумніви: у тексті Указу слово «референдум» не згадується жодного разу. Але навіть якщо він і буде оголошений, то навряд чи збіжиться в часі з виборами президента. Згідно з указом, Національному інституту стратегічних досліджень документ наказує до 15 листопада провести ряд соцопитувань щодо визначення ставлення громадян до проекту запропонованих змін і до 15 грудня підготувати узагальнені пропозиції до законопроекту «Про внесення змін до Конституції України». Можна припустити, що референдум, якщо і буде оголошений, то не раніше середини грудня. Разом з тим, закон «Про всеукраїнський і місцеві референдуми» вказує, що дата проведення референдуму призначається не раніше, ніж через три місяці з моменту ухвалення відповідного рішення. Тобто, якщо підрахунки правильні, референдум можливий не раніше середини березня, коли країна, ймовірно, знатиме ім'я нового президента.
«Главред» опитав ряд українських експертів, щоб розібратися, з якою метою Віктор Ющенко може саме зараз ініціювати всенародне обговорення своїх ініціатив і як це може позначитися на майбутній кампанії з виборів президента.
Директор соціологічної служби Національного інституту стратегічних досліджень, політолог Віктор Небоженко:
«Ще невідомо, чи буде референдум, тому що це жорстка процедура, яка вимагає загальнонаціональної участі, співучасті парламенту. Обговорення – це не референдум. Для початку потрібного визначитися, в якій формі буде це обговорення. Можливо, запросять громадськість на дебати, можливо, Президент їздитиме по країні і зустрічатиметься з народом.
Швидше за все, для Ющенка це спосіб привернути увагу до себе як до націонал-демократа, об'єднати навколо себе колишню «помаранчеву» більшість. Запізно, звичайно, трішки, але краще пізно, ніж ніколи. Проте на хід передвиборної кампанії ініціатива Президента навряд чи вплине. Конституцію, як правило, не обговорюють під час передвиборної кампанії. Можна одночасно з виборами провести і референдум по Конституції, але це технологічно дуже складно.
Можливо, Ющенко таким чином забере частину голосів у Яценюка, тому що це Яценюк повинен був виступати з такою пропозицією. І за добу перед виступом Президента він намагався перехопити ініціативу. Хоча важко сказати, хто у кого намагався перехопити ініціативу. По обличчю Ющенка видно, що він не один день готувався до такої пропозиції.
Конституція – це консенсус провідних політичних груп, це не пропозиція гарного президента або поганого прем'єр-міністра або голови Верховної Ради. Це те, що одночасно узгоджується різними політичними силами. І населення відіграє тут пасивну роль. Тому Ющенко спочатку повинен був домовитися з провідними політичними силами, а потім питати громадської думки. Але він обирає інший варіант. Так теж буває. Повторюю: Конституція не робиться за одну ніч. Це результат дуже складних переговорних процесів. Кучма теж хотів зробити Конституцію, при цьому ні на кого не зважаючи. І нічого не вийшло.
Якраз після виборів Ющенко і втілюватиме свій проект в життя. Це доведе, що нова Конституція не є для нього тільки самопіаром. Якраз коли буде новий президент, Ющенко зможе впритул зайнятися просуванням проекту Конституції. Це було б чесно з його боку».
Президент Центру соціальних досліджень «Софія», політолог Андрій Єрмолаєв: «Президент робив вже кілька спроб закинути конституційну тему в політичний город. І всі ці спроби були невдалими. І всі рази це був політичний піар.
Проект Конституції, який Ющенко презентував у 2009 році, розроблений швидше групою президентських експертів. Очевидно, що його ініціатива – це початок передвиборної кампанії. Нинішній виступ Президента – це продовження того сценарію, який був заявлений ще в президентському посланні. Проект легалізований через Верховну Раду, зареєстрований у Президента і є формальні підстави позиціонувати цей законопроект як концептуальне напрацювання з метою проведення конституційної реформи. І я не виключаю, що після кількох суто ритуальних заходів у вигляді роздрукованих текстів, наукових конференцій тощо, Президент через півтора-два місяці призначить указом дату референдуму з ухвалення Конституції.
Після вчорашніх заяв, які всі без винятку політичні сили розглядатимуть як конкурентно-виборчу технологію, кожен кандидат вважає своїм обов'язком, і навіть якоюсь мірою моральним обов'язком, представити свої погляди, свої проекти. Тож нас чекає ярмарок законопроектів і референдумних ініціатив.
Я сумніваюся, що у Президента все це вигорить. По-перше, Ющенко втратив статус морального і політичного авторитету. І його ініціативи перестали бути визначальними. По-друге, його законодавчі ініціативи досить контраверсійні. Спекулювати на загальнонародній підтримці – справа не дуже вдячна, враховуючи низький президентський рейтинг. Більш того, конкурентні проекти можуть стати значно популярніші. І останнє – рішення Президента про референдум можливе тільки за умови, якщо зараз буде розгорнута робота зі збору підписів.
У будь-якому разі, доля політичної системи вирішуватиметься вже майбутнім президентом – переможцем, і, швидше за все, в стінах парламенту.
Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій:
«Мова йде не про одну, а про кілька цілей, які Президент виставляє на осінній, передвиборний, кризовий політичний сезон. Перша мета досить очевидна і пов'язана з тим, що Президентові необхідне програмне лідерство. Мова йде про те, хто формуватиме політичний порядок денний достатньо складного політичного періоду. Проблема конституційного устрою – це те, що може задати темп, ритм, тональність всієї політичної кампанії, яка збігатиметься з виборчою, переорієнтовуючи увагу людей на проблеми державного устрою, а не на скандали та інші обридлі форми політичного процесу в Україні. Другий момент полягає в тому, що конституційні ініціативи Президента обернені «поверх» правлячого політичного класу, парламентсько-партійних еліт, у яких є достатньо голосів у парламенті, щоб самим формувати свої конституційні пакти. Президент звертається безпосередньо до людей, до громадськості, до тих, хто, розчарований якістю парламентських еліт, оминає традиційні, зараз закупорені канали парламентського представництва. Третя мета - змоделювати президентські вибори як вибори інституційні, як вибори конституційного устрою, а не як критику Президента за уявну неефективність нинішнього політичного режиму. Таким чином, вибори перетворяться не на вибори персон, а на вибори моделі держави. Розрахунок Ющенка в тому, що президентська конституційна активність, лідерство в моделюванні політичного порядку денного допоможе чинному Президентові підняти свій рейтинг, реально претендувати на вихід у другий тур президентських виборів. Юлія Тимошенко і Віктор Янукович можуть або проігнорувати активність Президента, вдаючи, що вона не має відношення до президентських перегонів, або здійснювати конституційні рухи в парламенті (втім, це майже нереально – вони бачать одне одного головними конкурентами), або запропонують свій проект Конституції, або ж почнуть конкурувати з президентським проектом, що якраз і є метою Ющенка – втягнути всіх «топових» політиків у конституційний процес».
Володимир Фесенко, голова правління Центру прикладних політичних досліджень "Пента":
«Обговорення змін у Конституцію, запропонованих Ющенком, поки що відіграватиме роль передвиборної технології самого Президента як спроба створити образ Ющенка як політика, що прагне встановити політичну стабільність, навести конституційний лад тощо. Але, як і з багатьма іншими своїми ініціативами, Ющенко «засидівся на старті» - з моменту оприлюднення його проекту Конституції до початку всенародного обговорення минуло вже майже півроку, а політичний порядок денний вже значно змінився. Ефективність політтехнології, яку намагається використовувати Президент, невисока: за даними соцопитувань, конституційні проблеми для пересічних громадян навіть не другорядні, а третьорядні. Тема змін у Конституцію під час виборчої кампанії в цілому задіяна буде, багато політиків представлять конституційне реформування як інструмент політичної стабілізації, але ця тема в політичному порядку денному головною явно не стане».
