Повноліття країни
З одного боку, українцям вдалося відстояти свою державність, створити формальні інститути влади, обзавестися державною атрибутикою і зачатками громадянського суспільства. З іншого – рівень життя переважної більшості українців ще не дотягує навіть до радянських стандартів, роками триває політична криза, до повноцінного визнання України як авторитетного міжнародного гравця ще дуже далеко.
Українська держава так і не владнала всі питання, пов'язані зі своїми кордонами, і загрози втрати територіальної цілісності або навіть суверенітету періодично лихоманять суспільство.
За ці роки країна так і не змогла очиститися від залишків радянського минулого, її політична еліта – суть стара партійна номенклатура, густо розбавлена розбагатілими на початку 90-х бізнесменами. Зміна владних еліт за цей час так і не відбулася, хоча давно лунають вигуки про те, що прихід так гаряче очікуваного «нового покоління» вже не за горами.
Крім того, держава зіткнулася з серйозною загрозою розколу країни на Захід і Схід, яка загострилася після подій 2004 року. На рівні декларацій і обіцянок залишилися такі необхідні країні реформи: судова, адміністративна, пенсійна.
Тим часом, країна, яка ось-ось стане повнолітньою, свого глобального історичного шансу ще не втратила і дивиться в майбутнє зі стриманим оптимізмом.
Оцінити успішність пройденого Україною шляху, її місце в сучасному світі, актуальні проблеми і перспективи «Главред» попросив ряд українських політичних і економічних експертів.
Кость Бондаренко, директор Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна:
«Можна з упевненістю говорити, що наша держава відбулася, з часів самого виникнення поняття «Україна» ця країна ніколи не була незалежною так довго, як зараз. За цих 18 років у країні відбулися серйозні зміни, Україна пережила цілий ряд революцій: національно-визвольну, демократичну, соціальну, сексуальну. Всі ці революції, які проходили майже паралельно, радикальним чином змінили тип відносин у нашому суспільстві. Те, що було до 1991 року, і те, що ми маємо зараз, – велика різниця. Переважна більшість народу дедалі менше ностальгує за радянським минулим, українці перетворюються на націю індивідуалістів, які не сподіваються на державу, виживають не завдяки державі, а всупереч їй. Держава стала тим спільним ворогом, який об'єднує і Схід і Захід, і ми всі скоро святкуватимемо день народження ворога кожного українця, ворога при цьому необхідного.
Для якісного поліпшення нашого політичного процесу необхідний прихід нових людей. А нинішня система, яка будується за принципом ідентифікації «свій-чужий», допускає до влади тільки тих людей, які погоджуються грати за встановленими нею правилами. У тому, що такі люди рано чи пізно прийдуть, я упевнений.
У майбутнє нашої країни я дивлюся з оптимізмом, насамперед завдяки громадянському суспільству, якого у нас більше, ніж в Європі. Саме неструктуроване громадянське суспільство в Україні завжди було і рятівником, і носієм національної ідеї. Українська державність збережеться поза сумнівом, а ось чи стане від цього краще простим людям – інше питання».
Валерій Чалий, директор міжнародних програм Центру ім. Разумкова:
«Як держава, Україна, безумовно, відбулася, а ось процес формування політичної нації ще не завершився, у політичних еліт відсутнє консолідоване бачення майбутнього країни, остаточно не подоланий регіональний розкол. Свій шанс Україна багато в чому втратила, не зумівши повторити шлях, яким пройшли Польща, Словаччина, Угорщина.
На сьогоднішній день розвиток країни обтяжений серйозною корупцією, відсутністю відповідальності політичного істеблішменту, розчаруванням і апатичними настроями народу. Україна потрапила в складне зовнішнє оточення, вона є буферною зоною між двома військовими блоками і економічними інтеграційними об'єднаннями: з одного боку - НАТО і ЄС, з іншого – Організація договору про колективну безпеку і ЕврАзЕс. Останнім часом особливо відчувається дефіцит безпеки країни, спровокований як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками. В цілому, на міжнародній арені Україну бачать потенційно впливовою субрегіональною державою, але лише в майбутньому.
Я бачу три варіанти майбутнього країни. Перший - цілковитий провал проекту «Україна» з дефолтом суверенітету, навіть за збереження формальної територіальної цілісності, другий – збереження існуючої ситуації глобальної політичної нестабільності, третій – якісне поліпшення механізму державного управління, стрімке поліпшення рівня життя, прорив в євроінтеграційній площині. Найбільш імовірною мені видається стагнація існуючого стану речей, але триватиме вона не більше п'яти років, після чого реалізується або перший, або третій сценарій».
Ігор Жданов, президент Аналітичного центру «Відкрита політика»:
«Наша країна пройшла дуже нелегкий шлях за ці роки. На жаль, її громадяни поки не можуть бути задоволеними існуючим станом справ. Формальні інститути влади створено, але якість політичної еліти низька, адже формувалася вона, перш за все, з осколків старої партноменклатури і бізнесменів «нової хвилі».
Суспільство пронизане тотальною недовірою до чинних органів влади.
Незважаючи на плавний економічний підйом, що розпочався на початку 2000-х років, реструктуризації економіки так і не відбулося, дуже помітною була проекспортна орієнтація. Через це нинішня криза і вдарила по країні так сильно.
Я не вірю в сценарії втрати Україною своєї державності або територіальної цілісності. В той же час, не можна закривати очі на внутрішні проблеми, тому що їх з вигодою для себе можуть використати зовнішні гравці.
Відповідальність за існуючий стан справ лежить не лише на політиках, а й на народі, який їх обирає. Яскравий приклад – переобрання мером Києва Леоніда Черновецького. Природно, помилитися може кожен, але в своїх нинішніх проблемах кияни винні, перш за все, самі».
Дмитро Видрін, заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони, політолог:
«Країна просувається в правильному напрямі, але дуже поволі, з великими відхиленнями убік, а іноді навіть відходить назад. Куди йти, ми, загалом, знаємо, а ось поводирі у нас нікудишні.
Будь-яка країна – це центр докладання зусиль і внутрішніх, і зовнішніх. Навіть якщо внутрішніх сил України на якомусь етапі буде недостатньо для підтримки своєї незалежності, хоча про це не хотілося б думати і говорити, то знайдуться сили зовнішні, які допоможуть зберегти Україну як самостійну країну – в цьому зацікавлено дуже багато геополітичних гравців. Тому ймовірність втрати незалежності, на мою думку, нульова.
Я прогнозую ще декілька років війни «всіх проти всіх» в українській політиці. Те покоління, яке зараз перебуває при владі, не уміє співпрацювати і творити, а уміє лише руйнувати і воювати. Поки ці еліти вщент не зруйнують всі пережитки радянської епохи, а потім не знищать одне одного, поле для нового покоління не розчиститься. Це відбудеться приблизно років через п'ять. А метання нашої країни між Заходом і Сходом триватиме доти, поки від якоїсь із сторін не надійде досить потужний позитивний сигнал, який допоможе Україні визначитися».
Олександр Пасхавер, президент Центру економічного розвитку:
«З огляду на дуже погані історичні передумови, що породили такі властивості політичної української нації, як незаконослухняність, бездержавність та інші, я можу сказати, що пройдений за цих 18 років шлях грандіозний.
Як економіст, я скажу, що одним із найважливіших успіхів України на цьому шляху є створення самостійного народногосподарського комплексу, побудова ринкової економіки. Це безумовний плюс, а істотний мінус – те, що цей процес був хаотичним.
Відсутність дієздатної держави і недиверсифікованість економіки – вина нашої політичної еліти. Вона не уміє йти на компроміси і здійснювати стратегічне планування, а ці дві речі – невід'ємні атрибути будь-якого цивілізованого політика.
Я бачу два напрями, за якими треба реформувати нашу країну в першу чергу: підвищення дієздатності держави як такої і реформа соціальних сфер економіки, які перебувають на рівні розвитку країн третього світу. Для цього треба запустити дієвий антикорупційний проект, провести судову, адміністративну, пенсійну реформи, радикально зміцнити системи охорони здоров'я і соціального забезпечення.
Імовірність втрати нами своєї державності я оцінюю як ненульову. Україна 18 років складає свій іспит на незалежність, і поки що вона його не склала».
