Покоління «60+»
Цією законодавчою нормою нехтують представники всіх політичних сил, які або входили у владу, або представлені в ній на цей час.
Одним з останніх прикладів є екс-прем'єр-міністр України Юрій Єхануров – один із вельми небагатьох людей у вищих ешелонах влади, які за всіх обставин зберігають лояльність до Президента Віктора Ющенка. Їхні відносини склалися ще задовго до Помаранчевої революції, і не зіпсувалися після неї.
У новому столітті Юрій Іванович побував і заступником голови штабу «Нашої України» (у 2001-2002 рр.), і – вершина кар'єри – прем'єр-міністром України (після скандальної відставки Юлії Тимошенко 8 вересня 2005 р.) і, нарешті, міністром оборони в новому уряді Тимошенко зразка 2007 р.
У цій останній іпостасі Єхануров багато суперечив прем'єрові – зокрема, в питаннях розпорядження армійським майном. Тому відставка Юрія Івановича з посади міністра оборони в червні цього року була логічна і неминуча. Депутати від «регіонів» раді були вигнати з Кабміну «призначенця Ющенка», комуністи, і без того чуйні до побажань прем'єра, з радістю проголосували за відставку «західника», ну а мотиви БЮТ зрозумілі без пояснень.
Юрій Іванович судився з Верховною Радою, що відставила його, але суд йому відмовив. Натомість Єханурова не покинув у біді Віктор Ющенко. В день узяття Бастилії екс-міністр переїхав на Банкову. Чиновник з величезним досвідом державного управління (на верхніх поверхах влади – з 1993 року), людина, що серйозно не сварилася практично ні з ким (до зіткнення з Тимошенко), Єхануров став заступником глави Секретаріату Президента з питань внутрішньої і регіональної політики.
Можливо, за іншої ситуації Віктор Ющенко, який взагалі-то не завжди вирізняється вдячністю до своїх вірних прихильників, для Єханурова все-таки знайшов би і вищу посаду. Проте, на жаль, можливості президента, що йде, вельми обмежені.
Тим часом, не минуло й місяця після призначення, як з табору Юлії Тимошенко в город екс-міністра оборони прилетіло нове ядро. Як заявив депутат від БЮТ Володимир Пилипенко, в Секретаріат Президента Єханурова призначили незаконно. У розтиражованій прес-службою БЮТ заяві депутата повідомлялося: пан Єхануров переступив вікову межу, що дозволяє громадянинові працювати в структурах рідної держави, – а подовжити його «гарантійний термін» законним порядком на Банковій не спромоглися.
Пояснимо докладніше. Згідно зі ст. 23 закону України «Про державну службу», в нашій країні встановлено граничний термін перебування на держслужбі: 60 років для чоловіків і 55 – для жінок. Це обмеження не поширюється на так звані політичні посади – Президента України, народних депутатів України і членів Кабінету Міністрів. (У його нинішньому складі, до речі, вже два міністри переступили 60-річну межу, а міністрові вугільної промисловості Віктору Полтавцю якраз в останній День Конституції взагалі «стукнуло» 72 роки). Не поширюється він і на мерів та депутатів місцевих рад.
Тим часом закон про держслужбу передбачає можливість подовження «терміну придатності» чиновника. Для цього керівник органу, в якому працює цей цінний кадр, повинен звернутися до голови Головної державної служби при Кабінеті Міністрів. І якщо у того немає заперечень, цінний кадр може працювати і після 60-ти – але не більше як п'ять років. Ця норма законом встановлена абсолютно недвозначно.
Користуються нею, до речі, дуже часто – тому багато хто вважає, що насправді закон обмежує вік держслужбовця не 60, а 65 роками (для чоловіків; для жінок, відповідно, на 5 років менше).
Диявол, як відомо, криється, в дрібницях – тобто в процедурі. Саме процедура, за словами Віктора Пилипенка, і не була дотримана у випадку з Єхануровим. Як з'ясувалося, депутат оформив депутатський запит до Главдержслужбу – і отримав відповідь, що за подовженням «гарантійного терміну» Юрія Івановича Єханурова туди ніхто не звертався.
Адже 60 років Єханурову виповнилося ще 23 серпня минулого року. Тож його призначення в СП формально є незаконним. Такий ось подарунок до 61-го дня народження.
Слід сказати, що такий метод політичної боротьби використовує не лише БЮТ. Так, народний депутат фракції Партії регіонів нещодавно подав позов до окружного адміністративного суду Києва до члена Центральної виборчої комісії Анатолія Писаренка, який досяг граничного віку перебування на держслужбі. За збігом, відставки Писаренка, тільки через Верховну Раду, ще з весни домагається і Президент Віктор Ющенко.
Питання з віковим цензом українських чиновників виникло не сьогодні. Скажімо, в травні 2007 року Віктор Ющенко призначив секретарем Ради національної безпеки і оборони 66-річного Івана Плюща. Опозиціонери розкритикували це призначення за невідповідність закону про держслужбу – але критикою все і скінчилося.
Найбільший же скандал із цього приводу мав місце в 2003 році. Тоді над країною гордо розправила крила Соціал-демократична партія України (об'єднана), голова якої Віктор Медведчук у 2002 р. став главою адміністрації президента Леоніда Кучми.
Есдеки в ті часи мали великі претензії до тодішнього мера Києва, легендарного Олександра Омельченка. Але всі атаки – від перевиборів до спроби зняти його з посади під час відпустки – Сан Санич відбивав з властивим йому блиском, користуючись тотальним контролем над ресурсами міста і довірчими відносинами з президентом Кучмою (Кучма і Омельченко не лише народилися в один і той самий день одного і того самого року, але і вельми сходилися характерами).
«Втемну» використавши опонентів Омельченка з-поміж націонал-демократів, есдеки (о) спробували позбавити Омельченка влади через Конституційний суд. Вся справа була в тому, що мера Києва, згідно з законом «Про столицю», обирають городяни як голову місцевої влади. Але як голову Київської міськадміністрації його призначає президент.
Закон «Про столицю», свого часу прийнятий зусиллями все того ж Омельченка, указує, що Президент зобов'язаний призначити головою КМДА саме того, кого кияни обрали мером. Але хитромудрі есдеки підійшли з іншого боку: оскільки мер є головою адміністрації, то він – чиновник, а оскільки він чиновник, то на нього поширюється законодавча вимога про граничний вік.
Конфлікт набув такого розмаху, що вирішувати його, як вже говорилося, змушений був Конституційний суд. Останній орган був цілком лояльний до президента Кучми. Але той не «здав» свого старого соратника заради нової опори. І КС рішенням від 25 грудня 2003 р. ухвалив, що на голову Києва вимоги максимального віку не поширюються.
Рішення КС захистило Омельченка. Але в інших, менш масштабних конфліктах, досить було і рішення Президента – або відсутність такого рішення.
Так, одночасно з «проблемою Омельченка» в 2003 році виникла «проблема Зленка». Кадровий дипломат Анатолій Максимович Зленко тоді теж увійшов у свій 66-й рік – а закон про дипломатичну службу із цього приводу цілком відповідає закону про державну службу.
Цікаво, що Зленко теж не влаштовував всесильних, як тоді здавалося, есдеків (о), які взяли на той момент різко проросійський курс.
У результаті Кучма пішов назустріч вимогам закону: Зленко був залишений через якихось три місяці після досягнення 65-ти років.
Але в той самий час Василь Дурдинець, що відзначив цілих 66 років, продовжував працювати послом України (сьогодні політично стурбованим українцям більш відомий його син – Тиберій Дурдинець, екс-заступник голови СБУ). Тобто в благословенні часи Леоніда Даниловича Кучми влада дослухалася до закону зовсім не більше, ніж нині.
Але повернімося до «нині». Як запевнили «Главред» джерела в Секретаріаті Президента, випадок з Єхануровим – не більше ніж «накладка». І, можливо, до дня народження Юрія Івановича всі необхідні процедури будуть вже оформлені.
Щоправда, на питання про те, чи надходили папери з приводу Єханурова в Главдержслужби, у відділі протоколу і консультацій з громадськістю цієї організації відповісти не змогли.
До речі кажучи, навіть сам начальник Главдержслужби Тимофій Мотренко вже перевищив свій віковий ліміт: 60 років йому виповнилося минулої осені (а призначили пана Мотренка на цю посаду ще в 2003 році). Для продовження повноважень до 65-ти років пан Мотренко, згідно із законом, повинен був отримати подання свого керівника – тобто прем'єр-міністра – і сам же його погодити. Як це виглядало в процедурному плані, ми судити не беремося, але в тому, що таке узгодження відбулося, сумнівів немає.
Швидше за все, все буде в порядку і у випадку з Юрієм Єхануровим (хоча, можливо, заднім числом). Але все-таки це – показовий приклад. Він свідчить про те, що мало відомі широкій громадськості формально-правові нюанси завжди можуть стати зброєю в умілих руках.
Інша річ, що до цього потрібно ретельно готуватися.
Наприклад, у 2006 році патріотична громадськість голосно обурювалася призначенням на посаду голови Держкомархіву Ольги Гінзбург. Обурення було зрозумілим: Ольга Петрівна була і залишається непохитною комуністкою.
Але ніхто з представників згаданої громадськості не здогадався у вересні минулого року зажадати від прямого керівника Ольги Гінзбург – прем'єра Юлії Тимошенко – не продовжувати її «запенсійний» стаж. Адже з погляду закону прем'єр могла цього і не робити, оскільки у вересні минулого року пані Гінзбург виповнилося 55 років.
«Запенсійні» співробітники на рівні заступників голів є і в багатьох держкомітетах та інших центральних органах влади. Всім їм, таким чином, продовжили стаж з відома уряду. Втім, понад 65 років на керівних посадах не просидів ніхто – принаймні «Главреду» таких знайти не вдалося. Тож прямих порушень закону все-таки не знайдено.
Але можна тільки уявити собі, якою цікавою може бути кампанія з усунення того чи іншого високо посадовця внаслідок досягнення ним (нею) 60-ти (55-ти) років. Власне, кулуарно такі кампанії велися завжди, і за їх підсумками одним людям продовжували «термін придатності» ще на п'ять років, а інших – звільняли буквально відразу після дня народження. Але ж то кулуари – а ось як інструмент публічної політики цей не такий вже новий метод виглядає сьогодні вельми багатообіцяюче.
