Криза і динаміка ВВП
19 августа в «Главреде» состоялась пресс-конференция на тему: «Экономика Украины в условиях мирового финансово-экономического кризиса: динамика ВВП».
В пресс-конференции приняли участие:
-заместитель директора Института мировой экономики и международных отношений НАНУ Валерий Новицкий;
-старший экономист Международного центра перспективных исследований Ильдар Газизуллин.
Валерій Новицький: Зараз часто запитують про те, чи намітилися в українській економіці якісь позитивні тенденції. Я б сказав з дещо інших позицій. Дійсно, можна казати, що стан речей з динамікою ВВП в Україні виглядає не так жахливо, як це було у січні 2009 року. Водночас, казати про якесь серйозне покращення стану української економіки я б не наважився, тому що нічого не відбулося такого, що б справляло якесь оптимістичне враження, щоб можна було сказати, що в Україні розпочалися якісь структурні реформи, внаслідок яких через кілька місяців або через кілька років може щось позитивне відбутися в економічному плані, і, взагалі в соціально-економічному плані.
Казати про те, що в Україні відбувається уповільнення падіння темпів ВВП можна, це дійсно так. Водночас, інтерпретувати цей факт можна по-різному. Можна сказати про те, що насправді динаміка ВВП в Україні, а точніше, зниження темпів падіння української економіки, за підсумком цього року, є своєрідною функцією попиту з боку інших держав. Україна, на жаль, втратила багато принципових ознак суверенної держави. Зокрема, Україна втратила можливість ефективно впливати на параметри розвитку національної економіки. Якщо сьогодні ми кажемо про те, що темпи падіння ВВП в Україні знизилися, то це означає тільки те, що відбулася певною мірою позитивна для України зміна у динаміці попиту на українську продукцію. Причому, зростання попиту на українську продукцію зовсім не означає того, що відбувається щось позитивне в українській економіці.
В сучасному світі відбувається принципова реструктуризація системи міжнародного поділу праці. Якщо раніше можна була казати про те, що чим більше експорт з певної країни до інших країн, тим краще, то сьогодні так вже казати не можна. Зовсім не валові показники сьогодні оцінюють стан національної економіки у стратегічній перспективі. В тактичному плані важливо, скільки ми продали, скільки будемо мати грошей. Але в стратегічному плані скільки б бананова республіка не продавала своїх бананів, ситуація в економіці не покращиться. Не покращиться тому, що, з одного боку, гроші отримують ті люди, ті структури, які працюють в цілком певних галузях, вони розвивають свої власні галузі, власні виробництва. А з іншого боку, кількість грошей, які надходять від бананів або від прокату – це надзвичайно малі гроші для того, щоб розвивати інформаційномістку економіку, економіку ХХІ століття.
Дійсно можна казати про уповільнення темпів падіння, але варто казати про інше. Зараз не йдеться про критику якогось конкретного уряду, зараз це не цікавить жодне питання науки. Ідеться про ту парадигму, яку наслідує будь-який уряд, який перебуває при владі в Україні. Ідеться про системне падіння української економіки, про хронічну структуру деградації української економіки. Це відбувалося протягом усього періоду української незалежності. Йдеться не про те, що якийсь уряд може бути кращим чи гіршим. Не в цьому проблема. Проблема в тому, що Україна не має внутрішнього стрижня, на який би нанизувалися ті пріоритети, які слід відстоювати нашій державі.
Будь-яка сучасна країна, яка прагне вийти з кризи і посісти гідне місце в системі міжнародного поділу праці, думає про те, як розвивати нову економіку, як ми кажемо інформаційну економіку. Причому, способи розвитку інформаційної економіки є дуже різними. Ніхто в сучасному світі, крім України, та деяких інших маргінальних країни не бояться інфляції, як боїться Україна.
Звичайно, Америка - це не Україна, вона має свої важелі впливу на систему грошового обігу, але те, що відбувається там, це абсолютно протилежні явища тим, які мають місце в Україні. Які, фактично, нав’язуються Україні. Україні кажуть, що треба мати мінімальну інфляцію, треба емітувати гроші, зменшувати гроші у обігу. Що Україна має? Вона має відсутність кредиту, Україна не має серйозної активності в реальному секторі, і, найгірше - в Україні деградують ті галузі, які могли б стати локомотивними для української економіки.
Ще півроку тому було помічено, що структура інвестицій в Україні є ще гіршою, ніж сама економіка. Якщо в економіці приблизно 2/3 складали виробництво, так би мовити, минулих укладів, скажімо, третього технологічного укладу, то проти цих двох третин в українській економіці 75% інвестицій спрямовувалися до ось таких відсталих виробництв. Про що це свідчить? Про те, що в Україні не проводиться грамотна структурна політика, про те, що Україна закладає на майбутнє подальше відставання і своє перетворення на додаток до економік інших країн.
Тільки що казали про те, що в сучасному світі відбувається така тенденція, що країни-лідери виробляють продукцію надзвичайно матеріало-низькомістку, енерго-маломістку, і надзвичайно інтелектомістку продукцію. Коли в одному кілограмі продукції можуть бути сконцентровані мільйони або десятки мільйонів доларів. Але насправді не йдеться про екологічно ефективне виробництво, оскільки цьому етапу виробництва продукції вищого класу передують інші етапи.
Коли в інших країнах створюються вузли, деталі, розробляються матеріали низької якості, які виробляються на різних технологічних циклах продукції, і потім на якихось передостанніх циклах ця продукція потрапляє до світових країн-лідерів. І вже потім починається це інформаційно містке виробництво.
На жаль Україна, чи вже не остаточно, скотилася у таке периферійне болото, коли України виробляє тільки матеріаломістку, екологічну продукцію, працемістку, при чому йдеться про низькокваліфіковану працю.
Проблеми української економіки пов’язані не з тим, що якийсь уряд прийняв правильне чи неправильне рішення, а в тому, що Україна наслідує хибну парадигму розвитку. Треба думати не про якісь політичні суперечності, не про те, що одна партія намагається потопити іншу, прийти до влади, або зберегтися при владі. Усім партіям в Україні треба думати про інше. Про те, що сьогодні ми фактично вже, я скажу дуже неприємні слова, на тому шляху, коли можна сказати, що ми втрачаємо державу. Якщо ми маємо якісь тактичні покращення, це може радувати, але не повинно вводити в системну оману. Треба розуміти, що в Україні постійно погіршуються співвідносне становище порівняно з іншими країнами. Треба думати про вироблення нових інструментів впливу на національну економіку.
Ільдар Газізуллін: Я хотів би до сказаного додати ще дві речі. Перше: на жаль, статистика Україні є не точною, і складно говорити про певну тенденцію. Так, можна говорити, що в другому кварталі відбулося певне поліпшення, в зв’язку з великими структурними змінами, які відбуваються в Україні, з посиленням тінізації, то дійсно важко ствердно говорити про однозначне поліпшення.
Якщо подивитися на структуру динаміки ВВП, то за останнє півріччя можна побачити, що є різнобічні тенденції. По-перше, в літні місяці покращилася ситуація в металургії, тобто в експортній галузі. З іншого боку, тривала негативна динаміка і погіршувалася ситуація в торгівлі. Якщо ці тенденції будуть тривати до кінця року, то можна сказати, що все ж таки позитивна тенденція переможе, оскільки, експорт дійсно є важливим для української економіки. Тому є підстави сподіватися, що якщо ситуація на світових ринках надалі буде поліпшуватися, тобто, якщо будуть зростати і ціни і попит, то за підсумком року в Україні буде менше падіння, ніж є зараз.
«Главред»: Міністерство фінансів України готує проект бюджету-2010 із закладеним дефіцитом у 3% ВВП. Прокоментуйте, будь ласка, цю цифру.
Валерій Новицький: Я б коментував не конкретні цифри, а тенденції. Було оприлюднено інформацію, що українським урядом було погоджено з МВФ показники інфляції на наступний рік – 9,7%. В Україні починають рахувати зовсім не з того боку з якого боку варто рахувати. Фактично обирається один з макроекономічних показників, ніби то немає української культури, немає потреб розвивати якісь конкретні сектори, а є потреби прозвітувати перед МВФ. Навіщо це робити? Чому треба узгоджувати з якоюсь закордонною структурою або міжнародною структурою якийсь показник, який повинен бути індикатором стану економіки по результатах її розвитку. Насправді ж треба думати не про рівень інфляції сьогодні, і про її майбутнє.
Згадайте, що було рік тому, скільки було експертів, і кожен намагався зробити якийсь свій прогноз стосовно інфляції. Жоден з цих прогнозів не справдився, при чому не справдився на порядок. Ніхто не знав якою буде інфляція наприкінці цього року. Більше того, показники інфляції в Україні закладаються не тільки економічними подіями, а і те, що хтось впливає з власною користю на курс гривні. Як можна сьогодні казати про показники інфляції або курсові показники через певний термін – це абсолютно безглуздий підхід.
Треба думати не про дефіцит бюджету, хоча і про це треба думати, але головне повинно бути зовсім інше. Треба думати про стан реального сектору, про структурні реформи, про те, як розвивати в таких нещасних регіонах, як є монокультурними регіонами, якісь нові галузі, інформаційномісткі галузі. Тому що зараз підвищився попит на продукцію української металургії, а завтра він радикально впаде. І що робити з багатомільйонним населенням цього регіону, що воно буде робити? Звичайно, що проблеми є дуже серйозними.
Треба думати про нове районування української економіки. Це районування повинно прив’язуватися до планових пріоритетів, до того, що ми будемо знати, які власне інформацйномісткі галузі Україна буде розвивати. Ми ж цього не знаємо. Ми сьогодні кажемо про те, що ми прозвітуємо чи не прозвітуємо перед МВФ, про якісь показники. А якщо відбудеться, умовно кажучи, найгірше, якщо ми образимо МВФ, і не виявимо ці показники. Тоді Україні буде гірше, якщо МВФ образиться на Україні. Ну і що? Яке для України має значення думка МВФ. Більше того, це знову ж таки спірне питання, взагалі чи потрібні були Україні ці всі кредити МВФ, чи не потрібні. Я думаю, що абсолютно не потрібні. МВФ давав і буде давати Україні гроші тільки тому, що Україні гроші всі МВФ абсолютно не потрібні, вони потрібні тактично щоб заткнути якусь дірку, яка створилася в українській економіці. Стратегічно вони не вирішують жодного питання. Треба думати про власну економіку, про параметри розвитку реального сектору і про формування інформаційно містких виробництв і галузей.
Ільдар Газізуллін: Зараз є домовленість із Міжнародним валютним фондом, що дефіцит бюджету не повинен перевищувати 6%. Є ризик, що навіть цю цифру не вдасться втримати і дефіцит буде більше.
Ми бачимо, що з початком передвиборної кампанії уряд Тимошенко заявив про певні наміри і почав вживати дії, які можуть суттєво розбалансувати бюджет якщо не цього року, то наступного. Якщо трапиться так, що буде здійснюватись тиск на Національний банк, який буде намагатися втримати обмінний курс за рахунок своїх резервів, це може створити великі ризики для повернення зовнішніх запозичень наступного року і, відповідно, якщо уряд цього року буде стримувати інфляцію, то напруга, яка зараз стримується урядом і, можливо, буде стримуватися до початку виборів, може вибухнути наступного року і призвести до більшої інфляції, до більших бюджетних витрат і, відповідно, до більшого дефіциту бюджету.
Якщо подивитися на джерела фінансування бюджету, то зараз говорять про приватизацію великих об’єктів, зокрема, ОПЗ, «Укртелекому», обленерго. На мою думку, робити приватизацію цього року неможливо, передусім через політичний фактор, політичну конкуренцію. На жаль, всі значні рішення неможливі без згоди всіх ключових політичних гравців. Я думаю, ця згода цього року не буде досягнута.
Відповідно, це також створює ризики для підтримання 6% рівня дефіциту бюджету.
Щодо прогнозу росту ВВП 3% - я думаю, це дуже оптимістичний прогноз, якого також буде важко досягти.
«Главред»: Валерій Євгенович уже сказав про те, що не слід переоцінювати показник інфляції, але, тим не менше, у бюджеті-2010 запланований рівень інфляції 9,7%. Як ви вважаєте, чи буде він перевищений, чи навпаки?
Валерій Новицький: Скоріш за все, він таки буде перевищений. Водночас, я хочу сказати, що інфляція – індикатор великої кількості процесів, які відбуваються в економіці. Не варто сьогодні ставити за мету вийти на певний рівень інфляції доти, доки ми не з’ясували, як повинна розвиватися національна економіка.
Люди весь час сперечаються, якими повинні бути ціни на енергоносії, більша повинна бути залежність від Росії чи менша, і практично ніхто не говорить про те, що Україна б взагалі не мала клопоту із імпортом енергоносіїв, якби Україна раціоналізувала енергоспоживання у своїй власній економіці. Якби Україна вийшла хоча б на німецькі показники енергоспоживання, вона б не була імпортером газу, їй цей газ не був би потрібний.
Проблема України зовсім не в «Газпромі», зовсім не в тому, що хтось поганий в Росії. А в тому, що немає влади у власних головах, тому що Україна ніяк не може провести власну структурну реформу.
Так само з інфляцією. Треба думати про те, наслідком чого може бути інфляція. Якщо інфляція буде наслідком спекуляції на валютному ринку, це погано. Якщо інфляція буде наслідком того, що пішли інвестиції у реальний сектор – хай буде висока інфляція, але головне, щоб щось корисне робилося для України. А ми кажемо про те, якою має бути інфляція, при тому, що нічого корисного в економіці України не відбувається. Хіба розумно обговорювати питання, якою буде інфляція, без серйозної планової політики, без серйозного аналізу того, які структурні реформи потрібні Україні.
Ільдар Газізуллін: Прогноз інфляції МЦПД на цей рік – 16%, на наступний – 10%, тобто він збігається з офіційними прогнозами, принаймні, прогнозами Національного банку. Подивимося, яким буде прогноз Міністерства економіки.
Насправді, я вважаю, що треба прогнозувати інфляцію. Це є доволі важливий показник для багатьох сфер. Але офіційний прогноз не обов’язково має справдитися. Я думаю, що в уряді розуміють, що інфляція – це є той показник, на який важко вплинути. На жаль, населення часто думає, що уряд бореться з інфляцією, впливає на неї. Це не зовсім так. Якщо подивитися на динаміку інфляції цього року і наступного року, то ціни на послуги будуть, передусім, визначати й динаміку інфляції. Це, передусім, так звані регульовані послуги, комунальне господарство. Уряд тут має певний вплив, але ми чудово розуміємо, що ціни ці встановлюються залежно від ціни на нафту, на газ тощо. Тобто ті чинники, які будуть впливати на інфляцію у найближчі роки, це об’єктивні чинники.
Валерій Новицький: Безумовно, треба думати про інфляцію, але Україна завжди виглядає поганим учнем, який підглянув у відповідь на задачу і підганяє рішення під цю відповідь. Як він був «двійочником», так він «двійочником» і залишився.
В Україні відбувається приблизно таке ж, тільки йдеться не про «двійки», а про те, що українська економіка дедалі більшою мірою деградує. Треба думати про інфляцію, але в широкому контексті. Інфляція повинна розглядатися як наслідок суми різних подій. І головним структурним елементом в цьому плані є саме ріст реального сектору економіки.
Російська система дуже подібна до української економіки. Там відбувається радикальне збільшення урядового фінансування національної економіки, зважаючи на кризу в системі кредитування. Я вже не кажу про Америку, про Західну Європу і про Китай, де радикально збільшуються обсяги участі держави у власній національній економіці. Тільки Україна перебуває під впливом абсолютно безглуздих тверджень про те, що треба розпочати з інфляції і потім очікувати на те, що, можливо, буде розвиватися реальний сектор економіки.
Скільки років Україна орієнтується на інфляцію і нічого не робить з реальним сектором? Україна вже перетворилась із світового економічного лідера, яким вона дійсно була у 1970-х-на початку 1980-х років, на світового аутсайдера. Україна дійсно входила в десятку провідних країн світу, перебуваючи у складі Радянського Союзу. Були проблеми із споживчим ринком, були проблеми із товарами масового вжитку, але Україна була світовим лідером по пріоритетних галузях.
Україна втратила абсолютно всі пріоритети і зараз знаходиться у болоті глобальної периферії. Саме з такої позиції треба починати з інфляції і нічого не робити з реальним сектором.
«Главред»: Як ви вважаєте, коли Україна остаточно перетвориться на бананову республіку?
Валерій Новицький: Україна вже перетворилась на бананову республіку. Не треба очікувати, коли вона вже буде зруйнована як держава, а намагатися її витягувати з цього болота глобальної периферії. Україна вже бананова республіка, Україна вже відстала країна. І сьогодні треба думати, як вижити Україні як державі. Якщо не буде вжито серйозних принципових заходів, що можна казати про всі наші регіональні проблеми?
Ільдар Газізуллін: Насправді, якщо подивитись на рівень життя в Україні, він не є досить низьким. Я думаю, що Україні не загрожує статус бананової республіки, тому що у неї є багато ресурсів, різних ресурсів. Дійсно, у нас є примітивна система економіки, промисловості, але я думаю, що в України є переваги, природні переваги, які не можуть не використовуватися.
Валерій Новицький: Не може загрожувати те, що вже трапилось. За часів Радянського Союзу індустріальні країни вважалися передовими. Сьогодні індустріальна країна – це відстала країна. Передова країна – це інформаційна країна, країна, яка ефективно розвиває інформаційну економіку.
Сьогодні аграрний статус – це не гірший статус, ніж статус індустріальної економіки, тому що індустріальна економіка – це економіка, яка базується на брудних виробництвах.
Читайте також:
