Медведєв програв Ющенку
Проте вона принаймні допомогла багатьом громадянам – і не тільки України – побачити, хто насправді провокує проблеми в двосторонніх відносинах
Новий виток дипломатичної війни, пов’язаний із обміном президентськими листами, можна вважати завершеним. І завершеним, схоже, на користь Віктор Ющенка. Звісно, не йдеться про те, що зріс його рейтинг – він якщо і збільшився, то не настільки, аби дозволити Президентові всерйоз розраховувати на новий строк. Сумнівно, зрештою, що Віктор Андрійович на це розраховував.
«Главред» - одне з тих видань, яке рекомендувало Віктору Ющенку обрати миролюбний тон своєї відповіді Дмитру Медведєву. Одразу ж ми й пояснили, чому позбавлений емоцій лист буде виглядати більш виграшним, аніж послання, яке раніше оприлюднила голова політичної ради партії «Наша Україна» Віра Ульянченко. Не беремося гадати, чи був знайомий Віктор Ющенко (або його спічрайтери) з пропозицією «Главреда», однак ющенківський лист видався досить схожим на «главредівський».
У Росії розраховували, що Віктор Ющенко дасть гнівну відповідь. Це б дозволяло російським мас-медіа й надалі творити з України образ ворога – ось, мовляв, подивіться: ми до них, як до людей, вказуємо на реальні проблеми, а вони лише огризаються.
А так у російських медіа в кращому випадку протранслювали безпомічну реакцію Дмитра Медведєва на мирного листа Віктор Ющенка. Ще більш програшно виглядало те, що якраз після оприлюднення ющенківського послання ЗМІ повідомили про указ російського президент про призначення послом в Україні Михайла Зурабова.
Зв’язку, звісно ж, жодного. Однак необізнаним могло здатися, що Росія все-таки вирішила піти на примирення, а відповідно Москва прислухалася до звернення Ющенка. Дехто навіть міг наївно подумати: напевно, Москва здалася перед твердими аргументами Києва… Проте насправді все прозаїчніше. Російська сторона просто таким чином реагувала на закиди українських дипломатів – вони якраз минулого тижня заявили, що жодного відкликання посла РФ із Києва не може бути, бо посла як такого поки що не існує. Москві потрібно було негайно довести: ні, він є! Тому прес-служба Кремля і розповіла про указ Дмитра Медведєва, який було підписано насправді ще на початку серпня. Хоча, звісно, цей указ все одно не робить із Зурабова посла – доти, поки він не передасть вірчі грамоти Президенту України.
У чому ж, власне, виграш Віктора Ющенка? Перше: як мінімум українці змогли побачити, що не Україна провокує конфлікти в відносинах. Чи принаймні – не завжди Україна.
Друге: Україні вдалося збити градус у напружених відносинах. Невідомо, до яких наслідків могло б призвести їх подальше загострення, якби Ющенко «повівся» на провокаційного листа Медведєва. Торік агресивне протистояння на дипломатичному рівні між Росією та Грузією зрештою вилилося у воєнний конфлікт. Звісно, більшість експертів упевнені, що війна між Україною та РФ неможлива. Хоча Медведєв зробив такий інформаційний супровід своєму листу, що напад Росії на сусідню країну виглядав не таким уже й малоймовірним. Починаючи з того, що російське посольство передало листа свого президента Україні 8 серпня – якраз у річницю російсько-грузинської війни. Завершуючи тим, що Дмитро Медведєв попросив парламент надати йому дозвіл одноосібно приймати рішення щодо задіяння збройних сил - у разі нападу на військові підрозділи РФ у інших країнах. Росія має не так і багато своїх військових формувань за кордоном. Одне з найпотужніших – це Чорноморський флот у Криму.
Найелементарніша провокація могла би стати приводом для військових дій. Не секрет, що російські моряки самі порушують правила тимчасового перебування на території України. Їх неодноразово затримувала українська міліція – один єдиний постріл, який може випадково чи навмисне пролунати, міг би стати приводом для масштабної військової ескалації. І ніхто б уже не розбирався, хто насправді вистрелив першим.
Розуміють серйозні наслідки недавніх військових пропозицій і в МЗС України. Заступник директора департаменту НАТО Вадим Пристайко в інтерв’ю «Главреду» також визнав можливість провокацій у Криму. Він попросив, зокрема, уявити ситуацію: десятеро алкоголіків-провокаторів нападають на КПП Чорнорморського флоту. Чи можна вважати це нападом? Звісно, можна. Чи мала би Росія на це реагувати? Теоретично так.
Тепер, уявімо, Віктор Ющенко відповів би агресивною заявою. Приблизно в стилі Михеїла Саакашвілі. Це могло б надати додаткові козирі російській стороні для того, аби «примусити» українців до миру. Не можна виключати, що саме тому в Росії і затіяли нову фазу інформаційної війни проти України. Про ностальгію російських політиків щодо «подарованого» Криму навряд чи варто говорити. Та й навіть короткотривалий конфлікт у Криму, який може поставити під сумнів територіальну цілісність України, на тривалий час поставить під сумнів спроможність держави увійти до НАТО. На що в Росії також дуже розраховують.
Хоча, звісно, якщо у Москві приготувалися до майбутніх провокацій, то жодна мирна ініціатива чи мирний тон Ющенка тут не допоможе. Росіян може зупинити хіба що те, що українців такі кроки навряд чи втішать. Москві тоді точно доведеться забути про дивакувате словосполучення «братній народ». Українці вже доводили здатність гуртуватися перед відчуттям реальної загрози – під час тузлинської кризи 2003 року. Навіть комуністи змушені були критикувати своїх одвічних покровителів…
Найчастіше останній лист Віктора Андрійовича критикують через відсутність нових ініціатив, які б поліпшили відносини двох держав – здебільшого з такою критикою виступають російські експерти. Але насправді нових ініціатив немає і в листі Дмитра Медведєва. Однак щонайменше Віктор Ющенко запропонував своєму російському колезі вирішувати всі проблеми за столом переговорів.
До речі, учора ж із таким самим закликом до росіян звернулося і МЗС України. «Обом сторонам потрібно послідовно, за столом переговорів, а не через SMS-ки розмовляти по кожному з питань. Але при цьому чітко враховувати те, що є національні інтереси України і є національні інтереси Росії», - наголосив тимчасовий виконувач обов’язків першого заступника міністра закордонних справ України Юрій Костенко.
Власне, переговори і є тією ініціативою, яка мала би покласти край суперечкам між Україною та Росією. Проте Медведєв, схоже, не має жодного бажання до діалогу. Відмова президента РФ вести переговори з Віктором Ющенком якраз доводить припущення, що справа не в реальних міждержавних проблемах, які насправді існували і до приходу до влади Віктора Ющенка, а в несприйнятті Президента України вже на якомусь підсвідомому рівні. Виною всьому Помаранчева революція: усе-таки Росію події п’ятирічної давнини добряче зачепили.
Прикро, звісно, що ніхто із західних країн не підтримав Україну в перепалці з Росією. Окрім лишень Сполучених Штатів. Однак позиція Вашингтона у цьому питанні була очікуваною, навіть попри процес перезавантаження російсько-американських відносин. Представник Держдепу Філіп Кроулі заявив, що Україна – суверенна держава, і має право приймати рішення, які відповідають її інтересам. Насторожує те, що проковтнув медведєвський мессидж Європейський Союз. На офіційному рівні жодна з держав ЄС не змогла дати належної оцінки посланню Кремля.
Найцікавіше, що минулого тижня в Москві перебувала канцлер Німеччини Ангела Меркель. Сам Бог велів, аби вона надала коментарі з приводу неадекватної поведінки російського керівництва. При бажанні вона могла б знайти правильні слова, аби акуратно дати зрозуміти своїм газовим партнерам, як себе слід вести в цивілізованому світі. Однак вона просто промовчала.
Самі дипломати, які представляють країни ЄС, пояснюють таке мовчання просто: лист Медведєва справді грубий, втручається у внутрішні справи України. Проте в ЄС вирішили відмовчатися, оскільки цей конфлікт мали вирішити персонально Ющенко і Медведєв… Президент України показав, що він готовий говорити з російським керівництвом. Можливо, настав час, аби ЄС також «примусив до миру» Російську Федерацію? Звісно, Євросоюзу не варто для цього вдаватися до зброї, можна виступити лише з відповідними заявами, з закликами до Росії вирішувати всі проблеми мирно і без ультиматумів.
Але хто це буде робити зараз? Німецького канцлера більше турбує власна перемога на вересневих виборах, Сильвіо Берлусконі зайнятий скандалами з коханками, Ніколя Саркозі, кажуть, уже відбув із красунею Бруні на курорт. Єврокомісія так само фактично у повному складі просто роз’їхалася по морях. Серпень – традиційна пора відпусток. Європа торік «проспала» Грузію, так само може «проспати» й Україну.
І росіянам не потрібна навіть зброя – як було у випадку з Грузією. Вони просто зараз ставлять умову українцям, хто не повинен стати наступним президентом за жодних обставин.
Водночас очевидним є і те, що Віктор Ющенко, написавши миролюбного листа, продемонстрував справжню європейськість України. Махання кулаками, демарші, грюкання черевиками по трибуні ООН – це все-таки із іншої історії, із іншої держави.
У багатьох країнах ЄС стомилися від постійних дипломатичних воєн між Україною і Росією. Дуже часто єесівські політики вважали саме Київ винним у розпалюванні конфліктів. Зокрема, торік депутати Бундестагу звинувачували Україну в загостренні відносин навколо перебування в Криму Чорноморського флоту Росії. Сьогодні ситуація інакша. Неформальне спілкування з європейськими дипломатами показує, що цього разу правда на боці Україні. До речі, закордонним дипломатам дуже сподобалося, що заява Ющенка була дипломатично стриманою, що свідчило про більшу цивілізованість українського керівництва. «Це був європейський підхід. Підхід демаршів – це інша історія, інша країна», - розповів «Главреду» один із дипломатів провідної країни в ЄС.
«Агресія могла би знецінити лист Ющенка»
Еккарт Штратеншульте, Європейська академія, Німеччина:Лист президента Медведєва був надзвичайним. Він насправді не просив про щось і не пропонував чогось, він просто хотів сказати Президенту Ющенку, що він (тобто Медведєв) сподівається на його (тобто Ющенка) швидкий політичний кінець. Якщо це стане дипломатичною практикою, то ми побачимо сотні таких листів у найближчому майбутньому. Очевидно, Медведєв хотів показати силу – не Ющенку, але власному народу. Можливо, також він хотів відкрити виборчу президентську кампанію в Україні.
На мою думку, лист Президента Ющенка адекватний. Він відкидає всі звинувачення Медведєва без зайвої агресії, а також наголошує на своєму головному інтересі будувати добрі відносини з Росією. Звичайно, він не переконає Медведєва. Лист Ющенка написаний російському президенту, але адресований міжнародній спільноті. Якби лист був більш агресивним, то він би знецінив своє значення.
На жаль, Ющенко ніяк не може допомогти українсько-російським відносинам. Відтоді як Медведєв дав зрозуміти, що не хоче співпрацювати з Ющенком і що він чекає на зміну в президентському офісі (і в уряді), кожна ініціатива Ющенка буде непродуктивною. Для танго потрібні двоє.
«Люби мене більше, а то я тебе кривдитиму більше»
Майкл Емерсон, Центр досліджень європейської політики, Бельгія:
Останній конфлікт є яскравою ілюстрацією зарозумілості жорсткої російської реальної політики, яка відходить від усіх дипломатичних конвенцій, мало не розриваючи дипломатичні відносини із іншою державою, «яка не достатньо когось любить». Цей метод можна назвати наступним чином: «Люби мене більше, а то я тебе кривдитиму більше» . А це не надто переконлива форма залицяння в цивілізованих міжлюдських стосунках.
