Загострення українсько-російських відносин як додаткове виправдання егоїзму Росії
Російський чинник в українській політиці – нульовий, посередній чи визначальний? Це запитання «Главред» поставив керівникові Центру соціальних досліджень «Софія» Андрію Єрмолаєву і керівникові Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимиру Фесенку.
Пропонуємо вашій увазі вибрані фрагменти стенограми прес-конференції, що відбулася в прес-центрі «Главреда»
Конфлікт Медведєв-Ющенко: розвага для вузького кола
Андрій Єрмолаєв: «Відшуміли перші реакції на «обмін люб'язностями» між лідерами двох країн. Дійсно, крізь призму цих подій доречно оцінити, що відбувається в українсько-російських взаєминах і чи випадково цього року.
Чи є ця фаза гостра? Чи вона завершальна? А може це лише проміжний етап? Якщо ви звернули увагу, то, як це не парадоксально, суспільство досить пасивно відреагувало на це. Ми мали справу з реакцією політичного класу України і Росії, медіа-середовища, але на тлі реакції на візит Патріарха Кирила, який породжував соціальні реакції, дипломатична перепалка лідерів не стала важливою подією для суспільства.
Звичайно, соціологи скоро зафіксують певні коливання вражень людей і їхні реакції, але, здається, це не стало визначальною подією для суспільного життя. І мені здається, це надзвичайно важливо. Це означає, що на сьогоднішній день українське суспільство більшою мірою орієнтоване на проблеми і переживання свого внутрішнього життя і меншою мірою залежить від заяв і викликів, пов'язаних із зовнішньополітичними подіями. Це свідчить про те, що ми стаємо менш уразливими, аніж це було 5-7 років тому, коли та або інша зовнішня подія могла істотно вплинути не лише на хід політичних подій, а й на суспільне життя в цілому».
Володимир Фесенко: «Я не коментуватиму ці листи. Я хочу звернути увагу на оцінки, які експерти давали напередодні.
Наприкінці травня в Києві відбувся круглий стіл російських і українських експертів. Проведенню круглого столу передувало соціологічне опитування українських і російських експертів. Дані свідчать про те, що насправді Медведєв не відкрив Америку, що нібито тільки зараз відбулося різке погіршення українсько-російських відносин. Характер відносин, ще до листа Медведєва, критично оцінювали і українські, і російські експерти.
Криза відносин між Україною і Росією існує вже не один рік. З іншого боку, які причини погіршення українсько-російських відносин? У квітні 2009 року переважна більшість українських експертів вважали головною причиною спробу Росії утримати Україну у сфері власного впливу. 40% вважали однією з головних причин спробу України вийти з-під впливу Росії. А що вважали російські експерти? 87% російських експертів вважали головною причиною погіршення ставлення незгоду Росії з рішенням України вступити в НАТО. Але 19% називали головною причиною бажання України вийти з-під впливу Росії.
Але які перспективи? Що далі? З листа Медведєва випливає, що потрібно провести президентські вибори, обрати нового президента, і все буде чудово.
Проблема не в тому, хто буде президентом України, а в тому, що значна частина російських експертів вважають, що Україна і надалі віддалятиметься від Росії. Це також є підставою для виникнення конфліктів між нашими країнами.
І щодо стратегії відносин. 90% українських експертів вважають, що такої стратегії немає. 38% російських експертів вважають, що така стратегія існує. До речі, проявом такої стратегії є блокування західного вектора розвитку України».
Росіян і українців посварив невдалий ЄЕП
Андрій Єрмолаєв: «А зараз щодо історії конфлікту. Хочу нагадати, що конфлікт в українсько-російських відносинах виник ще перед президентською кампанією 2004 року і був пов'язаний з невдачею проекту «Єдиний економічний простір». Тоді була непрозора ситуація навколо Тузли. Відтоді, коли вперше були явно проявлені різні стратегії економічного розвитку, в першу чергу, і характер політичних відносин в Україні по відношенню до Росії і Росії по відношенню до України, відносини почали набувати перманентно конфліктного характеру.
Звичайно, перемога відверто прозахідного кандидата Ющенка зробила ці конфліктні відносини вже нормальним явищем. З року в рік ми переживаємо інформаційні «війни», торгові «війни». Ситуацію навколо підготовки України до ПДЧ і реакції на це Росії. Врешті-решт, заява російського президента стала своєрідною квінтесенцією цього досить тривалого конфлікту відносин. У його основі лежать певні відмінності в стратегіях країн, пов'язаних з економікою і політикою.
Чому саме стратегування є першою мотивацією? Після тривалого періоду пострадянського розвитку, коли країни СНД займалися внутрішніми реформами, політичним облаштуванням, вони увійшли в нову фазу, яку можна охарактеризувати як формування нового регіонального розподілу праці. Це новий формат, який впливав на інтереси провідних бізнес-груп, на політичні доктрини. Проект, який свого часу був запропонований путінською Москвою, виглядав як відповідь на питання: як облаштувати євразійський регіон після Радянського Союзу. ЄЕП було ядром нової регіональної інтеграції, яка, можливо, могла б впливати на розвиток складнішої організації, як Шанхайська організація. Фактично неучасть України в цьому проекті істотно підірвала плани Росії на той момент. Другим чинником, який зараз дуже вплинув на ставлення Росії до України, - наслідки глобальної фінансово-економічної кризи».
«Що стосується майбутнього – мені здається, незважаючи на пояснення, сама по собі заява пана Медведєва, як і реакція українських політиків, абсолютно неадекватні ситуації, яка зараз складається в країні. Суспільство навряд чи реагуватиме на «Російську карту» як на визначальну на виборах. Зрозуміло, що кандидати розділятимуться на 2-3 табори – антиросійських, проросійських, «миротворців», але все-таки на першому місці залишатимуться проблеми, які сьогодні переживає українець і які є найгострішими: ефективність влади, питання кризи, питання економічної перспективи, соціальної стабільності. Тим паче, що виборець 2009 року досить критично ставиться і до чинної влади. Його навряд чи «розведеш» розповідями про «попередній режим» або про «спадщину». Більш того, реагуючи на зовнішньополітичні позиції нинішніх кандидатів, в пам'яті виборця вже буде і невдача з НАТО, і настрої «європесимізму», пов'язані з тим, що ми не потрапили в Євросоюз.
Російський президент дуже переоцінив вплив російської політики на українську передвиборну політику. По-друге, російський чинник буде опосередкованим. Я не виключаю, що в тактичному плані це нове загострення українсько-російських відносин, а точніше, відносин правлячих еліт, буде просто використано як ще один аргумент, ще одне пояснення тому, чому Росія поводитиметься егоїстично наприкінці року. Чимало експертів визнають, що російська економіка переживає не найкращі часи в умовах кризи. Такі питання, як протекція, як підготовка до нового газового сезону вимагають пояснень, чому не все вдається. Маленька «холодна війна» з Україною – дуже гарне пояснення тому, які антикризові заходи застосовуватиме Росія.
Шкода, що українські політики більшою мірою відреагували на це технологічно. За великим рахунком, можна багато критикувати нинішній російський режим, але Україні потрібна дружня, стабільна Росія. Україні потрібен великий євразійський ринок, який є набагато привабливішим, ніж поділені ринки Заходу. Україні потрібна нова система безпеки не лише в європейському, але і в євразійському регіоні.
Тому українським політикам необхідно навчитися розробляти свої підходи і вимоги до російської політики і до українсько-російських відносин. По-друге, українським політикам необхідно, нарешті, напрацювати власну програму участі України не лише в європейському, але і в євразійському розподілі праці».
Вашингтон «здав» Україну Москві?
Андрій Єрмолаєв: «Дві зустрічі «двадцятки», проведення «G 8» фактично засвідчили, що де-факто Москва, Пекін, Брюссель, Вашингтон визнають можливість виживання хто як може і визнають сфери інтересів або впливу.
Зовсім недавно, коли пан Обама був у Москві, журналісти і політики відреагували на цікаву чутку про те, що нібито Обама погодився на те, що Україна знову повертається в сферу компетенції і впливу Росії. Мова йде не про якусь політичну агресію, а про посткризове облаштування світу. Така поступка могла бути, оскільки самі Штати втрачають статус єдиної світової сили.
Після розбіжностей в стратегіях, після того, як світова криза фактично легітимувала переділ сфер впливу і формування центрів регіональних сфер інтересів, питання боротьби за Україну стало питанням тактичним.
Російськомовний не означає росіянин
Володимир Фесенко: «Перший вимір впливу, базовий, - історичний і етнокультурний. Всі знають історію і те, що значна частина українського суспільства досить довго перебувала в складі і Російської імперії, і Радянського Союзу, але як наслідок цього – практично 20% етнічних росіян проживає в Україні. За офіційними даними, кожен третій громадянин України російськомовний, майже половина населення говорить російською.
Скажу більше: за даними соціологічних опитувань різних центрів, понад 60% населення України хочуть, щоб відносини між Україною і Росією були дружніми. Звичайно, Росія може цим скористатися, може впливати на нашу внутрішню політику через тих наших громадян, які або соціокультурно близькі Росії, або дружньо до неї ставляться.
Тут я відразу можу сказати, що російськомовні громадяни України не є частиною так званого «Російського світу». Російськомовний не є росіянин. Це факт, який не розуміють в Росії. І дуже часто це викликає плутанину, зокрема, у Путіна, який говорить про 17 мільйонів росіян в Україні.
Але, так чи інакше, соціокультурний чинник дуже сильний щодо впливу Росії на Україну».
Українсько-російські відносини: з крайності в крайність
Володимир Фесенко: «Так сталося, що по відношенню до Росії, особливо після здобуття Україною незалежності, виникли прямо протилежні позиції, як вибудовувати свої відносини з Росією. Я наголошу на двох крайнощах, що мають місце в українській політиці і в українському суспільстві. Одна крайність – русофобія, коли всі біди, всі проблеми України, з погляду цієї позиції, беруть початок в Росії. У всьому винна Росія. Відповідно, для того, щоб в Україні стало краще, потрібно піти геть від Росії.
Інша крайня позиція – ототожнення України, українського суспільства з Росією. Звідси позиція, що немає самостійної української мови, немає самостійної української нації – все це частина російського суспільства, просто через історичну долю і різного роду проблеми Україна на якийсь час стала незалежною, але з часом це можна виправити.
Це крайнощі, що існують в суспільній думці.
Окрім цього, існує досить серйозний комплекс меншовартості. Він існує як в суспільстві, так і в середовищі українських політиків. Він полягає в тому, що в більшості ситуацій слід озиратися на Москву, слід зважати на Москву, слід радитися з Москвою. Навіть для того, щоб отримати президентське крісло, потрібно поїхати до Москви і дістати згоду.
Це також інструмент впливу Росії на українську політику.
Далі – економічний чинник впливу. Третина українського товарообігу – з Росією. Приблизно стільки ж з Євросоюзом. Для України Росія – один із головних економічних партнерів, причому перспективних партнерів.
Ще один неоднозначний чинник – енергетична залежність України від Росії. Я вже не кажу про геополітичний чинник - вплив Москви на міжнародні відносини, зокрема вплив через ЄС або через свої відносини з іншими великими країнами, на українську зовнішню політику. Все це ми відчули минулого року, коли вирішувалося питання про ПДЧ для України. Це відчувається і зараз. Навіть та дискусія, яка велася під час візиту Обами до Москви і візиту Байдена до Києва свідчила про те, що в Україні існують побоювання, що наші проблеми Москва вирішуватиме або з Брюсселем, або з Вашингтоном, але без України. Тобто цей чинник також є серйозним чинником впливу на Україну і українську політику».
Російський чинник: серйозний, але не визначальний
Володимир Фесенко: «Не може бути ніякого нульового впливу. Ви бачите, скільки вимірів впливу у Росії на Україну. Жодна з країн, і навіть Європейський Союз, не мають такого впливу на Україну. Там інші виміри впливу. Наприклад, соціальна привабливість ЄС – там вищий рівень життя, і це приваблює багатьох наших громадян – там краще жити, ніж у Росії. Тому значна частина українського населення орієнтується саме на європейську інтеграцію.
Але за сукупністю чинників впливу російський чинник, звичайно, є незіставним з впливом інших країн і міждержавних утворень. Але я б не сказав, що цей чинник є визначальний, що Росія визначає все: вона визначатиме президента, курс української політики, української держави. Як свідчить українська історія за всі 18 років незалежності, вплив Росії дуже неоднозначний, але водночас він не є визначальний».
«В той же час, вектор цивілізаційного розвитку України, швидше, європейський, ніж російський. Це також є тенденцією, що виявилася останніми роками».
«Президентські вибори можуть зняти напругу, пов'язану з чинником українського президента. Але будь-який президент, який керуватиме українською зовнішньою політикою, повинен сформувати стратегію цих відносин, і думаю, в цій стратегії потрібно виходити з національних інтересів, на перший план ставити економічні інтереси, але в той же час враховувати інтереси збереження самостійної зовнішньої політики країни. Навряд чи новий президент України буде зацікавлений у тому, щоб Україна стала васалом у Росії, її маріонеткою, цього не хоче навіть Лукашенко. З цієї точки зору суперечності між Україною і Росією існуватимуть і надалі.
Проблема полягає в тому, щоб зараз змінити політику, як українському керівництву, так і керівництву російському. Відповідальність за кризовий стан голих відносин лежить не лише на українському керівництві. Вона не меншою мірою, а в деяких питаннях і більшою лежить на нинішньому російському керівництві. Тобто зміна політики повинна відбуватися з обох боків».
