«Ющенко vs Медведєв»: проаналізуємо ситуацію
Деякі висновки. Обидва послання – лише доповнення до якихось документів, якими обмінялися глави держав. Тексти цих документів поки що для громадськості не доступні.
Обидва послання – і Віктора Ющенко, і Дмитра Медведєва - цілком і повністю для «внутрішнього обігу». Слова з послання Віктора Ющенка «у листі Президента Росії також міститься чергове повторення відомих закидів, мета яких - спробувати позбавити Україну свого погляду на власну історію, власні національні інтереси, пріоритети зовнішньої політики» і слова з послання Дмитра Медведєва «офіційний Київ зайняв відверто антиросійську позицію у зв'язку з військовим нападом режиму Саакашвілі на Південну Осетію» - мають на меті одне й те саме: мобілізацію електорату шляхом створення образу ворога з країни-сусіда. Поза сумнівом, це спрацює і на усвідомлення «життя у ворожому оточенні» громадянами Росії, і підніме хоча б до результатів соціологічної похибки рейтинг Віктора Ющенка.
Дмитро Медведєв домігся визначення публічних позицій основних українських політиків з питання взаємин з Росією. Тепер – по суті наведених аргументів.
Грузія
Дмитро Медведєв: «Офіційний Київ зайняв відверто антиросійську позицію у зв'язку з військовим нападом режиму Саакашвілі на Південну Осетію. Саме з української зброї вбивали мирних жителів і російських миротворців».
Віктор Ющенко: «Безпідставними є й закиди щодо постачання зброї до Грузії. Прикро, що, не зважаючи на неодноразові чіткі і зрозумілі роз'яснення української сторони щодо законності її дій на ринку зброї, російська сторона продовжує послідовну кампанію, спрямовану на формування сприйняття України як держави, що не дотримується міжнародних правил та режимів у галузі військово-технічного співробітництва. У зв'язку з цим варто нагадати, що Грузія не була і зараз не є об'єктом жодних міжнародних санкцій чи ембарго Ради Безпеки ООН, ОБСЄ, Європейського Союзу та інших міжнародних організацій на поставки озброєнь, військової техніки чи товарів подвійного використання».
Дмитро Медведєв не правий, що «офіційний Київ зайняв відверто антиросійську позицію у зв'язку з військовим нападом режиму Саакашвілі на Південну Осетію». Офіційний Київ не зайняв жодної позиції щодо того, хто рік тому почав війну на Кавказі. Таку саму відсутність позиції офіційний Київ демонструє з питання визнання/невизнання незалежності Косова.
Віктор Ющенко фактично визнав, що Україна постачала зброю до Грузії. Якщо це не так, йому варто було лише сказати, що «ми не постачали зброю в Тбілісі». Аргументи про те, що на Грузію не поширюються міжнародні заборони на торгівлю зброєю, Москва не сприйме.
Голодомор
Віктор Ющенко в своїй відповіді Дмитру Медведєву кардинально змінив свою позицію в цьому питанні: «порушуючи на міжнародній арені питання про визнання Голодомору в Україні 1932-1933 років, український народ віддає також данину пам'яті мільйонам росіян, білорусів, казахів та представників інших національностей, що померли від голоду у Поволжі, на Північному Кавказі, в Казахстані та інших регіонах колишнього СРСР». Цитата з іншого виступу Віктора Ющенка, 22 листопада 2008 року, на міжнародному форумі «Народ мій завжди буде»: «голод в Украине был выбран как способ усмирения украинского народа. Целью Голодомора было обескровить Украину, подорвать ее силы и таким образом устранить возможность восстановления украинской государственности».
Сказане Віктором Ющенком в 2009-му, схоже, нагадує запізнілу реакцію на те, що говорив Дмитро Медведєв у своєму посланні 14 листопада 2008 року: «Упомяну и Вашу инициативу установить уголовную ответственность за отрицание изложенной в законе версии событий этого периода. По этой, мягко говоря, «однобокой логике» любой гражданин Украины, утверждающий, что помимо украинцев в этот период от голода погибли русские, казахи, белорусы является, по Вашему мнению, уголовным преступником».
Чорноморський флот
Дмитро Медведєв вважає, що «в нарушение основополагающих соглашений между нашими странами продолжается линия на воспрепятствование деятельности Черноморского флота России». Якщо мова йде про той випадок, коли 10 липня 2009 року Міністерство закордонних справ України висловило протест у зв'язку з перевезенням військовослужбовцями Чорноморського флоту крилатих ракет по густонаселеному району Севастополя, то Президент Росії не правий – процедура вимагає узгодження з властями Севастополя перевезення ракет через територію міста.
З іншого боку, не правий Президент України, заявляючи: «наша держава залишається вірною своїм міжнародним договірним зобов'язанням щодо тимчасового перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України до 28 травня 2017 року та у повному обсязі виконує положення відповідних базових угод 1997 року». Пригадаймо заяву СБУ (червень 2009 року): після 13 грудня всі 19 співробітників ФСБ Росії на Чорноморському флоті РФ, що займаються контррозвідувальною діяльністю, повинні залишити територію України. 15 червня 2009 року в інтерв'ю російській «Независимой газете» глава СБУ заявив, що Служба власними силами забезпечуватиме безпеку базування Чорноморського флоту Росії на території України. Смішно, офіцери спецслужб як забезпечували, так і забезпечуватимуть безпеку своїх військ. Росіяни – росіян, українські – українських. До того ж, українські платники податків не повинні утримувати офіцерів безпеки чужого флоту.
Бізнес-клімат
Не зовсім зрозуміло, що конкретно має на увазі Дмитро Медведєв, коли говорить, що «российским компаниям приходится регулярно сталкиваться с откровенным противодействием со стороны украинских властей». Системної і політичної протидії російському бізнесу в Україні не існує. Є різне. Об'єднання гірничо-металургійних активів українського СКМ Ріната Ахметова (75%) і російського «Смарт-холдинга» Вадима Новінського (25%) в рамках групи «Метинвест» почалося в 2007 році і завершиться в 2009-му. У 2007-му російська Evraz Group придбала $2-2,2 млрд. гірничо-металургійних активів групи «Приват», яка в обмін отримала 9,72% акцій Evraz Group. Російський мільярдер Іскандер Махмудов, навпаки, програв судовий процес відносно «Луганськтепловоза». Росіяни представлені у сфері банківської справи, а також у галузі зв'язку. Провідні мобільні оператори України - «Київстар», МТС, «Білайн», «Голден телеком» - повністю або частково належать їм.
Не можу виключити, що у якихось російських кампаній є проблеми з веденням бізнесу в Україні. Але таких самих труднощів зазнають і інші іноземні підприємці, і підприємці вітчизняні.
Динаміка зустрічей і майбутнє
Віктор Ющенко стверджує, що «готовність вести діалог за столом переговорів я підтверджував протягом останнього року щонайменше тричі у своїх листах на адресу Президента Російської Федерації. Цей заклик залишається актуальним і сьогодні. На жаль, раніше у відповідь я отримував лише запрошення на участь у скачках на приз Президента Росії та інших багатосторонніх заходах». Відомо, що під час останнього українсько-російського «газового конфлікту» Віктор Ющенко і Дмитро Медведєв кілька разів спілкувалися по телефону. Тоді задля його вирішення президент РФ скликав у Москві конференцію, на яку було запрошено і Віктор Ющенко, проте Президент України на форум не приїхав; країну представляла прем'єр Юлія Тимошенко.
Дмитро Медведєв говорить, що «многогранные связи России и Украины обязательно вернутся, но на качественно новый уровень – на уровень стратегического партнёрства. И такое время не за горами. Надеюсь, что новое украинское руководство будет к этому готово». Слова про «нове українське керівництво» - про те, що з Віктором Ющенком Москва розмовляти не хоче.
Хто б не став новим президентом країни по обидва береги Дніпра, йому треба знімати зайву ідеологізацію українсько-російських відносин. Знімати можна по-різному: можна замовчувати проблеми, що роз'єднують дві країни, а можна і так, як це зробили Великобританія і Франція щодо спільного шкільного підручника з історії, з якого прибрали політику і залишили самі лише факти. Правда, для цього Україні і Росії потрібні політики якості Ф.Міттерана і М.Тетчер.
А друга проблема, важливіша, 29 листопада 2008 року озвучена Сонею Кошкіною в її інтерв'ю з Романом Зваричем. Цитата зі слів цього політика: «Ми напрацьовували стратегію дострокових виборів у Раду. «Світити» його я, зрозуміло, не буду, скажу тільки про головний месидж: «Україна в небезпеці».
Не виключаю, що про цей сценарій відомо і Віктору Ющенку. Автор цих рядків дуже хотів би помилятися, припустивши, що цей сценарій включає створення в передвиборний період загрози від Росії, захоплення чорноморських маяків, ескалацію ситуації, наприклад, у Криму, мобілізацію під це всього патріотичного електорату. Але припущення цікаве, чи не так?
